Взаємодія у сфері протидії торгівлі людьми
З 1998 року в системі МВС України існують підрозділи по боротьбі з торгівлею людьми.
Сьогодні цей структурний підрозділ має назву Департамент боротьби зі злочинами, пов’язаним з торгівлею людьми, Національної поліції України,(далі – ДБЗПТЛ). Він є структурним підрозділом Національної поліції України, який функціонує у складі кримінальної поліції та відповідно до законодавства України забезпечує реалізацію державної політики у сфері протидії торгівлі людьми, запобігання вчиненню, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, пов’язаних з нелегальною міграцією, а також правопорушень у сфері суспільної моралі.
З прийняттям Закону України «Про протидію торгівлі людьми» у чинному законодавстві України з’явились терміни, які відрізняють поняття «потерпіла особа» та «особа, яка постраждала від торгівлі людьми». Поняття «потерпіла особа» використовують правоохоронні органи та суди в контексті визначення, наведеного у ст. 55 КПК України. Поняття «особа, яка постраждала від торгівлі людьми» регулюється Законом України «Про протидію торгівлі людьми» та Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми» за № 417 від 23.05.2012 року.
Не дивлячись на те, що компетенції уповноважених органів та процедури щодо встановлення статусу «потерпіла особа» та «особа, яка постраждала від торгівлі людьми» є дещо різними, в обох випадках заходи спрямовані на захист законних прав та інтересів людей, які потрапили в ситуацію торгівлі людьми. Обидва статуси не є взаємовиключними та можуть доповнювати одне одного у випадку згоди особи на співпрацю з уповноваженими органами.
Варто зазначити, що чимало жертв торгівлі людьми можуть проходити в кримінальних справах як свідки або взагалі відмовитися від подання заяви до міліції через об’єктивні причини, що не виключає їхнього права на захист та соціальну допомогу. Порівняльний аналіз статистики правоохоронних органів та українських громадських організацій за останні 10 років свідчить про те, що далеко не всі особи, які перебували в ситуації торгівлі людьми, стали учасниками кримінального процесу та мали можливість отримати комплексну соціальну допомогу від держави.
Для отримання такої допомоги Законом України «Про протидію торгівлі людьми» та постановами КМУ передбачено відповідний порядок встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, отримання відповідної довідки та взяття на облік особи з метою надання допомоги відповідно до її потреб, а також здійснення контролю за обсягом та якістю наданих послуг.
Незалежно від того, чи особа дала згоду на співпрацю із правоохоронними органами, необхідно надати їй інформацію про можливість отримання комплексної державної соціальної допомоги шляхом звернення до відповідального структурного підрозділу місцевої державної адміністрації.
Необхідність запровадження Національного механізму взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, в Україні була продиктована, насамперед, потребою у створенні ефективної системи надання комплексної допомоги постраждалим і захисту їх прав та інтересів з дотриманням вимог міжнародних та національних стандартів.
Організація такої взаємодії ґрунтується на таких засадах:
· мультидисциплінарний підхід до вирішення питань допомоги постраждалим;
· тісна співпраця державних органів, громадських та міжнародних організацій;
· взаємне інформування сторін з дотриманням принципу конфіденційності;
· чітке розподілення відповідальності та повноважень;
· упорядкованість і узгодженість дій, координація роботи усіх суб’єктів з єдиного центру;
· обмін передовим досвідом.
При цьому в основу діяльності, спрямованої на надання допомоги постраждалим від торгівлі людьми, покладені такі принципи:
· забезпечення основних прав і свобод людини;
· пріоритетність інтересів постраждалих осіб;
· неприпустимість їх дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;
· повага і неупереджене ставлення до постраждалих;
· гарантія конфіденційності персональної інформації постраждалих осіб;
· добровільність участі постраждалих у програмах допомоги;
· безоплатність допомоги.
Національний механізм взаємодії передбачає співпрацю широкого кола суб’єктів. Статтею 5 Закону України «Про протидію торгівлі людьми» такими суб’єктами визначені: Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві органи виконавчої влади, закордонні дипломатичні установи України та заклади допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми. Загальні повноваження цих суб’єктів передбачені статтями 5-1 – 8.
Крім того, значну допомогу державним структурам надають громадські організації, що мають багаторічний досвід протидії торгівлі людьми в Україні. Вони сприяють місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування у наданні комплексної допомоги постраждалим від торгівлі людьми, безпосередньо надають психологічну, матеріальну, медичну, правову допомогу, сприяють у забезпеченні тимчасового притулку, а також ведуть інформаційно-роз'яснювальну роботу із населенням щодо ризиків торгівлі людьми та забезпечення власної безпеки тощо.
Наприклад:
1. Громадська організація «ЛаСтрада-Україна»:http://www.la-strada.org.ua/;гаряча лінія з протидії торгівлі людьми: 0-800-500-22-5
2. Фундація «Гармонізоване суспільство»: http://cfscom.org/; тел.: (044) 383-50-71, 482-49-82 (м. Київ)
[1] Victims of Trafficking and Violence Protection Act of 2000: Trafficking in Persons Report, 2005. U.S. Department of State (http://www.state.gov/g/tip/rls/tiprpt/2005/index.htm)
[2] Human Security Report 2005: War and Peace in the 21st Century. Human Security Centre, University of British Columbia (http://www.hsrgroup.org/human-security-reports/2005/text.aspx)
[3] ILO Global Estimate of Forced Labour (http://www.ilo.org/wcmsp5/groups/public/ed_norm/declaration/documents/ publication/wcms_182004)
[4] Основними міжнародними документами з питань протидії торгівлі людьми, які набули чинності в Україні, є:
· Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 року (ратифікована Україною 4 лютого 2004 року) та два протоколи до неї: Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї та Протокол проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю;
· Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального розбещення (CETS № 201), ратифікована Верховною Радою у листопаді 2007 року;
· Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, ратифікована Україною у жовтні 2010 року;
· Конвенція МОП № 182 Про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці, ратифікована Україною у травні 2000 року;
· Конвенція МОП № 29 Про примусову чи обов’язкову працю, ратифікована Україною у 1956 році.