Історія Лівії. Лівія: політика, економіка.
У 4ст. до н.е. Киренаїка була колонізована греками, потім завойована армією Олександра Македонського, потім перебувала під правлінням династії Птолемеїв і вже від них у 96 до н.е. відійшла до Римської імп.. У 642-644 країна увійшла до складу Арабського халіфату.
Між 1517 і 1577 Лівія була завойована Османською імперією і до 1711 перебувала під управлінням намісників з Стамбула. У 1711-1835 роках у Лівії утвердилася місцева династія Караманли, що номінально зберігала вірність султану. В 1835 країна перейшла під пряме управління Османської імперії. Італія, почала загарбувати у 1911 територію Лівії. До 1932 вони зуміли підпорядкувати собі всю країну. При Муссоліні в 1939 Лівію було включено до складу Італії.
У роки Другої світової війни Лівія стала ареною запеклих військових дій, а в 1943 виявилася окупована військами союзників. У листопаді 1949 Генеральна асамблея ООН ухвалила рішення про надання Лівії незалежності до 1 січня 1952.
У грудні 1951 затвердили королем Лівії еміра Киренаїки Мухаммеда Ідріса ас-Сенусі. 24 грудня 1951 було проголошено незалежне федеративне королівство, до якого увійшли провінції Киренаїка, Триполітанія і Феццан.
1 вересня 1969, група офіцерів на чолі з Муаммаром Каддафі влаштували державний переворот проти короля Ідріса, який був висланий до Єгипту. Новий режим, на чолі з Радою революційного командування (РРК), скасував монархію і проголосив Лівійську Арабську Республіку. 2 березня 1977 року Лівія була проголошена джамахірією (укр. - «народовладдя»). Політичні партії були офіційно заборонені, а все населення, згідно нового устрою, об'єднувалося у народні конгреси. Сам Каддафі та 5 його найближчих соратників у 1979 офіційно пішли у відставку і відтоді стали називатися «лідерами революції», не обіймаючи жодної формальної державної посади.
16-17 лютого 2011 року під впливом революцій в сусідніх Тунісі та Єгипті розпочалися масові акції протесту проти режиму Каддафі. Криваве придушення протестів поліцією та армією спричинило повстання і початок громадянської війни із застосуванням важкої зброї та авіації. Більшість країн світу засудили Каддафі за використання сили проти цивільних осіб. Сполучені Штати ввели санкції проти уряду Каддафі.
5 березня 2011 розпочала свою роботу так звана «Національна перехідна рада Лівії», яка повністю залежна від військової підтримки блоку НАТО, її очолив Мустафа Мухаммад Абд-аль-Джаліль.(П)27 квітня 2012 року уряд на чолі з Прем'єр-міністром Перехідної національної ради Абдель Рахімом аль-КІБОМ відправлено у відставку.
Основні галузі промисловості: нафтовидобувна та нафтопереробна, харчова, текстильна, цементна, металургійна. Найбільшу частку валової пром. продукції дає нафтовидобувна та нафтопереробна пром-сть.
За запасами нафти Лівія посідає 1-е місце в Африці
Історія ПАР.
До приходу європейців, тут жили племена готтентотів і коса.
У 1652 на території сучасного Кейптауна голландцями було засновано поселення. Протягом XVII і XVIII століть туди прибували колоністи з Нідерландів, Франції та Німеччини. Далі було кілька зіткнень з народом коса, 1797 , в ході Четвертої англо-голландської війни Великобританія захопила владу над колонією. У 1806 було заборонено рабство. Селяни голландського походження, або бури (гол. - boer), в результаті розбіжності з британцями, пішли вглиб континенту, де згодом організували дві держави: Оранжева і Трансвааль.
У другій половині XIX століття на території сучасної ПАР були знайдені родовища золота і алмазів. У 1880 роках відбулася Перша англо-бурська війна, в ході якої бури змогли зберегти незалежність. На рубежі століть відбулася Друга англо-бурська війна. Цього разу перемога була над англійцями.
31 травня 1910 був утворений Південно-Африканський Союз.
У 1948 на загальних парламентських виборах перемогла Національна партія. (апартеїд це форма релігійної та расової дискримінації), в результаті чого права чорного населення були сильно обмежені. 1994 Нельсон Мандела був першим президентом Південно-Африканської республіки, обраним на повністю демократичних, не сфальсифікованих виборах. До свого президентства був видатним борцем з апартеїдом і лідером Африканського Національного Конгресу (АНК) На початку XXI століття в країні посилилася нелегальна міграція (з країн Східної Африки). Результатом цього в травні 2008 року сталася серйозна сутичка місцевого населення та емігрантів. Президент Табо Мбекі погодився піти у відставку 20 вересня 2008, Президент Південно-Африканської Республіки - Джейкоб ЗУМА