Законодавча база захисту інформації 2 страница
У сфері економіки до державної таємниці відносяться: мобілізаційні плани
і мобілізаційні потужності народного господарства, запаси і обсяги постачань
стратегічних видів сировини і матеріалів; про використання транспорту, зв'язку,
інших галузей та об'єктів інфраструктури країни в інтересах забезпечення її
безпеки; про зміст, обсяг, фінансування та виконання державного оборонного
замовлення; про плани, обсяги та інші найважливіші характеристики добуван-
ня, виробництва та реалізації окремих стратегічних видів сировини і продукції;
про державні запаси дорогоцінних металів монетної групи, валюти та інших
цінностей, а також про інші особливі заходи фінансової діяльності держави.
До державної таємниці у сфері зовнішніх відносин відноситься інформа-
ція: про директиви, плани, вказівки делегаціям і посадовим особам з питань зо-
внішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України; про військове
науково-технічне та інше співробітництво України з іноземними державами,
якщо розголошення відомостей про це завдаватиме шкоди інтересам України;
про експорт та імпорт озброєння, військової техніки, окремих стратегічних ви-
дів сировини і продукції.
У сфері державної безпеки і охорони правопорядку до державної таємниці
згідно цього Закону може бути віднесена інформація: про зміст, плани, органі-
зацію, фінансування та матеріально-технічне забезпечення, засоби, форми, ме-
тоди і результати розвідувальної, контр розвідувальної та оперативно-
розшукової діяльності; про організацію та порядок здійснення охорони вищих
органів законодавчої і виконавчої влади, державних банківських установ і ви-
щих посадових осіб держави; про систему урядового та спеціального зв'язку;
про розробку і використання шифрів, проведення наукових досліджень в галузі
криптографії; про інші засоби, форми і методи охорони державної таємниці.
Забороняється віднесення до державної таємниці будь-яких відомостей,
якщо цим будуть порушуватися конституційні права людини і громадянина, за-
даватиметься шкода здоров'ю і безпеці населення.
Не може бути віднесена до державної таємниці інформація:
· про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту;
· про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні
події, які сталися, або можуть статися і загрожують безпеці громадян;
· про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, вимагаючи харчу-
вання, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення,
а також про соціально-демографічні показники, ста правопорядку, освіту
і культуру населення;
· про факт порушень прав і свободи людини і громадянина;
· про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самовряду-
вання та їх посадових осіб;
· інша інформація, яка відповідно до законів та міжнародних договорів,
згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не може
буди засекречена.
Щодо статті 10 "Порядок віднесення інформації до державної таємниці",
то у ній описується наступні дії:
· віднесення інформації до державної таємниці здійснюється мотивованим
рішенням Державного експерта з питань таємниць;
· інформація вважається державною таємницею з часу включення її до
Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, до якого включе-
на ця інформація, чи зміни до нього у порядку, встановленому цим зако-
ном.
Стаття 12 "Звід відомостей, що становлять державну таємницю" дає інфо-
рмацію щодо Зводу. Звід відомостей, що становлять державну таємницю, фор-
мує та публікує в офіційних видання Служби безпеки України на підставі рі-
шень державних експертів з питань таємниць. Зміни до Зводу відомостей, що
становлять державну таємницю, публікуються не пізніше трьох місяців з дня
одержання Службою безпеки України відповідного рішення чи висновку дер-
жавного експерта з питань таємниць.
На підставі та в межах Зводу відомостей з метою конкретизації та система-
тизації даних про інформацію, яка внесена до державної таємниці, органи дер-
жавної влади України можуть створювати відповідні розгорнуті переліки відо-
мостей, що становлять державну таємницю.
Розгорнуті переліки відомостей, що становлять державну таємницю, не
можуть суперечити Зводу відомостей.
Стаття 13 "Строк дії рішення про віднесення інформації до державної тає-
мниці" встановлює строк, протягом якого діє рішення про віднесення інформа-
ції до державної таємниці. Цей строк встановлюється державним експертом з
питань таємниці з урахуванням ступеня секретності інформації, критерії визна-
чення якого встановлюються Службою безпеки України. Він не може переви-
щувати для інформації ступенем секретності "особливої важливості" - ЗО років,
для інформації "цілком таємно" - 10 років, для інформації "таємно" - 5 років.
Після закінчення передбаченого частиною першою цієї статті строку дії
рішення про віднесення інформації до державної таємниці державний експерт
робить висновок про скасування рішення про віднесення її до державної таєм-
ниці або приймає рушення про продовження строку дії зазначеного рішення в
межах строків, встановлених частиною першою цієї статті.
Стаття 14 "Зміна ступеня секретності інформації та скасування рішення
про віднесення її до державної таємниці" встановлює, що інформація вважаєть-
ся державною таємницею з більш високим чи нижчим ступенем секретності або
такою що не становить державної таємниці, з часу опублікування відповідних
змін до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю.
Підвищення або зниження секретності інформації та скасування рішення
про віднесення її до державної таємниці здійснюється на підставі висновку
державного експерта або на підставі рішення суду у випадках, передбачених
статтею 12 цього Закону, та оформляються Службою безпеки України шляхом
внесення відповідних змін до Зводу відомостей.
Розділ III "Засекречування та розсекречування матеріальних носіїв інфор-
мації"" висвітлює порядок проведення засекречування та розсекречування носіїв
інформації. Найбільш важливою статтею у цьому розділі є стаття 15 "Засекре-
чування та розсекречування матеріальних носіїв інформації"". Згідно з цією
статтею засекречування матеріальних носіїв інформації здійснюється шляхом
надання відповідному документу, виробу або іншому матеріальному носію ін-
формації грифа секретності.
Гриф секретності є обов'язковим реквізитом кожного матеріального носія
інформації, що віднесена до державної таємниці. Він має містити відомості про
ступінь секретності цієї інформації ("особливої важливості", "цілком таємно",
"таємно"), дату та строк засекречування матеріального носія інформації що
встановлюється з урахуванням передбачених статтею 13 цього Закону строків
дії рішення про віднесення інформації до державної таємниці, та інформація
про посадову особу, яка надала зазначений гриф.
Заборонено надавати грифи секретності, передбачені цим Законом, носіям
іншої таємної інформації, яка не становить державної таємниці або конфіден-
ційної інформації.
Перелік посад, які дають право посадовим особам, що їх займають, надава-
ти матеріальним носіям секретної інформації грифи секретності, затверджуєть-
ся керівником органу державної влади, органу місцевого самоврядування, під-
приємства, установи, організації, що проводить діяльність, пов'язану з держав-
ною таємницею.
Після закінчення встановлених строків засекречування матеріальних носіїв
інформації та у разі підвищення чи зниження визначеного державним експер-
том з питань ступеня секретності такої інформації або скасування рішення про
віднесення її до державної таємниці керівники усіх рівнів, у яких здійснювали-
ся засекречування матеріальних носіїв інформації, або керівники, які є їх пра-
вонаступниками, чи керівники вищого рівня зобов'язані протягом шести міся-
ців забезпечити зміну грифа секретності або розсекречування цих матеріальних
носіїв секретної інформації.
Розділ IV "Охорона державної таємниці" присвячений охороні державної
таємниці. Головними статтями у цьому розділі є: 18 "Основні організаційно-
правові заходи щодо охорони державної таємниці", 20 "Дозвільний порядок
провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, та режимом сек-
ретності", 21 "Режимно-секретні органи", 22 "Допуск громадян до державної
таємниці", 35 "Технічний та криптографічний захист секретної інформації" та
36 "Оперативно-розшукові заходи щодо охорони державної таємниці".
Охорона державної таємниці вимагає комплекс організаційно-правових,
криптографічних та оперативно-розшукових заходів, спрямованих на запобі-
гання розголошенню інформації, що становить державну таємницю.
Згідно з основними організаційно-правовими заходами щодо охорони дер-
жавної таємниці встановлюються:
-єдині вимоги до виготовлення, користування, зберігання, передачі, тран-
спортування та обліку матеріальних носіїв секретної інформації;
- дозвільний порядок провадження органами державної влади, органами
місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організація-
ми, діяльність яких пов'язана з державною таємницею;
-обмеження оприлюднення, передачі іншій державі або поширення ін-
шим шляхом секретної інформації;
-обмеження щодо перебування та діяльності в Україні іноземців, осіб без
громадянства та іноземних юридичних осіб, їх доступу до державної та-
ємниці, а також розташування і переміщення об'єктів і технічних засобів
що їм належать;
-особливості здійснення органами державної влади їх функцій щодо ор-
ганів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств,
установ і організацій, діяльність яких пов'язана з державною таємни-
цею;
-режим секретності органів державної влади, органів місцевого самовря-
дування, підприємств, установ і організацій, що проводять діяльність,
пов'язану з державною таємницею;
- спеціальний порядок допуску та доступу громадян до державної таєм-
ниці;
- технічний та криптографічний захист секретної інформації.
Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства,
установи, організації мають право проводити діяльність, пов'язану з державною
таємницею, після подання їм Службою безпеки України спеціального дозволу
на проведення діяльності, пов'язаної з державною таємницею.
Надання дозволу здійснюється на підставі заявок різних установ та резуль-
татів спеціальної експертизи щодо наявності умов для проведення діяльності
пов'язаної з державною таємницею. З метою визначення наявності умов для
проведення діяльності, пов'язаної з державною таємницею, Служба безпеки
України може створювати спеціальні експертні комісії.
Дозвіл на провадження діяльності пов'язаної з державною таємницею, на-
дається за результатами спеціальної експертизи за умови, що вони:
-відповідно до компетенції, державних завдань, програм, замовлень, до-
говорів беруть участь у діяльності, пов'язаній з державною таємницею;
-мають приміщення для проведення робіт, пов'язаних з державною таєм-
ницею, що відповідають вимогам щодо забезпечення секретності зазна-
чених робіт;
-додержуються передбачених законодавством вимог режиму секретності
робіт та інших заході, пов'язаних з використанням секретної інформації,
використання державних шифрів та криптографічних засобів тощо;
-мають режимно-секретний орган, якщо інше не передбачено цим Зако-
ном.
Термін дії дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною та-
ємницею, встановлюється Службою безпеки України і не може перевищувати 5
років.
Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємств,
установ і організацій, яким надамо зазначений у цій статті дозвіл, набувають
права на доступ до конкретної секретної інформації згідно з рішенням органів
державної влади.
В органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підпри-
ємствах, в установах, що проводять діяльність, пов'язану з державною таємни-
цею, з метою розроблення та здійснення заходів щодо забезпечення режиму се-
кретності, постійного контролю за їх додержанням створюються на правах
окремих структурних підрозділів режимно-секретні органи (РСО).
Створення, реорганізація чи ліквідація РСО здійснюється за погодженням
із Службою безпеки України. У своїй роботі РСО взаємодіють з органами Слу-
жби безпеки України.
Основними завданнями РСО є:
-недопущення необгрунтованого допуску та доступу осіб до секретної
інформації;
-своєчасне розроблення та реалізація разом з іншими структурними під-
розділами заходів, що забезпечують охорону державної таємниці;
-запобігання розголошенню секретної інформації;
-виявлення та закриття каналів просочення секретної інформації в проце-
сі діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядуван-
ня, підприємства, установи, організації;
-забезпечення запровадження заходів режиму секретності;
-організація секретного діловодства;
-здійснення контролю за станом режиму секретності;
Залежно від ступеня секретності інформації встановлюються такі форми
допуску до державної таємниці:
- форма 1 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секрет-
ності "особливої важливості", "цілком таємно" та "таємно", термін дії 5 років;
- форма 2 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секрет-
ності "цілком таємно" та "таємно", термін дії 10 років;
- форма 3 - для роботи з секретною інформацією, що має ступень секрет-
ності "таємно", термін дії для форми 3- 15 років;
Технічний та криптографічний захисти секретної інформації здійснюються
в порядку, встановленому Президентом України.
Оперативно-розшукові заходи щодо охорони державної таємниці здійс-
нюються відповідно до Закону України "Про оперативно-розшукову діяль-
ність".
Розділ V. "Контроль за забезпеченням охорони державної таємниці та на-
гляд за додержанням законодавства про державну таємницю" має дві статті: 37
"Контроль за забезпеченням охорони державної таємниці" та 38 "Нагляд за до-
держанням законодавства про державну таємницю". У цьому розділі встанов-
лено, що керівники органів державної влади, органів місцевого самоврядуван-
ня, підприємств, установ і організацій зобов'язані здійснювати постійний конт-
роль за забезпеченням охорони державної таємниці.
Служба безпеки України має право контролювати стан охорони державної
таємниці в усіх органах державної влади, а також у зв'язку з виконанням цих
повноважень одержувати безоплатно від них інформації з питань забезпечення
охорони державної таємниці. Висновки Служби безпеки України, викладені в
актах офіційних перевірок за результатами контролю стану охорони державної
таємниці, є обов'язковими для виконання посадовими особами підприємств,
установ та організацій незалежно від їх форм власності.
Нагляд за додержанням законодавства про державну таємницю здійсню-
ється у порядку, визначеному законом.
Розділ VI "Відповідальність за порушення законодавства про державну та-
ємницю" має тільки єдину статтю 38, яка має ту ж саму назву, що і розділ. В ній
наведені основні положення, за порушення яких посадові особи і громадяни не-
суть відповідальність згідно з законом:
- розголошенні державної таємниці;
-втраті документів та інших матеріальних носіїв секретної інформації;
-засекречування інформації, зазначеної у частині третій і четвертій статті
8 цього Закону;
-недодержанні встановленого законодавством порядку передачі держав-
ної таємниці іншій державі;
-невмисному не віднесенні до державної таємниці секретної інформації, а
також необгрунтованому заниженні ступеня секретності;
- безпідставному засекречуванні інформації;
-порушенні встановленого законодавством порядку надання допуску та
доступу до державної таємниці, та інші несуть дисциплінарну, адмініст-
ративну та кримінальну відповідальність згідно з законом.
• Наступним є Закон "Про захист інформації в інформаційно-
телекомунікаційних системах", прийнятий 2003 року, який прийшов
на зміну Закону "Про захист інформації в автоматизованих системах"
(прийнятий 5 липня 1994 року).
Метою цього Закону є встановлення основ регулювання правових відносин
у сфері захисту інформації в інформаційних, телекомунікаційних та інформа-
ційно-телекомунікаційних системах з метою забезпечення дотримання права
власності фізичних і юридичних осіб на інформацію та їх права доступу до неї,
а також права власника інформації на її захист.
Закон містить наступні розділи:
-загальні положення;
-відносини між суб'єктами в процесі обробки інформації в системі;
-організація захисту інформації в системі;
-відповідальність за порушення законодавства у сфері захисту інформації
в системі;
-міжнародне співробітництво у сфері захисту інформації в системі.
До основних статей, що важливі для діяльності служби захисту інформації,
відносяться: стаття 2 "Об'єкти захисту в системі"; стаття 3 "Суб'єкти відносин"
та розділи III "Організація захисту інформації в системі", IV "Відповідальність
за порушення законодавства у сфері захисту інформації в системі".
В цих статтях Закону в першу чергу визначено, що об'єктами захисту є ін-
формація, яка обробляється в ній, а також права власників і користувачів цієї
інформації та права власників системи.
Захисту підлягає будь-яка інформація в системі, необхідність захисту якої
визначена законодавством України або її власником. При цьому необхідно вра-
ховувати, що суб'єктами відносин є:
-власники інформації;
-розпорядники інформації;
-власники системи;
-розпорядники системи;
- користувачі інформації в системі.
Право власності на інформацію в системі належить юридичним і фізичним
особам, які на законних підставах одержали право на володіння, користування і
розпорядження нею.
Право власності на інформацію, створену в системі як вторинну в процесі
обробки інформації, визначається з урахуванням норм авторського права до за-
конодавства України.
Другий розділ регулює відносини між власником інформації та власником
системи, між власником системи, між власником системи та користувачем ін-
формації, між власниками системи.
Найбільш важливими розділами Закону з позиції захисту інформації є Роз-
діл III "Організація захисту інформації в системі" і Розділ IV "Відповідальність
за порушення законодавства у сфері захисту інформації в системі".
Статті цих розділів 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17 та 18 визначають загальні
вимоги і основні принципи по організації захисту інформації в системі та від-
повідальність за порушення законодавства.
Захист інформації в системі забезпечується шляхом:
- запровадження комплексної системи захисту інформації;
- дотримання суб'єктами відносин, пов'язаних з обробкою інформації в
системі, законодавства України та нормативних документів у сфері за-
хисту інформації в системі;
-використання засобів електронно-обчислювальної техніки, програмного
забезпечення, телекомунікаційного обладнання, а також засобів захисту
інформації у системі, які відповідають вимогам законодавства України
щодо захисту інформації (наявність сертифіката, експертного висновку,
тощо).
Інформація, яка є власністю держави, або інформація з обмеженим досту-
пом, захист якої гарантується державою, повинна оброблятися в системі з обо-
в'язковим застосуванням комплексної системи захисту інформації.
Комплексна система захисту інформації повинна забезпечувати захист від
несанкціонованого доступу до інформації, яка є власністю держави, або інфор-
мації з обмеженим доступом, захист якої гарантується державою, що обробля-
ється в системі, в тому числі у мережі передачі даних, зокрема Інтернет.
Інформація, що становить державну таємницю, обробляється в системі з
дотриманням вимог режиму секретності, визначених законодавством України
про державну таємницю.
Відповідальність за забезпечення ЗІ, яка є власністю держави, або інфор-
мації з обмеженим доступом, захист якої гарантується державою, що обробля-
ється в системі, покладається на власника чи розпорядника системи.
Відповідальність за ризик, пов'язаний з обробкою інформації в системі чи з
використанням інформації, отриманої із системи, яка не забезпечена комплекс-
ною системою захисту інформації або комплексна система 31 в якої не має атес-
тата відповідності вимогам ЗІ, покладається на власника інформації та користу-
вача інформації.
Слід враховувати, що порядок створення та вимоги до комплексної систе-
ми ЗІ визначаються уповноваженим центральним органом виконавчої влади у
сфері криптографічного та технічного захисту інформації.
Для створення комплексної системи захисту інформації використовуються
засоби, які мають відповідний сертифікат чи експертний висновок або дозвіл на
їх застосування, виданий уповноваженим центральним органом виконавчої
влади у сфері криптографічного та технічного 31.
Комплексна система ЗІ створюється власником системи самостійно за на-
явності у нього відповідних ліцензій на провадження господарської діяльності у
галузі криптографічного та технічного ЗІ або із залученням суб'єктів господа-
рювання, які мають такі ліцензії. Вона повинна забезпечувати облік та реєстра-
цію дій користувачів інформації, пов'язаних з доступом (спробами доступу) до
інформації в системі та її обробкою, а також захист від несанкціонованого пе-
рекручення або знищення даних про реєстрацію таких дій.
Крім того, власник системи, в якій обробляється інформація, яка є власніс-
тю держави, або інформація з обмеженим доступом, захист якої гарантується
державою, утворює підрозділ або призначає осіб, на яких покладається забезпе-
чення захисту такої інформації в системі та контролю за ним.
Завдання, обов'язки і права осіб, відповідальних за забезпечення ЗІ визна-
чаються положеннями та посадовими інструкціями з урахуванням вимог нор-
мативно-правових актів і нормативних документів з питань охорони державної
таємниці, технічного та криптографічного ЗІ.
Порядок організації та здійснення державного контролю за забезпеченням
ЗІ в системі визначається Кабінетом Міністрів України.
Державний контроль за забезпеченням ЗІ, яка є власністю держави, або ін-
формації з обмеженим доступом, захист якої гарантується державою, що обро-
бляється в системі, здійснює уповноважений орган виконавчої влади у сфері
криптографічного та технічного ЗІ.
Власник системи забезпечує ЗІ в системі та здійснюється у межах своїх
повноважень контроль за ним, а також створює необхідні умови та сприяє здій-
сненню державного контролю за забезпеченням ЗІ в системі.
Уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері криптографі-
чного та технічного ЗІ:
- бере участь у формуванні державної політики у сфері ЗІ та забезпечує її
реалізацію;
- визначає порядок і вимоги до комплексної системи ЗІ, яка є власністю
держави, або інформації з обмеженим доступом, захист якої гарантуємся
державою;
- забезпечує реалізацію єдиної технічної політики щодо ЗІ в системі;
- розробляє та погоджує програми, проекти концепцій, науково-методичні
рекомендації щодо ЗІ в системі;
- організує проведення державної експертизи комплексних систем ЗІ, екс-
пертизи та сертифікації засобів ЗІ;
- видає відповідно до законодавства ліцензії на право провадження окре-
мих видів господарської діяльності у сфері криптографічного та техніч-
ного захисту та здійснює контроль за виконанням ліцензійних умов;
- здійснює контроль за забезпеченням ЗІ, яка є власністю держави, або ін-
формації з обмеженим доступом, захист якої гарантується державою, що
обробляється в системі.
Розділ IV "Відповідальність за порушення законодавства у сфері захисту
інформації в системі" має дві статті: 17 "Відповідальність за порушення поряд-
ку і правил захисту інформації в системі" та 18 "Відшкодування збитків". Ці
статті декларують, що особи, винні в порушенні норм і вимог до ЗІ в системі,
несуть дисциплінарну, адміністративну, кримінальну та матеріальну відповіда-
льність згідно із законодавством України.
При цьому слід враховувати, що збитки, завдані власнику чи розпорядни-
ку інформації, власнику чи розпоряднику системи, користувачеві інформації
внаслідок прострочення, несанкціонованого знищення чи перекручення інфор-
мації в системі, незаконного створення перешкод для доступу до інформації,
відшкодування особами, яких визнано винними в цьому.
• Наступним важливим Законом є Закон "Про науково-технічну інфо-
рмацію", що був прийнятий 25 червня 1993 року. Цей Закон визначає
основи державної політики в області науково-технічної інформації,
порядок її формування і реалізації в інтересах соціального прогресу в
Україні. Метою Закону є створення в Україні правової бази для
отримання і використання науково-технічної інформації.
Законом регулюються правові і економічні відношення громадян, юриди-
чних осіб, держави, що виникають при створенні, отриманні, використанні і
розповсюдженні науково-технічної інформації, а також визначаються правові
норми міжнародного співробітництва в цій області. Чинність Закону розповсю-
джується на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності,
а також громадян, мати право на отримання, використання і розповсюдження
науково-технічної інформації.
Чинність Закону не розповсюджується на інформацію, що містить держав-
ну й іншу охоронювану Законом таємницю.
Закон містить наступні розділи:
-загальні положення;
-правовий режим науково-технічної інформації;
-раціональна система науково-технічної інформації;
- ринок науково-технічної інформації;
- державна політика у сфері науково-технічної інформації;
-міжнародне співробітництво у сфері науково-технічної інформації.
Наступними є три Закони України щодо силових структур: "Про Службу
безпеки України" (прийнятий 25. 03. 1992 року), "Про міліцію" (прийнятий 20.
12. 1990 року) та "Про державну податкову службу України" (прийнятий 4. 12.
1990 року із змінами, внесеними згідно з Законами від 1994, 1995, 1996, 1997 та
1998 років).
• Закон України "Про Службу безпеки України" складається з наступ-
них розділів:
-загальні положення;
-система і організація діяльності Служби безпеки України;
-кадри Служби безпеки України;
-повноваження Служби безпеки України;
-соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби
безпеки України;
-контроль і нагляд за діяльністю Служби безпеки України;
-відповідальність за правопорушення у сфері діяльності Служби безпеки
України.
Крім того разом з Законом було прийнято "Положення про порядок ком-
плектування, матеріально-технічного, військового та фінансового забезпечення
Служби безпеки України".
Найбільш важливими є наступні статті: 2 "Завдання Служби безпеки Укра-
їни", 24 "Обов'язки Служби безпеки України" та 25 "Права Служби безпеки
України".
У статті 24 наведені основні обов'язки Служби безпеки України, але деякі
завдання з них мають пряме відношення до ЗІ:
2) здійснювати заходи контррозвідувального забезпечення дипломатичних
представництв, консульських та інших державних установ, а також заходи,
пов'язані з охороною державних інтересів у сфері зовнішньополітичної та зов-
нішньоекономічної діяльності, безпекою громадян України за кордоном;
7) брати участь у розробці і здійсненні заходів щодо захисту державних та-
ємниць України, сприяти у порядку, передбаченому законодавством, підприєм-
ствам, установам, організаціям та підприємцям у збереженні комерційної таєм-
ниці, розголошення якої може завдати шкоди життєво важливим інтересам
України;
12) надавати наявними силами і засобами, в тому числі і технічними, до-
помогу органам внутрішніх справ, іншим правоохоронним органам у боротьбі
із злочинністю;
14) забезпечувати засекреченим і шифрованим зв'язком державні органи
України і посадових осіб відповідно до переліку, який встановлюється Кабіне-
том Міністрів України.
Стаття 25 говорить, що Службі безпеки України, її органам і співробітни-
кам для виконання покладених на них обов'язків надається право: