Політика форсованої індустріалізації колективізації та їх наслідки. Стаханівський рух
До 1926 р. економіка СРСР і України в основному була відбудована. Логічним стало питання про перспективи її подальшого розвитку. Вирішальною ланкою будівництва соціалізму мала стати індустріалізація, тобто процес створення великої машинної індустрії в усіх галузях економіки. Індустріалізація була об’єктивно необхідною — не можна було базуватись на досягнутому рівні розвитку промисловості. Це було потрібно і для підвищення рівня життя людей, зміцнення обороноздатності, покращання стану культури, загального рівня цивілізованості, тобто сама по собі ідея індустріалізації була вірною.
Досягнення в промисловості багато в чому були забезпечені перекачуванням коштів, ресурсів з села, його нещадною експлуатацією в лабетах колективізації. Фактично саме село забезпечило індустріалізацію.
Напружені плани вимагали інтенсифікації праці робітників. Це досягалось двома шляхами: соціалістичне змагання («стаханівський рух») за перевиконання завдань, заснований на ентузіазмі, моральному заохоченні і адміністративний примус. Браку роботі, запізнення на неї кваліфікувались як шкідництво і переслідувались у кримінальному порядку.
Здійснення індустріалізації мало свої особливості. По-перше, індустріалізація почалася з розвитку важкої промисловості, і цій галузі весь час надавалась перевага. Це пояснювалось партійно-радянським керівництвом перш за все необхідністю зміцнення обороноздатності держави. Легкій промисловості, яка зразу ж давала більшу віддачу, кращий обіг грошей, підвищення рівня життя, надавали другорядного значення. Наслідки індустріалізації були дуже суттєвими. У 1940 р. промисловий потенціал України всемеро перевищував рівень 1913 р. З аграрної країни республіка перетворилась в індустріальну, Україна посіла друге місце в Європі за виплавкою чавуну, четверте за видобутком вугілля. Частка України в союзному виробництві залізної руди сягала 68 % , паровозів — 74 % . Однак Правобережжя та Полісся залишалися нерозвиненими у промисловому відношенні. Прискорився процес урбанізації: до 33% населення у 1938 р. мешкало в містах проти 20% за десять років до цього. Зменшилось відставання від розвинених країн з виробництва продукції на душу населення: якщо у 20-ті роки різниця була в 5-10 разів, то в кінці 30-х рр. — у 1,5-4 рази.
Важливим результатом стало подолання якісного, стадіального відставання промисловості. У 30-ті роки країна стала однією з трьох- чотирьох, які були здатні виробляти будь-який вид промислової продукції, знаний на той час людством.
Проте стрибок у розвитку важкої індустрії був куплений тяжкою ціною відставання легкої і харчової промисловості, стагнації аграрного сектора, повільним зростанням добробуту населення, надцентралізацією економічного життя, репресіями та загибеллю мільйонів людей. На шляхах модернізації Непу можна було досягти й значніших результатів, але без таких величезних жертв, які Україна заплатила за сталінський великий стрибок і всеосяжну колективізацію.
Стахановський рух, масовий рух новаторів соціалістичного виробництва в СРСР - передових робітників, колгоспників, інженерно-технічних працівників за підвищення продуктивності праці на базі освоєння нової техніки. Стахановський рух дозволило в багатьох випадках поліпшити стан справ на виробництві. Проте в ході кампанії виникло і чимало проблем. Керівництво країни вирішило, що новий рух свідчить про можливість чергового «великого стрибка» - різкого одночасного підвищення продуктивності праці. На підприємствах почали вимагати, щоб досягнення окремих робітників-маяків перетворювалися на норму для цілих колективів. Підхльостування «суцільний стахановізаціі» породила масову штурмівщину і дезорганізацію, погоню за рекордами на шкоду якості роботи, а в ряді випадків - розвал виробництва. Відтак ще одна хвиля репресій прокотилася по країні. На цей раз «козлами відпущення» Сталін зробив «саботажників» і «консерваторів» з господарських керівників, які нібито не перебудувалися і заважали працювати стахановцям. Технічні, організаційні проблеми оцінювалися як політичні. «Товариш Сталін, роз'яснював журнал« Радянська юстиція »(1936. № 1. С. 3), - говорив, що стаханівський рух є в основі своїй глибоко-революційним, а тому Прокуратура Республіки вважає, що свідомий зрив стахановського руху є дією контрреволюційним» .