Дивідендна політика акціонерного товариства

Дивіде́нди(лат. dividendum —те, що підлягає поділу) — частина прибутку, яка виплачується емітентом корпоративних прав на користь власників корпоративних прав, або державним не корпоратизованим чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або місцевої громади (що, за своєю суттю, - те саме). Отримання дивідендів є одним із найсуттєвіших прав акціонера чи участника товариства (поряд із правом управління товариством або правом отримання своєї частки у разі ліквідації товариства).

Чинне законодавство України, а саме Закон України «Про цінні папери і фондову біржу», коротко визначає цим терміном частину прибутку акціонерного товариства, яку має право одержати власник акції. Теорія права дає більш широке визначення: дивіденд - це частина чистого прибутку акціонерного товариства, яка підлягає розподілу і привласненню акціонерами пропорційно вартості належних їм акцій; це також сума (величина, розмір) доходу акціонера на одну акцію. Інакше кажучи, це частка відділення фонду сплати дивідендів на кількість акцій, власники (держателі) яких мають право на дивіденди. В юридичному аспекті оголошений вищим органом товариства дивіденд є саме майновим правом фізичної чи юридичної особи - акціонера, тобто правом майнової вимоги до товариства. Це право захищається судом у позовному порядку.

Дивідендна політика акціонерного товариства безпосередньо пов‘язана з розподілом прибутку на виплату відсотків по кредитах, дивідендів по акціях, формуванням фондів, реінвестуванням прибутку у виробництво та встановленням порядку виплати дивідендів акціонерам. Дивіденди - це доход, який інвестор отримує від вкладеного в цінні папери капіталу, а також показник, який значною мірою характеризує спроможність підприємства приносити прибуток.

Використання коштів на виплату дивідендів акціонерам - перший із двох основних шляхів розподілу прибутку АТ після оподаткування, другим є спрямування коштів на інвестиції для подальшого розвитку АТ, що приводить до збільшення майбутніх грошових потоків.

Розмір дивідендних виплат має безпосередній зв‘язок з коштами, які направляються підприємством на розвиток виробництва. Питання розподілу прибутку має велике значення, оскільки майже кожне акціонерне товариство потребує додаткових ресурсів на модернізацію або заміну старого устаткування, фінансування нових інвестиційних проектів, поповнення оборотних коштів, - з одного боку, та виплати належних акціонерам дивідендів, що забезпечує їх право на частку прибутку товариства, - з іншого.

Практичною вигодою від використання товариством конкретної дивідендної політики є увага з боку кредиторів, інвесторів та партнерів, оскільки ефективна дивідендна політика сприяє сталості, стабільності та можливості довгострокового планування не тільки розвитку підприємства, а й доходів інвесторів.

У разі збільшення дивідендів можна спостерігати два протилежних ефекти:

· позитивний ефект, який полягає у зростанні впевненості потенційних інвесторів у тому, що менеджери АТ прогнозують збільшення прибутку (інформаційний вплив), у підвищенні курсів акцій, поліпшення добробуту акціонерів;

· негативний ефект, який полягає у скороченні інвестицій для розширення діяльності, зменшенні очікуваного рівня прибутку, падінні цін на акції в майбутньому.

Існують причини, за якими дивіденди не виплачуються. Дивіденди за простими акціями акціонерних товариств не можуть буть виплачені:

· якщо акції, на які нараховуються дивіденди, не повністю сплачені;

· якщо поточні дивіденди за привілейованими акціями не виплачено повністю;

· якщо товариство має зобов'язання про викуп власних акцій;

· якщо власний капітал товариства є менший, ніж сума його статутного капіталу, резервного капіталу та розміру перевищення ліквідаційної вартості привілейованих акцій над їх номінальною вартістю.

Особливої уваги заслуговує обмеження, яке стосується співвідношення активів і капіталу (asset-based liquidity test). Оскільки капітал товариств (тобто внески його засновників і акціонерів) розглядається як гарантія задоволення можливих вимог кредиторів, закон створює механізми, направлені на збереження у власності товариства внесків акціонерів. Обмеження на виплату дивідендів є одним із таких механізмів.

Застосування (імплементація (англ. implementation) втілення, впровадження — це застосування, або виконання плану, ідеї, моделі, проекту, специфікації, стандарту, алгоритму або політики) цього обмеження в Україні страждає від двох дефектів:

1. Статутний капітал акціонерних товариств формується за рахунок номінальної вартості усіх випущених товариством акцій. Однак внески акціонерів до капіталу товариств зовсім не обмежуються номіналом акцій. Навпаки, закон вимагає розміщувати додаткові акції не за ціною номіналу, а за ринковою вартістю. Ринкова вартість акцій може перевищувати номінал в рази або в десятки разів. Для того щоб обмеження досягло своєї регуляторної мети, воно повинно включати не номінальну, а повну вартість акцій: номінал акцій плюс так званий емісійний дохід - суму перевищення сплаченої за акцію ціни над номіналом акції. Формула українського закону (номінал плюс резервний капітал) не забезпечує досягнення цієї мети, оскільки визначення резервного капіталу не включає емісійний дохід. Відповідно до Закону, резервний капітал є нічим іншим, ніж нерозподіленим прибутком минулих років, який обраховується в обліку товариства на рахунку під назвою "резервний капітал". Ця прогалина була усунена в законодавстві, скажімо, Великої Британії ще 1948 року, коли з метою визначення обмежень на виплату дивідендів емісійний дохід був включений до поняття нерозподілюваних резервів, але не була усунена у Другій Директиві, яка залишає визначення таких резервів на розсуд держав-членів.

2. Обмеження також повинно застосовуватись таким чином, щоб співвідношення чистих активів і капіталу виконувалось не лише до виплати дивідендів, але і після цього. Однак закон написаний таким чином, що можливе інакше розуміння обмеження, а саме: виплата дивидендів можлива, якщо на момент виплати вартість активів є вищою за вартість капіталу.

Слід зазначити, що на даний час в Україні формування цілісної дивідендної політики багатьох підприємств гальмують певні суб‘єктивні фактори, наприклад політичні ризики, нестабільна фінансово-економічна політика держави, нерозвинутість фондового ринку тощо.