Україна в роки революції в Російській імперії 1905-1907 рр.
ТЕМА 18. НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА 1900-1914 рр.
Економічний розвиток
Промисловість:
- високі темпи розвитку;
- переважання іноземного капіталу;
- нерівномірний розвиток регіонів (концентрація виробництва на Лівобережжі та Південній Україні);
- 70% промисловості зорієнтоване на видобуток сировини;
- 1900 – 1903 р. – економічна криза зумовлена перевиробництвом, яка охопила в найрозвинутіші галузі промисловості в Україні, зокрема металургійну і кам’яновугільну. Економічна криза сприяла посиленню концентрації виробництва й утворенню монополій;
- поява наприкінці ХІХ – початку ХХ століття монополій (монополізація виробництва).
Монополія – це об’єднання підприємств однієї галузі, яке панує на ринку.
Види монополій:
Трест – об’єднання підприємств, які повністю втрачають свою самостійність.
Синдикат – об’єднання підприємств, які зберігають виробничу самостійність, а для комерційної діяльності створюють спільне підприємство – синдикат.
Картель – об’єднання, у якому підприємства зберігають виробничу та фінансову самостійність.
Концерн – багатогалузеве об’єднання із злиттям банківського та страхового капіталу.
У Наддніпрянській Україні переважали синдикати («Продвагон», «Продамет», «Продвугілля»…)
Сільське господарство
Столипінська аграрна реформа 1906 – 1911 рр.(П.Столипін – міністр внутрішніх справ та голова Ради міністрів Російської імперії):
- розбивалися селянські общини і земельний наділ переходив до селянина в приватну власність;
- земля ставала товаром;
- передбачалася ліквідація аграрного перенаселення шляхом заохочення переселення в східні райони Росії;
Відруб – це земельна ділянка, що передавалася в приватну власність.
Хутір – це селянське господарство з належною до нього землею. З відрубів селяни утворювали власні хутора.
Наслідки реформи суперечливі:
- зростання с/г виробництва;
- поширення товарних відносин у с/г;
- розшарування селянства (10-15% селян стали заможними, 50% - залишалися бідними);
- міграція населення на Далекий Схід, до Сибіру, Середньої Азії.
Створення українських політичних партій Наддніпрянської України
| Назва | Рік | Лідери | Програмні положення та діяльність |
| РУП (революційна українська партія) м. Харків | 1900 | Д.Антонович, Б.Камінський, Л.Мацієвич, М.Русов | М.Міхновський уклав програму партії «Самостійна Україна» (1900 р.), у якій були обґрунтовані права України на самостійність У програмі РУП відбуваються зімни: перехід на засади автономістів, сповідування соціалістичних ідей. |
| УСП (українська соціалістична партія) | Б.Ярошевський, М.Меленевський | Сповідування соціалістичних ідей. Кінцева мета – українська соціалістична, демократична республіка. | |
| УНП (українська народна партія | 1902 | М.Міхновський, О. Макаренко | Ідея цілковитої незалежності України |
| «Спілка» (українська соціал-демократична спілка) | М.Меленевський | Сповідувала соціалістичні ідеї. У 1905 р. приєдналася до РСДРП (м) (російська соціал-демократична робітнича партія меншовиків) | |
| УСДРП (українська соціал-демократична робітнича партія) | 1905 | В.Винниченко, С.Петлюра, М.Порш | Орієнтувалася на селянства, прагнула поєднати соціалістичні та націоналістичні ідеї. Виступала за автономію України. |
| УДРП (українська демократично-радикальна партія) | А.Лотоцький Є.Чикаленко Б.Грінченко | Партія виникла в результаті злиття Української демократичної партії (УДП) та Української радикальної партії (УРП) Відстоювала ліберально-демократичні цінності та ідею автономії України. |
Україна в роки революції в Російській імперії 1905-1907 рр.
Причини революції:
1. Низький рівень життя більшості населення.
2. Важкі умови праці робітників.
3. Малоземелля селян.
4. Самодержавство.
5. Поширення соціалістичних ідей.
6. Російсько-японська війна.
Основні революційні події:
9 січня 1905 р. – «Кривава неділя» - розстріл царськими військами мирної робітничої демонстрації в Петербурзі (вбито і поранено 5 тис. чол.) – початок революції.
У результаті розпочалися робітничі та селянські повстання по всій Росії (також і в Україні), створюються місцеві Ради депутатів, які перебирають владу в свої руки. Спроба царської влади силою придушити революцію була невдалою. Починаються виступи проти влади в армії та на флоті:
У червні 1905 р. в Одесі повстання моряків на броненосці «Потьомкін» на Чорноморському флоті.
18-21 грудня 1905 р. – «Сорочинська трагедія» - жорстоке придушення повстання жителів с. Великі Сорочинці Полтавської губернії. Письменник Володимир Короленко відобразив ці події в нарисі «Сорочинська трагедія».
Жовтень 1905 р. – Жовтневий усеросійський політичний страйк «Геть самодержавство».
17 жовтня 1905 р. – видання царем Миколою ІІ Маніфесту про скликання Державної Думи та надання політичних прав та свобод.
Державна Дума – назва парламенту (законодавчого органу влади) в Російській імперії.
Перша Державна Дума була обрана навесні 1906 р. Українські політичні партії за виключенням УДРП бойкотували вибори, оскільки виступали за продовження революції до переможного кінця і повалення царизму. Від України було обрано 102 депутата. Українці для захисту своїх інтересів створили в Думі парламентську громаду (42 особи), яку очолив І.Шраг.
Перша Державна Дума була розпущена царем 8 липня 1906 р.
У січні 1907 р. відбулися вибори в Другу Державну Думу. Українці знову створили власну фракцію (47 депутатів). Українська громада вимагала автономії, запровадження української мови тощо.
Друга Державна Дума була розпущена царем 3 червня 1907 р. (Червневий переворот) через звинувачення в підготовці державного перевороту. Був виданий новий виборчий закон, за яким до Думи потрапляли лише ті політичні сили, які підтримували царя.
Революція зазнала поразки.