Шляхи вирішення пол..конфлікту

Можливі кілька альтернатив виходу з конфлікту:

· самозгасання конфлікту. Це ситуації, коли довгі конфлікти гублять свою актуальність і затухають самі по собі;

· урегулювання конфлікту. Урегулювання лише частково знімає проблему, але при цьому сам предмет суперечки не вичерпаний. Угода була нав’язана сильним супротивником більш слабкому, або угода стала результатом втручання зовнішньої третьої сторони. Найбільш активна частина прибічників конфлікту може виражати своє невдоволення досягнутими угодами, тому не виключена небезпека нового виникнення конфлікту;

· вирішення конфлікту, тобто укладення договору на основі знайденого компромісу. При цьому переборюються ті умови, що призвели до конфлікту, відновлюється рівновага у взаємовідносинах учасників, установка на боротьбу замінюється установкою на партнерство.

Можливість вирішення конфліктів визначається кількома умовами:

· по-перше, конфлікт повинен перейти з латентної у відкриту форму, що дозволяє поставити більш точний діагноз самій проблемі: одночасно обмежити неконтрольовані процеси;

· по-друге, визнання кожною стороною свого опонента і одночасно обмежити неконтрольовані процеси;

· по-третє, чітке уявлення про предмет суперечки. Прийняття взаємоприйнятних рішень можливо тільки при умові чіткого уявлення про сутність взаємних претензій учасників конфлікту;

· по-четверте, нормативне регулювання конфлікту. Опоненти повинні згодитися про дотримання певних правил гри, виконання яких допомагає знизити рівень протистояння і почати процедуру переговорів;

· по-п’яте, готовність сторін до взаємних поступок;

· по-шосте, послаблення конфлікту за рахунок переводу його на другий рівень.

Так, наприклад, напруга мітингової стихії може бути знята боротьбою сторін у парламенті, у Конституційному суді, у погоджувальних комісіях та інших організаціях, які беруть на себе вирішення і відстоювання сторін. Подібний спосіб регулювання конфлікту отримав назву методу інституціоналізації.

Інструментом вирішення конфліктів є переговори (прямий діалог сторін або з використанням посередників), арбітраж (в цій ролі може виступати інститут влади, Конституційний суд, міжнародні організації), посередництво (конфліктні або погоджувальні комісії, відомі політики), роз’єднання сторін, використання сили (примусових санкцій, закону, в тому числі норм міжнародного права) і традицій.

80. міжнародні релігійні огранізації

На сучасному етапі можна констатувати зростання ролі релігійного чинника у міжнародних відносинах. Це пов’язано з підвищенням значення культурних факторів у формуванні світової політики через виникнення певного ідеологічного вакууму після кризи комунізму. Якщо за часів «холодної війни» світ був розподілений на ідеологічні групи, то у постбіполярну добу розв’язання проблеми ідентифікації відбувається із врахуванням інших важливих цінностей: історичного минулого, релігії, мови, належності до певної культурної групи, нації, цивілізації.

Релігійні доктрини, властиві для нашої епохи, є важливим фактором, що обумовлює як специфіку політичного процесу окремої держави, так і тенденції міжнародного життя. Останнє дає підставу дослідникам стверджувати про те, що відбувається процес модернізації релігії, і в XXI столітті вона продовжуватиме визначати характер міжнародних відносин[2].

Релігія не є ізольованою від політичного життя. Протягом століть, а значною мірою і нині, релігійні вчення і організації впливають на політичні процеси. Релігійні доктрини, властиві для нашої епохи,є важливим фактором, який впливає на загальнопланетарні процеси та на міжнародні відносини в цілому.Змістовний аспект кожної релігії може бути визначений лише при розгляді її як складної системи, яка має власну структуру. Ця система функціонує більшою частиною не окремими компонентами, а своєю цілісністю, з якої залежно від соціальних та історичних обставин виокремлюються ті чи інші компоненти та характеристики. У даному випадку релігійний фактор постає як ієрархічна система, що складається з видових підсистем – конкретних релігій, релігійних течій, напрямків, сект, кожна з яких посідає своє місце у ієрархізованій структурі.

Релігія - це історичний тип світоглядної культури, який є віддзеркаленням людиною дійсності на основі абсолютизації ролі та значення надприродних сил щодо явищ світового порядку. Історія свідчить, що релігія з давніх давен впливала не тільки на життя окремих осіб, і суспільства в цілому, а й на світову політику й міжнародні відносини. Важливу роль у відносинах між державами відіграє конфесійний чинник. Держави часто використовують конфесійне середовище для реалізації своїх геополітичних інтересів[3].

Під релігійним фактором в міжнародних відносинах слід розуміти вплив сукупності релігійних цінностей, які знаходяться в тісній та постійній взаємодії з конкретною історичною, політичною, економічною, соціокультурною практикою народів.

Слід виокремити наступні функції релігії в міжнародних відносинах:

- комунікативні (доведення у найбільш зрозумілій для більшої частини населення формі змісту ухвалених рішень);

- інтегруюча (створення консенсусу на підтримку своїх зовнішньополітичних акцій);

- легітимізуюча (виправдання свого зовнішньополітичного курсу в очах власного населення та всього світу)[6].

Хочеться зауважити, що протягом історії вплив релігії на міжнародні відосини змінювався разом зі зміною релігії. Особливо помітним і безпосереднім цей вплив був у стародавньому світі та в період Середньовіччя. Поступово вплив релігійних цінностей і релігійних засобів організації людей на політичне життя починає зменшуватись, оскільки політична думка набула такого розвитку, за якого змогла висунути власні концепції, що ефективніше сприяли досягненню актуальних політичних цілей, ніж ті, які були запропоновані релігією[1].

В наш час найбільший вплив має ісламський чинник, що пояснюється:

- специфікою мусульманської релігії (має мінімум ритуалів, не має інституту духовенства і церковної організації, володіє здатністю мобілізувати великі маси людей);

- причинами внутрішнього характеру, пов’язаними із ситуацією, що склалася в зоні розповсюдження ісламу;

- зовнішніми причинами (зростання ролі нафтового чинника в світовій політиці; ісламська революція в Ірані та приход до влади в країні шиїтського духовенства; загострення афганської проблеми; окупація Іраку американськими військами та нав’язування власного керівництва тощо)[4].

Інші світові релігії мають лише локальний вплив, не визначаючи глобального напрямку в розвитку МВ, проте вагомість їх впливу на історичне становлення світової політики заперечувати не можна.