Іноземці за законодавством України. Категорії іноземців за законодавством України
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 року[1], іноземцем визнається особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Особою без громадянстває особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином[2]. Отже, законодавство України до поняття «іноземець» відносить іноземних громадян (підданих) і не відносить осіб без громадянства.
Іноземці в Україні, як і в будь-якій іншій державі, володіють певним правовим статусом, що обумовлюється багатьма причинами.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про Правила в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію»[3] № 1074 від 29 грудня 1995 р. затверджено відповідні Правила, якими визначається порядок: в’їзду в Україну, виїзду з України і транзитного проїзду через її територію іноземців та осіб без громадянства; оформлення документів іноземцям та особам без громадянства на право перебування в Україні; пересування іноземців та осіб без громадянства по території України і вибору ними місця проживання в Україні; відповідальності іноземців та осіб без громадянства, юридичних і фізичних осіб, які їх приймають чи надають їм послуги, за порушення законодавства України. Згідно з цими Правилами статус іноземця, який прибув в Україну у приватних справах, може бути змінено органом внутрішніх справ за письмовим клопотанням заінтересованої організації чи фізичної особи, якщо інше не передбачено законодавством України.
Зазначеними Правилами також встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні, зобов’язані мати паспортний документ — документ, що підтверджує громадянство іноземця або посвідчує особу без громадянства, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією Організації Об’єднаних Націй, дає право виїзду за кордон і визнаний Україною. Паспортний документ подається іноземцем чи особою без громадянства для реєстрації в пункті пропуску через державний кордон України. Реєстрація проводиться на період короткотермінового перебування — для іноземців та осіб без громадянства з країн з візовим порядком в’їзду на період дії візи, але не більш як на шість місяців, для іноземців та осіб без громадянства з країн з безвізовим порядком в’їзду — на 90 днів, якщо інший термін не визначено в міжнародних угодах.Подальша реєстрація іноземців, які на законних підставах тимчасово перебувають на території України, та їх паспортних документів в органах внутрішніх справ не провадиться. В окремих випадках іноземці та особи без громадянства можуть звільнятися від реєстрації паспортного документа на підставі відповідного міжнародного договору України на умовах взаємності. Так, звільняються від реєстрації паспортного документа глави державі урядів зарубіжних країн, члени парламентських та урядових делегацій, які прибули в Україну на запрошення Президента України, Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України, Верховної Ради чи Уряду Автономної Республіки Крим, міністерств (відомств) України; співробітники, які прибули в Україну за посвідченнями ООН та організацій її системи; іноземці та особи без громадянства, які не досягли 18-річного віку; іноземні туристи, які здійснюють круїз; члени екіпажів іноземних військових кораблів (літаків), які прибули в Україну в установленому порядку та інші особи.
Відмітка про реєстрацію іноземця та особи без громадянства в його паспортному документі дійсна на всій території України незалежно від місця його проживання.
Залежно від мети та терміну перебування на території України можна виділити кілька категорій іноземних громадян та осіб без громадянства. Єдиних критеріїв, що їх слід застосовувати до визначення постійного чи тимчасового проживання іноземців в Україні, вітчизняним законодавством не встановлено[4].
1. Іммігранти— іноземці чи особи без громадянства, які отримали дозвіл на імміграцію і прибули в Україну на постійне проживання або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримали дозвіл на імміграцію і залишилися в Україні на постійне проживання. Право на імміграцію іноземців в Україну встановлено Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», більш детально умови та порядок імміграції в Україну визначено Законом України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 р.
Так, у Законі України "Про правовий статус іноземців" вказано, що іноземці можуть іммігрувати в Україну на постійне проживання, якщо вони: 1) мають в Україні законне джерело існування; 2) перебувають у близьких родинних відносинах (батько, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) з громадянином України; 3) перебувають на утриманні громадянина України; 4) мають інші підстави, передбачені законом.
Вказаними нормативними актами також встановлено, що іммігрувати в Україну можна на підставі відповідного дозволу, що видається за заявою особи, яка бажає іммігрувати в Україні в межах квоти імміграції, яку встановлює Кабінет Міністрів України. Квота на імміграцію встановлюється для таких категорій іммігрантів як: 1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України; 2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; 3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менш як 100 (сто) тисяч доларів США, зареєстровану у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; 4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; 5) особи, які раніше перебували в громадянстві України; 6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти; 7) особи, які безперервно прожили на території України протягом трьох років з дня надання їм статусу біженців в Україні чи притулку в Україні, а також їхні батьки, чоловіки (дружини) та неповнолітні діти, які проживають разом з ними.
Не надається дозвіл на імміграцію таким категоріям осіб:
1) засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята в установленому законом порядку;
2) які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв’язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено;
3) хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Переліку інфекційних хвороб, захворювання на які е підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну» від 19 жовтня 2001 р. № 415;
4) які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;
5) яким на підставі закону заборонено в’їзд на територію України;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
Особа, яка постійно проживає за межами України і отримала дозвіл на імміграцію, в’їжджає на територію України на підставі імміграційної візи (яка є чинною протягом року з дня її оформлення). Така віза оформляється дипломатичним представництвом чи консульською установою України за зверненням такої особи.
Після постійного проживання на території України протягом не менш як п’яти років іноземного громадянина чи особу без громадянства може бути прийнято до громадянства України (натуралізовано).
2. Іноземці, які тимчасово перебувають на території України.
Статус іноземних громадян та осіб без громадянства, що тимчасово перебувають на території України, залежить від мети та терміну їх перебування. Як уже зазначалося, в’їзд таких осіб на територію України здійснюється на підставі оформлених належним чином в’їзних візових документів. Умови та порядок видачі візових документів іноземцям встановлено Правилами оформлення візових документів для в’їзду в Україну (затверджені постановою Кабінету Міністрів України «Про запровадження нового порядку оформлення візових документів для в’їзду в Україну» від 20 лютого 1999 р. № 227). Відповідно до названого нормативного акту віза має вигляд відмітки у паспортному документі, що засвідчує право іноземця або особи без громадянства на в’їзд в Україну і транзитний проїзд через її територію, що їх оформлюють дипломатичні представництва та консульські установи України на підставі візових анкет і доданих до них документів.Візи залежно від мети поїздки бувають (позначаються літерним і цифровим кодом): дипломатичні, службові, ділові, для працівників рятувальних служб, студентські, для науковців, для працівників засобів масової інформації, для представників релігійних місій, для представників гуманітарних місій, для в’їзду з метою культурного і спортивного обміну, для в’їзду з метою туризму, приватні, імміграційні, для обслуговуючого персоналу транспортних засобів міжнародного сполучення, транзитні. Окремі з названих категорій віз (наприклад, віза для науковців, туристична, студентська, транзитна тощо) не дають іноземцеві або особі без громадянства права змінювати статус перебування на будь-який інший та звертатися за дозволом на постійне проживання в Україні. Залежно від періоду дії візи бувають короткотермінові (до шести місяців) і довготермінові (від шести місяців та п’яти років). У строк, вказаний у візі, іноземці зобов’язані залишити територію Україну.
Візи можуть оформлятися як разові, дво- та багаторазові, колективні.
Статтею 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та п. 14 Правил оформлення візових документів визначено випадки, коли у візі може бути відмовлено, до яких, зокрема, належать: загроза інтересам безпеки держави або охорони громадського порядку, забезпеченню охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України, інших осіб, які проживають в Україні; подання у разі порушення іноземцем або особою без громадянства клопотання щодо оформлення візових документів свідомо неправдивих відомостей або підроблених документів; несплата консульського збору за автоматизовану обробку візової анкети чи за оформлення візи; відсутність страхового поліса встановленого законодавством України зразка; наявність фактів порушення законодавства України під час попереднього перебування на її території; невідповідність паспортного документа встановленому зразку; відсутність коштів на перебування в Україні; відсутність документів про обстеження на вірус імунодефіциту людини (у разі оформлення в’їзду в Україну на період понад три місяці); некоректна поведінка під час звернення до дипломатичного представництва чи консульської установи України щодо оформлення візи, вияв неповаги до України тощо.В оформленні візи може бути також відмовлено, якщо від дати попередньої відмови минуло менше одного року. У разі відмови у візі мотиви такого рішення заявникові можуть не пояснюватися, що є загальновизнаним підходом у міжнародній практиці.
3. Біженці. Правовий статус біженців на території України врегульовано Законом України «Про біженців» від 21 червня 2001 р., Законом України «Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців» від 10 січня 2002 р. та Конвенцією про статус біженців від 28 липня 1951 р.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про біженців» біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і через цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни чи не бажає користуватися цим захистом через такі побоювання, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї через зазначені побоювання.
Особа, якій надано статус біженця відповідно до законодавства України, не може бути вислана або примусово повернута до країн, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, віросповідання (релігію), національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.
Якщо особи, які мають намір набути статусу біженця, перетнули державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, то вони повинні протягом п’яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця; ті ж особи, які намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули державний кордон України, повинні подати таку заяву протягом трьох робочих днів. Після розгляду звернення зазначених осіб і прийняття рішення про надання їм статусу біженця, органами міграційної служби видаються посвідчення біженця встановленого зразка. Такі посвідчення видаються строком на один рік, а продовжувати їхню дію біженець може під час перереєстрації в органах міграційної служби за місцем свого проживання.
Статтею 15 Закону України «Про біженців» передбачено випадки втрати й позбавлення статусу біженця. Так, статус біженця втрачається, якщо особа а) добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства); б) добровільно набула громадянство, яке мала раніше, або набула громадянство іншої держави і користується її захистом; в) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань; г) як особа без громадянства повернулася до країни свого попереднього постійного проживання, оскільки обставини, за яких було надано статус біженця, більше не існують; ґ) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні; д) не може більше відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставини, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існують.
Позбавляється ж особа статусу біженця, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров’ю населення України. Рішення про втрату або позбавлення статусу біженця приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції за поданням органу міграційної служби за місцем проживання біженця протягом місяця з дня отримання подання.
Особа, яка не скористалася правом на оскарження рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця, повинна залишити територію України в установлений строк, якщо вона не має інших законних підстав для перебування в Україні.
Розділом ІV Закону України «Про біженців» передбачено надання біженцям національного правового режиму (тобто вони користуються такими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією та законами України); але в окремих випадках передбачено надання біженцям додаткових прав (наприклад, права на одержання грошової допомоги, пенсії та інших видів соціального забезпечення в порядку, встановленому законодавством України, права на користування житлом, наданим у місці проживання).
4. Особи, яким надано політичний притулок. Відповідно до ст. 26 Конституції України, ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземцям і особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом. На жаль, на сьогодні такого спеціального закону в України не прийнято, її внутрішнім законодавством це питання не врегульоване[5].
Слід зазначити, що право фізичної особи на отримання притулку закріплено також у ст. 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. (такі приписи також містяться у Рекомендації ООН № 817 (1977) про право на притулок від 30 грудня 1977 р.), відповідно до якої кожна людина має право шукати притулок від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком. Це право не може бути використане у разі переслідування, заснованого на вчиненні неполітичного злочину або діяння, що суперечить цілям і принципам Організації Об’єднаних Націй. Зазвичай рішення про надання політичного притулку приймається в індивідуальному порядку головою відповідної держави або уповноваженим ним органом.
Дістати політичний притулок особа може, якщо вона переслідується за свою громадянсько-політичну діяльність й такі переслідування мають індивідуальний характер[6].
5. Також існує ще одна особлива категорія громадян, до якої належать вимушені переселенці. Вимушений переселенець — це громадянин, що має постійне місце проживання на території іноземної держави, але вимушений її покинути внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, ставлення до релігії, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, який через це повернувся на територію держави свого громадянства та отримав тут притулок[7]. Внутрішнє законодавство України, яким було б врегульовано статус вимушених переселенців, фактично відсутнє; не є Україна і учасницею Угоди про допомогу біженцям і вимушеним переселенцям від 24 вересня 1993 р. (прийнята країнами СНД), наслідком чого є те, що дана категорія осіб-громадян України, що вимушені покинути державу свого постійного місця проживання та повернутися н Україну, перебуває у гіршому положенні аніж, скажімо, іноземці-біженці. Серед актів, що їх було прийнято під егідою Організації Об’єднаних Націй з питань захисту вимушених переселенців, можна назвати, наприклад, Резолюцію 1296 (2000), прийняту Радою Безпеки ООН на її 4130-му засіданні 19 квітня 2000 р.
6. Окрему категорію іноземних громадян та осіб без громадянства складають закордонні українці. Відповідно до ст. 1 закону України «Про правовий статус закордонних українців» від 4 березня 2004 р. (Урядовий кур’єр. — 2004. — № 63 (3 квітня) закордонним українцем визнається особа, яка є громадянином іншої держави або особою без громадянства, а також має українське етнічне походження або є уродженцем України. Статус закордонного українця засвідчує посвідчення, що видається Міністерством закордонних справ або дипломатичною установою України за кордоном.