Об’єднання східнослов’янських земель навколо Києва

До утворення Давньоруської держави у східних слов'ян існувало 14 великих племінних об'єднань (дуліби, поляни, бужани, волиняни, сіверяни, тиверці, уличі та ін.). VI-VIII ст. – період еволюції союзів слов'янських племен у протодержавні утворення – племінні князівства, серед яких виділялися об'єднання дулібів і полян. Аварська навала помітно ослабила дулібів, що надало перевагу полянам у південній частині східнослов'янського етнічного масиву.

У VIII-IX ст. прискорився процес майнового розшарування у східних слов’ян. Водночас зросла зовнішня загроза із приходом у Східну Європу нової орди – хозар. Усе це стимулювало процес державотворення. Постала потреба об’єднання всіх схід них слов’ян в одній державі, що було здійснено київськими князями. Це полегшувалося спільністю походження, мови, культури, ментальності й території розселення східних слов’ян [8, c. 17].

Значною подією в процесі політичної консолідації полянського міжплемінного союзу стало заснування міста Києва, який завдяки вдалому географічному розташуванню швидко перетворився на політичний центр східних слов'ян. Поступово він перетворився в основний транзитний вузол торгового шляху із Скандинавії в Візантію. Самою долею йому було призначено стати і політичним центром слов’янського світу. Ось як визначає вдале розташування Києва відомий радянський історик Б.О. Рибаков: «Якщо ми подивимося на карту Східної Європи, то відразу усвідомимо важливу стратегічну роль Києва в епоху… масового, багатотисячного руху слов’ян на південь до багатих візантійських міст і родючих оброблених земель. Усі найбільші річки дніпровського басейну сходились до Києва: вище Києва за течією впадали в Дніпро Березина, Сож, величезна Прип’ять і Десна, Тетерев. Басейни цих річок охоплювали землі древнян, дреговичів, кривичів, радимичів і сіверян загальною площею близько чверті мільйона квадратних кілометрів. І весь цей величезний простір, усі шляхи з нього на південь, до Чорного моря, замикались фортецею на Київській горі» [6, c. 9].

Утворені навколо нього Полянське і Київське князівства об'єднали древлян і сіверян. Внаслідок цього в VIII – середині IX ст. в Середньому Подніпров'ї сформувалося державне об'єднання – Руська земля. Масштабність її воєнних акцій та амплітуда зовнішньополітичної активності вражаючі – від участі 852 – 853 рр. у відбитті арабського наступу на Закавказзі до численних знаменитих походів на Візантію.

Отже, розглядаючи проблеми походження централізованої держави на чолі з Києвом, слід зазначити, що її формування було наслідком органічного розвитку східнослов'янських племен, зумов­леного низкою соціально-економічних, політичних та зовнішніх чинників. Зокрема, підвищення продуктивності праці, яке спри­чинило виникнення додаткового продукту, привело до різких змін у соціальній сфері. Передусім зменшилася необхідність спільного обробітку землі. Остання стала переходити у власність окремих сімей. Відбувається майнове й соціальне розшарування. Племінна знать – князь, бояри, дружинники – поступово зосереджує у своїх

руках чималі багатства, захоплює землі сільської общини, викори­стовує працю рабів та збіднілих одноплемінників, перетворюючи їх на феодальне залежних.

Розвиток ремесла, зародження товарного виробництва зумови­ли поглиблення суспільного розподілу праці, розширення обміну всередині та між общинами. Це в свого чергу викликало активіза­цію торгівлі – як внутрішньої, так і зовнішньої, сприяло зміцнен­ню міжрегіональних зв'язків, формуванню спільної матеріальної культури. Виникають міста. Спочатку це були невеликі ремісничо-торгові поселення, які згодом ставали центрами племінних об'єд­нань.

Посилення об'єднавчих тенденцій у суспільстві, укрупнення територіальних утворень, їх військова активність вимагали нових методів і форм управління. Народні віча стають неефективними. На чільне місце висувається князівська влада – спочатку виборна, а потім спадкова. Дружина як об'єднання професійних воїнів посту­пово стає органом примусу.

Ще одним фактором, що відігравав важливу роль у державот­воренні, була постійна загроза ззовні. Вона підштовхувала слов'ян­ські землі до консолідації та зміцнення сил. До того ж хлібороби-общиниики були зацікавлені, щоб князь і дружинники зі зброєю в руках захищали їх, позбавляючи від обтяжливих і небезпечних рат­них справ.

Писемні джерела, в т. ч. й «Повість временних літ» літописця Нестора, засвідчують перші кроки в становленні централізованої держави на українських землях з VI ст. Важливим моментом у цьо­му процесі було заснування Києва (припускається, що він виник наприкінці V – у першій половині VI ст.), котрий не лише став осередком політичної консолідації Полянського міжплемінного союзу, а й швидко зайняв позиції головного політичного та соціаль­ного центру східних слов'ян. Першим київським князем, згідно з літописом, був Кий.

Наприкінці VIII – у першій пол. IX ст., як уже зазначалося раніше, у Середньому Подніпров'ї склалося стабільне праукраїнське державне об'єднання Руська земля. До його складу ввійшли поляни, сіверяни, древляни.

Таким чином, передумовами утворення державності були:

а) економічні (розвиток продуктивних сил, землеробства, скотарства, ремесел, торгівлі, зростання міст);

б) соціально-політичні (розклад родоплемінних відносин, відокремлення правлячої верхівки – князів, дружинників, старшин) [3, c. 13].