Законодавча база захисту інформації 4 страница

Діяльність розвідувальних органів здійснюється на основі:

- законності;

- поваги і дотримання прав та свобод людини і громадянина;

- безперервності;

поєднання в межах, визначених законом, гласних та негласних методів
і засобів;

- розмежування сфер діяльності розвідувальних органів, взаємодії і
координації їх діяльності;

- незалежності і оперативності у поданні розвідувальної інформації;

- позапартійності;

- підконтрольності і підзвітності відповідним органам державної влади в
межах, передбачених законом.

На розвідувальні органи України покладаються:

- добування, аналітична обробка та надання визначеним законом органам
державної влади розвідувальної інформації;

- здійснення спеціальних заходів, спрямованих на підтримку націона-
льних інтересів і державної політики України в економічній, політичній,
воєнній, військово-технічній, екологічній та інформаційній сферах,
зміцнення обороноздатності, економічного і науково-технічного розви-
тку, захисту та охорони державного кордону;

- участь у боротьбі з тероризмом, міжнародною організованою злочин-
ністю, незаконним обігом наркотичних засобів, незаконною торгівлею
зброєю і технологією її виготовлення, незаконною міграцією у по-
рядку, визначеному законом; ( Абзац п'ятий статті 4 в редакції Закону N
3200-IV ( 3200-15 ) від 15.12.2005 ) вжиття заходів протидії зовнішнім
загрозам національній безпеці України, життю, здоров'ю її громадян та
об'єктам державної власності за межами України.

Крім цього для виконання покладених на розвідувальні органи завдань
щодо отримання розвідувальної інформації, забезпечення безпеки розвідуваль-
них заходів, захисту своїх сил, засобів та інформаційних систем, а також дже-
рел розвідувальної інформації вони застосовують методи і засоби оперативно-
розшукової діяльності.

Не підлягає розголошенню інформація, що стосується особистого життя,
честі та гідності громадян, яка стала відома розвідувальним органам, крім ви-
падків передбачених законом.

Порядок зберігання інформації, здобутої в процесі розвідувальної діяль-
ності, визначається відповідними нормативно-правовими актами.

Стаття 6 Розділ II "Розвідувальні органи України та сфери їх діяльності".
У цій статті визначені сфери діяльності розвідувальних органів:

- Служба зовнішньої розвідки України - у політичній, економічній,
військово-технічній, науково-технічній, інформаційній та екологічній;

-розвідувальний орган Міністерства оборони України - у воєнній,
воєнно-політичній, воєнно-технічній, воєнно-економічній, інформаційній та
екологічній;

-розвідувальний орган спеціально уповноваженого центрального органу
виконавчої влади у справах охорони державного кордону - у сферах прикор-
донної та імміграційної політики, а також в інших сферах, що стосуються пи-
тань захисту державного кордону України та її суверенних прав у виключній
(морській) економічній зоні.

Стаття 9 "Права розвідувальних органів України" визначає право розві-
дувальних органів щодо виконання завдань:

-встановлювати на конфіденційній основі співробітництво з повноліт-
німи, дієздатними особами, які добровільно дали на це згоду;

- отримувати для розвідувальних цілей необхідну інформацію від усіх
органів державної влади, підприємств, організацій і установ, включаючи бан-
ки, незалежно від форми власності, в тому числі інформацію з автоматизо-
ваних інформаційних та довідкових систем, банків даних тощо у порядку, ви-
значеному законом;

виступати замовниками науково-дослідних, дослідно-

конструкторських та інших робіт у галузі розробки і виготовлення спеціа-
льних засобів, необхідних для здійснення розвідувальної діяльності, ство-
рювати і застосовувати технічні засоби розвідки;

- організовувати і забезпечувати в межах своєї компетенції захист
державної таємниці в установах України за кордоном, включаючи заходи
щодо попередження витоку по технічних каналах відомостей, що становлять
державну таємницю;

-здійснювати технічний захист приміщень і об'єктів розвідуваль-
них органів;

- забезпечувати власну безпеку діяльності розвідувальних органів
України та захист своїх сил, засобів і інформації від протиправних дій та за-
гроз;

Стаття 14 "Захист відомостей про розвідувальні органи України", до них
відносяться відомості про особистий склад, що здійснює розвідувальну діяль-
ність, засоби, зміст, плани, організацію, фінансування та матеріально-технічне
забезпечення, форми, методи і результати розвідувальної діяльності.

Закон України "Про зв'язок" був введений у 1995 році, а зміни були вне-
сені у 2000 році. Він встановлює правові, економічні і організаційні основи дія-
льності в галузі зв'язку в Україні та визначає відносини підприємств,
об'єднань, установ і організацій зв'язку з органами державної виконавчої вла-
ди, місцевого самоврядування і споживачами послуг зв'язку, а також особливо-
сті галузі, пов'язані з особливими суспільними інтересами.

Важливими статтями Закону є: стаття 4 "Сфера дії Закону", стаття 10 "За-
безпечення зв'язку в умовах надзвичайного стану ", стаття 11 "Захист інтересів
держави ", стаття 27 "Охорона таємниці інформації, що передається засобами
зв'язку ". Розглянемо більш детально кожну з них.

Стаття 4 визначає, що дія цього Закону поширюється на відносини в галу-
зі зв'язку, в яких беруть участь органи державної влади, місцевого самовряду-
вання, підприємства, установи і організації зв'язку та споживачі послуг зв'язку і
радіочастот.

Дія цього Закону не поширюється (крім питань використання радіочасто-
тного ресурсу) на державну систему урядового зв'язку, а також на мережі тех-
нологічного зв'язку і відомчі мережі зв'язку та відносини, що забезпечують їх
функціонування, за винятком питань їх взаємодії з мережами зв'язку загального
користування.

Стаття 10. Підприємства, об'єднання зв'язку та власники засобів, споруд
або мереж зв'язку, що входять до єдиної національної системи зв'язку, зобов'я-
зані забезпечувати якісний зв'язок та оповіщення в умовах надзвичайного ста-
ну.

У воєнний час всі засоби та мережі зв'язку, які є в Україні, незалежно від
форм власності використовуються для забезпечення потреб оборони та безпеки
держави.

Стаття 11. Право власності, а також право на технічне обслуговування і
експлуатацію мереж телекомунікацій загального користування може належати
будь-якій юридичній особі - резиденту України. Розвиток первинних мереж
зв'язку проводять суб'єкти права власності на первинні мережі.

Стаття 27. Таємниця листування, телефонних розмов, телеграфних, а та-
кож інших повідомлень, що передаються засобами зв'язку, охороняється зако-
ном. Підприємства зв'язку всіх форм власності вживають організаційно-
технічних заходів щодо захисту інформації згідно з чинним законодавством.
Виймання і огляд поштової кореспонденції та документальних повідомлень,
одержання необхідних довідок про них, здійснення контролю за технічними
каналами зв'язку, в тому числі прослуховування телефонних розмов на підпри-
ємствах зв'язку всіх форм власності заборонено, крім випадків, передбачених
чинним законодавством.

• Дуже важливим Законом України є Закон України "Про моніторинг
телекомунікацій". Цей Закон визначає правові та організаційні засади
моніторингу телекомунікацій, регулює відносини суб'єктів у сфері
моніторингу телекомунікацій під час провадження оперативно-
розшукової, контр розвідувальної та розвідувальної діяльності з метою
забезпечення безпеки громадян, суспільства і держави.
Закон складається з 15 статей. Найбільш важливим з питань ЗІ є статті З,
5, б та 7. У цих статтях розглядаються питання щодо:

- сфери дії закону;

- здійснення моніторингу телекомунікацій;

- вимоги до систем моніторингу.

Звернемо увагу на найбільш важливі положення цих статей.
Відповідно Закону, його дія поширюється на відносини, які виникають у
зв'язку з наданням послуг електрозв'язку з використанням послуг електро-
зв'язку з використанням послуг електрозв'язку з використанням мережі теле-
комунікацій загального користування чи подвійного використання незалежно
від форми власності та із здійсненням моніторингу телекомунікацій.
Системи моніторингу створюється на засадах, які забезпечують:

- відповідність функціональних можливостей систем моніторингу рівню
розвитку технологій, які використовують у мережі телекомунікацій;

- можливість модернізації системи моніторингу відповідно до розвитку
мережі телекомунікацій у разі впровадження нових телекомунікаційних
послуг.

Крім того слід враховувати, що технічні засоби системи моніторингу ро-
зміщуються на площах операторів (постачальників послуг мережі телекомуні-
кацій та спеціально уповноваженого органу; засоби доступу до мережі телеко-
мунікацій розміщується на площах операторів (постачальників послуг) мережі
телекомунікацій; засоби управління системного моніторингу розміщуються на
площах спеціального уповноваженого органу та віддалені робочі місця доступу
до системи моніторингу розміщуються на площах органів, підрозділи яких про-

водять оперативно-розшукову, контр розвідувальну та розвідувальну діяль-
ність.

Засоби доступу до мережі телекомунікацій, повинні забезпечувати:

- можливість у реальному часі гарантовано ідентифікувати, копіювати та
оформляти зміст сеансів зв'язку, що підлягають моніторингу телекому-
нікацій, будь-якого користувача мережі, який є об'єктом моніторингу;

- надання скопійованим інформаційним повідомленням вигляду, в якому
вони були представлені користувачам для передавання каналам електро-
зв'язку;

- захист від несанкціонованого доступу до ознак відбору змісту сеансів
зв'язку відповідно до законодавства України;

- виключення можливості виявлення факту здійснення моніторингу теле-
комунікацій учасниками сеансу зв'язку чи іншими особами;

- захист інформації від несанкціонованого ознайомлення сторонніх осіб
під час передавання її від засобів доступу до мережі телекомунікацій за-
собами управління системою моніторингу цієї мережі.

Засоби управління системою моніторингу повинні забезпечувати:

- формування і передавання засобам доступу до мережі телекомунікацій
відповідних команд управління та ознак відбору змісту сеансів зв'язку;

- приймання від засобів доступу до мережі телекомунікацій відібраного
змісту сеансів зв'язку, його оброблення, реєстрацію чи передавання кана-
лами електрозв'язку органу, який на підставі дозволу здійснює моніто-
ринг телекомунікацій.

Загальні технічні вимоги до системи моніторингу розробляються відпові-
дно вимог, установлених Законом, з урахуванням органів, підрозділи яких про-
водять оперативно-розшукову, контррозвідувальну та розвідувальну діяльність.
Окремі технічні вимоги до системи моніторингу розробляються відповідно до
загальних технічних вимог з урахуванням особливостей функціонування конк-
ретної мережі є основним документом, згідно з яким створюється система моні-
торингу конкретної мережі телекомунікацій.

Система моніторингу впроваджується на всіх мережах телекомунікацій за-
гального користування та подвійного використання, за винятком випадків, пе-
редбачених цим Законом.

• Останній закон з низки законів, які регламентують інформаційну без-
пеку України є Закон України "Про Національну систему конфіден-
ційного зв'язку ".

Цей Закон регулює суспільні відносини, пов'язані із створенням, функціо-
нуванням, розвитком та використанням національної системи конфіденційного
зв'язку.

Дія цього Закону поширюється на відносини між суб'єктами Національної
системи, що виникають у зв'язку з її створенням, функціонуванням, розвитком
та використанням.

Закон має 11 статей, які регламентують усі сфери діяльності у цій галузі.

Національна система входить до складу Єдиної національної системи зв'-
язку України.

Складовими частинами Національної системи є спеціальні мережі зв'язку,
їх стаціонарні та мобільні компоненти, централізованої системи ЗІ та оператив-
но-технічного управління.

Централізовані системи захисту інформації та оперативно-технічного
управління перебувають у державній власності і не підлягають приватизації.

Управління Національною системою, її функціонування, розвиток, вико-
ристання та захист інформації забезпечується спеціально уповноваженим
центральним органом виконавчої влади у сфері конфіденційного зв'язку відпо-
відно до законодавства.

Послуги конфіденційного зв'язку надаються органом виконавчої влади,
іншим державним органам та органам місцевого самоврядування, підприємст-
вам, установам, організаціям, іншим юридичним та фізичним особам на платній
основі.

Надання послуг конфіденційного зв'язку іншим юридичним та фізичним
особам здійснюються відповідно до законодавства на підставі договору між
споживачем та оператором.

Послуги конфіденційного зв'язку надаються операторами, які є юридич-
ними особами та мають ліцензії на право надання послуг телефонного зв'язку
та (або) радіозв'язку, а також надання послуг у галузі криптографічного та (або)
технічного захисту інформації відповідно до законодавства.

Особи, винні у порушенні законодавства у сфері конфіденційного зв'язку,
несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну від-
повідальність згідно із законодавством.

• Важливим щодо положень ЗІ є Закон України "Про оперативно-
розшукову діяльність ", який визначає головні положення діяльності
попередніх Законів. Тому більш детально розглянемо деякі його статті.
Закон був прийнятий 12 лютого 1992 року (із змінами у деяких статтях
у 1993, 1994,1998, 1999 та 2000 роках). Головними статтями Закону
щодо задач ЗІ є статті 1,4, 5, 8 та 9.

Стаття 1. "Завдання оперативно-розшукової діяльності ". Вона формулює,
що завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних
даних про протиправну діяльність окремих осіб та груп, розвідувально-
підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з ме-
тою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а
також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держа-
ви.

У даній статті коментується сукупність завдань, що вирішуються операти-
вно-розшуковими підрозділами у ході здійснення оперативно-розшукової дія-
льності (ОРД), спрямованої на виявлення, розкриття, попередження і припи-
нення протиправної діяльності окремих осіб і груп та розвідувально-підривної
діяльності спеціальних служб іноземних держав та організацій, розшук осіб.

Стаття формулює завдання, що стоять перед оперативними підрозділами
при виникненні службових повноважень. Ці завдання становлять одну з основ-
них правових категорій, яка створює єдиний механізм законодавчого регулю-
вання ОРД.

Коментована стаття розкриває зміст завдань, які властиві діяльності опера-
тивних підрозділів - складових частин силових відомств, у контексті загальних
завдань, що стоять перед ними.

Стаття 4 "Принципи оперативно-розшукової діяльності " визначає, що
ОРД ґрунтується на принципах законності, дотримання прав і свобод людини,
взаємодії з органами управління і населенням.

Мета статті - показати, що ОРД базується на конституційних загальнови-
знаних принципах права. Ця стаття містить норму припис, тобто підкреслює її
обов'язковість для всіх.

Під принципами ОРД слід розуміти керівні ідеї, вихідні положення вироб-
лені практикою, закріплені в законодавчих та нормативних актах, що регулю-
ють суспільні відносини у сфері ОРД і відображають політичні, економічні, со-
ціальні закономірності розвитку суспільства, а також моральні й етичні уявлен-
ня громадян стосовно змісту, мети, завдань та механізму здійснення ОРД. Як і
інші галузі права, цю діяльність характеризують конституційні та галузеві
принципи.

Стаття 5. "Підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність ".

Оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділа-
ми:

- органами внутрішніх справ - кримінальною та спеціальною міліцією,
спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю,
оперативно-розшуковими підрозділами Державної автомобільної інспе-
кції;

- органів Служби безпеки - розвідкою, контррозвідкою, військовою
контррозвідкою, підрозділами захисту національної державності, боро-
тьби з корупцією та організованою злочинною діяльністю, оперативно-
технічним, оперативним документуванням, розшуковою роботою:

- прикордонних військ - підрозділами по оперативно-розшуковій роботі;

- управління державної охорони - підрозділом оперативного забезпечення
охорони;

- органів державної податкової служби - оперативними підрозділами по-
даткової міліції;

- органів і установ Державного департаменту України з питань виконання
покарань - оперативними підрозділами.

Стаття 6. "Підстави для проведення оперативно-розшукової діяльності ".

Підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності є:

1) наявність достатньої інформації про:

- злочини, що готуються або вчинені невстановленими особами;

- осіб, які готують або вчинили злочин;

- осіб, які переховуються від органів розслідування або ухиляються від ві-
дбування кримінального покарання;

- осіб, які безвісті зникли;

- розвідувально-підривну діяльність спецслужб іноземних держав, органі-
зацій та окремих осіб проти України;

- реальну загрозу життю, здоров'ю, житлу, майну працівників суду і пра-
воохоронних органів у зв'язку з їх службовою діяльністю, а також осо-
бам, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членам їх сімей та
близьким родичам, з метою створення необхідних умов для належного
відправлення правосуддя;

2) запити повноважних державних органів, установ та організацій про пе-
ревірку осіб у зв'язку з їх допуском до державної, військової та службової тає-
мниці;

3) потреба в отриманні розвідувальної інформації в інтересах безпеки сус-
пільства і держави.

Стаття 8. "Права підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяль-
ність ".

Оперативним підрозділам для виконання завдань ОРД при наявності пе-
редбачених статтею 6 цього Закону підстав надається право проводити заходи
по 18 пунктам.

Щодо заходів з застосування технічних методів здобуття інформації най-
більш важливими є:

9) знімання інформації з каналів зв'язку, застосування інших технічних за-
собів отримання інформації;

10) контролювання шляхом підбору за окремими ознаками телеграфно-
поштовими відправленнями;

11) застосування візуального спостереження в громадських місцях із за-
стосуванням фото -, кіно - і відео зйомки, оптичних та радіоприладів, інших те-
хнічних засобів;

17) створення і застосування автоматизованих інформаційних систем.

Негласне проникнення в жилі приміщення, візуальне спостереження в них
може мати місце лише з санкції Генерального прокурора України та його засту-
пників. Зняття інформації з каналів зв'язку, застосування інших технічних за-
собів отримання інформації та контроль телеграфно-поштових відправлень
проводяться як виняткові заходи з санкції Генерального прокурора України, йо-
го заступників, прокурорів Республіки Крим, областей, міста Києва та прирів-
няних до них прокурорів у разі, якщо іншим способом неможливо здобути фак-
тичні дані для забезпечення захисту суспільства і держави від злочинних пося-
гань.

Виключно з метою отримання розвідувальної інформації для забезпечення
зовнішньої безпеки України, запобігання і припинення розвідувально-
підривних посягань спеціальних служб іноземних держав та іноземних органі-
зацій зазначені заходи можуть здійснюватись в порядку, узгодженому з Генера-
льним прокурором України.

Зняття інформації з каналів зв'язку - отримання інформації шляхом конт-
ролю технічними засобами за електромагнітними полями, що виникають при її
передачі по електронних комп'ютерних мережах зв'язку, баз даних, телекому-
нікаційних, інформаційних систем, які здійснюють збирання, обробку, накопи-
чення, збереження, пошук і розповсюдження інформації.

Зняття інформації з технічних каналів здійснюється на підставі подання,
оформленого керівником органу, уповноваженого на проведення ОРД за поста-
новою судді.

Контроль поштових відправлень, телеграфних й інших повідомлень -
отримання інформації шляхом перлюстрації кореспонденції, яка проводиться за
завданням оперативних працівників спецпідрозділами правоохоронних органів
у порядку, визначеному міжвідомчими нормативними актами чи угодами між
органами, що здійснюють ОРД.

Результати проведеного контролю оформляються відповідними процесуа-
льними документами.

Візуальне спостереження - це здійснюване в процесі ОРД цілеспрямоване,
безпосереднє візуальне чи опосередковане (з використанням ОТЗ) сприйняття й
фіксація явищ, подій та фактів, що становлять оперативний інтерес. Візуальне
спостереження може здійснюватися безпосередньо оперативним працівником
чи за його завданням співробітниками спецпідрозділів правоохоронних органів
чи особами, які співробітничають з ними, в тому числі й на конфіденційній ос-
нові.

Результати візуального спостереження оформляються довідкою, до якої
додаються фотографії, кіно -, відео - і аудіо плівки, отримані у процесі його
здійснення.

З метою реалізації завдань ОРД органи, уповноважені на її здійснення, на-
ділені правом створювати й використовувати інформаційні системи. Вони
створюються для збирання, збереження і поширення необхідних відповідним
підрозділам відомостей, зокрема, про ознаки підготовлюваного, вчинюваного
протиправного діяння; способи, засоби і знаряддя вчинення злочину; вогнепа-
льну зброю; осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства та суду; осіб,
що пропали безвісти; інші факти, предмети й особи.

Підстави і порядок використання інформаційних систем регламентуються
відомчими та міжвідомчими нормативними актами.

Стаття 9. "Гарантії законності під ІС здійснення ОРД".

У даній статті розкриваються окремі положення, що випливають із прин-
ципів ОРД. Одні з них являють собою загальні правила меж ОРД й конкрети-
зують вимоги ст. 1:2 Закону, інші встановлюють норми, пов'язані з відновлен-
ням порушень прав і свобод людини.

Право здійснювати необхідні оперативно-розшукові заходи згідно зі ст.
103 Кримінально-процесуального кодексу України виступає правовою підста-
вою для застосування в ОРД оперативно-технічних засобів.

Згідно з цим Законом ОРД визначається як система гласних і негласних
пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються
із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів. Закон, встанов-
люючи допустимість застосування оперативно-технічних засобів, не визначає їх
конкретні найменування, а лише вказує на дії, що виконуються за допомогою
цих засобів. Так, згідно зі ст. 8 цього Закону оперативним підрозділам надаєть-
ся право:

- знімати інформацію з каналів зв'язку, застосовувати інші технічні засо-
би отримання інформації;

- контролювати шляхом відбору за окремими ознаками телеграфно-
поштові відправлення;

- здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосу-
ванням фото -, кіно - і відео зйомки, оптичних та радіоприладів, інших
технічних засобів.

Проблеми захисту інформації отримали подальший розвиток у Законах
України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяль-
ність" і "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні".

• Закон України "Про Національний банк України" був опублікований
у Відомостях Верховної Ради № 29, 1999 p., ст. 238. Згідно з поло-
женнями Закону Національний банк України є центральним банком

України, особливим центральним органом державним органом дер-
жавного управління, юридичний статус, завдання, функції, повнова-
ження і принципи організації якого визначаються Конституцією
України, цим Законом та іншими законами України.

З точки зору захисту інформації у цьому Законі діє стаття 7 "Інші функції"".
Згідно з цією статтею пункт 16, Національний банк виконує такі функції:

- реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у сис-
темі Національного банку.

- Закон України "Про банки і банківську діяльність" визначає структуру
банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, дія-
льності, реорганізації і ліквідації банків.

Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяль-
ності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фі-
нансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієн-
тів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та під-
тримки вітчизняного товаровиробника.

Цей Закон регулює відносини, що виникають під час заснування, реєстра-
ції, діяльності, реорганізації та ліквідації банків.

Стаття 60 цього Закону "Банківська таємниця" вирішує питання пов'язані з
забезпеченням інформаційної безпеки.

Інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відо-
мою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім
особам при наданні послуг банку і розголошення якої могло завдати матеріаль-
ної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею.

Банківською таємницею, зокрема, є:

1) відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан кореспондентсь-
ких рахунків банків у Національному банку України;

2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійс-
нені ним угоди;

3) фінансово-економічний стан клієнтів;

4) системи охорони банку та клієнтів;

5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи-
клієнта, її керівників, напрями діяльності;

6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної тає-
мниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комер-
ційна інформація;

7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що під-
лягає опублікуванню;

8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.

Інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення бан-
ківського нагляду, становить банківську таємницю.

Перелік інформації, що підлягає обов'язковому опублікуванню, встанов-
люється регіональним банком України та додатково самим банком на його роз-
суд.

Стаття 61 "Зобов'язання щодо збереження банківської таємниці" визначає
зобов'язання, які повинні забезпечити банки щодо збереження банківської тає-
мниці шляхом:

1) обмеження коду осіб, що мають доступ до інформації, яка становить ба-
нківську таємницю;

2) організації спеціального діловодства з документами, що містять банків-
ську таємницю;

3) застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому до-
ступу до електронних та інших носіїв інформації;

4) застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та від-
повідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і кліє-
нтом.

Службовці банку при вступі на посаду підписують зобов'язання щодо збе-
реження банківської таємниці. Керівники та службовці банків зобов'язані не
розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб
конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при використанні своїх службо-
вих обов'язків.

У разі заподіяння банку чи його клієнту збитків шляхом витоку інформації
по банки та їх клієнтів з органів, які уповноважені здійснювати банківський на-
гляд, збитки відшкодовуються винними органами.

Стаття 62 "Порядок розкриття банківської таємниці" визначає дуже важ-
ливі положення щодо розкриття таємниць, які має банк.

Інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську тає-
мницю, розкривається банками:

- на письмовий запит або з письмового дозволу власника інформації;

- на письмову вимогу суду або за рішенням суду;

- органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства
внутрішніх справ України - на їх письмову вимогу;

- органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з
питань оподаткування або валютного контролю.

Вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка міс-
тить банківську таємницю, повинна: