Повні та командитні товариства.
Повне товариство.
Повне товариство визначається ЦК України як товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить. Повне товариство, поряд з командитним, належить до товариств - об'єднань осіб.
Крім ЦК (статті 119-132), статус повних товариств (ПТ) регулюється частинами 5, 7 ст. 80 ГК та статтями 66-73 Закону «Про господарські товариства».
Установчим документом ПТ є засновницький договір.
Якщо хоча б одним з учасників ПТ є фізична особа, такий договір підлягає нотаріальному посвідченню.
Виходячи з того, що учасники ПТ «займаються спільною підприємницькою діяльністю» (ст. 66 Закону «Про господарські товариства») і «відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства» (ст. 119 ЦК), ГК вводить правило, відповідно до якого учасниками ПТ можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва. Тому при нотаріальному посвідченні засновницького договору ПТ його учасники - фізичні особи мають надати свідоцтво про їх державну реєстрацію як суб'єктів підприємницької діяльності.
Кількість учасників ПТ законодавством не обмежується. Однак характер відносин, що складаються в ПТ, і, зокрема, відповідальність учасників усім своїм особистим майном за зобов'язаннями товариства визначають невелику їх кількість. Закон не визнає ПТ корпорацією однієї особи, оскільки забороняє створення ПТ одним учасником (ч. 2 ст. 114 ЦК). Відповідальністю учасника своїм майном за зобов'язаннями ГІТ пояснюється й інша норма - одна особа може бути учасником тільки одного повного товариства (ч. 2 ст. 119). Учаснику забороняється без згоди інших учасників від свого імені вчиняти угоди, що є однорідними з тими, які становлять предмет діяльності товариства, тобто передбачені в засновницькому договорі ПТ. Однак таке обмеження не поширюється на угоди, що укладаються для власних потреб, бо в цьому випадку учасник не конкурує з ПТ.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 119 ЦК, ст. 66 Закону «Про господарські товариства» найменування ПТ повинно містити імена (найменування) всіх його учасників, слова «повне товариство» або містити ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів «і компанія», а також слів «повне товариство». Відсутність такої інформації відповідно до статей 8, 27 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації ПТ. На практиці попит на таку організаційно-правову форму, як ПТ, пояснюється тим, що ломбардні операції можуть здійснюватись тільки державними підприємствами або повними товариствами. Після набуття чинності Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» ломбардні операції не вважаються побутовими (підрядними) послугами і, відповідно, не підлягають патентуванню. Інформація про ПТ, що здійснює такі операції, вноситься до Державного реєстру фінансових установ.
Організація діяльності ПТ. У діяльності ПТ виділяють два аспекти: управління товариством та ведення його справ.
До питань управління товариством належать питання внутрішньої організації ПТ, зокрема визначення персонального складу його учасників та порядку прийняття рішень, внесення змін до засновницького договору, визначення напрямів діяльності ІГГ тощо. При вирішенні таких питань, за загальним правилом, кожен учасник має один голос, незалежно від розміру та форми внеску. В цьому випадку всі рішення приймаються одноголосно. Проте засновницьким договором може бути передбачено, що кількість голосів визначається залежно від кількісного та якісного складу внеску учасника. В цьому випадку правила підрахунку голосів та порядок прийняття рішень також мають бути визначені в засновницькому договорі.
Одним із найважливіших питань управління товариством є визначення складу його учасників. До обставин, наслідком яких с зміни у складі учасників (ст. 125 ЦК), належать:
1. Вихід учасника з його складу з власної ініціативи. Порядок реалізації права учасника ПТ на вихід залежить від строку діяльності товариства і визначений ст. 126 ЦК, ст. 72 Закону «Про господарські товариства». Якщо ПТ створено на невизначений строк, учасник може у будь-який момент вийти зі складу учасників, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до фактичного виходу. Однак вихід з товариства, заснованого на певний строк, допускається лише з поважних причин. Які причини вважаються поважними, має бути визначено в засновницькому договорі ПТ. У цьому випадку попереднього повідомлення товариства ЦК не вимагає.
Проблемним є визначення моменту, з якого учасник вважається таким, що вибув з товариства. Роз'яснення судових органів стосуються ТОВ та ТДВ і є непослідовними. Так, якщо Верховний Суд України називає моментом виходу учасника з товариства дату подачі ним заяви про вихід або вручення цієї заяви органами зв'язку, то Вищий господарський суд України вважає, що подання заяви про вихід з товариства є дією, спрямованою на припинення корпоративних прав та обов'язків учасника товариства. Право учасника товариства на вихід з товариства не залежить від згоди товариства чи інших його учасників. Враховуючи викладене, учасник вважається таким, що вийшов з товариства, з моменту прийняття загальними зборами відповідного рішення, а у випадку відсутності такого рішення з дати закінчення строку, встановленого законом або статутом товариства для повідомлення про вихід з товариства.
2. Передання учасником частки (її частини) у складеному капіталі ПТ. Таке передання здійснюється: а) за згодою всіх учасників ПТ; б) іншому учасникові (учасникам) ПТ або третій особі з наслідками, передбаченими у ст. 127 ЦК, ст. 69 Закону «Про господарські товариства». Статус учасника ПТ передбачає сукупність повноважень, які належать кожному учаснику відповідно до закону та засновницького договору, а саме: право вимагати від інших учасників внесення їх частки у строк, передбачений засновницьким договором; право на ведення справ товариства; право на ознайомлення з документацією; право вимагати від учасників, уповноважених на провадження певних дій від імені товариства, їх виконання тощо. У разі передання частки (її частини) новому учасникові до нього переходять повністю чи у відповідній частині права, що належали учасникові, який передав частку (її частину).
3. Виключення зі складу учасників дозволяється лише у виняткових випадках - у разі систематичного невиконання чи неналежного виконання учасником своїх обов'язків або якщо останній перешкоджає своїми діями (бездіяльністю) досягненню цілей товариства. Порядок виключення викладений у ст. 128 ЦК України, ст. 72 Закону «Про господарські товариства». Підстави для виключення учасника необхідно конкретизувати в установчому договорі, оскільки судова практика виходить з того, що у разі виникнення ситуації, за якої внаслідок суперечок, незгоди щодо управління товариством та неможливості досягнення домовленості між учасниками ПТ стає неможливим подальше продовження спільної господарської діяльності, то у такому випадку слід керуватися положеннями установчих документів товариства, які встановлюють порядок виключення зі складу товариства його учасників та передбачають можливість припинення перебування у складі товариства учасника, який своїми діями перешкоджає досягненню спільної мети товариства у разі недосягнення домовленості по спірних питаннях. Згідно з рекомендаціями Президії Вищого господарського суду України у вирішенні спорів, пов'язаних з виключенням таких учасників з відповідних товариств, господарським судам слід ураховувати, що прийняття рішення про виключення учасника з господарського товариства законом віднесено до компетенції учасників цих товариств, а не господарського суду. Суд лише перевіряє обґрунтованість та законність прийняття рішення про виключення учасника у разі подання останнім позову про визнання такого рішення недійсним. У рішенні про виключення учасника з господарського товариства повинні бути обґрунтовані причини такого виключення і зазначено, які саме факти невиконання статутних обов'язків стали підставою для виключення учасника з товариства, в чому полягає систематичність невиконання учасником товариства його обов'язків, якими саме діями (бездіяльністю) учасник перешкоджає досягненню цілей товариства. Відсутність відповідних відомостей у рішенні про виключення учасника з товариства може бути підставою визнання такого рішення недійсним за позовом даного учасника.
4. Вибуття зі складу учасників з причин, що не залежать від учасника. До таких причин належать смерть учасника або оголошення його померлим, ліквідація (реорганізація) юридичної особи-учасника ПТ (добровільна - за рішенням учасників, або примусова за рішенням суду) та інші причини, передбачені ст. 129 ЦК. До підстав зміни складу учасників закон відносить і вибуття учасника з ПТ у разі звернення стягнення на частину майна повного товариства, що відповідає частці учасника у складеному капіталі товариства. Відповідно до ст. 73 Закону України «Про господарські товариства» звернення стягнення на частку учасника в повному товаристві за його власними зобов'язаннями не допускається. Згідно з рекомендаціями Президії Вищого господарського суду України при недостатності майна учасника для покриття боргів за зобов'язаннями кредитори можуть вимагати в установленому порядку виділення частки учасника-боржника. У вирішенні спорів, пов'язаних із зверненням стягнення на частку учасника повного товариства, господарським судам слід керуватися нормами ЦК, оскільки відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності цим Кодексом, його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Якщо вищевикладені зміни у складі учасників відбулися, учасниками, що залишилися, має бути прийнято одне з двох рішень: 1) про внесення відповідних змін до засновницького договору і продовження діяльності ПТ або 2) про ліквідацію ПТ, зокрема у випадку, якщо в товаристві залишається один учасник (ст. 132 ЦК).
Ні ЦК України, ні інші законодавчі акти, що регулюють діяльність ПТ, не визначають, в якому порядку мають прийматися рішення учасниками ПТ - на засіданнях учасників чи методом їх опитування, як мають оповіщатися учасники та таке інше. Ці питання мають бути викладені в засновницькому договорі ПТ.
Повне товариство зобов'язане виплатити вартість частини майна товариства а) учаснику, що вийшов; б) якого виключено або в) який вибув з ПТ, а також г) спадкоємцю учасника - фізичної особи або д) правонаступнику юридичної особи, що не вступили у ГІТ (ст. 130 ЦК). За загальним правилом, ця вартість є пропорційною частці цього учасника у складеному капіталі товариства. Однак засновницьким договором може бути визначено і інший порядок визначення цієї суми. Згідно з рекомендаціями Президії Вищого господарського суду України вартість майна товариства, яка враховується у визначенні частки, вартість якої належить до сплати учаснику, що вибув, визначається як сумарна вартість активів товариства за вирахуванням його зобов'язань. Господарським судам у вирішенні спорів, пов'язаних з визначенням та/або стягненням вартості частки майна, належної до сплати учаснику, що вибув, Вищий господарський суд України рекомендує задовольняти клопотання сторони про проведення оцінки майна товариства суб'єктом оціночної діяльності з метою визначення вартості такої частки. У вирішенні спорів, пов'язаних з виходом учасників повних товариств та виплатою вартості їх часток, господарським судам слід керуватися положеннями ст. 71 Закону України «Про господарські товариства», якщо учасник вийшов з товариства до набрання чинності ЦК України. Якщо учасник вийшов з ПТ після набранням чинності ЦК України, то у визначенні розміру частки, належної йому до сплати, господарські суди повинні керуватись положеннями ст. 130 ЦК.
5. Ведення справ ПТ - це здійснення безпосередньої підприємницької діяльності від його імені - вивчення ринку, пошук контрагентів, укладання договорів та організація їх виконання, сплата податків, надання звітності тощо. Цей напрям діяльності ПT може реалізовуватись: а) спільно всіма учасниками, б) кожним учасником самостійно, в) одним з учасників. Кожен учасник ПТ має право діяти від імені товариства, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам.
Якщо ведення справ товариства здійснюється спільно всіма учасниками, то для вчинення кожного правочину є необхідною згода всіх учасників товариства. Законодавством не врегульовано питання, в якій формі має виражатись така згода учасників, тому ці питання мають бути вирішені в установчому договорі ПТ: це може бути як рішення зборів учасників, так і погодження кожного учасника, оформлене окремим документом.
Якщо ведення справ здійснюється окремими учасниками ПТ, то їх правомочність підтверджується засновницьким договором. Виникає питання, чи необхідно таким учасниками додатково до договору отримувати доручення інших учасників. Відповідно до вимог ст. 122 ЦК, якщо ведення справ доручено окремим учасникам повного товариства, інші учасники можуть вчиняти правочини від імені товариства за наявності у них довіреності, виданої учасниками, яким доручено ведення справ товариства.
З аналізу цієї норми слід зробити висновок, що отримання додатково до засновницького договору доручень інших учасників не є доцільним, бо в них необхідно буде передбачати право передовіри тим учасникам, які саме й видали ці доручення.
За загальним правилом, наділення (позбавлення) окремих учасників повноваженнями на ведення справ ПТ здійснюється рішеннями самих учасників ПТ. Однак ЦК передбачає можливість внесення змін до засновницького договору щодо припинення повноважень окремих учасників на ведення справ товариства на підставі рішення суду в разі грубого порушення ними своїх обов'язків чи виявлення його нездатності до розумного ведення справ та виникнення у зв'язку з цим спору між учасниками ПТ.
6. Прибуток та збитки повного товариства розподіляються між його учасниками, за загальним правилом, пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі. Однак у засновницькому договорі або за домовленістю учасників може бути встановлений і інший порядок такого розподілу.
Відповідно до роз'яснень Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності частина прибутку, яку одержують учасники ПТ, не належить до фонду оплати праці, і з цих сум внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, не справляються.
7. Відповідальність учасників ПТ. За загальним правилом (ст. 96 ЦК) юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, установлених установчими документами та законом.
Повне товариство це така організаційно-правова форма юридичної особи, для якої законом встановлена повна відповідальність її учасника. Питання відповідальності учасників ПТ за боргами товариства врегульовано ст. 124 ЦК та ст. 74 Закону «Про господарські товариства». Вона наступає тільки у разі недостатності у ПТ майна для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі. Факт недостатності майна ГІТ для задоволення вимог кредиторів виявляється лише при його ліквідації, в тому числі і в процедурі банкрутства. В цьому випадку учасники ПТ солідарно відповідають за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення. Солідарна повна відповідальність усіх учасників є визначальною ознакою ПТ. Така відповідальність є обов'язковою і не може бути змінена за домовленістю сторін. Безпосереднє звернення стягнення на майно учасників без звернення до товариства є недопустимим.
Цивільний кодекс по-різному вирішує питання відповідальності учасника, що вийшов з ПТ, та учасника, який увійшов до його складу. Учасник, який вийшов з ПT, відповідає за зобов'язаннями товариства, що виникли до моменту його вибуття, рівною мірою з учасниками, які залишилися, протягом трьох років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому він вибув із товариства. Слід звернути увагу, що Закон «Про господарські товариства» взагалі не визначає строку, впродовж якого учасник, що вийшов, відповідає за боргами ПТ. Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва також роз'яснює, що учасник не зобов'язаний сплачувати борги ПТ, якщо дії, вчинені товариством, що спричинили негативні наслідки для нього, відбулися після його виходу.
Що ж до учасника, який вступив у товариство, то він відповідає за боргами товариства незалежно від того, виникли ці борги до чи після його вступу в товариство. Закон виходить з того, що незнання нового учасника про борги товариства, які виникли до його вступу, не звільняє його від відповідальності за цими боргами.
8. Ліквідація ПТ здійснюється в загальному для всіх юридичних осіб порядку, встановленому статтями 110-112 ЦК. Із особливостей ліквідації саме цієї організаційно-правової форми юридичної особи ст. 132 ЦК передбачає ситуацію, коли у ПТ залишається один учасник. Цей учасник має право протягом шести місяців з моменту, коли він став єдиним учасником товариства, перетворити таке товариство в інше господарське товариство у порядку, встановленому ЦК. Це ще одне підтвердження вищенаведеного висновку, що ЦК не передбачає можливості існування ПТ - корпорації однієї особи.
Командитне товариство.
Командитне товариство ЦК визначає як товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства. Командитне товариство, разом з повним, належить до товариств - об'єднань осіб.
Крім Цивільного кодексу (статті 133-139), правовий статус командитних товариств регулюється частинами 6, 7 ст. 80 ГК та статтями 75-83 Закону «Про господарські товариства».
Командитне товариство об'єднує риси товариства з обмеженою відповідальністю та повного товариства. Як і в повному товаристві, у КТ повні учасники - один або декілька, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення. Подібно до ТОВ, вкладники КТ, тобто один чи кілька учасників, несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства.
Оскільки КТ має багато спільних рис з ПТ, то на КТ поширюються норми ЦК України, що регулюють діяльність ПТ (статті 119-132). Специфікою КТ є взаємовідносини між повними учасниками та вкладниками, права і обов'язки вкладників, відповідальність вкладників, особливості засновницького договору (статті 134-139 ЦК).
Відповідно до ч. 7 ст. 80 ГК повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва. Ця норма витікає зі ст. 167 ГК, відповідно до якої володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом, однак законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/ або їх здійснення. Таке роз'яснення дано Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва.
Тому при нотаріальному посвідченні засновницького договору КТ повні учасники - фізичні особи мають надати свідоцтво про їх державну реєстрацію як суб'єктів підприємницької діяльності.
Установчим документом КТ є засновницький договір, що підписується тільки повними учасниками і вважається укладеним, якщо ними у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов, необхідних для його виконання (статті 88, 134 ЦК, статті 4, 76 Закону «Про господарські товариства»). Судова практика виходить з того, що відсутність цієї інформації є підставою для визнання договору неукладеним.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 133 ЦК, ст. 75 Закону «Про господарські товариства» найменування КТ має містити імена (найменування) всіх повних учасників, слова «командитне товариство» або містити ім'я (найменування) хоча б одного повного учасника з доданням слів «і компанія», а також слова «командитне товариство». Відсутність такої інформації відповідно до статей 8 і 27 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації ПТ.
Відповідно до вищезазначених правових норм, якщо до найменування КТ включено ім'я вкладника, такий вкладник стає повним учасником товариства. Практична цінність цієї норми для правового режиму КТ, встановленого українським законодавством, викликає великий сумнів, адже такий вкладник уже в момент розробки та нотаріального посвідчення засновницького договору отримує інформацію про включення свого ім'я до найменування КТ і, відповідно, розуміє, що набув статусу повного учасника, повинен підписати засновницький договір і виконувати інші права та обов'язки повного учасника. Але за таких обставин він ніколи і не мав статусу вкладника. Скоріше за все, цю норму взято з тих правових систем, в яких КТ не вважається юридичною особою і, відповідно, не проходить процедуру державної реєстрації.
Кількість повних учасників законом не регулюється, проте зі змісту ч. 3 ст. 134 ЦК випливає, що КТ може бути створено одним повним учасником - у цьому випадку установчим документом є одноособова заява (меморандум), яка містить усі відомості, встановлені ЦК для КТ. Виходячи зі змісту ст. 139 ЦК, КТ може існувати, якщо в ньому залишаються хоча б один повний учасник і один вкладник.
Відповідальність повних учасників КТ усім своїм особистим майном за зобов'язаннями КТ забезпечується, зокрема, вимогами закону (ст. 135 ЦК), про те, що особа може бути повним учасником тільки в одному командитному товаристві; повний учасник командитного товариства не може бути учасником повного товариства, а повний учасник командитного товариства не може бути вкладником цього самого товариства.
Щодо кількості вкладників, то з визначення КТ (ст. 133 ЦК) слід зробити висновок, що у КТ може бути і один вкладник. Вкладники вступають до КТ шляхом внесення грошових або матеріальних вкладів (ст. 78 Закону «Про господарські товариства»), що посвідчується свідоцтвом про участь у КТ (ст. 137 ЦК). Закон не регулює облік вкладників КТ, порядок внесення ними вкладів і додаткових внесків, притягнення їх до відповідальності за невнесення ними їх вкладу (ст. 138 ЦК). Тому процедура вступу та виходу з КТ, зокрема, у разі смерті вкладника або оголошення його померлим, ліквідації (реорганізації) юридичної особи-вкладника КТ, порядок притягнення вкладника до відповідальності перед КТ мають бути визначені в засновницькому договорі (меморандумі).
ЦК регулює тільки сукупний розмір вкладів вкладників - він не може перевищувати п'ятдесяти відсотків складеного капіталу КТ, причому на момент державної реєстрації КТ кожний із вкладників повинен зробити вклад у розмірі, встановленому законом. Відповідно до ст. 80 Закону «Про господарські товариства» цей вклад становить не менше 25 відсотків внеску кожного вкладника.
З аналізу ст. 136 ЦК слід зробити висновок, що в організації діяльності КТ, як і в діяльності ПТ, також наявні два аспекти - управління діяльністю товариства та ведення справ. Управління діяльністю КТ здійснюється повними учасниками у порядку, встановленому ЦК для повного товариства, вкладники в жодному разі не можуть брати участі в управлінні діяльністю КТ або перешкоджати діям повних учасників. Якщо в КТ є тільки один повний учасник, то і управління товариством, і ведення його справ здійснюється цим учасником самостійно (ст. 81 Закону «Про господарські товариства»).
Наявність у КТ двох різновидів учасників і участь в управлінні КТ лише повних учасників дає підстави зробити висновок, що тільки питання, пов'язані зі зміною складу повних учасників, належать до управління товариством. Ці зміни завжди вимагають внесення змін до засновницького договору. Зміни ж складу вкладників не є питаннями управління КТ, бо вкладники зобов'язані лише повідомити КТ про обставини, в результаті яких змінився склад вкладників, жодних рішень з цих питань повні учасники не приймають.
До обставин, наслідком яких є зміни у складі учасників, належать такі.
Вихід з товариства, регулювання якого залежить від того, виходить з КТ повний учасник чи вкладник. До виходу повних учасників застосовуються правила, передбачені для виходу учасника з ПТ (ст. 126 ЦК). Право вкладника КТ на вихід врегульовано п. 6 ч. 2 ст. 137 ЦК, п. «е» ч. 1 ст. 79 Закону «Про господарські товариства», реалізувати його вкладник може після закінчення фінансового року шляхом отримання свого вкладу у порядку, передбаченому засновницьким договором (меморандумом). Однак права на отримання при виході з товариства частки майна товариства, пропорційної розміру їх частки у складеному капіталі товариства, вкладник, па відміну від повного учасника, не має, що підтверджено і судовою практикою.
Передача частки повними учасниками та вкладниками також має відмінності в правовому регулюванні. Порядок передачі частки повними учасниками КТ майже аналогічний порядку передання учасником частки (її частини) у складеному капіталі повного товариства (ст. 127 ЦК). Однак треба пам'ятати про специфіку КТ - повний учасник повинен отримати згоду на таку передачу лише від усіх повних учасників КТ, а не його вкладників. Вкладник КТ має право передати свою частку іншим вкладникам або третім особам незалежно від згоди інших учасників товариства - повних чи вкладників, оскільки п. 7 ч. 2 ст. 137 ЦК та п. «є» ч. 1 ст. 79 Закону «Про господарські товариства» передбачено обов'язок вкладника лише повідомити КТ про таку передачу. Дійти такого висновку змушує і судова практика. Передання вкладником усієї своєї частки іншій особі припиняє його участь у командитному товаристві.
Виключення учасника. Статтями 135, 151 ЦК, статтями 65 і 77 Закону «Про господарські товариства» передбачено можливість виключення з КТ лише повного учасника і не передбачено можливість виключення вкладників. Підставами для виключення повного учасника є систематичне невиконання чи неналежним чином виконання ним своїх обов'язків або перешкоджання ним досягненню цілей КТ. Це питання як елемент управління КТ належить до компетенції повних учасників. Судова практика виходить з того, що питання про виключення повного учасника не може бути предметом розгляду суду, який лише перевіряє обґрунтованість та законність прийняття рішення про виключення учасника у разі подання останнім позову про визнання такого рішення недійсним.
Придбання частки вкладником врегульовано п. 3 ч. 2 ст. 137 ЦК, п. «в» ч. 1 ст. 79 Закону «Про господарські товариства». У разі відчуження вкладником своєї частки (її частини) у складеному капіталі інші вкладники мають право переважно перед третіми особами набувати цю частку в порядку, встановленому ст. 147 ЦК. Судова практика виходить з того, що зазначені норми передбачають переважне право вкладника на придбання частки тільки у разі її оплатного відчуження. Якщо бажання викупити частку (її частину) виявили декілька вкладників, зазначена частка розподіляється між ними відповідно до їхніх часток у складеному капіталі товариства.
Вибуття зі складу учасників з причин, що не залежать від учасника. Стосовно повних учасників КТ, то це питання регулюється аналогічно з виходом учасника з ГІТ (ст. 126 ЦК).
Щодо вкладників, то у випадку смерті (оголошення померлим) фізичної особи, реорганізації (ліквідації) юридичної особи їх спадкоємці, правонаступники мають право одержати вклад спадкодавця, правопопередника у порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом). Виходячи з того, що вкладники мають право лише на їх вклад до складеного капіталу КТ (ст. 137 ЦК, ст. 79 Закону «Про господарські товариства»), стягнення за зобов'язаннями вкладника може бути звернено лише на його частку в капіталі, а не на частку майна товариства, пропорційну його частці.
Стосовно другого аспекту організації діяльності КТ - ведення справ КТ, під яким розуміється здійснення підприємницької діяльності від імені КТ, то воно реалізується виключно повними учасниками. Вкладник має право діяти від імені товариства тільки у разі видачі йому довіреності та відповідно до неї. Довіреність видається тим повним учасником (учасниками), який уповноважений в даному товаристві на ведення справ КТ. Однак, спираючись на аналіз норм, що регулюють відповідальність вкладника, слід зробити висновок, що дії, виконані вкладником відповідно до виданої довіреності, не є веденням справ КТ, вкладник не набуває в цьому випадку статусу повного учасника. Про це свідчить те, що закон не встановлює відповідальність вкладника за угодами, укладеними на підставі відповідних повноважень.
Відповідальність вкладника встановлена лише за укладання правочину від імені та в інтересах КТ без відповідних повноважень (ст. 138 ЦК, ст. 82 Закону «Про господарські товариства»). Вона наступає тільки у випадку несхвалення товариством такого правочину і проявляється тому, що вкладник відповідає перед третіми особами за вчиненим ним правочином усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернене стягнення. Якщо КТ схвалює такий правочин, укладений вкладником, останній звільняється від відповідальності перед кредиторами за вчинений правочин. Якби правочини, укладені вкладниками, розглядалися законом як елемент ведення справ КТ, тоді і за схваленими правочинами вкладник мав би відповідати всім своїм майном як повний учасник. З цього слід зробити висновок, що вкладник може стати повним учасником тільки шляхом внесення змін до засновницького договору (меморандуму), видані повними учасниками довіреності не змінюють статусу вкладника. Вкладник не відповідає за борги товариства, які виникли до його вступу у товариство.
Прибутки та збитки КТ розподіляються між його учасниками, за загальним правилом, пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі. Однак у засновницькому договорі або за домовленістю учасників може бути встановлений і інший порядок такого розподілу. Це правило застосовується і до повних учасників, і до вкладників. Повні учасники КТ несуть солідарну відповідальність за боргами товариства (ст. 75 Закону «Про господарські товариства»).
Ліквідація КТ здійснюється на підставах та в порядку, загальних для всіх юридичних осіб з особливостями ліквідації ПТ. Проте, на відміну від ПТ, КТ не повинно ліквідовуватись, якщо в ньому залишаються один повний учасник та один вкладник. Якщо ж вибувають усі вкладники, КТ втрачає свою визначальну рису щодо суб'єктного складу учасників, і тому повні учасники повинні або перетворити КТ у ПТ, або ж іншим чином припинити діяльність КТ.
Особливістю ліквідації КТ є переважне право вкладників перед повними учасниками на одержання вкладів (статті 137, 139 ЦК, ст. 83 Закону «Про господарські товариства»). Таке право пояснюється залежністю фінансового результату вкладника від діяльності повних учасників, бо вкладник, довіривши свій внесок повним учасникам, не впливає на ведення підприємницької діяльності КТ, і тому на стадії ліквідації КТ він має бути більш захищеним законом порівняно з повними учасниками. При недостатності коштів КТ для повного повернення вкладникам їхніх вкладів наявні кошти розподіляються між вкладниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі товариства.