Український національний рух напередодні другої світової війни. створення оун, її політична програма

78. ПРИЄДНАННЯ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ДО УРСР. Радянізація 17 вересня 1939 р. радянські війська вступили в Східну Польщу і зайняли майже всі землі населені українцями і білорусами. Польська держава перестала існувати. З погляду міжнародного права, угода Сталіна і Гітлера про поділ Польщі звісно було незаконною, але не можна забувати, що і Польща заволоділа Західною Україною в 1921 р. проти волі її народу.

Після двох корекцій остаточну лінію поділу між СРСР і Німеччиною було встановлено новим секретним протоколом при укладенні радянсько - німецького договору про дружбу і кордони 28 вересня 1939 р. Суто польські землі відійшли до Німеччині, за СРСР залишилася Західна Україна і Західна Білорусія, шо були об'єднані в УРСР і БРСР. Цей кордон цілком відповідав національним інтересам українського народу і був виправленням історичної кривди по відношенню до нього з боку правлячих кіл Польщі. Протягом усієї війни СРСР вів наполегливу дипломатичну боротьбу за міжнародне визнання возз'єднання західноукраїнських земель. Нарешті на Ялтинській конференції глав урядів 3 великих держав у лютому 1945 р. уряди США й Англії визнали справедливість нового кордону Після закінчення другої світової війни з установленням нової влади в Польщі змінилися і її відношення з СРСР. 16 серпня 1945 р. був підписаний договір про радянсько-польський кордон. У основному це був кордон, встановлений в 1939 р. За Польщею залишилася тільки населена українцями Холмщина. Проте, повернемося до початку війни. У червні 1940 р. СРСР змусив Румунію передати йому Бессарабію і Буковину. У такий спосіб в УРСР виявилося ще 7 млн. громадян Західної України.

Після входження Західної України до складу УРСР у 1939 р. на західноукраїнських землях почалося встановлення економічних і політичних структур радянського

суспільства. Проте, модернізація регіону здійснювалася в умовах сталінізм}', а це означало розширення на Західній Україні тоталітарної системи.

Проте багато політичних і економічних перетворень принесли західним українцям поліпшення :

-було багато чого зроблено для українізації і зміцнення системи освіти (із 6900 шкіл - 6000 були українськими);

-помітно поліпшилося медичне обслуговування населення, особливо сільського;

-були націоналізовані промислові і торгові підприємства що належали раніш полякам і євреям:

-були експропрійовані польські землевласники;

-почалася індустріалізація аграрного краю;

-почалося навчання і формування кваліфікованих наукових кадрів.

Проте, паралельно з цими реформами почалася і ліквідація створених на Західній Україні політичних, соціально-економічних і культурних відносин і традицій. НКВС були заарештовані і депортовані на схід українські політичні лідери. Були змушені розпуститися УНДО й інші політичні партії. Від 20 до 30 тігсяч активістів втікали в окуповану німцями Польщу. Після ліквідації ліберально-центристських організацій і партій, залишилася тільки одна політична організація -підпільна мережа ОУН.

Ще до німецької окупації почалася насильницька колективізація. Біля 13% селян було колективізовано, що викликало різке невдоволення Радянською владою Невдоволення місцевого населення викликала і політика спрямована на ліквідацію греко-католицької церкви. Було заборонено викладати релігію в школі, конфісковані церковні землі, велася антирелігійна пропаганда.

Навесні 1940 р. почалися масові депортації в Сибір і Казахстан. З осені 1939 р. по осінь 1940 £. органами НКВС без суду і слідства було депортовано 10% населення Західної України. Арешт загрожував кожному, кого підозрювали в українському націоналізмі.

Таким чином, приєднання західноукраїнських земель до Радянського Україні маю суперечливі наслідки. Населення краю тепер стало відокремлено від політичних і культурних цінностей Свропи, воно утратило свою національну організацію і політичну структуру. Проте останні не були тільки негативними.

Приєднання Західної України до складу УРСР було подією історичного значення. Вперше за багато століть українці об'єдналися в межах однієї державної структури. Нарешті було вирішено польсько-український конфлікт. Почалася досить спізніла соціальна й індустріальна модернізація регіону

79. Початок радянсько-німецької війни. Окупаційний режим.В Україні у 1940-1941 рр. Птлер підкорив майже всю Західну Європу і, згідно з „планом Барбаросса", розробленим у грудні 1940 р„ почав інтенсивну підготовку до війни проти СРСР. У першій половині 1941 р. була призначена і дата нападу. Достовірна і незаперечна інформація про плани Гітлера через розвідггиків і дипломатів поступала до Сталіна. Але, замість відповідних заходів гго приведенню збройних сил у бойову готовність, радянське керівництво засуджувало „чутки" про напад Німеччини як безпідставні, запевняло в міцності та непорушності радянсько-німецького договору. Початок війни виявився несподіваним для командування Червоної армії, населення країни, що призвело до трагічних наслідків.

21червня 1941 р. на повідомлення радянського військового аташе у Франції генерала Суслопарова проте, що війна розпочнеться 22 червня, Сталін напггсав: „Довідайтесь, хто автор цієї провокації, і покарайте його".

22червня 1941 р. гітлерівська Німеччина без оголошення війни напала на Радянський Союз її союзниками виступили Фінляндія, Угорщина, Румунія. Італія, Словаччина.

Відразу ж після вторгнення Німеччини на територію СРСР друга світова війна стала для нього вітчизняною, визвольїгою, справедливого.

План „Барбаросса" передбачав „бліц-кріг" - блискавичну війну: протягом 2-2,5 місяців знищити Червону армію і вийти на лінію Архангельськ -Астрахань. Німецька армія наступала у трьох головних напрямках: захгдному - на Ленінград, центральному - на Москву, південному - на Київ. Згідно з планом передбачалося загарбання України вже в перші тижні війни і створення плацдарму дтя прориву на Кавказ і Закавказзя.

Ще перед війною Гітлер говорив: „Захопивши Україну, ми раз і назавжди встановимо економічну рівновагу' і тим самим не тільки захистимо Європу від більшовизму, але. й разв'яжемо усі проблеми, які стоять перед Німеччиною".

За планом „Ост" німці мали намір виселити з України мільйони людей, заселивши її німецькими колоністами. Частину українських земель передбачалося передати союзникам.

Наступ на Україну здійснювала група німецьких армій „Південь" на чолі з фельдмаршалом Рундштедтом. Для оборони України були створені Південно-Західний фронт на чолі з генералом Кирпоносом та Південний фронт на чолі з генералом Чередніченком.

З 23 по 29 червня в районі Луцьк - Рівне - Броди тривала найбільша танкова битва початкового етапу війни. Війська Південно-Західного фронту змушені були відступити, залишивши Західну Україну. ЗО червня німці окупували Львів. Вже на кінець третього тижня війни вони просунулись углиб України на 300-350 км.

За перші три тижні війни Червона армія втратила 850 тис. осіб (у 10 разів більше, ніж Німеччина), 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків Напередодні нападу Німеччини Радянський Союз володів об'єктивними передумовами для належної відсічі агресору. СРСР мав потужний воєнно-економічний потенціал і планував вести можливу війну на ворожій території і „малою кров'ю".

Проте початковий період війни склався вкрай невдало для Радянського Союзу.

Причини тяжких поразок у 1941 р, криються не в слабкості СРСР. а в негативних явищах, властивих тогочасному режиму. Серед них варто зазначити такі:

- прорахунки радянського керівництва в оцінці воєнно-політичної ситуації, переоцінка значення радянсько-німецьких договорів, прорахунки у визначенні строків нападу Німеччини на Радянський Союз:

- неукомплектованість Червоної армії кваліфікованими командирськими кадрами, кращі з яких стати жертвами сталінських репресій (знищено 20 % командного складу Червоної армії). Нові командири були погано підготовлені, некомпетентні. На початку 1941 р. лише 7 % командного складу мати вищу освіту. Гітлер, обізнаний зі станом Червоної армії, глузливо називав її „глиняним колосом без голови";

- незавершеність заходів по зміцненню західних кордонів, які змінились на початку війни;

- немобілізованість частин Червоної армії (Сталін боявся спровокувати напат Німеччини);

- воєнний досвід Німеччини, яка завоювала більшу частину Європи і за воєнно-економічним потенціалом значно перевершувала Радянський Союз. На початку війни вона мала перевагу в живій силі і техніці Так. армія Німеччини і її союзників, що виступила проти СРСР, налічувала 5.5 млн. солдат і офіцерів, у той час як радянські війська - 2,9 млн.

Головною воєнно-політичною подією літньої кампанії була оборона Києва, яка тривала з 7 липня по 26 вересня 1941 р. і відволікала значні сили ворота. Проте, німецьким арміям вдалося оточити велике угрупування захисників Києва: в полон потрапило понад 665 тис. солдат і офіцерів, було знищено командування Південно-Західного фронту.

Причиною трагедії стали прорахунки вищого військового командування, зокрема те, що Сталін не давав згоди на відведення військ з-під Києва.

До найкрупніших оборонних боїв на території України належать також оборона Одеси (5 серпня - 16 жовтня 1941 р.) та оборона Севастополя, яка іриваіа250 днів! (ЗО жовтня 1941 р. -4 липня 1942 р.) Наприкінці 1941 р. німецькі війська групи армій „Південь" окупували майже всю Україну Однак, ціною величезних жертв, героїчного опору народу план „блискавичної війни" був зірваний. Статінська адміністративно-командна система, яка поставила країну перед загибеллю, мусила тепер рятувати її. Спішно вживалися заходи органів радянської влади по мобілізації сил на відсіч агресору:

- 22 червня створено Ставку головного командування під керівництвом маршала С Тнмошенка (згодом перейменовано на Ставку верховного головнокомандування на чолі зі Сталіним);

- 29 червня прийнято Директиву партійним і радянським організаціям прифронтових областей, яка містила гглан оборони і евакуації;

- 30 червня створено Державний комітет оборони на чолі зі Сталіним, шо об'єднав у своїх руках усю державну, господарську і воєнну владу в країні. Розпочато формування дивізій народного ополчення, винищувальних батальйонів, мобілізацію населення на будівгтицтво оборонних споруд;

- почалося переведення економіки на воєнний лад.

З України було евакуйовано на схід: понад 550 підприємств, майно радгоспів, колгоспів (зокрема понад 5 млн. голів худоби). Академію наук України, культурно-освітні заклади, понад 3,5 млн. робітників, селян і службовців. Все, що не можна було вивезти, підлягало знищенню.

Гасло „Все для фронту, все для перемоги!", що з'явилося в перші дні війни, визначало віднині весь сенс життя і діяльності радянського суспільства.

В умовах воєнно-політичної кризи сталінський режим здійснював керівництво країною своїми репресивними, тоталітарними методами. Про це свідчать надзвичайно жорстокі накази Сталіна № 270 від 16 серпня 1941 р. і № 227 від 28 липня 1942 р. „Ні кроку назад", які нерідко прирікали іга загибель цілі з'єднання.

22 липня 1942 р. після захоплення м. Свердловська Ворошиловградської області гітлерівці остаточно окупували всю лериторію Української РСР.

Сподівання західних українців на те. що з приходом сюди німців і відступом більшовиків для них настане покращення, не справдилися. Хоча військові підрозділи ОУН на початку війни разом з німцями вели боротьбу проти Червоної армії, Гітлер і думки не мав про тс. шо Україна може стати самостійною державою. Це особливо стало ясним, коли проголошена ОУН(б) у Львові 30 червня 1941 р. Українська держава була швидко зліквідована, а ініціаторів прийняття Акта про незалежність України - С. Бандеру і Я. Стецька - було запроторено до концентраційного табору Заксегггаузен.

По всій Україні встановлювався окупаційний режим

Захопивши Україну, німці розчленували її на окремі частини:

1.Буковина Одеська та Ізмаїльська області, частина Вінницької та Миколаївської областей були віддані Румунії. Ці землі отримали назву „Трансністрія"

2.Східна Галичина разом з польськими територіями ввійшла до складу окремого генерал-губернаторства з центром у Кракові.

3. Більшість українських земель увійшла до складу Рейхскомісаріалу - „Україна" на чолі з фанатичним нацистом, катом українського народу Е. Кохом. Це
адміністративне утворення включало 63,6 % всіє території України, його центр був у Рівному.

4. Прифронтові області (Чернігівська, Сумська. Харківська області, Донбас і територія Криму) підпорядковувшгися військовому командуванню.

Відповідно до „теорії расової винятковості німецької нації" українці підлягали масовому знищенню. Справжній геноцид здійснювався проти єврейського народу.

Україна вкрилася концтаборами, тюрмами, гето. Практично в кожному українському місті був свій „Бабин Яр", за роки окупації в Бабиному Яру в Києві загинуло понад 220 тис. в Дробицькому Яру в Харкові - понад 60 тис, в Янівському концтаборі у Львові - понад 160 тис. людей. А всього в Україні в період окупації було вбито 3,9 млн. мирного населення і 1.3 млн. військовополонених.

Гітлерівці грабували матеріальні і людські ресурси України. Один із найвищих керівників гітлерівського рейху Гсринг цинічно заявляв: „Міг зайняли най О /"

родючіші землі України. Там, на Україні, є все: яйця, масло, пшениця, сало і в такій кількості, яку важко собі уявити. Ми маємо зрозуміти, що все це відтепер і навіки - наше, німецьке!". До Німеччини вивозилися продовольство, обладнання, сировина, коштовності, чорноземи, адакож робоча сила. З України на примусові роботи до Німеччини було вивезено 2,4 млн. чоловік.

1 хоч окупаційний режим відзначався винятковою жорстокістю, але він виявився неефективним, бо не забезпечив покори українського народу. Навпаки, нацистський "новий порядок" викликав масовий рух Опору в Україні

80. РУХ ОПОРУ В УКРАЇНІВ 1941-1943 РР., ЙОГО ТЕЧІЇ. Нацистський «новий порядок» викликав хвилю обурення в Україні. Однією з найпоширеніших форм боротьби з окупантами був саботаж. Робітники працювали абияк, часто не виходили на роботу, виводили з ладу верстати і обладнання, зривали виконання замовлень. Селяни також відмовлялися виходити в поле, псували хліб та інше продовольство, саботували його поставку до Німеччини. Поступово пасивні форми опору переростали в активні: антигітлерівське підпілля і партизанський рух.

Факти свідчать, що в антигітлерівському русі Опору було дві течії, перша з яких справді керувалася радянськими гаслами, а друга орієнтувалася на створення незалежної української держави.

Існування в антинацистському русі Опору течій з різною політичною орієнтацією — звичайне явище для європейських країн. Тож Україна не була винятком.

До 1941 р. сталінське керівництво СРСР, розраховуючи в майбутній війні вести боротьбу на ворожій території, не подбало про підготовку організаторів підпілля і

партизанської боротьби. Ця робота розгорнулася в ході війни, велася поспішно і не завжди кваліфіковано.

Організація підпільної та партизанської боротьби була покладена на більшовиків та комсомольські комітети, яких зобов'язували діяти в контакті з військовими. У червні-вересні 1941 р. на окупованій території було залишено 23 підпільні обкоми, 685 міських і районних підпільних комітетів, 4316 підпільних організацій і груп КП(б)У. За перший рік війни на території України для партизанської і диверсійної роботи було залишено 3 500 груп. Передбачалося, що мережа підпільно-партизанських організацій, загонів і диверсійних груп охопить усю Україну.

Однак уже в перші тижні окупаційного режиму сотні не-підготовлених до підпільної роботи комітетів і груп були викриті та розгромлені гітлерівцями. Тоді ж були виявлені заготовлені для диверсійних і партизанських груп запаси зброї і продовольства а самі групи розгромлені або ж розпалися. З 3500 на червень 1942 р. діяли лише 22.

Провал радянського підпілля свідчив про відсутність належної підтримки його населенням. Певний час люди вичікували, вивчаючи поведінку окупаційних властей. Навіть тих, котрі схильні були підтримати радянський рух Опору, глибоко деморалізували нищівні поразки Червоної армії, у непереможності якої запевняла радянська пропаганда. З часом, коли терористично-грабіжницький характер нового режиму відчули мільйони жителів України і до боротьби з нацизмом почало за власним бажанням включатися багато безпартійних, зокрема оточенців, утікачів-військовополонених, літніх людей, жінок і навіть дітей, радянський рух Опору в Україні став набувати активніших і організованіших форм.

Посиленню партизанського руху в Україні сприяла перемога під Москвою. У районах, де партизанський рух був особливо інтенсивним, окремі загони зливалися в з'єднання. Так, незабаром після окупації Сумщини гітлерівцями, розгорнули бойову діяльність партизанські загони С. Ковпака і С. Руднєва. Невдовзі вони об'єдналися, в результаті чого виникло досить велике угруповання під командуванням С. Ковпака. Боротьбу з окупантами вели також загони на чолі з О. Федоровим, Я. Мельником, М. Наумовим, О. Сабуровим.

Прагнучи налагодити централізоване керівництво партизанським рухом, ДКО ЗО травня 1942 р. створив при Ставці Центральний штаб партизанського руху (ЦШПР), начальником якого було призначено П. Пономаренка. В червні 1942 р. почав діяти Український штаб партизанського руху (УШПР), підпорядкований безпосередньо ЦК КП(б)У. Начальником штабу було призначено Т. Строкача. Наприкінці серпня - на початку вересня 1942 р. у Москві відбулася нарада командирів і комісарів партизанських з'єднань, секретарів підпільних парткомів. Учасники наради схвалили пропозицію шодо проведення глибоких рейдів на Правобережжя, де вплив керованих більшовиками підпільних і партизанських груп був слабким.

Багато шкоди завдавали нацистам підпільні організації, діяльність яких охопила не лише лісові регіони України, а й степові, де умови для розгортання руху Опору були несприятливі. Підпільники виробили своєрідну тактику, шо включала інформування населення про події на фронтах, зрив відправки молоді до Німеччини, організацію саботажу на підприємствах, диверсії, збройні напади на поліцію і німецьких військових. Серед підпільників було чимало молоді, зокрема учнівської та студентської.

Одна з найвідоміших молодіжних підпільних організацій України - «Партизанська іскра» - виникла у селі Кримка Одеської (тепер Миколаївської) області. Очолював організацію вчитель В. Моргуненко. До складу її входили старшокласники місцевої школи. Вони здійснили декілька диверсій на залізниці, визволили з полону групу військових. «Партизанська іскра» проіснувала до лютого 1943 р. і була викрита німцями.