Знищення карфагену та значення його падіння для подальшого розвитку подій

РОЗДІЛ 3

Втрата Карфагеном своїх заморських володінь ще не означало ліквідації його економічного та військового потенціалу. У карфагенян залишалися давні зв’язки з країнами Середземномор’я, крім того, вони мали значний досвід у питанні відновлення економічної могутності в екстремальних ситуаціях, чому сприяли дві попередні Пунічні війни, а умілість, хитрість і винахідливість карфагенських купців була відомою далеко поза межами Карфагену та Риму. Все це в сукупності дало відповідні результати.

За півстоліття, протягом якого тривав мир між Римом та Карфагеном, Фінікійська держава не занепала, а навпаки набрала нових віх у своєму розвитку. Збільшилась кількість населення. У Карфаген пересилилось чимало італіків, а також мешканців Нумідії та Лівії (Волков, 120). Після невдач у Другій Пунічній війні Карфаген всю свою енергію звернув у господарську сферу, розвинув хліборобство і промисли та прагнув добути собі нові торгові терени в Африці (Крип, 306-307). У Карфагені процвітала жвава торгівля з місцевими племенами, широко розвивалося плантаційне землеробство, в містах зростала кількість майстерень і торгових підприємств (Дюп, 189). У II столітті до н.е. Карфаген, залишаючись важливим торговим центром, стає значним виробником зерна та масла (Циркін, 68).

У політичному ж плані Карфаген фактично перебував під протекторатом Риму, який, як правило, займав до портового міста ворожу позицію (Циркін, 68). Вимушений відмовитись від військових захоплень і активної зовнішньої політики (Дюп, 189), Карфаген, залишивши свої давні імперіалістичні змагання, за всяку ціну намагався утримати добрі відносини з могутнім Римом (Крип, 306). Звісно, Карфаген мав чимало труднощів. Часи колишньої морської торгівлі минули. Тепер вона була обмежена Мальтою, Родосом, Єгиптом, Тірою та деякими гаванями на узбережжі Іберії та Північної Африки. Саме торгівля і посприяла новому розквіту Карфагену. Він перетворився в невелику торгову республіку (Волков, 120).

Це відродження економічної потужності Карфагена викликало сильне незадоволення в Римі, особливо серед владної верхівки і тієї частини нобілітету, яка була пов’язана із зовнішньою торгівлею. Виникла сильна і впливова партія, що вимагала повного знищення Карфагена, навіть якщо це загрожувало новою війною. На чолі цієї партії стояв Марк Понцій Катон (Старший), який ревно пропагував цю ідею(Дюп, 189). Кожний свій виступ в сенаті він закінчував однією і тією ж фразою: ,,А все ж таки Карфаген повинен бути знищений!”(Давн. Рим: іст., побут, к-ра).

М. Порцій Катон був суперечливою людиною (Шофман, 152). Він був одним із знаменитих римських ораторів. Сучасники називали його навіть ,,римським Демосфеном”. Він привертав увагу своїми дотепними промовами і прекрасним знанням римських законів. Вражала його бурхлива енергія і дуже скромний спосіб життя (Іст. і рел., 154). Він був чудовим чоловіком і добрим батьком, досвідченим італійським господарем першої половини II століття до н.е. Але, з іншого боку його характеризують нещадним рабовласником, умілим ділком і хитромудрим комерсантом, він займав посади консула і цензора і, в той же час, займався лихварством (Шофман, 152). Заграючи з народом, він наприкінці життя тісно був пов’язаний з римськими ділками, торговцями, лихварями. Ці люди були дуже вороже налаштовані проти Карфагена, хоча це місто давно вже не загрожувало пануванню Рима на Середземному морі. Проте римські торговці боялися конкуренції досвідчених і умілих карфагенских купців. Катон же цілком підтримував їх (Іст. і рел., 154). Завдяки своєму похилому віку і красномовству, Катон користувався в Римі величезним впливом і мав незаперечний авторитет (Шофман, 152).

Отже, Карфаген для Риму залишався небезпечним суперником (Крип, 307), і римляни, з метою повного знищення Карфагену, нав’язали йому Третю Пунічну війну (Неру, 130).

Привід для вторгнення римляни знайшли швидко. Річ у тому, що після II Пунічної війни, зазнавши поразку від Рима і втративши свої західні володіння і ринки, Карфаген не розгубився. Він енергійно став розвивати свою східну торгівлю, особливо з Єгиптом і навіть з Понтом.