Характеристика особливих видів об'єктів комерційної діяльності

До особливих об'єктів комерційної діяльності належать ті, які мають особливу специфіку і не можуть бути об'єднані за загальними рисами і ознаками. Таких об'єктів небагато, але вони вагомі на ринку товарів та послуг і тому вимагають вивчення.

Правомірно почати розгляд таких об'єктів з нерухомості. Нерухомість включає землю як товар, а також всі об'єкти, які пов'язані з нею: будинки, споруди, дороги, багаторічні насадження та інші. В Україні земля загалом не визнана товаром, за винятком земельних підсобних ділянок, садово-городніх кооперативів, ділянок під будівництво в містах, які можуть бути куплені і продані за договірною ціною. Описання земельних угідь, їх місце розташування, якість і вартісна оцінка землі містяться в спеціальному документі, якій називається земельний кадастр.

Будинки, споруди, незавершене будівництво становлять окрему групу нерухомості. Ці об'єкти характерні тим, що у фізичному плані вони капітальні, мають тривалий термін експлуатації і функціонально неподільні. По суті, вони введені в оборот лише з початку процесів приватизації в Україні. Раніше такі об'єкти не вважалися товаром. Всі види об'єктів цього класу поділяються на таки групи:

група А - цілісні майнові комплекси, окремі будинки, споруди,

приміщення, загальна вартість яких не перевищує 1250 мінімальних заробітних плат;

група В - майнові комплекси, або окремі будинки, споруди, приміщення, вартість яких перевищує 1250 мінімальних заробітних плат;

група Г - об'єкти, що займають монопольне становище;

група Д - об'єкти незавершеного будівництва або законсервовані об'єкти;

група Ж - об'єкти соціально-культурного призначення (охорони здоров'я, освіти, науки, фізкультури і спорту, відпочинку та інші).

Наведена класифікація використовується в процесі приватизації, реалізації, передачі об'єктів, створення організаційно-правових форм. Оцінка вартості об'єктів нерухомості здійснюють спеціальні фірми, економічні лабораторії за методикою фонду держмайна України.

Оренда передбачає передачу орендодавцем орендатору майна на обумовлений термін за винагороду. Оренда може бути з викупом або без викупу майна. Залежно від терміну оренди розрізняють такі види оренди: рейтинг (до одного року), хайрінг (і-з роки), лізинг (з-і5 років).

Об'єкти оренди поділяються на такі групи:

- транспортні засоби - автомобілі, літаки, вертольоти, судна, контейнери, спеціальні вагони;

- офісне та поліграфічне обладнання - комп'ютери, засоби комунікації, зв'язку, копіювальні машини;

- підйомно-транспортне обладнання - автонавантажувачі, дорожно-будівельні машини, крани, механізми;

- обладнання загально промислового призначення - станки, верстати, преси та інші;

- обладнання сільськогосподарського призначення - трактори, комбайни, сільгоспмашини;

- комплектні підприємства - повністю обладнані підприємства;

- зношене промислове обладнання;

- товари широкого вжитку - холодильники, відеотехніка, телевізори, комп'ютери.

Результати інтелектуальної праці належать до об'єктів торгівлі науково-технічними інтелектуальної знаннями: патенти і ліцензії, "ноу-хау", товарні знаки, промислові взірці (моделі).

Патент на винахід - це свідоцтво компетентного державного або міжнародного органу, яке видається винахіднику (розробнику) на його монопольне право розпоряджатися і використовувати винахід. Патент обмежений законодавством у часі. Термін його дії визначає кожна країна в межах 15-20 років, Але на практиці реальний термін патенту значно нижчий - 6-ю років.

Патент може бути проданий як товар на основі патентної угоди. У такому випадку власник патенту передає покупцю повністю свої права на винахід. Але на практиці частіше патенти не продаються, а лише за винагороду власник уступає право на використання винаходу, зберігаючи при цьому право власності на патент. Предметом такої угоди є ліцензія.

- Ліцензія за своєю суттю є дозвіл (право), надається за винагороду власником (ліцензіаром) іншій стороні (ліцензіату) на використання винаходу, який захищений патентом. Відрізняють ліцензії прості, виняткові і повні.

Проста ліцензія характерна тим, що ліцензіар реалізує право не одній, а багатьом фізичним і юридичним особам, зацікавлених у винаході. Виняткова ліцензія забезпечує право ліцензіату монопольне використовувати винахід на визначеній території країни. Повна ліцензія дає ліцензіату виняткове право на використання винаходу без будь-яких обмежень в межах терміну дії угоди.

"Ноу-хау" (буквально "знаю як робити") - багатогранне поняття, яке об'єднує знання і досвід науково-технологічного, виробничного, управлінського, організаційного, фінансово-економічного характеру. Характерні риси "ноу-хау": науково-технічна і економічна цінність і практична застосовуваність, незахищеність у правовому плані; конфіденційність. Об'єкт "ноу-хау" може бути представлений у вигляді документа (інструкції, схеми) або реального досвіду тобто «живого спеціаліста".

Товарний знак - це зареєстроване у встановленому порядку позначення, символіка, які дозволяють знак відрізняти товар даної фірми від інших. Товарний знак є промисловою власністю і охороняється законом. Товарні знаки можуть бути текстовими, у вигляді зображень або комбінованими.Багато фірм, особливо торговельні, викупляють право на використання товарного знаку відомих товаровиробників (Аоіааз, Зітепз) для реклами і закріплення на ринку, посилання конкурентних позицій, залучення покупців. Право на використання товарного знаку забезпечує куплена відповідна ліцензія.

Оптова торгівля - це підприємницька діяльність, пов’язана з продажем товарів великими партіями для подальшого перепродажу чи використання для бізнесу.

Метою розвитку оптової торгівлі в ринковій економіці є:

- створення розвиненої структури каналів руху товарів, здатної підтримувати необхідну інтенсивність товаропотоків;

- забезпечення зниження витрат обігу і високої ефективності всієї системи обігу товарів у країні;

- мобілізація грошових ресурсів, необхідних для фінансування процесу руху товарів.

Основні функції оптової торгівлі:

1. Збір і створення банку даних кон'юнктурного дослідження ринку з поточними і перспективними прогнозами стану попиту і пропозиції на продукцію виробничо-технічного призначення і товари народного споживання.

2. Спрямування зусиль на розміщення виробництва товарів у чіткій відповідності з дійсними потребами споживачів за асортиментом, кількістю і якістю.

3. Оптові закупівлі товарів. Ця функція оптового підприємства здійснюється через комплекс взаємозв'язаних комерційних операцій: визначення джерел закупівлі і можливих постачальників; встановлення комерційних зв'язків із постачальниками; проведення переддоговірної і договірної роботи; здійснення контролю за повнотою та своєчасністю виконання договірних зобов'язань.

4. Оптовий продаж товарів. Своєчасне, ритмічне і якісне забезпечення споживачів відповідно до отриманих замовлень, договорів. Виконуючи цю функцію, оптове підприємство також простежує повноту виконання договорів і хід розрахунків.

5. Надання до- і після реалізаційних послуг клієнтам.

6. Рекламно-інформаційне забезпечення оптової діяльності.

7. Отримання максимально можливої сукупної економії за рахунок зниження рівня витрат обігу на всіх етапах реалізації процесу оптової торгівлі.

Господарський договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому найважливішою вимогою є збіг волі сторін стосовно прав і обов'язків, що виникають у них, причому воля повинна бути не тільки взаємною, але і погодженою, тобто збігаються за обсягом та змістом.

Договір купівлі-продажу

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Ведучи розмову про структуру договору купівлі-продажу, необхідно відзначити, що кожний містить кілька розділів, розташованих у певній логічній послідовності. Ці розділи в короткому чи більш докладному викладі входять в усі договори купівлі-продажу.

1. Визначення сторін. Текст контракту починається з преамбули, яка дає повне юридичне найменування сторін, що укладають договір. Традиційно першим указується найменування фірми продавця, потім покупця. На першій сторінці контракту вказується його реєстраційний номер, місце і дата підписання.

2. Предмет договору. У цьому розділі вказуються найменування і кількість товару, що поставляється, у прийнятих одиницях виміру.

3. Якість товару. Вказується спосіб визначення якості (стандарти, технічні умови, зразки й ін.), а також документи, що його підтверджують.

4. Термін і дата постачання. Термін постачання узгоджується сторонами і передбачає часовий період, протягом якого продавець зобов'язаний передати товар покупцю. Якщо товар відвантажується декількома партіями, то поряд із загальними встановлюються і проміжні терміни постачання. Дата постачання визначає момент передачі товару в розпорядження покупця.

5. Умови постачання — це спеціальні умови, що визначають обов'язки продавця і покупця по доставці товару і встановлюють момент переходу ризику випадкової загибелі чи ушкодження товару з про­давця на покупця.

6. Ціна товару — це кількість грошових одиниць визначеної валютної системи, що повинен заплатити покупець продавцю в тій чи іншій валюті за весь товар чи одиницю товару, доставлений продавцем на базисних умовах у зазначений у контракті географічний пункт.

7. Умови платежу припускають встановлення валюти платежу, місця і терміну платежу, визначення порядку розрахунків, застережень, спрямованих на зменшення чи усунення валютного ризику.

8. Упакування і маркірування. У практиці торгівлі рід упакування залежить від призначення: для розфасовки товару, для рекламних цілей, для збереження товару під час перевезення тощо. Вартість упакування в залежності від призначення і характеру теж може коливатися в широких межах: від декількох відсотків до половини вартості товару.

9. Здача-прийом товару. Під здачою-прийомом товару розуміється передача товару продавцем у розпорядження покупця відповідно до умов договору купівлі-продажу. З урахуванням того, що покупець повинен вчасно підготуватися до приймання товару, у контракті передбачається обов'язок продавця повідомити покупця про готовність товару до відвантаження і про зроблене відвантаження.

У відношенні здачі-прийому у договорі узгоджуються вид, місце і термін здачі-прийому, порядок приймання товару за кількістю і якістю і хто її проводить.

10. Гарантії. Кожний договір повинен містити гарантії продавців у відношенні технічних характеристик товарів і їхньої якості, а також визначати відповідальність продавців за дотримання гарантованих показників. Ці гарантії звичайно діють протягом погодженого в контракті терміну за умови виконання покупцем інструкцій із транспортування, збереження і використання товару.

11. Рекламації — це претензії, які пред'являються покупцем до продавця у зв'язку з невідповідністю кількості і якості поставленого товару умовам договору. Врегулювання рекламацій може бути зроблено різними способами: усуненням дефектів, заміною товару іншим, поверненням сплаченої вартості, надан­ням знижки з договірної ціни тощо.

12. Штрафні санкції. У договорі можуть бути передбачені різного роду санкції у виді пені, неустойки, штрафів, що сплачуються продавцем чи покупцем за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань за договором.

13. Форс-мажор. До непередбачених обставин відносяться як різного роду стихійні лиха (землетрус, повені, пожежі, урагани), так і різні політичні чи торгово-політичні дії (війна, блокада, заборона експорту й імпорту). Сторона, для якої виникли форс-мажорні обставини, повинна негайно в письмовій формі сповістити іншу сторону як про настання, так і про припинення дії цих обставин. У договорі також вказується назва організації (зазвичай – це торговельна палата), що буде свідчити про настання і тривалість дії непередбачених обставин шляхом видачі відповідних документів.

14. Арбітражне застереження. У цьому розділі контракту визначається порядок вирішення спорів, що можуть виникнути в ході виконання умов договору, і найменування суду, де передбачається розгляд можливих розбіжностей.

15. Інші умови контрактів.

Досить широко в діяльності господарюючих суб’єктів вико­ристовується договір поставки. Договір поставки – це договір, за яким одна сторона зобов’язується поставити певний вид продукції, а інша сторона її прийняти та оплатити належну суму коштів.

В залежності від мети продажу і придбання, галузевої прина­лежності чи місця знаходження виділяють різновиди договору по­ставки :

– продукції чи товарів для державних потреб;

– сільськогосподарської техніки, пально-мастильних і інших матеріалів для підприємств сільськогосподарського комп­лексу;

– мобілізаційних ресурсів.

Для такого виду договорів характерне самостійне правове ре­гулювання, а також підвищені вимоги відповідальності постачаль­ника за недопостачання або перевищення терміну постачання.

Від договору купівлі-продажу договір поставки відрізняєть­ся двома основними ознаками:

– правовим статусом постачальника (за постачальника пови­нен виступати підприємець);

– метою продажу (продаж здійснюється виключно для ви­користання у підприємницькій діяльності).

Договір комісії

Згідно зі ст. 1011 ЦК за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Предметом договору комісії є вчинення одного чи декількох правочинів. Це робить інститут комісії схожим до інституту комерційного посередництва, що оформлюється агентськими договорами, предметом яких також є вчинення правочинів, зокрема, укладення договорів, і, відповідно, відрізняє від інституту доручення, предметом якого є "вчинення юридичних дій", в тому числі укладення договорів.

Сторонами договору комісії є комісіонер і комітент. Комісіонер є виконавцем доручення, що дає комітент.

Комісіонер зобов'язується вчиняти правочини від свого імені. Це є чи не найголовнішою відмінністю договору комісії від договору доручення, за яким повірений зобов'язується вчинити дії від імені довірителя.

Договір консигнації

Характеристика консигнації
1. Переважне використання договору консигнації у зовнішньоекономічній діяльності. На це, зокрема, вказує термін "експорт" (щоправда, який в цьому контексті вживається, скоріше, у значенні "переміщення") у визначенні, наведеному в Правилах застосування Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Розміщення визначення консигнації у Порядку віднесення операцій резидентів у разі провадження ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного та фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення теж вказує на можливість застосування цього інституту саме у зовнішньоекономічній діяльності. Проте у жодному нормативному акті не міститься прямої заборони на здійснення консигнаційних операцій виключно суб'єктами господарської діяльності України. Виходячи з принципу свободи договору (зокрема, права сторін укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства - ст. 6 ЦК України), договори консигнації можуть застосовуватися як у зовнішньоекономічній діяльності (за участю іноземного елемента), так і в діяльності на національному ринку (за участю тільки суб'єктів господарської діяльності України).
2. Укладення договору консигнації можливе виключно між суб'єктами підприємницької діяльності. Це істотно відрізняє договір консигнації від суміжного договору комісії, який може укладатися між юридичними і фізичними особами незалежно від наявності статусу суб'єкта підприємницької діяльності.
3. В договорах консигнації консигнатор виступає від свого імені, проте діє за дорученням та за рахунок консигнанта. Це положення є аналогічним положенням ЦК України щодо договору комісії, за якими комісіонер діє від свого імені, за дорученням та за рахунок комітента. Таким чином, розрахунки за реалізовану продукцію проводяться безпосередньо між консигнатором та третіми особами.
4. Метою договору консигнації є реалізація товару, належного консигнанту. В цьому консигнація схожа із комісією, метою якої також є вчинення угод щодо майна, належного комітенту. Проте консигнація, як правило, відрізняється від комісії за строками, оскільки спрямована на довгострокове співробітництво у сфері реалізації товару, а не на вчинення декількох угод. Зазвичай, строк консигнації складає 1-1,5 роки; комісії - 1-2 місяці.
5. Консигнатор має право на винагороду за надані послуги з реалізації товару. Подібне ж положення міститься і в ЦК України щодо договорів комісії. Важливо звернути увагу на те, що зважаючи на положення Правил застосування Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо реалізації консигнатором матеріальних цінностей "на комісійних засадах", на відносини консигнації поширюються вимоги щодо недопущення визначення винагороди у вигляді різниці або певної частини різниці між призначеною комітентом (консигнантом) ціною і тією більш вигідною ціною, за якою комісіонер (консигнатор) укладе угоду (див., зокрема, ст. 1024 ЦК України). Тому винагорода консигнатора, як і винагорода комісіонера у відносинах комісії, повинна визначатися в договорі консигнації у вигляді фіксованої суми або певного відсотку від ціни товару, встановленої консигнантом.
6. Наявність у консигнатора складу (консигнаційного складу), з якого консигнатор продає належні консигнанту товари. Подібної ознаки інститут комісії не містить. Така особливість обумовлена специфікою товарів, які передаються на консигнацію (зазвичай - це технологічне устаткування, транспортні засоби, будівельні матеріали, на відміну від договорів комісії, предметом яких переважно є товари народного споживання)

Поняття договору міни (бартеру)
Згідно зі ст. 293 ГК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар. Подібне визначення містить і ст. 715 ЦК України.
Загальне визначення бартеру міститься і в п. 1.19 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", відповідно до якого бартером (товарним обміном) є господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).
Договір бартеру є різновидом договору міни, і на сьогодні ці правові інститути ототожнюються. Договори міни залишаються одним з найпопулярніших видів господарських договорів, щоправда, зважаючи на те, що товарообмінні операції створюють реальну можливість для товаровиробника заощаджувати на податкових платежах, зменшуючи тим самим надходження коштів до бюджету1, держава активно вживає заходів щодо скорочення товарообмінних (бартерних) операцій у господарському обороті.
Зокрема, "з метою подолання кризових явищ в економіці, скорочення товарообмінних (бартерних) операцій, поліпшення фінансового становища підприємств та оздоровлення фінансів держави" Кабінет Міністрів України 17 березня 1998 р. прийняв постанову № 333, якою затвердив заходи щодо скорочення товарообмінних (бартерних) операцій у господарському обороті України. Статтею 1 Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (в редакції Указу від 28 червня 1999 р. № 746/99) встановлено заборону суб'єктам підприємницької діяльності - юридичним особам, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію, крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами. В протоколі № 3 засідання Кабінету Міністрів України від 19 січня 2001 р. щодо товарообмінних бартерних операцій у п. 4 розділу V доручено керівникам центральних органів виконавчої влади, Голові Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій вжити вичерпних заходів для максимального зменшення товарообмінних бартерних операцій. Нарешті, ст. 71 Закону України від 27 листопада 2003 р. № 1344-ІУ "Про Державний бюджет України на 2004 рік" містить положення про заборону здійснення розрахунків з бюджетом у негрошовій формі, в тому числі шляхом бартерних операцій. Характеристика договорів міни (бартеру)
1. Предметом договору міни (бартеру) є товар, тобто матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи. Крім того, згідно із ч. 5 ст. 715 ЦК України договором міни може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).
Базовим законодавчим застереженням щодо можливості того чи іншого майна бути предметом операцій міни (бартеру) є положення ч. 4 ст. 293 ГК України, відповідно до якої не може бути об'єктом міни (бартеру) майно, віднесене законодавством до основних фондів, яке належить до державної або комунальної власності, у разі якщо друга сторона договору міни (бартеру) не є відповідно державним чи комунальним підприємством. Стосовно бартеру в зовнішньоекономічній діяльності постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 756 "Про деякі питання регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" затверджені переліки товарів (робіт, послуг), з використанням яких здійснення товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності забороняється.
2. Міна (бартер) може здійснюватися як суто господарська операція (див. визначення Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств") із притаманними їй обмеженнями, зокрема щодо її суб'єктів, або як цивільно-правова, за якої таких обмежень немає. Поняття господарської операції визначене в ст. 1 Закону України від 16 липня 1999 р. № 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", за якою господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (вживається термін "підприємство", оскільки дія цього Закону не поширюється на фізичних осіб - Авт.).
Господарські операції здійснюються в межах господарської (в тому числі підприємницької) діяльності. Підтвердження цього можна знайти в листі Міністерства юстиції України від 8 липня 1999 р. № 17-9-1413 "Стосовно операцій по проведенню взаємозаліків", положення якого фактично ототожнюють господарські операції та господарську діяльність. Господарською діяльністю, в свою чергу, вважається будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"). У цьому разі учасниками бартерної операції можуть бути тільки суб'єкти господарювання, тобто зареєстровані в установленому законодавством порядку юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (див. ст. 1 Закону України від 1 червня 2000 р. № 1775-ЇІІ "Про ліцензування певних видів господарської діяльності").
У разі, якщо міна (бартер) здійснюється у загальному цивільно-правовому порядку, її сторонами можуть бути юридичні та/або фізичні особи незалежно від наявності у них статусу суб'єктів підприємницької діяльності.
3. Згідно з ч. 2 ст. 293 ГК України (ч. 2 ст. 715 ЦК України) сторона договору міни вважається продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін. Тому до договору міни (бартеру) застосовуються правила, що регулюють договори купівлі-продажу, поставки, контрактації, елементи яких містяться в договорі міни (бартеру), якщо це не суперечить законодавству і відповідає суті відносин сторін (ч. 5 ст. 293 ГК України).
4. Товар передається сторонами у власність, повне господарське відання чи оперативне управління. Як і у випадку з договорами купівлі-продажу, поставки, контрактації, правила щодо яких застосовуються до договорів міни, конкретний правовий режим майна, що передається та, відповідно, набувається, залежить від правового статусу сторін договору міни.
5. Обмін товарами, роботами, послугами за договорами міни (бартеру) не опосередковується рухом грошових коштів, що є головною відмінністю цих договорів від договору купівлі-продажу. На це вказується і у визначенні бартеру, що міститься в п. 1.19 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - бартер "передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг)".
6. Обмін товарів (робіт, послуг), зазвичай, відбувається на основі еквівалентності їх вартості, що, в свою чергу, нерозривно пов'язане із визначенням ціни товарів (робіт, послуг), що обмінюються. Сторони договорів міни і бартеру мають право самостійно визначати їх вартість без обмежень. Проте за договорами бартеру податок на додану вартість і податок на прибуток визначаються, виходячи із звичайних цін на такі товари (роботи, послуги).
Визначення звичайної ціни міститься в п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно із яким звичайною вважається ціна продажу товарів (робіт, послуг) продавцем, включаючи суму нарахованих (сплачених) процентів, вартість іноземної валюти, яка може бути отримана у разі їх продажу особам, які не пов'язані з продавцем при звичайних умовах ведення господарської діяльності. У разі коли ціни підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання.
Трохи інше визначення міститься в Указі Президента України від 23 липня 1998 р. № 817/98 "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності", відповідно до ст. 13 якого звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України.
Згідно з ч. З ст. 293 ГК України за погодженням сторін можлива грошова доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості, якщо це не суперечить законодавству. Таке саме положення міститься у ч. З ст. 715 ЦК України.
7. Строки договорів міни та бартеру в межах України законодавством не встановлені, тому у цьому питанні можливе застосування положень щодо договорів купівлі-продажу, поставки, контрактації. Що ж до строків таких операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності, Законом України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" встановлені певні обмеження.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. 2. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного