У межах СРСР і Східної Європи
У Східній Європі українська діаспора поділена так:
· у Польщі: 200—300 тисяч українців
· у Чехословаччині: 120—150 тисяч українців
· у Румунії: 100—150 тисяч українців
· у Югославії: 45—50 тисяч українців
У всіх цих державах українці мали статус національних меншостей, культурно-суспільні організації (єдині і напівурядові), шкільництво, пресу й видавництва. Ці права були в кожній з цих країн різні — найширші в Югославії.
Найчисленнішою була українська діаспора в Польщі, що складалася з українців:
· які залишилися на західних окраїнах України: їх на підставі радянсько-польського договору приєднано до Польщі — вони не переїхали в УРСР та їх було вивезено (їх кількість невелика);
· яких поляки переселили на західні й північні землі Польщі, котрі до 1945 р. належали Німеччині.
Українці в Чехословаччині жили на Пряшівщині, частково на своїй етнічній території — і користувалися досить широкими правами; також вони жили і в Чехії на понімечених землях.
Українці в Румунії жили як на окраїнах української етнічної території (Буковина, Мармарощина), так і в розпорошенні.
Українці в Югославії жили головно в Бачці, Сремі і Боснії: церковну організацію українці мали лише в Югославії (Крижевецька єпархія) і на Пряшівщині. Тут існували найвигідніші видавничі та культурні можливості.
Українська діаспора в СРСР
У найгіршому становищі з усіх перебувала українська діаспора в СРСР. Хоч кількісно вона перевищувала решту української діаспори у світі, проте користувалася всіма гарантованими правами й інституційними засобами національного життя в межах іншої країни. Складаючись із понад 6 млн. українців, розпорошених по всіх республіках СРСР, нагадуються дореволюційні царські часи. Якщо до 1930-х існувала ще українські преса й шкільництво на суміжних українських етнографічних землях поза УРСР і на Далекому Сході, то з середини 1930-х років усе було ліквідовано.
Навіть для значної частини українців, що жили в Москві й Ленінграді та налічували кількасот тисяч, не було жодних українських клубів, театрів, шкіл, радіомовлення. Преса й книги доходили з України в обмеженій кількості, у кіосках їх не було (поза Україною була тільки єдина українська книгарня в Москві). За радянськими соціологічними дослідженнями в Сибіру 27 % українців ще читали українську пресу, передплачену з України, але недовго. Інколи заїжджали з України мистецькі ансамблі, — і часом в програми місцевих самодіяльних гуртків потрапляв український репертуар. Усе це відбувалося скоріше для популяризації «багатонаціональної радянської культури» і творення «радянського народу» — для прикриття посиленої русифікації. Українською мовою в Сибіру користувався нижчий відсоток населення, ніж серед українців-поселенців у Канаді чи Бразилії. У 1970-х роках, як виявили радянській опити, 38 % українського населення розмовляло українською мовою. Але зберігалося ще різні етнографічні побутові ознаки життя українців: житлова культура, одяг, народні страви. У 1970-х роках між сибірськими українцями було 82 % змішаних подружжів, здебільшого російсько-українські, хоч у багатьох випадках діти залишалися українцями. Брак національного культурного життя, як і змішані подружжя, призводили до поступової асиміляції, якій сприяла й урядова політика русифікації.
Після 1991
З незалежністю України, українці переселяються, зокрема в Португалію, Іспанію, Чехію, Італію через непевний економічний стан в Україні.
Станом на 2010 рік за межами України мешкало до 10 млн. українців.
Чимало українців живе на російському прикордонні.
На західних околицях України чимало українців живе на румунському і словацькому прикордонні.
Кількість українців у діаспорі зазнає постійних змін: до 1939 року (а частково й згодом) вона збільшувалася завдяки новому припливові з України (звичайно, також завдяки природному приростові), зменшується через повернення (рееміграцію) в Україну та (зокрема, в третій і дальших генераціях) через асиміляцію та денаціоналізацію.
Контрольні запитання:
1. Які, на вашу думку, можна назвати державотворчі процеси в незалежній Україні?
2. Яке соціально-економічне становище в Україні (здобутки, проблеми, перспективи)?
3. У чому полягає на вашу думку зовнішньополітична діяльність України?
4. Назвіть причини утворення діаспорних груп народів.
Домашнє завдання:
1. Підготуватися за матеріалами лекцій до диференційованого залліку.
Література
·Кульчицький С.В. Держатворчий процес в Україні (підсумки першого п’ятиріччя) // Укр. іст. журн. – 1996.- №6.- С. 69-79.
· Литвин В. Політична арена України: дійові особи та виконавці . – К., 1994. – С. 296-490.
· Павловський М.А. Суспільство та економіка перехідного періоду: шлях України. – К., 1997. – С. 272.
·Рудич Ф.М. Формування політичних структур в сучасній Україні: політологічний аналіз // Укр. істор.журн. – 1995. - № 2-3.
·Шаповал В. Конституція є. На черзі реалізації її норм. // Віче. – 1996.- № 10. – С. 3-11.
· Статут ТУМ ім. Т. Шевченка // Літ. Україна, 1989, 2 березня; Яременко В. Т
· Газети “Культура і життя”, “Літ. Україна” і “Слово” за 1989-1992 рр.;
· ТУМ повинен жити! // Урядовий кур'єр, 1992, березень, № 12.
· Мости в Україну. Володимир Білецький, Віра Боднарук, Богдан Боднарук. - Донецьк: Український культурологічний центр, ТОВ «Східний видавничий дім», ТУМ-Донецьк, 2005. - 116 с.
· Круглий стіл "20 РОКІВ ТОВАРИСТВУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ІМ. Т.Г. ШЕВЧЕНКА".
· Хрестоматія «Празька школа» / [упоряд. В. А. Просалова]. Донецьк:Східний видавничий дім, 2004).
· Письменники української діаспори: Донбаський вимір / [упоряд. В. А. Просалова]. – Донецьк : Східний видавничий дім, 2010. – 336 с.
· Балабко О.В. Синьйор Ніколо й синьйор Мікеле: Рим Гоголя й Капрі Коцюбинського: Есеї. - К.: Факт, 2006. - 248 с.:іл.
· Балабко О.В. Мальви у Вічному місті: Стежками українців у світах: Есеї, нариси, зарисовки. — К.: Фенікс, 2006. — 348 с.:іл.
· Балабко О. З Ніцци до Мужена. Від Башкирцевої до Винниченка: Есеї, п'єса. — К.: Факт, 2007. — 192 с. — іл.
· Балабко О.В. "Київ, Іринінська, Лифарям...". Повість за листами митця — Чернівці: Букрек, 2011. — 236 с.: іл.
· Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості (науково-довідкове видання)/ Упорядк. В.А.Просалової. – Донецьк: Східний видавничий дім, Донецьке відділення НТШ, Український культурологічний центр. 2012. – 516 с.