Об'єднання монголів під владою чингісхана

У степах на північ від Великої Китайської стіни до Байкалу проживали кочові племена сибірських татар. Серед них було плем'я монголів, які переважно розводили коней та овець. Вони кочували від пасовища до пасовища, жили у войлочних юртах. Перебуваючи ще на додержавному рівні розвитку, поділялися на великі родини, були поєднані між собою спільним походженням, мовою, культурою та ін.

З раннього дитинства життя монголів (татар) було пов'язане з конем. Один із мандрівників, який побував у їхньому середовищі, писав: «Татари народжуються і виростають у сідлі та на коні; вони самі собою вчаться битися, тому що все їхнє життя цілорічно проходить на полюванні». Кінь для монгола був не тільки засобом пересування, а й вірним другом на полюванні чи війні. Коні давали м'ясо і молоко. Монголи росли міцними, спритними і сміливими.

Сусідство на півдні китайської цивілізації мало на кочівників чималий вплив — воно прискорило соціальне розшарування і виокремлення племінної верхівки (вождів та їхнього оточення). Це стало основою для формування держави. Народження єдиної Монгольської держави проходило у кривавих війнах між племінними вождями протягом другої половини XII — початку XIII ст. Переможцем у боротьбі за об'єднання всіх монголів вийшов Темучен, який на курултаї (спільному з'їзді монгольських вождів) 1204-1205 pp. був проголошений Чингісханом — «великим ханом».

Чингісхан (Темучен) був сином Есугея, який у 50-60-х р .XII ст. об'єднав більшість монгольських (татарських) племен. Народився він 1162 р. Після того, як його батька було отруєно, а очолюване ним об'єднання розпалося, сім'я опинилась у скруті. Коли Темучен підріс, то спромігся зібрати дружину і розпочати відновлення влади батька. У драматичній боротьбі, в якій він неодноразово опинявся за крок до загибелі, Темучен об'єднав більшість монгольських племен, проявивши себе відважним воїном. Був безжалісним і підступним щодо ворогів. За необхідності міг відступити. Для досягнення мети використовував будь-які засоби. Так, Темучен не зупинився навіть перед убивством брата, запідозреного у змові проти нього.

Підкоривши собі більшість монголів, Чингісхан провів ряд реформ, що забезпечили йому перемогу в боротьбі за владу, а згодом і успіхи у завойовницьких походах. Він запровадив десяткову систему організації суспільства та армії. Усе доросле населення поділялося на «тьми» (10 тис. душ), тисячі, сотні, десятки. Десяток, зазвичай, збігався з однією монгольською родиною.

Такий поділ суспільства зберігався як у мирний, так і у воєнний час. На чолі кожного загону (десятка, сотні і т. д.) стояли командири, які призначалися з кращих воїнів. Чингісхан створив особисту гвардію, члени сімей якої не сплачували податку. Усе суспільство дотримувалося суворої дисципліни. Коли хоча б один з десяти тікав з поля бою або зраджував свого хана, покаранню підлягали всі інші, а якщо десяток — каралася сотня.

Ці реформи сприяли згуртуванню монголів навколо свого лідера і дали в руки Чингісхана могутню силу. Завдяки такій організації суспільства порівняно нечисленний народ (близько 100 тис. воїнів: у кочових народів воїном був кожен четвертий або третій) зумів підкорити півсвіту.

Походи Чингісхана

Маючи могутню армію, Чингісхан почав свої завойовницькі походи. Підкоривши народи Південного Сибіру, він 1210 р. розпочав війну з імперією Цзінь, створеною на півночі Китаю чжурчженями, таким самим у минулому кочовим народом, як і монголи. У 1215 р. монголи вступили до Пекіна.

Потім Чингісхан повернув на захід і протягом 1219-1221 рр. з вогнем і пройшов державою Хорезм-шахів, яка займала частину Середньої Ази, Іран, Афганістан, Азербайджан. Незважаючи на героїчний опір, державу Хорезм-шахів було знищено. Занепали колись квітучі райони Середньої Ази. Деякі з міст такі не постали з руїн. Усі, хто чинив опір, були знищені. Із завойованих країн монголи вивозили ремісників, які мали задовольняти забаганки монгольських знаті.

Після цього частина монгольських військ на чолі з полководцями Джебе і Субеде рушили на Закавказзя, заволоділи містом Шемахі. Рухаючись узбережжям Каспійського моря, монголи дісталися Північного Кавказу, де розбили аланів (осетинів), вступили у Причорноморські степи, а далі — до Криму, де зруйнували місто Сурож (Судак). Половці, що були господарями Причорноморських степів, звернулися до руських князів по допомогу у боротьбі проти монголів. Частина князів — Мстислав Удалий (Галич), Мстислав Святославич (Чернігів), Данило Романович (Волинь), Мстислав Романович (Київ) — погодилися виступити спільно з половцями проти монголо-татар. Вирішальна битва відбулася на річці Калка. Там об'єднане русько-половецьке військо було розбите через ворожнечу між князями і відсутність координації спільних дій. Після битви на Калці монголи рушили до Волзької Булгарії, де зазнали кількох поразок, і повернулися до Монголії. Завдяки походам Чингісхан створив велику імперію, що простягалася від Китаю до Закавказзя. У 1227 р. Чингісхан помер, перед смертю поділивши імперію між своїми синами.