Пам'ятник Володимиру Великому в Києві

Після смерті Володимира Великого між його синами спалахнула міжусобна боротьба, в якій переміг Ярослав, прозваний у народі Мудрим.

Однією з найбільших заслуг Ярослава вважається запровадження на Русі першого збірника законів - "Руської правди".

Завдяки підтримці Ярослава зростала церква, стрімко розвивалася культура. Він заснував Києво-Печерську Лавру, збудував багато церков, серед яких був і Софійський собор, зведений у Києві на честь перемоги над печенігами.

Русь за часів князювання Володимира та Ярослава (978-1054 рр.)

Ярослав Мудрий зміцнив стосунки Русі з європейськими державами, правителі яких вважали за честь мати шлюбні зв'язки з київською династією. Дружина Ярослава була шведською принцесою, троє його синів одружилися з європейськими принцесами, а три доньки вийшли заміж за французького, угорського і норвезького королів. Тому не дивно, що історики називають Ярослава Мудрого тестем Європи.

Правління Ярослава Мудрого було апогеєм могутності Русі.

Пам'ятник Ярославу Мудрому в Києві

III період

Період феодальних міжусобиць, які розгортаються після смерті Ярослава Мудрого.

Найбільш відомі князі - Володимир Мономах (1113-1125 рр.) Мстислав (1125-1132 рр.)

Це період поступового політичного ослаблення Київської Русі. Вступивши в смугу феодальних міжусобиць, Русь фактично розпалася на окремі князівства.

Деякий час єдність руських земель підтримував тріумвірат старших синів Ярослава - Ізяслава, Святослава і Всеволода. Брати спільно вирішували державні справи (видавали закони, ходили в походи, переміщали молодших братів із одного уділу в інший). Прагнення Ізяслава, Святослава і Всеволода збільшити власні володіння за рахунок молодших Ярославичів викликало незадоволення Ярославичів і породило усобиці в кін. XI ст. Після поразки 1068 р. на річці Альті у битві з половцями тріумвірат розпався, що призвело до посилення міжусобної боротьби. З метою ЇЇ усунення і об'єднання сил проти половецької загрози у 1097 р. в Любечі князі зібралися на свій перший з'їзд. Учасники з'їзду закріпили володіння уділами, що склалося на той час і проголосили принцип спадкового наслідування - "Хай кожен володіє отчиною своєю".

Проте припинити міжусобиці ні цей, ні наступні з'їзди не змогли.

Онук Ярослава Мудрого - Володимир Мономах, зайнявши великокняжий престол, припинив усобиці і об'єднав 3-4 території Русі, відродив її престиж. Володимир Мономах здійснював успішні походи проти половців, які зайняли місце печенігів, і зупинив їх натиск на Русь.

Талановитий та досвідчений політик, Володимир Мономах зумів тримати удільних князів у покорі, ліквідувати гостроту соціальних суперечностей у суспільстві.

Син Володимира Мономаха - Мстислав - продовжував централістичну політику батька, та після його смерті Русь вступає в смугу роздробленості.

Які ж причини зумовили роздробленість Київської Русі?

- Відсутність тісних економічних зв'язків за умов панування натурального господарства.

Розвиток і піднесення удільних князівств І земель, що сприяло зростанню місцевого сепаратизму і загостренню міжкнязівських взаємин.

Посилення ролі боярства, яке ставило місцеві інтереси вище загальнодержавних.

Зміна торговельної кон'юнктури. Західна Європа почала торгувати безпосередньо з Близьким Сходом, а торгівельна артерія "із варяг у греки" занепадає.

Роздробленість, що охопила Русь, отримала назву феодальної, оскільки вона була закономірним наслідком еволюції феодальних відносин (розвиток феодального землеволодіння - вотчин, посилення влади удільних князів і бояр).

Роздробленість кваліфікують також як політичну, бо вона викликала зміни в державному устрої Русі, а саме - децентралізацію системи управління. Київський князь утратив контроль над удільними князівствами, влада в яких зосередилася в руках місцевих князів.

Централізована форма державної влади змінилася на поліцентричну.

Роздробленість, спричинивши політичне ослаблення Київської Русі, все ж не призвела до занепаду економічного і культурного життя князівств і земель.

IV період (1132 - 1237-1241 рр.)

Кількість князівств, на які розпалася Русь, збільшилася за цей час з 15 до 50.

В князівствах формуються місцеві князівські династії:

Ольжичі, Ростиславичі, Мономаховичі, Мстиславовичі та інші. Це період поліцентризації Київської Русі, який продовжувався до монголо-татарської навали 1237-1241 рр.

Зміна державного устрою не означала, що Київська Русь припинила своє існування, адже:

- по-перше, розпад держави відбувався протягом тривалого періоду, і політична єдність Русі втрачалася поступово;

Ч по-друге, зберігалися такі елементи загально-руської держави, як її кордони, єдине законодавство, система церковної організації, спільна боротьба князівств із зовнішнім ворогом;

по-третє, надзвичайно сильними були об'єднавчі тенденції політичного життя. Князі, змагаючись за політичне лідерство, прагнули до відновлення єдності і консолідації Київської держави.

Проте, будь-які спроби припинити міжусобні чвари, відновити єдність Русі, реставрувати самодержавну владу київського князя були невдалими.

Найбільш помітна роль у політичному житті Русі періоду роздробленості належала Новгородській землі, Полоцькому, Смоленському, Володимиро-Суздальському, Чернігівському, Переяславському, Волинському та Галицькому князівствам.

Саме Волинське та Галицьке князівства поступово почали відігравати роль консолідуючого центру давньоруських земель. Історія Галицького і Волинського князівств буде розглянута далі, а зараз зазначимо, що волинський князь Роман Мстиславович у 1199 р. об'єднав Волинь і Галичину, створивши сильне Галицько-Волинське князівство. У 1202 р. до своїх володінь він приєднав Київ, поширив кордони князівства від Карпат до Дніпра. Смерть Романа Мстиславовича під час походу в 1205 р. призвела до розпаду

Завершальний етап розвитку Київської держави (до сер. XII ст.)

його держави і зруйнувала плани князя об'єднати під своєю владою всю Південну Русь.

Сину Романа Мстиславовича - Данилу Галицькому - вдалося у 1238 р. відродити могутнє Галицько-Волинське князівство і відновити процес консолідації давньоруських земель.

Та все ж таки, Давньоруська держава так і не змогла вийти із кризи. її еволюційний розвиток був насильно перерваний монголо-татарською навалою 1237-1241 рр.

Монгольські полчища Батия захопили землі Русі (безпосередньо українські землі були захоплені впродовж 1239-1241 рр.), пограбували їх, винищили сотні тисяч людей. На тривалий час руські землі потрапили під владу Золотої Орди - держави монгол --татар.

Золота Орда

Наприкінці 1237 р. розпочався наступ монголо-татарських військ під проводом хана Батия на руські землі. Протягом 1237- 1238 рр. Північно-Східна Русь була завойована і спустошена. Весною 1239 р. монголо-татари захопили Переяслав, зруйнували і спалили його. Того ж року така ж доля спіткала й Чернігів - "місто взяте й спалене вогнем", як сказано в літописі. Восени 1240 р. монголи підступили до Києва і взяли його в облогу. Понад 10 тижнів тривав штурм укріплень міста. Нарешті впала остання твердиня киян - град Володимира, монголо-татари вдерлися в київський дитинець, останні захисники трималися в Десятинній церкві. Від ударів стіни храму завалилися, поховавши під руїнами останніх воїнів-захисників Києва. 6 грудня 1240 р. монголо-татари остаточно захопили місто і повністю зруйнували його, а "люди от мала до велика все убеша мечем", - зазначив суздальський літописець.

Після взяття Києва монголо-татари вирушили на Галицько-Волинську "землю". Незважаючи на героїзм воїнів, волинські міста Кам'янець, Ізяслав, Колодяжин, Луцьк, Володимир були взяті і поруйновані. Під Галич монголо-татарські орди підійшли з'єднаними силами і після триденної облоги взяли його штурмом. У 1241р. монголо-татари вийшли на західні рубежі Русі, вдерлися на територію Польщі і Угорщини. Зустрівши опір на чеських і польських землях, ослаблені війська хана Батия у 1242 р. повернулися на схід. У пониззі Волги монголо-татарські феодали заснували державу - Золоту Орду (із столицею у м. Сарай). Руські землі не входили до складу заснованої монгольськими ханами у пониззі Волги держави, а перебували у васальній залежності від неї. Ясна річ, ця обставина мала вплив на економічний, політичний, культурний розвиток об'єднаних раніше у складі Київської Русі земель.

Київський період в історії України завершився.