Дати для запам’ятовування. 23 серпня – німецько-радянський пакт про ненапад Німеччини на

1939 р.

23 серпня – німецько-радянський пакт про ненапад Німеччини на

Радянський Союз.

1 вересня – напад Німеччини на Польщу. Початок другої світової

війни.

26-27 жовтня – Прийняття Декларації про входження Західної України до складу УРСР.

1941 р.

22 червня – напад фашистської Німеччини на СРСР. Початок

Великої Вітчизняної війни.

30 червня – створення Державного комітету оборони на чолі з Й.

Сталіним.

30 червня – Акт проголошення ОУН У Львові відновлення

Української держави

19-30 вересня – Початок масових розстрілів в Бабиному яру.

30 жовтня - 1 липня 1942 р. – оборона Севастополя.

1942 р.

30 травня – створення Центрального штабу партизанського руху.

24 липня – захоплення Донбасу. Повна окупація України німецькими військами.

14 жовтня – створення УПА. Керівник – Р. Шухевич.

1943 р.

5 липня -

23 серпня – Курська битва.

17 липня -

22 вересня – Наступ радянських військ на Лівобережній Україні.

вересень -

листопад – битва за Дніпро.

1944 р.

24 січня -

17 лютого – Корсунь-Шевченківська наступальна операція.

8 вересня -

28 жовтня – Східно-Карпатська стратегічна наступальна операція.

Звільнення Карпатської України.

26 листопада – Маніфест про возз’єднання Закарпатської України з

Україною.

1945 р.

16 квітня -

8 травня – Берлінська наступальна операція.

Капітуляція Німеччини.

9 травня – День перемоги.

26 червня – Україна стала членом ООН.

2 вересня – Капітуляція Японії. Закінчення другої світової війни.

1946 – 1947 р. – голодомор в Україні.

Тема9.Соціально-економічні та політичні процеси в Україні (1950-ті – середина 1980-х р.р.)

(2 год.)

1.Початок процесу десталінізації. Червневий (1953). Пленум ЦК КПРС. XX з’їзд КПРС.

2.Спроби демократизації економічного, політичного і культурного життя та їх наслідки(1953-1964рр.).

3.Наростання кризових явищ у соціально-економічному, політичному і культурному житті(кінець 60-х –середина 80-х рр.)

Реферат:

1. Шестидесятництво в Україні.

Література.

1;4(с. 440-472);14(с. 266-309);22;27(т.2.-с.363-407); 28 (с.339400); 30; 41; 47 (с.541-573); 68 (с.431-462); 76.

1.В середині 50-х рр. усі сфери життя України майже цілком перебували під впливом сталінщини. Але в суспільно-політичному житті назрівали кардинальні зміни. На цьому шляху значною подією став XX з`їзд КПРС, який відбувся 14-25 лютого 1956р.

В історію цей з’їзд увійшов, насамперед, завдяки надзвичайно відвертій доповіді на закритому його засіданні тодішнього першого секретаря ЦК партії М. Хрущова „Про культ особи та його наслідки”. З`їзд з усією рішучістю засудив широку репресивну практику тоталітарного режиму, гостро виступивши супроти масових репресій 30-40-х рр.. Вперше на такому високому рівні були наведені чисельні факти злочинів і прямих зловживань Й.Сталіна, його оточення, абсолютне нехтування законом.

В доповіді наводилась велика кількість прикладів, коли Й. Сталін та його „соратники” підписували списки на знищення цілих груп різних рангів керівників. З потрясінням делегати з`їзду сприйняли інформацію про можливу причетність Й. Сталіна до вбивства С. Кірова в 1934 р. винищення командних кадрів в армії, елітних господарських кадрів тощо. Однак, це засудження було неповним, обмеженим, певною мірою половинчастим.

Головне - це те, що адміністративно-командно система залишалась незміною. Та незважаючи на це, з`їзд поклав початок важливим змінам у суспільстві. Боротьба за утвердження демократичних засад у всіх сферах життя, ліквідація спадщини сталінізму були оголошені стратегією політичного курсу партії. В Україні рішення XX з`їзду були прийняті більшістю населення з ентузіазмом і надією. Народ чекав повної правди послідовної демократизації суспільства, нарешті, - реабілітації безвинно репресованих у попередні десятиліття. З 1956 по 1959 рр. було повністю реабілітовано 250 тис. чоловік, переважно посмертно. На березень 1957 р. було звільнено з таборів, спецпоселень тощо близько 65,6тис .чол..

Проте, вже в наступні роки процес реабілітації жертв сталінського терору пішов на спад: з 1963 по 1966 р. реабілітовано було трохи більше 80 тис. чол. М.С. Хрущов та його оточення не наважувалися на рішучий перегляд справ жертв політичних процесів, сфабрикованих у 20-30-ті роки. Не піддавались сумніву здійснені демонстрації селян у роки колективізації, масових виселень населення з західних областей. Хоча примусове виселення приміських татар, німців та інших етнічних груп з південних районів України було визнане незаконним, але їх повернення на землю батьків не дозволялось. Отже XX з`їзд КПРС серйозно „розколихав ”суспільство, став могутнім каталізатором політичних процесів. Проте ряд післяз`їздівських акцій свідчили про обмеженість, консерватизм „верхів”, їх прагнення загальмувати процес десталінізації суспільства.

2. Відповідаючи на це питання необхідно почати з того, що процес демократизації охопив усі сфери життя суспільства. Схвальний відгук населення викликали заходи керівництва щодо скорочення і здешевлення адміністративно-управлінського апарату. В Україні 1957-1959 рр. шляхом об’єднання було ліквідовано близько 13 тис. господарських організацій, установ, 164 сільських районних рад і майже 4 тис. колгоспів. За три роки штати управлінського апарату скоротилися на 11130 тис. чол., що давало річну економію понад 1 млрд. крб.

У 1962 р. була зроблена спроба докорінної реорганізації органів управління промисловістю і будівництвом. Ліквідуються галузеві міністерства, як республіканські так і союзні - і замість них створюються територіальні органи управління - ради народного господарства. Позитивне значення мало деяке розширення прав союзних республік у адміністративно-політичній сфері. До підпорядкування республіки передавалися питання обласного адміністративно-територіального устрою районування, віднесення міст до обласного, республіканського підпорядкування. До компетенції України належало прийняття цивільного, кримінального і процесуального кодексів. Визнавалися права республіки у формуванні її бюджету, питаннях матеріально-технічного забезпечення, збуту продукції. Однак, в цілому економічний і політичний суверенітет республіки залишався суто формальним, декларативним. Відбулися певні зрушення в економічному житті республіки. Друга половина 50-х років стала періодом проміжного зростання економіки України. Як і раніше Україна була відома, насамперед, чорною металургією, донецьким вугіллям і електроенергетикою. В 1965 р. республіка виробила сталі, чавуну і прокату на 70 % відсотків більше , ніж у 1959 р. Проте, переважав випуск низькоякісних металів. Більшість обладнання було застарілим і екологічно шкідливим.

У сфері енергетики головна увага зосереджувалась на споруджені та експлуатації Дніпропетровського каскаду, що повинен був перетворити Дніпро в „енергетичну артерію”. Але створені штучні „моря” завдали величезної шкоди сільському господарству і природі України.

Було проведено ряд реформ у сільському господарстві. За 1952-1958 рр. закупівельні ціни зросли майже в 7 разів (на зернові культури), а на продукцію тваринництва в 5,5 разів. Приріст сільськогосподарської продукції був досить значним і у 1954-1959 рр. становив понад 7% щорічно.

В 1953 р. було прийнято рішення про реорганізацію машинно-тракторних станцій у ремонтно-тракторні і обов’язковий викуп колгоспами техніки. З одного боку це було позитивним і мало сприяти перетворенню колгоспів у економічно самостійні госпрозрахункові одиниці. Але з іншого боку колгоспам було завдано великих фінансових збитків.

Штучною і необґрунтованою була реорганізація колгоспів у радгоспи, та укрупнення колгоспів. Негативний вплив на стан виробництва продукції сільського господарства завдало рішення про заборону тримати худобу в приміській зоні, та урізання розмірів присадибних ділянок колгоспникам. За часів Хрущова почала змінюватися вся система агротехніки. Було оголошено шкідливою траволінійну систему землеробства, відмовилися від корів. Нарешті у широких масштабах стала вирощуватися кукурудза, котра швидко витіснила традиційні сільськогосподарські культури. Це призвело до продовольчої кризи і в 1963 р. довелося вперше за кордоном закуповувати зерно. Незважаючи на прорахунки в економічній політиці, рівень життя населення в 50-60 рр. значно покращився. Цьому сприяло і підвищення заробітної плати, пенсій, житлове будівництво тощо.

3. Відповідь на це питання необхідно почати з того, що зміни в суспільно-політичному житі країни відбувалися складні й суперечливі. Розпочаті реформи не підкреслювалися глибинним демократичними перетворенням, а це зводило нанівець усі прогресивні починання. За цих умов у верхніх ешелонах влади поступово готувалося усунення М.С. Хрущова, яке і відбулося в 1964 році на пленумі ЦК КПРС. Першим секретарем ЦК обрано Л.І.Брежнєва, головою радянського уряду - О.М. Косигіна.

Великі надії нове партійно-державне керівництво покладало на рішення березневого та вересневого пленумів ЦК КПРС, що відбулися у 1965 р. Тут обговорювалися питання „Про невідкладні заходи по дальшому розвитку сільського господарства СРСР” та „Про покращення управління промисловістю, вдосконалення планування та посилення економічного стимулювання промислового виробництва”. Це була спроба проведення господарської реформи, мета якої була переведення господарства на інтенсивний шлях розвитку. Але на жаль, ця реформа не була виконана, і на практиці привела до адміністративно-командних методів керування економікою. Були звужені повноваження республіки. Це мало влаштовувало першого секретаря ЦК КПРС України П. Шелеста. Він неодноразово проявляв швидкість у відстоюванні інтересів республіки. Це викликало незадоволення в центрі. І на травневому пленумі (1972) ЦК КП України П.Шелеста усунули з поста першого секретаря ЦК. Формальним приводом стало рішення про переведення його на союзну роботу, заступником Голови Ради Міністрів СРСР. Але справжні причина – звинувачення в економічному місництві і націоналізмі. Першим секретарем ЦК КП України став В.Щербицький, який в своїй політиці повністю орієнтувався на центр.

70-80-ті роки відзначилися подальшим наступом центру на національні інтереси союзних республік. Україна теж стала місцем безконтрольних дій центральних відомств, які на свій розсуд використовували її багатства і трудові ресурси. В Україні споруджувалися нові гірничо-збагачувальні, металургійні заводи та інші промислові гіганти. Нерідко вони будувалися за застарілими проектами і технологіями, додатково забруднювали природне середовище. Досить швидко, але без належного наукового обґрунтування, в межах УРСР було побудовано 8 автономних електростанцій. Кризові явища особливо відчутно позначилися в 70-80-х роки і система надзвичайно яскраво продемонструвала свою неефективність, недієздатність. Приріст аграрного сектора економіки України в роки дев’ятої п’ятирічки зменшився і дорівнював 15,5% (замість 20%).

В другій половині 70-х р. приріст продукції аграрного сектора становив 1,5 %, а на початку 80-х років - всього 0,47%.

Отже, в 70-80-ті рр. народне господарство України втупило в смугу глибокої кризи. В її основі - прагнення партійно державних верхів будь-що зберегти у недоторканому вигляді стару систему управління промисловістю, колгоспно-радгоспний спосіб господарювання.

Історичною закономірністю є той незаперечливий факт, що негаразди в соціально-економічній сфері негативно відбиваються на культурному і духовному житті суспільства.

В цей час в школах України різко звузилася сфера функціонування української мови, в обласних центрах українські і змішані російсько-українські школи становили менше 28%, а російські 72% загальної кількості шкіл.

Центром наукових досліджень залишалася Академія наук УРСР. Але фінансування було недостатнім. Це виключало можливість середнього розвитку фундаментальних досліджень. Суперечності й труднощі 70-80-х років відбились й на розвитку літератури та мистецтва.

Тоталітарна система потребувала художнього виправдання свого курсу на згортання демократизації, посилення централізму і денаціоналізації українського населення. Офіційним виконавцем волі партії були відповідні громадські організації - спілки письменників, художників, як наслідок, у літературі й мистецтві культивувалися кон`юнктурщина, пристосовництво, прагнення догодити вищому партійно-державному керівництву.

Це викликало незадоволення в різних верствах населення створюючи несприятливу атмосферу для діяльності дисидентів. Опозиційний рух посилюється. Але на початку 70-х років дисидентський рух на Україні майже повністю придушено.

Дати для запам’ятовування:

5 березня 1953 р. - помер Й. Сталін.

Червень 1953 р. - пленум ЦК КПРС усунув з посади першого секретаря ЦК КП України Л. Мельникова і призначив першого українця на цій посаді О. Кириченка.

Лютий 1956 р. – XX з’їзд КПРС. Виступ М. Хрущова “Про культ особи і його наслідки”

30 Червня 1956 р. – постанова ЦК КПРС “Про подолання культу особи і його наслідки”

Січень 1961 р – суд у Львові над членами дисидентської організації – Української робітничо-селянської спілки – Л. Лук’яненком, Г. Кандибою та ін.

Липень 1963 р – пленум ЦК КПУ звільнив від обов’язків першого секретаря ЦК КПУ М.Подгорного. На цю посаду було призначено П.Шелеста.

Жовтень 1964 р. – усунення з посади першого секретаря ЦК КПРС М.Хрущова та обрання на його місце Л.Брежнєва.

Березень 1965 р.- березневий пленум ЦК КПРС.

Серпень-вересень 1965 р.- перша велика хвиля арештів дисидентів України.

1970-1974 рр. - поява 1-8 випусків “самвидавського” журналу “Український вісник”.

Жовтень 1976 р. - утворення Української Гельсінської Спілки.

Листопад 1982 р. - помер Л.І.Брежнєв.