Розділ III. Встановлення фашистської диктатури
Великі підприємці, численні дрібні власники, селяни були вкрай стурбовані розвитком лівого руху, яке ставило собі за мету, перш за все, переглянути ставлення до власності. Уряду Італії не змогли знайти ефективні засоби для захисту інтересів приватної власності. Збої погляди, надії вони звертали на який зароджується фашистський рух. Перші виступи фашистів відносяться до 1919 р. Їх організація називалася "Союз боротьби". Основою її ідеології був лютий націоналізм у поєднанні з соціальною демагогією. Спочатку організація налічувала кілька десятків чоловік, але поступово розширила свої ряди, головним чином за рахунок колишніх фронтовиків.
Фашисти знали почуття і настрої фронтовиків. Багато хто з них увірували в силу як універсальний засіб вирішення протиріч, а ціна людського життя в шкалі моральних цінностей різко впала. Ця маса запеклих на весь світ людей була переповнена невдоволенням, яке могло спалахнути від першої ж іскри. Фашизм намагався вербувати на свій бік насамперед повернулася з фронту молодь, серед якої відбувалося різке політичне розмежування. Невелика її частина поповнила ліворадикальний рух. Решта, головним чином вихідці з дрібнобуржуазних сімей, які досягли на війні чинів і почестей, не збиралися займатися скромним працею конторників, вчителів, техніків, дрібних адвокатів, тим більше що Італія давно страждала надлишком працівників цих професій. Тріскучі фрази, ефектні жести, абсолютна політична безпринципність фашистів - все це приваблювало молодь, готову на що завгодно, лише б не тягнути лямку прозового існування. Важкий матеріальний і моральний криза переживали середні верстви населення, дрібні власники. З падінням курсу ліри перетворювалися на привид накопичені заощадження, придбане положення і доходи. Майбутнє здавалося безпросвітним. Матеріальна незабезпеченість численної інтелігенції зводила її в соціальному відношенні до рівня люмпен-пролетаріату.
Гасла захисту дрібної власності, демагогія, спрямована проти нажівшіхся на війні "акул капіталізму", створювали фашизму видимість спільності його інтересів з інтересами середніх шарів і дрібної буржуазії. Фашизм встановив тісні зв'язки і з великими землевласниками. Великий капітал, яким порядком набридли відсутність політичної стабільності в країні і загроза розширення ліворадикального руху, бачив у фашизмі можливість зміцнення держави та її протекціоністської політики по відношенню до монополій.
На чолі італійського фашизму встав Беніто Муссоліні (1883-1945 рр.). Майбутній дуче (вождь) народився 23 липня 1883 р. в селі Довіа (провінція Емілія-Романья). Мати, Роза Мальтон, була сільською вчителькою. Батько, Алессандро, промишляв ковальським і слюсарним ремеслами. Сім'я жила не багато, але й не бідувала. Освіта Муссоліні почав отримувати в школі ченців у Фаенце. Беніто ріс норовистим, примхливим, агресивним і часто порушував встановлені монахами жорсткі правила. Вже тоді майбутній дуче 4 намагався верховодити товаришами, нерідко тягав в I кишені ніж і в бійках навіть пару разів пускав його в хід. Після закінчення школи викладав у молодших класах, але недовго - у 1902 р. вирушив на пошуки щастя до Швейцарії. У 18-19 років він вже виступав перед невеликими аудиторіями, громлячи італійський уряд і називаючи себе соціалістом. Він познайомився з працями К. Каутського, П. Кропоткіна, Р. Штірнера, О. Бланки, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше. Муссоліні був розумним, але досить поверхневим людиною: з легкістю засвоював чужі ідеї, мав звичай через деякий час видавати їх за свої, вихоплюючи з теорій лише те, що йому подобалося і було зрозуміло. Висунувся як журналіст і оратор. У 1912-1914 рр.. - Редактор центрального органу ІСП газети "Аванті". За агітацію за вступ Італії у війну на боці Антанти в листопаді 1914 р. був виключений із соціалістичної партії. Тоді ж заснував газету "Пополо д'Італія" (майбутня газета італійських фашистів). У березні 1919 р. став засновником фашистської організації "Фашио ді комбатіменто". У 1920 р. фашисти, організовані в загони чорносорочечників, почали погроми робітничих і демократичних організацій, побиття і вбивства політичних і профспілкових діячів, у країні запанували терор і насильство. Влада не чинили жодного опору. Більше того, військові, поліція, суд фактично заохочували фашистський рух. Зброя чорносорочечники отримували зі складів армії, професійні офіцери навчали банди і керували їх операціями. Восени 1922 р. в Італії фактично встановилося двовладдя: фашисти брали під свій контроль все нові міста і провінції, а центральний уряд дивилося на це крізь пальці. Стало ясно, що правлячі кола остаточно взяли курс на передачу фашизму влади. Залишилося вирішити питання про те, в якій формі це зробити. Проте обстановка змінювалася так стрімко, що остаточний вибір вже не залежав від волі тих чи інших політичних діячів. Азартний гравець, Муссоліні зробив ставку на збройне захоплення влади, але його долали сумніви. Фашисти не мали необхідних технічних засобів для здійснення заколоту. На високий "бойовий дух" розраховувати також не доводилося, бо вони звикли здобувати перемоги, лише будучи в більшості. Але загальний тактичний розрахунок дуче був вірний: ставка робилася не стільки на удар, скільки на небажання противника чинити опір. У якийсь момент він зрозумів, що пробив його годину. Крапки над "і" були поставлені 24 жовтня 1922 в Неаполі, де в театрі Сан-Карло відкрився черговий з'їзд фашистських союзів. Муссоліні виступив на ньому з агресивною промовою, ультимативно зажадавши в уряду надати фашистам п'ять міністерських портфелів і комісаріат авіації. Він барвисто живописав про свою відданість монархії, яка нібито не може і не повинна противитися силам, що несе оздоровлення нації. Муссоліні, всю свою політичну кар'єру проделавший під республіканським прапором і рік тому демонстративно покинув засідання парламенту, де виступав король, цей самий Муссоліні, розуміючи силу монарха, тепер розшаркуватися перед ним. Увечері того ж дня в готелі "Везувій", де зупинився дуче, зібралися його найближчі сподвижники (І. Бальбі, 4. М. Де Віккі, Е. Де Боно, М. Бьянкі) і був намічений тан захоплення влади: 27 жовтня - загальна мобілізація фашистів, 28-го - атака на головні центри країни. Три колони сквадрістов - членів фашистських бойових загонів (Сквадра) - повинні були увійти до Риму з боку Перуджі, пред'явити ультиматум уряду Л. Факту і оволодіти основними міністерствами.
Відразу пролилася кров: в Кремоні, Болоньї, Алессандрії сквадрісти стали некерованими. Кабінет міністрів прийняв рішення про відставку, але попередньо затвердив і розіслав на місця декрет про стан облоги, в якому армія отримала необхідні повноваження для наведення порядку. Проте король Віктор-Еммануїл III відмовився підписати цей декрет. Коли фашисти 28 жовтня йшли колонами на Рим, дуче знаходився в редакції "Пополо д'Італія" у Мілані. Префект міста виставив біля будинку охорону, і Муссоліні виглядав швидше охороняється, ніж переслідуваної владою персоною. Вдень 29 жовтня дуче отримав довгоочікуване звістку про призначення його прем'єр-міністром. Увечері того ж дня в спеціальному поїзді Муссоліні прибув до Риму, з'явився до короля і, вийшовши з ним на балкон, вітав натовпу чорносорочечників. Італійські фашисти прийшли до влади.