Місце і роль кирило-мефодіївського товариства у національно-визвольному русі. т.г.шевченко 3 страница

У березні 1913 році виникло військове товариство і ічові стрільці». До початку першої сві тової війни таких товариств налічувалось близько ста. «Січі» вели культурно-освітню роботу. Вони, зокрема, брали участь у шевченківських ювілеях. З їх ініціативи були відкриті пам'ятники Т. Шевченку у Вовчинці. Надієві. Мику.линцях. Вовчківцях. Косові та в інших містах і селах Галичини. 100-річний ювілей Кобзаря вони використані і в політичних цілях. 28 червня 1914 року спортивні й військові «Січі» провели багатотисячні мітинги під гаслами визволення від іноземного гніту 1 аіичини та Наддніпрянської України та створення на цій основі єдиної самостійної України.

61. ЛЮТНЄВА РЕВОЛЮЦІЯ В РОСІЇ ТА УТВОРЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ. 27 лютого 1917 р. В Петрограді перемогла буржуазно-демократична революція.. В країні встановилося двовладдя: Тимчасовий комітет Державної думи (згодом Тимчасовий уряд) і Петроградська рада робітничих і солдатських депутатів. Микола II з березня зрікся престолу і передав владу Тимчасовому уряду, який проголосив політичні свободи (слова, друку, право на зібрання та об'єднання, діяльність політичних партій і т. п). Влада на місцях перейшла до громадянських комітетів та губернських і повітових комісарів Тимчасового уряду. Перемога революції відкрила широкі можливості для легалізації діяльності різних політичних партій, створення різноманітних громадських організацій, в т. ч. Рад робітничих і солдатських депутатів, для активізації національно-визвольних процесів

4 березня постала Рада об'єднаних громачських організацій, яка проголосила про утворення громадсько-політичного об'єднання всеукраїнського масштабу -Центральної Ради. До її складу ввійшли провідні діячі Товариства українських поступовців, представники православного духовенства, українських соціал-демократичних, культурно-просвітшшьких та інших організацій. 7 березня Головою Центральної Ради обрано визнаного лідера національного відродження професор М. Грушевського.

Утворення Центральної Рати поклало початок української національно-демокраличної революції 1917-1920 рр.. головного метою якої стало державне самовизначення українського народу. В розвитку української революції виділяють в основному гри етапи: доба Центральної ради, гетьманату і доба Директорії УНР.

9 березня 1917 р. УЦР звернулася з відозвою „До українського народу", в якій закликала його домагатися від Тимчасового уряду автономії для України у складі Росії та публічного використання української мови „в державних, судових та освітніх установах".

Оглядом сил українства и поштовхом до остаточного визначення політичної програми Центральної Ради стало проведення 6-9 квітня 1917 р. в Києві Всеукраїнського національного конгресу, на якому було визначено основний принцип державотворення: „національно-територіальна автотгомія України" і був затверджений новий склал Центральної Рати в кількості 118 чол. на чолі з М. Грушевським та його заступниками - В. Винниченком та С. Єфремовим. Було вирішено доповнити склад УЦР представниками усіх регіонів України та націонатьних меншин. Після Конгресу відбулися з'їзди політичних партій і громадських формувань, які делегували до Центральної Ради своїх представників.

У фавні 1917 р. відбувся 1-й з'їзд представників українізованих військових частин, який обрав Військовий Генеральний комітет на чолі з С. Петлюрою. 2-й військовий з'їзд (червень того ж року) запропонував Центральній Раді домоітися національної автономії України. Тоді ж у Києві відбувся 1-й селянський з'їзд, котрий також висловився за автономію України і обрав Раду селянських депутатів як складову частину Центральної Ради. Таким чином, Центрагьна Рада, виражаючи інтереси широких кіл українського суспільства стала представницьким органом української демократії.

У фавні 1917 р. відбулися переговори делегації ЦР із Тимчасовим урядом і Петроградською Радою щодо офіційного визнання автономії України у складі Росії. Тимчасовий уряд не визнав Ценфаіьну Раду як виразника волі українського народу і відмовив в українській автономії. Тоді 10 червня 1917 р. ЦР оприлюднила свій 1 Універсал, в якому проголошувалась автономія України, а Центральна Рала - найвищим органом держави. 15 червня було створено перший за кілька століть український уряд - Генеральний секретаріат - у складі восьми генератьних секретарів і генерального писаря. Очолив його відомий письменник і фомадський діяч В. Винниченко.

Після проголошення Центральною Радою автономії України і сформування її Генерального секретаріату Тимчасовий уряд вимушений був піти на переговори з ЦР і визнати її вищою крайовою владою Тимчасового уряду в Україні.

62.СТОСУНКИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ З ТИМЧАСОВИМ УРЯДОМ. І ТА II УНІВЕРСАЛИ УЦР

Оглядом сил українства и поштовхом до остаточного визначення політичної програми Центршіьної Ради стало проведення 6-9 квітня 1917 р. в Києві Всеукраїнського національного конгресу, на якому було визначено основний принцип державотворення: „національно-територіальна автономія України" і був затверджений новий склад Центральної Ради в кількості 118 чол. на чолі з М. Грушевським та його заступниками - В. Винниченком та С. Сфремовим Було вирішено доповнити склад УЦР представниками усіх регіонів України та національних меншин. Після Конгресу відбулися з'їзди політичних партій і громадських формувань, які делегували до Центральної Ради своїх представників.

У травні 1917 р. відбувся 1-й з'їзд представників українізованих військових частин, який обрав Військовий Генеральний комітет на чолі з С. Петлюрою. 2-й військовий з'їзд (червень того ж року) запропонував Центраіьній Раді домогтися національної автономії України. Тоді ж у Києві відбувся 1-й селянський з'їзд, котрий також висловився за автономію України і обрав Раду селянських депутатів як складову частину Центральної Ради. Таким чином. Центральна Рада, виражаючи інтереси широких кіл українського суспільства стала представницьким органом української демократії.

У травні 1917 р. відбулися переговори делегації ЦР із Тимчасовим урядом і Петроградською Радою щодо офіційного визнання автономії України у складі Росії. Тимчасовий уряд не визнав Центральну Раду як виразника волі українського народу і відмовив в українській автономії. Годі 10 червня 1917 р. ЦР оприлюднила свій 1 Універсал, в якому проголошувалась автономія України, а Центральна Рада - найвищим органом держави. 15 червня було створено перший за кілька століть український уряд - Генеральний секретаріат - у складі восьми генеральних секретарів і генерального писаря. Очолив його відомий письменник і громадський діяч В. Винниченко.

Після проголошення Центральною Радою автономії України і сформування її Генерального секретаріату Тимчасовий уряд вимушений був піти на переговори з ЦР і визнати її вищою крайовою владою Тимчасового уряду в Україні.

З липня 1917 р. було проголошено II Універсал Центральної Ради. В ньому йшлося про результати переговорів з представниками Тимчасового уряду, зокрема про те, що ЦЕ визнана крайовим органом Тимчасового уряду на Україні, що до скликання Всеросійських Установчих Зборів не проголошуватиметься автономія України, про невідокремлення від Росії, про поповнення складу Центральної Ради і Генерального секретаріату представниками національних меншин. Тобто цей Універсал можна розцінювати, з одного боку, як поступку Тимчасовому урядові, а з іншого - як подальше наполягання на автономії України. Водночас Центральна Рада прискорювала формування власних військових сил. У жовтні в Чигирині відбувся з'їзд, який обрав отаманом Вільного козацтва командира 1-го Українського корпусу генерала П. Скоропадського.

Дальше погіршення соціально-економічного і військово-політичного становища в Росії призвело до жовтневого повстання (25-26 листопада 1917 р.), здійсненого під керівництвом більшовиків на чолі з В. Ульяновим-Леніним. Тимчасовий уряд був повалений, було проголошено встановлення влади Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів на всій території Росії, а також оприлюднено Декрети про мир і про землю.

У Києві розпочалася боротьба між штабом Київського військового округу та більшовицькими силами. Центральна Рада зайняла нейтральну позицію. 27 жовтня 1917 р. було прийнято Звернення Генерального секретаріату „До всіх громадян України", а 7 листопада Центральна Рада ухвалила III Універсал, яким проголосила Українську Народну Республіку. УНР не визнавала більшовицької влади, а лише скористалася поваленням Тимчасового уряду для проголошення УНР. У 111 Універсалі наголошувалося на тому, що, „не відділяючись від Російської республіки й зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб уся Російська республіка стала федерацією рівних і вільних народів". Передбачалося скликання 9 січня 1918 р. Українських Установчих Зборів дія обрання легітимних органів влади.

У перший місяць після жовтня Центральна Рада користувалася в Україні найбільшим впливом. Надалі, однак, ситуація ставала складнішою. Посилювалася більшовицька агітація. Проголошена урядом програма політичних та соціально-економічних перетворень здійснювалася повільно й непослідовно, обіцяної землі селянам так і не дали. Тому соціальна база влади швидко звужувалась. Усе цс створювало грунт для приходу до влади більшовиків, вплив яких з огляду на зазначене зростав. Поряд із цим посилювалися суперечності між більшовицькими й антибільшовицькими силами в Україні. Назрівав гострий конфлікт, який тільки чекав свого приводу, а їх знайшлося принаймні два.

По-перше, в Києві перебували деякі більшовицькі військові частини та більшовицькі організації. Спочатку вони були більш-менш лояльні до Української Центральної Ради, але згодом стали активно агітувати проти неї. Відтак уряд приймає рішення про роззброєння цих частин і вислання їх за межі України. Другим приводом для боротьби з радянською Росією послугувалося ставлення українського уряду до антибільшовицьки налаштованих донських козаків. Для повернення з фронтів додому вони мали найкоротший шлях - через Україну. Центральна Рада зайняла нейтральну позицію і не перешкоджала їм у цьому. Тоді більшовики поставили ультиматум українському урядові, вимагаючи визнання ним радянської влади й недопущення на територію України згаданих військових частин. У відповідь на це Генеральний секретаріат приймає рішення про припинення постачання хліба до Росії та про організацію власної грошової системи. Отож намір УНР боротися за відстоювання національних інтересів призвів до війни з радянською Росією.

63. 111 УНІВЕРСАЛ УЦР. ЗМІСТ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ. 7 листопада(20 - за новим стилем) 1917 — проголосив Українську Народну Республіку (УНР), формально не пориваючи федеративних зв'язків з Росією, і демократичні принципи: свободу слова, друку, віровизнання, зборів, союзів, страйків, недоторканість особи й помешкання; оголосив національну автономію для меншостей (росіян, поляків, євреїв), скасував смертну кару, як також право приватної власності на землю й визнав її власністю всього народу без викупу, установив 8-годинний робочий день, оголосив реформу місцевого самоврядування, визначив 9 січня 1918 днем виборів до Українських Установчих Зборів, які мали бути скликані 22 січня 1918.

111 Універсал виданий після жовтневого перевороту в Петрограді 7(20). ї 1.1917. Проголосив Українську Народну Республіку, яка зберігала федеративний зв'язок із Російською республікою. Ш Універсал визначив територію УНР: Київщина, Поділля, Волинь. Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина і частина Таврії. Приєднання тих земель Курщини, Холмшини, Воронежчини та суміжних губерній, де українці становили більшість, мало вирішуватися населенням цих областей. Універсал ліквідував право приватної власності на землю (з передачею великих землеволодінь без викупу у власність безземельних або малоземельних селян). Встановив на території УНР 8-годинний робочий день. В Універсалі проголошувалося скасування смертної кари, амністія політв'язням, реформа судівництва та національно-персональна автономія для національних меншин (росіян, поляків, євреїв). Вказувалося, що в УНР будуть забезпечені всі демократичні свободи: слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків; недоторканність особи й житла; право вживання місцевої мови в зносинах з установами. Окремим секретарствам Генератьного Секретаріату було приписано: здійснювати контроль над виробництвом і розподілом продукції; проробити заходи з упорядкування судівництва та закріплення прав місцевого самоврядування; підготувати законопроект про національно-персональну автономію. Визначено термін виборів до Українських установчих зборів -27.12.1917 та день їх скликання - 9.1.1918. Затверджений на засіданні Малої Ради

64. Перша радянсько-українська війна. IV Універсал. Брестський МИР. IV Універсал прийнято на засіданні Малої Ради, яке розпочалося 9(22). 1.1918. Універсал проголошував самостійність і незалежність УНР як вільної суверенної держави українського народу і заявив про її прагнення до мирною співіснування з сусідніми народами. Підтвердив повноваження влади УЦР до моменту скликання Українських установчих зборів. Перетворив Генеральний Секретаріат у Ралу народних міністрів та доручив їй продовжувати переговори з Центральними державами і укласти мирний договір. Закликав уряд та громадян УНР дати відсіч більшовикам. Оголосив про цілковитий розпуск постійної армії та організації замість неї народної міліції. Призначив перевибори місцевих органів влади. Встановив лермтн передачі соціалізованої землі - до початку весняних робіт. Зобов'язав РНМ негайно приступити до відновлення промисловості, з переведенням її на виробництво мирної продукції. Оголосив про державний коггтроль над банками, найважливішими галузями торгівлі, експортом-імпортом та ціноутворенням, з встановленням монополії на найбільш прибуткову продукцію. Підтвердив усі демократичні свободи, оголошені в НІ Універсачі, підкресливши право всіх націй УНР на національно-персонатьну автономію. Питання про федеративний зв'язок з республіками колишньої Російської держави залишав на розгляд Українських Установчих Зборів. Універсал був офіційно проголошений в останній редакції на засіданні Малої Ради вночі 12(25). 1.1918. Опублікований українською, російською, польською і єврейською мовами в газетах та афішах Положення IV У не були повністю зреалізовані внаслідок повалення влади УЦР і встановлення в Україні режиму гетьмана П. Скоропадського (29.4.1918). Після антигетьманського повстання в листопаді-грудні 1918, наслідком якого стало відновлення УНР, Директорія УНР замість Універсалів практикувала оголошення Декларацій. Тексти Універсалів, подані у працях В. Винниченка, Д. Дорошенка, Іс. Мазепи. П. Христюка, К.Костіва та в ряді ін. видань, є вільно відредаговані й не завжди відповідають оригіналу.Берестейський мир — мирна угода між Українською 1 Іарвднок) Республікою з одного боку та Німеччиною. Авсіро-Угоршпноіо. Туреччиною і Болі аріє го з другого, підписаний 27. січня. (9 лютого) ПН8 у Бересті (Бресті, Брест-Литовську); перший мирний договір у Першій світовій війні 1914-18. Ініціатива у мирних переговорах з Німеччиною та її союзниками належала радянській Росії. 3.12.1917 Раднарком РСФРР звернувся з відповідною пропозицією до Берліна, 15 грудня 1917 обидві сторони уклали перемир'я, після чого в штабі німецьких військ у Бресг-Литовську почалися мирні переговори. Лінія фронту проходила по території УНР і Українська Неп гральна Рада мусила визначити своє ставлення до них. Лідери УЦР розуміли, що країни Четверного союзу програють війну. Приєднання до сепаратних переговорів перетворювало майбутніх переможців на ворогів будованої ними держави. Проте вибору у них не було: народ бажав миру. На нараді керівників провідних партій — есерів і соціал-демократів — було визначено делегацію УНР у складі прем'єр-міністра В.Голубовича (голова). М.Левитського. М.Любинського. М.Полоза і О.Севрюка. 1 січня 1918 делегація прибула у Брест-Литовськ і поставила питання про свою участь у переговорах, наполягаючи на самостійному статусі. Нарком закордонних справ Росії Л.Троцький мусив заявити, що російська делегація визнає право націй на самовизначення і не вбачає перешкод для участі делегації УНР у переговорах як самостійної. Від імені Четверного союзу міністр закордонних справ Австро-Угорщини ОЧернін заявив про визнання делегації УНР повноправним учасником переговорів. Формальне визнання УНР як самостійної держави союзники відкладали до моменту укладення мирного договору. Л.Троцький наполіг на перерві у переговорах до кінця січня 1918. Російська сторона повинна була визначити, як поставитися до тяжких умов миру, включаючи великі територіальні втрати, які висунули союзники. Крім того, затягуючи переговори, Раднарком бажав виграти час, щоб завершити захоплення більшої частини території України, включаючи її столицю Київ, що давало можливість замінити делегацію УЦР делегацією проголошеної наприкінці грудня 1917 Радянської України (див. Перший (харківський) з'їзд рад 1917).Після відновлення переговорів 1 лютого 1918 р. Л.Троцький заявив, що в складі російської делегації перебувають представники українського радянського уряду Ю.Медведєв і В.Шахрай. Він повідомив, що більша частина України контролюється цим урядом, а тому мирний договір, укладений з представниками УЦР, не можна розглядати як мир з УНР. У відповідь виконувач обов'язків голови делегації УНР О.Севрюкознайомив присутніх із текстом IV Універсалу УЦР (див. Універсали УЦР) і зажадав формального визнання УНР цілком самостійною, ні від кого не залежною державою.О Чернін від імені Четверного союзу заявив, що є всі підстави визнати УНР суверенною державою, яка може самостійно укладати міжнародні договори. У Німеччині й Австро-Угорщині продовольча проблема була дуже гострою і договір з Україною міг певною мірою поліпшити становище. Заради укладення миру з УНР обидві держави давали згоду на передачу їй Холмшини з Підляшшям і на виділення західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини в окремий коронний край. На відміну від укладеного пізніше (3 березня 1918 р.) мирного договору з Росією, договір між Україною і Четверним союзом не містив у собі пунктів, принизливих або тяжких для УНР. Сторони відмовлялися від взаємних претензій на відшкодування збитків, спричинених війною, обмінювалися військовополоненими і зобов'язувалися відновити взаємні економічні відносини. Зобов'язання УНР були цілком конкретні: за першу половину 1918 поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн пудів хліба, 2 750 тис. пудів м'яса (живою вагою), іншу сільськогосподарську продукцію і промислову сировину. За умовами договору, укладеного з Росією 3 березня 1918 р., Раднарком зобов'язувався визнати законність уряду УЦР на території України і укладений ним договір із країнами Четверного союзу, Росія повинна була негайно вивести свої війська з УНР, припинити будь-яку агітацію і пропаганду проти уряду, громад та установ УНР, укласти з наю мирний договір.Договір від 9 лютого 1918 р. врятував Україну від поглинення радянською Росією. Неспроможність УЦР виконувати в повному обсязі господарські статті договору призвели до наростання суперечностей між УЦР і австро-німецьким командуванням в Україні, відтак до падіння демократичної УНР і появигетьманського уряду II Скоропадського.

Українсько-радянська війна 1917—1921 — війна за незалежність України у формі У] ІР від Радянської Росії (Визвольні змагання). Різними фазами тривала від кінця 1917 до кінця листопада [921. Закінчилася поразкою українських військ та приєднанням і країни (крім і аличини. Закарпаї гя, Волині і Ь\ кошти) у формі УРСР у ! 922 р. до

Радянського Союзу.

65. ДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ І ПРИХІД ДО ВЛАДИ ГЕТЬМАНА П.СКОРОПАДСЬКОГО. ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО ТАПОЛІТИЧНОГО КУРСУ ГЕТЬМАНСЬКОГО УРЯДУ. Після звільнення України від більшовицької окупації Центральна Рада повернулась до Києва. Перед УЦР відразу постало безліч питань, які потребували негайного вирішення: забезпечення спокою і порядку, а головне — виконання договору з Німеччиною про постачання продовольства.

УЦР виявилась нездатною для виконання цих завдань. Тоді командування німецьких військ, які фактично здійснювали окупацію України, почало виношувати плани здійснення державного перевороту.

24 квітня 1918 р. генерал-фельдмаршал Ейхгорн зустрівся з генералом П. Скоропадським — командиром 1-го Українського корпусу— восени 1917 р. На цьому побаченні німецька сторона висунула умови, за яких вона готова підтримати переворот П. Скоропадського. Вона вимагала визнання Брестського (Берестейського) миру, розпуску УЦР і відміну довиборів до Установчих зборів, відновлення приватної власності на землю, ліквідації земельних комітетів, оплати перебування німецьких військ в Україні.

29 квітня 1918 р. відбувся хліборобський конгрес, на якому було прийнято рішення про передачу влади П. Скоропадському.

У ніч на ЗО квітня прихильники П. Скоропадського оволоділи державними установами. Останнім рішенням УЦР було прийняття Конституції і обрання М. Грушевського Президентом Української Народної Республіки.

П. Скоропадський видав маніфест— "Грамоту до всього українського народу", в якому повідомлялося про розпуск Центральної Ради і земельних комітетів. Проголошувалось право приватної власності. Також було видано закон "Про тимчасовий державний устрій України". За цим законом назва УНР була замінена на назву "Українська держава". Тимчасово, до скликання парламенту, повнота влади зосереджувалась у руках Гетьмана П. Скоропадського.

П. Скоропадський доручив сформувати уряд полтавському поміщику Федору Лизогубу. Особливістю уряду Гетьмана було те, що він формувався не за партійною, а за професійною ознакою, а в своїх діях керувався не програмно-політичними або ідеологічними міркуваннями, а реальними потребами часу. Головним завданням було створення дієздатної державної адміністрації, ліквідація анархії, налагодження державного життя. У проведенні цих заходів П. Скоропадський намагався спиратися на заможні верстви суспільства: поміщиків, промисловців, заможних селян. Почшюсь відновлення поміщицького господарства, яке могло дати товарний хліб.

У липні 1918 р. було прийнято закон "Про засоби боротьби з розрухою сільського господарства". Він передбачав примусове використання в поміщицьких маєтках реманенту селян. Проголошувалось, що в майбутньому максимум землеволодіння буде встановлено в 25 га. Поміщикам буде надано право продавати свою землю державному банку

У промисловості ліквідовувався робітничий контроль, заборонялися страйки, встановлювався 12-годинний робочий день. Для нормального функціонування економіки створювалась стабільна фінансова система (запроваджувалась гривня), налагоджувалась система транспорту і зв'язку. Завдяки жорстоким заходам вдаюся зменшити темпи падіння виробництва, майже на рік відтягнути повний розвал економіки. Така соціально-економічна політика викликала опір у значної частини населення. Розгортався повстанський рух.

Будучи людиною військовою. Гетьман багато уваги приділяв розбудові армії. Ллє широким планам П. Скоропадського не судилося зліснитися. Формуванню української армії та флоту перешкоджала Німеччина, яка боялася формувати сильну українську армію. Успішнішою була національно-культурна політика П. Скоропадського.

У зовнішньополітичній діяльності у Гетьмана були значні обмеження. Союзницькі відносини з державами Четверного союзу стримували його відносини з країнами Антанти. Незважаючи на це, йому вдаюся встановити дипломатичні відносини з Швейцарією. Фінляндією, Польщею та Росією. У міждержавних відносинах основною турботою Гетьмана було повернення всіх територій етнічного розселення українців. Гак, до Української держави були приєднані Гомельський, Путивльський, Суджанівський, Гайворонський, Бєлгородський, Корочанський, Валуйський, Річицький, Пінський. Мозирський повіти. Холмщина, Підляшшя, 12 повітів Берестейщини, місто Маріуполь. Крим увійшов на правах автономії. Розроблялись проекти федеративного входження Кубані до України. Велись українсько-румунські переговори про повернення окупованих етнічних українських земель.

Восени 1918 р. зовнішньополітична орієнтація Гетьмана круто змінилась. У результаті поразки Четверного союзу Гетьман починає шукати підтримки у країн Антанти. 14 листопада 1918 р. П. Скоропатський відважився на відчайдушний крок: він оголосив грамоту про федеративні зв'язки з не-більшовицькою Росією. Але це не врятувало режим Гетьмана, і 13 грудня 1918 р. він змушений був зректися влади.

67. ВСТАНОВЛЕННЯ ВЛАДИ ДИРЕКТОРІЇ, ЇЇ ВНУТРІШНЯ І ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА. Політика гетьманського уряду від початку викликала опозицію більшості українських політичних партій. Проти неї виступили II Всеукраїнський селянський та Робітничі™ з'їзди, які. незважаючи на заборону властей, нелегально відбулися у Києві в травні 1918 р. Несхвалення нового режиму висловили представники залізничників і телеграфістів.
Антигетьманський курс взяв Всеукраїнський земський союз на чолі з С.Петлюрою.Опозиція гетьманському режиму зростала. 24 травня 1918 р. до П.Скоропадською звернулися представники чотирьох українських політичних партій (сошалістів-самостійників, трудової, соціалістів-федералістів та хліборобів- демократів), які заявили, шо кабінет міністрів не є українським за складом і політичною орієнтацією. Вони протестували проти заборони з'їздів, проти діяльності
місцевої адміністрації, яка потурала зловживанням, а також призначення на державні посади не-українців та військової політики уряду. Названі політичні партії разом з радою залізничників та поштово-гелеірафною спілкою утворили Український національно-державний союз, головою якого спочатку був П.Ніковський.
Союз почав боротьбу проти гетьмана і гетьманського уряду як «буржуазного і неукраїнського» з метою «рятувати загрожену українську державність». На поч. серпня 1918 р. він перетворився на Український націонатьний союз 3 18 вересня його очолив В.Винниченко. Саме тоді було взято курс на анти гетьманське повстання.

Восени 1918 р. склалися обставини, які привели до послаблення гетьманського уряду. Серед окупаційних військ різко впала дисципліна.

В обстановці наростання всенародного незадоволення режимом Скоропадського почалася консолідація антигетьманських сил. На початку липня 1918р. у Москві відбувся перший з'їзд КП(б)У- більшовицьких організацій України. Головним завданням новоствореної організації було визначено підготовку повстання в Україні. На півночі Чернігівщини у нейтральній зоні з учасників повстанського руху формувалися дві українські червоногвардійські дивізії, на базі яких у листопаді 1918 р. був утворений український фронт під командуванням В. Антонова-Овсіенка.

У серпні 1918р. замість Українського національно-державного союзу опозиційні українські соціалістичні партії утворили антиурядовий Національний союз, який незабаром очолив В. Винниченко. На засіданні Націонаїьного союзу 13 листопада 1918р. було утворено Директорію у складі В. Винниченка (голова), С. Петлюри. Ф. Швеця, А. Макаренка та П.Андрієвського.Наступного дня Директорія переїхала до Білої Церкви, де дислокувалися загони січових стрільців Є. Коновальця і А Мельника. 15 листопада було розповсюджено звернення до громадян України, яке закликало до антигетьманського повстання. Того ж дня від свого імені С. Петлюра звернувся до народу з універсалом, де закликав підтримати повстання проти гетьманського режиму. Ці заклики знайшли підтримку, і незабаром петлюрівські загони розрослися у велику повстанську армію. На бік Директорії також перейшли нечисленні гетьманські збройні сили - Запорізька, Сірожупанна та "ердюцька дивізії.

Зже в першому бою 18 листопада 1918 р. повстанці завдали поразки гетьманським військам, а 14 грудня П.Скоропадський підписав грамоту про зречення від шади і під охороною німецьких військ виїхав до Німеччини.

Іезабаром після вступу до Києва повстанських військ під проводом С.Петлюри до столиці 19 грудня переїхала Директорія. 26 грудня була обнародувана 'Декларація -політична програма Директорії. Оголошувачося про відновлення УНР. скасування всіх законів і постанов гетьманського уряду. Було створено перший -ряд- Раду міністрів на чолі з українським соціші-демократом В, Чехівським.У програмному документі було обіцяно експропріювати великі приватні, державні, іерковні землеволодіння та перерозподілити їх між селянами. Зазначаюся, що уряд представлятиме інтереси робітників, селян і трудової інтелігенції, а земельна а промислова буржуазія буде позбавлена виборчих прав. У програмній заяві планувалося запровадження демократичних свобод, 8-го динного робочого дня ощо.Але фактична політика Директорії дуже відрізнялася від проголошених нею декларацій. Іамість обіцяних соціальних реформ установлювались жорстокі диктаторські порядки.

'ізного роду отамани, що діяли під гаслами Директорії, розганяли робітничі селянські з'їзди, чинили жорстокі розправи та пограбування населення, ірганізовувапи численні єврейські погроми.ІЦе складнішими були проблеми у зовнішньополітичній сфері Становище відновленої УНР було дуже скрутним. На ахідних кордонах продовжувала наступ польська армія, підтримувана Антантою. На півночі почався наступ українських більшовицьких дивізій за активної іідтримки збройних сил Радянської Росії. На південному сході розпочала наступ 1 російська білогвардійська армія генераіа Денікіна. На півдні - в Одесі, Ликолаєві й Херсоні висадилися війська французьких інтервентів.

а найгіршим, мабуть, було те, що серед керівних діячів Директорії не було єдності з основоположних принципів внутрішньої і зовнішньої політики. Розмаїття умок і поглядів наочно продемонстрував всеукраїнський Трудовий конгрес, скликаний в Києві^ січні 1919р. В. Винниченко. М. Грушевський. В. Чехівський та 4. Шаповал висловлювалися за союз із Радянською Росією проти Антанти. С. Петлюра та інші, навпаки, шукали порозуміння з Антантою проти радянської лади.Ще було вироблено спільної лінії щодо принципів побудови української державності. Помірковані соціалісти обстоювані парламентську демократію, ліві аликали домагалися українського різновиду радянської системи. Подібного була ситуація і щодо здійснення соціаіьної політики.