Чи зможе Україна зробити висновки?
З важливих причин, викладених вище, Україна проводила класичну українську політику. Вона поводилася тихо. Але тепер Україна привнесла у свою політику елемент тонкості й розрахунку, чого їй раніше бракувало. Відправлення окремого батальйону радіаційного, хімічного й біологічного захисту в Кувейт, після неофіційних переговорів із Вашингтоном, уже виконало три важливі завдання. По-перше, це підбило риску під так званим «кольчужним» скандалом. По-друге, це продемонструвало американцям готовність допомогти, попри внутрішні й геополітичні обмеження, цілком зрозумілі ключовим постатям в адміністрації Буша. По-третє, це чітко відмежувало політику України від політики Росії, що може привернути тим більшу увагу в Сполучених Штатах на тлі дій Росії (та її таємної допомоги Іраку). Ті, хто продумав і зробив такий крок, розуміли і «мистецтво можливого», і його обмеження, оскільки будь-якаформа реальної допомоги, така, як надання своєї території для баз, призвела б до конфлікту українського керівництва з Росією та з власним парламентом.
З огляду на шкоду, якої війна заподіяла євроатлантичним інститутам, багато хто скаже, що євроатлантичні прагнення України більше виграли б, якби війни та кризи, що передувала їй, загалом не було. Можливо. Але для всіх, хто не займається плітками, такі розмови завжди були безглуздими — не лише тому, що війна йде, а й тому, що Україна ніколи не змогла б їй перешкодити. Єдине, що має хвилювати українців, — це можливі наслідки успіху чи невдачі США.
Попри всі невдачі адміністрації Буша — реальні й уявні, — уже можна стверджувати, що військова кампанія цілком вкладається в рамки політичного успіху, встановлені автором статті та інших спостерігачів: перемога протягом кількох тижнів, а не місяців. Такий результат є не достатньою, але необхідною умовою досягнення політичних цілей. Допомога іракському населенню — не всьому, але його значній і видимій частині, — є другою умовою. Підтвердження заяв про зброю масового знищення та програми її виробництва є третьою умовою. Понад те, «політичний успіх» не означає розв’язання всіх політичних проблем чи навіть розробку плану їх розв’язання. Він означає створення умов, сприятливих для сил, зацікавлених у встановленні в Іраку представницького політичного ладу, очищеного від попередніх силових структур, еліт і амбіцій регіональної гегемонії попереднього режиму. «Політичний успіх» також означає результат, який остудить запал, збентежить і роз’єднає радикальні антизахідні сили в регіоні й, по змозі, в інших частинах світу.
Ніщо при такому політичному результаті не може зашкодити інтересам України, а від дечого вона може виграти. «ДТ» уже докладно писало про перспективи видобутку і транспортування нафти, проте вони огорнуті невизначеністю, і навряд чи їх буде реалізовано в досяжному майбутньому. Реальніший виграш України від відновлення добрих відносин зі Сполученими Штатами й Великобританією — державами, які, поруч зі ще одним членом коаліції — Польщею, найбільш віддані НАТО й до початку періоду «скандалів» найбільше зробили для євроатлантичного майбутнього України. Чинник відходу від Росії не слід переоцінювати, проте цей чинник дасть Україні можливість робити кроки у правильному напрямку, що буде оцінено. Правда, як і раніше, залишається відкритим питання: чи продемонструє Україна волю робити кроки у правильному напрямку — на практиці проводити конкретні реформи?
Невдача Сполучених Штатів та їхніх партнерів по коаліції навряд чи буде вигідна Україні. При такому розвитку подій ініціатива перейде до тих європейських гравців, котрі (як Німеччина) допомагатимуть Україні, але ніколи не дозволять їй випередити Росію, до тих, котрі (як Франція) хотіли б бачити її на задвірках «великої Європи», і, нарешті, до тих, що (як Росія) тягнутимуть її назад у Євразію.