Соціальна політика як наука та навчальна дисципліна

1.1.1. Суспільство. Соціальна структура суспільства (соціальна стратифікація)

1.1.2. Соціальні пріоритети й соціальна відповідальність суспільства

1.1.3. Сутність та зміст соціальної політики

1.1.4. Об’єкт та суб’єкти соціальної політики

1.1.5. Принципи соціальної політики

1.1.6. Встановлення та розвиток соціальної політики як науки та навчальної дисципліни. Об’єкт та предмет соціальної політики. Понятійний апарат соціальної політики

1.1.1. Суспільство. Соціальна структура суспільства
(соціальна стратифікація)

Людина – найвищий ступінь живих організмів на Землі, але насамперед – це явище соціальне. Її поведінка визначається передусім впливом певного типу культури. Люди пов’язані між собою мережею численних стійких та тимчасових взаємодій і стосунків, тобто утворюють суспільство.

Cуспільство – сукупність людей, об’єднаних історично зумовленими соціальними формами спільного життя й діяльності.

За своїми змістовними характеристиками суспільство є вкрай гетерогенне, що дає підстави говорити про соціальну диференціацію. Так, у праці «Про походження нерівності між людьми» Р. Дарендорф зазначив: «Навіть у суспільстві, яке успішно розвивається, нерівний стан людей є важливим неперехідним явищем… Окрім більш загальних поділів за розміром власності і доходів, престижу і влади, наше суспільство характеризується множиною рангових різниць». Соціальна диференціація викликає власницьку, владну і статусну нерівність. Наслідком цього є: нерівність особистісна, нерівність можливостей досягнення бажаних результатів (нерівність стартових і наступних умов реалізації потенційних здібностей особистості), нерівність умов життя (економічна самодостатність, соціальний добробут, освіта тощо), нерівність результатів у різних сферах життєдіяльності.

Структура суспільства (суспільна структура, соціальна структура) – це його будова, устрій, диференційована і якісно поновлювана єдність елементів суспільства, які взаємодіють між собою. Структура суспільства утримує (поновлює), по-перше, організованість суспільства як цілісності і, по-друге, порядок дій частин в суспільстві, що не порушує його життєздатності.

Відносно проблематики соціальної політики соціальна структура – це сукупність соціальних груп, пов’язаних із суспільством структурними відношеннями, які визначають їх відносний соціальний стан і сукупність соціальних інститутів, у межах яких задовольняються соціальні потреби членів суспільства.

Соціальні групи – це елементи соціальної структури, типові форми існування в суспільстві більш чи менш поширеної множини суб’єктів, що мають достатньо стійкий подібний соціальний стан.

Існує багато різноманітних підходів до визначення критеріїв формування типів соціальних угруповань, зокрема, виділення загальних та специфічних критеріїв. Перші дозволяють виявити кардинальні (і стійкі) розбіжності за суттєвими параметрами соціального стану. Специфічні критерії дають окремі характеристики соціальних груп. В аспекті соціальної політики соціальні групи доцільно поділяти на:

· статичні – групи, що виділяються відповідно до певної, такої, що піддається вимірюванню, характеристики (вік, стать, місце проживання тощо);

· реальні– групи, що виступають суб’єктами й об’єктами реальних відносин (влади, експлуатації, відносин до власності тощо).

Реальна соціальна група – це соціальна цілісність, що характеризується спільністю умов життя, причиново взаємопов’язаними подібними формами діяльності в різних сферах життя, єдністю соціальних норм, цінностей, рис стилю життя, що зумовлені цими реальними відносинами.

Для типізації реальних соціальних груп заведено використовувати два основні підходи:

ü соціально-економічний – згідно з яким соціальні групи поділяють на групи-донори, та групи, що вимушують до донорства на свою користь;

ü стратифікаційний

Для опису соціальної структури у ключі стратифікаційного підходу російська дослідниця Л. Храпиліна виокремлює такі типи реальних соціальних угруповань:

- фізико-генетичний тип (диференціація за соціально-демографічними ознаками);

- рабовласницький тип (диференціація за правами громадянства та власності. Нерівність тут основана на прямому насиллі);

- класовий тип (соціальні групи, що різняться за характером і розмірами власності на засоби виробництва, продукти виробництва, а також за рівнем отримуваних доходів і матеріальним добробутом);

- кастовий тип (оснований на етнічних відмінностях різних соціальних груп, які, своєю чергою, закріпляються релігійними ритуалами та порядками);

- соціально-професійний тип (диференціація соціальних груп за змістом та умовами праці);

- становий тип (диференціація соціальних груп за обов’язками перед державою, що закріплені шляхом правового оформлення);

- етократичний тип (диференціація за становищем у владно-державних ієрархіях (політичних, військових, господарських), за можливостями мобілізації і розподілу ресурсів, а також за привілеями, які ці групи здатні отримувати зі своїх владних позицій. Рівень добробуту, стиль життя соціальних груп пов’язані з формальними рангами, які ці групи займають у відповідних владних ієрархіях);

- культурно-символічний тип (диференціація за різницею доступу до соціально значущої інформації, нерівними можливостями фільтрувати та інтерпретувати цю інформацію, здатністю бути носіями сакрального (містичного чи наукового) знання).

Отже, незаперечним є той факт, що суспільство є вкрай неоднорідне. Тож за різними критеріями в суспільстві можна виділити групи населення, які потребують підтримки. Види цієї підтримки залежать від конкретної життєвої ситуації, у якій опинився той чи інший член суспільства. Так, для безробітних актуальною є матеріальна допомога, допомога в підвищенні їх конкурентоспроможності на ринку праці, зокрема через професійну підготовку та перепідготовку. Особи, що досягли пенсійного віку, вправі претендувати на гідне пенсійне забезпечення. Люди з низьким рівнем доходів розраховують на допомогу по малозабезпеченості, і цей список далеко не вичерпний.

Існують й інші категорії населення, яким суспільство в особі державних структур приділяє увагу. Це – ті, кому довірено виконувати функції з обслуговування й захисту суспільних інтересів. До них належать працівники силових та оборонних структур, органів державного управління, освіти, медицини, а також інших установ й організацій, що фінансуються з державного бюджету. Суспільство визначає міру оцінки праці таких осіб, законодавчо закріплюючи суму винагородження та систему пільг для них.

У підсумку ціль розглянутих заходів полягає в задоволенні потреб членів суспільства, яке за самим набором потреб має гомогенну або однорідну структуру. Насправді, попри розбіжності всі члени суспільства потребують їжі, житла, медичного обслуговування, задоволення культурних потреб. Інша справа, що масштаби задоволення цих потреб істотно різняться. Відомо, наприклад, що в структурі витрат бюджетів малозабезпечених родин переважають витрати на харчування, натомість забезпечені здатні більше уваги приділяти культурному розвитку, можуть дозволити собі якісніші медичні, освітні послуги. Окрім того, структура витрат на харчування визначається не лише особистими перевагами громадян, але й рівнем доходів. Зокрема, бідні категорії населення їдять більше хліба й менше м’ясних продуктів, фруктів, ягід тощо.

Таблиця 1.1

Структура сукупних витрат домогосподарств
за децильними (10-відсотковими) групами
залежно від розміру середньодушових загальних доходів
(у ІІ кварталі 2011 р.) (%)