Партизанський рух та збройна боротьба ОУН-УПА на окупованій території.

На території України, окупованої німецько-фашистькими військами, з перших днів окупації розгортається антифашистська боротьба. Антифашистський рух опору в Україні мав наступні напрямки:

- радянський партизанський рух та комуністичне подпілля;

- український самостійницький підпільний та партизанський рух (збройна боротьба формувань ОУН-УПА);

- польський рух опору.

В умовах блискавичного просування німецьких військ в тилу у них наростав радянський партизанський рух. У своєму розвитку він пройшов кілька етапів. Перший - “зародження і становлення” - тривав із початку війни до кінця 1942 р. Його змістом було збирання сил, визначення оптимальних організаційних форм і ефективних методів боротьби у ворожому тилу. Другий - “стабілізації” - тягнеться до середини 1943 р. Поява штабів партизанського руху, матеріальна допомога дає змогу не тільки боронити власні бази, відбиваючи каралтні акції фашистів, а й тримати аід контролем цілі райони, поступово переходити до здійснення рейдових операцій. Третій - “активних наступальних дій” - триває до цілковитого розгрому фашистів. Для цього періоду характерні широкомасштабні диверсії, численні рейди в тилу ворога, активна взаємодія з формуваннями Радянської Армії, наступальна тактика бойових дій.

На перших етапах радянський партизанський рух був виявом боротьби за самозбереження. Лише після утворення Українського штабу партизанського руху (УШПР) на чолі з Т. Строкачем 30 травня 1942 р. він набирає організованих форм. УШПР налагодив координацію дій партизанських загонів з операціями регулярної армії та постачання партизан за допомогою авіації.

Всього на території України діяло понад 60 партизанських з'єднань, близько 2 тис. загонів і груп. Найбільші партизанські з'єднання діяли на пограниччі України та Білорусії, саме тут оформились п'ять великих з'єднань. Найвідомішими з них були з'єднання Сабурова, Федорова, Ковпака. Вони влаштували диверсії на комунікаціях ворога, громили штаби, гарнізони, здійснювали рейди на окупованих територіях РРФСР, України та Білорусії. Тільки партизанське з'єднання під командуванням С. Ковпака протягом війни здійснило 7 рейдів, пройшовши загалом по тилах ворога 18 тис. кілометрів. Найвідомішою була операція “Сарненський хрест”, котру провело з'єднання Ковпака. Найрезультативнішою була так звана “рейкова війна”: тільки протягом літа - осені 1942 р. висадили в повітря 117 залізничних та шосейних мостів, ліквідували 158 ворожих ешелонів.

У 1942 р. на Волині виникають загони ОУН-Б (Бендери) та ОУН-М (Мельника). Розкол в ОУН відбувся після вбивства у травні 1938 р. лідера організації Євгена Коновальця. Обидві організації - ОУН-Б (або Р - революційна) і ОУН-М ставили перед собою одну й ту ж мету - незалежність України, проте шляхи її досягнення суттєво відрізнялися. Якщо мельніківці розраховували на значну допомогу Німеччини у вирішенні українського питання, то прихильники Бандери вважали, що українська держава може бути встановлена лише внаслідок національної революції, в ході якої розраховувати можна лише на власні сили українського народу.

Навесні 1941 р. ОУН активно формувала підпілля в українських регіонах Західної Польщі, в Галичині, заготовляла зброю та боєприпаси, проводила антибільшовицьку агітацію серед населення. В результаті на початку ВОВ у 26 районах і трьох обласних центрах п'яти областей Західної України спалахнули повстання проти радянської влади. Ще до появи німецьких військ повстанці захопили 11 районних центрів, забрали на військових складах Червоної Армії 15 тис. рушниць, 7 тис. кулеметів, 6 тис. ручних гранат, військове спорядження, боєприпаси.

Навесні 1945 р. дивізія “Галичина” під командуванням генерала Шандрука вела бойові дії проти Червоної Армії, в районі австрійського міста Грац. Радянський Союз кілька років вимагав видати всіх бійців дивізії “Галичина” як військових злочинців.

Найбільш організованим військовим формуванням українського самостійницького руху була Українська повстанська армія (УПА), створена наприкінці 1942 р. Діючи на просторах Волині, Полісся, Галичини, вона боролася і проти німців і проти радянських партизанів. Командиром УПА був Роман Шухевич (Чупринка). На початок 1944 р. вона нараховувала 30-40 тис. бійців. Ця армія вступила в жорсткий конфлікт з польськи населенням Волині, Полісся, Холмщини, а також з польською Армією Крайовою, яка прагнула зберегти свій контроль над цими землями. Після вступу на ці території військ Червоної Армії між силами УПА та радянськими військами розгортається відкрита війна, що після визволення цих територій від фашистської окупації переросла в справжню грамадянську війну в Західній Україні.

В роки Другої світової війни основною стратегічною метою формувань ОУН-УПА було відновлення української державності. Потрапивши у вир радянсько-німецького протистояння, ОУН-УПА активно намагалися відіграти роль “третьої сили”, що представляє та відстоює інтереси українського народу.