Розділ 1. Особливості українських імен
Українські імена і прізвища
Консультант: д.і.н., професор Міронова І.С.
Виконав: студент 334 групи Бурянник А.І.
Миколаїв-2017
Зміст
Вступ…………………………………………………………………………….....3
Розділ 1. Особливості українських імен …………………………………….....4
1.1.Українські імена……………………………………………………………….4
1.2. Регіональні особливості………………………………………………….…..6
Розділ 2. Особливості українських прізвищ ………………………...................7
2.1. Українські прізвища………… ……………………………………………...7
Висновки…………………………………………………………………………..15
Список використаних джерел…………………………………………………....16
Вступ
Прізвище, як і ім’я, — це частинка нашого „я». Яким би смішним воно не було, ми звикаємо до нього, якоюсь мірою любимо його і дуже ображаємось, коли бачимо насмішку чи нетактовне співчуття на нашу адресу. Тож навіть тоді, коли ви почули не зовсім етичне прізвище, слід проявити стриманість і такт, щоб не образити людину. Тим більше, що прізвища сьогодні умовні, вони не відображають ні роду занять конкретної людини, ні її характеру, зовнішності, поведінки і т.ін. Справедливо говорять у народі, що не прізвище красить людину, а людина може зганьбити чи прославити своє прізвище.
Багато народів світу вірили в магічну силу імені, його нерозривний зв’язок з людиною, яку воно позначає. Не були винятком і давні слов’яни щодо цих вірувань. Специфіка іменного простору була надто тривіальною та природньо обґрунтованою становищем людей .Тому часто нарікали дітей назвами звірів — Вовк, Ведмідь, Зубр, вважаючи, що такі імена відлякуватимуть злих духів. Цікавим фактом завжди було те, що в імені намагались кодифікувати певну панацеї від злих впливів. Тож дитину могли назвати й негарним ім’ям (Некрас, Поганка, Нехорош, Мал, Крив), сподіваючись, що воно не сподобається нечистій силі і вона залишить дитину в спокої.
Згодом з розвитком суспільства в руслі християнізації імена обрамлюються новим смисловим завитком, яке позначає любов до Бога , його захисту над людиною. Не є дивним, що багато імен в сучасній Україні якраз мають свій стосунок з давньогрецькими лінґвістичними формами, яка дала плеяду православної аполоґетики на наші землі , відповідно проланґувала і імена. Завжди був помітний вплив латинського підходу до імен та прізвищ , імена яких приходили до нас та ставали популярними. В цьому випадку базовою одиницею іменонарікання грала церква чи інші духівники, що здійснювали обряд хрещення, що збереглось і до наших часів.
Примітно, що людина отримувала два імені одразу. Це теж в свою чергу обумовлювалось духовним захистом та прихистком церкви.
Час змінювався, імена разом з ним набирали нових рис цікавості та коригувались різноманітними соціальними чи політичними явищами , що зачіпали наші терени , де мешкали українці.
Актуальністю реферату виступає дослідження українських імен та прізвищ на фоні процесу їх формування, впливів соціально-політичних факторі та духовного трактування їх.
Мета: з’ясувати специфіку українських імен та прізвищ в силу історичних обставин.
Завданнями виступають висвітлення особливостей:
-українських імен;
-українських прізвищ.
Розділ 1. Особливості українських імен
1.1.Українські імена
Українські імена завжди вабили специфікою їх конструювання, вживання , скорочень , вдання до ласкавих форм тощо. Природньо, що здійснювалось безліз досліджень на дану тематику. За підрахунками львівського мовознавця Р. І. Осташа, у «Реєстрах» Бодянського 1875р. зафіксовано близько 200 імен. Основне навантаження припадає на 120. За частотою вживання вони розподіляються у такій послідовності. Першість належить двом іменам—Іван (11 % від загальної кількості імен), Василь — 6 %. Далі йде 9 імен, кожне з яких має частотність 2—3 %. Це Федір, Степан, Грицько, Михайло, Семен, Андрій, Яків, Олексій, Фесько (похідне від Феодосій). Близько 1 % набрали імена: Гаврило, Данило, Ігнат, Роман, Савка, Дмитро, Максим, Мартин; 0,5 % — Кондрат, Левко, Лук'ян, Марко, Матвій, Микита, Остап, Павел, Пилип, Юрко, Ярема, Ясько (похідне від Яків).
У передреволюційний період обряд йменування новонародженого підпад під юрисдикцію церкви. Під час церковного обряду хрещення піп обирав із святців, календарного церковного списку святих, ім'я для новонародженого. Процес наречення дитини не був лише формальним ритуалом, він розглядався як духовне прилучення людини через ім'я до релігії. Ім'я в християнській релігійній традиції виконувало сакральну функцію. Святий, ім’ям якого було наречено дитину, вважався її духовним охоронцем, небесним заступником. У церковних календарях вказувалась і етимологія кожного імені, тому значення їх було загальновідомим.
У православних святцях, на відміну від католицьких, на кожен день року припадає, як правило, поминання кількох святих, отже піп мав можливість вибору імені з-поміж кількох. Деякі імена згадувались у святцях неодноразово, іноді понад 10 разів (ім'я Іван поминалось 79 днів на рік, лише в січні були дні Іоанна Предтечі, Іоанна Кушника, Іоанна Златоуста тощо) , інші ж були рідкісними, екзотичними Свій внесок внесла полеміка стосовно протистоянна церков на українських землях. Тож з'явилося багато біблійних, переважно старозавітних, імен типу Авраам, Веньямін, Герасим, Давид, Дамнян, Инокентій, Єлисей, Иов, Лазарь, Макарій, Назарій, Пантелеймон, Парфеній, Саватій, Самуїл, Серафим, Соломон, Філімбн, Версавія, Гликерія, Діонісія, Єфросінія, Макрина, Рахйля, Ребека, Соломія, Таїса, та ряд інших.
Після Великої Жовтневої соціалістичної революції було ліквідовано церковний список і введено свободу вибору імені. У 20-х роках іменник значно розширився й оновився. Оновлювання здійснювалося за рахунок запозичення західноєвропейських імен, як: Альберт, Артур, Едуард, Еміль, Роберт, Альбіна, Гертруда, Елла, Елеонора, Ельвіра, Емілія, Емма, Жанна та ін.; повернення давніх імен Олег, Ігор, Вячеслав; створення нових,в багатьох випадках лінґвістично абсурдних зокрема абревіатур: Владлен (з рос. Владимир Ленин), Кім «Комуністичний Інтернаціонал молоді»; Рем — «революція, електрифікація, машинобудування», Ревмира — (рос. революция мировая), Пятвчет—(рос. Пятилетка вчетыре года) та ін.[4].
У нових іменах знайшли відбиття революційні події, атрибутика революції, настрої масового ентузіазму, героїзму, сподівань на швидку індустріалізацію країни. Дітей називали такими іменами, як: Революція, Інтернаціонал, Авангард, Геній, Граніт, Іскра, Май, Майя, Воля, Титан, Зоря, Індустрія, Електростанція, Енергія, Електрифікація, Мартен, Трактор і т. п. На щастя, нарікання таких імен не набуло масового характеру, левова частка з них не витримала перевірки часом і вже в 30-х роках вони нівелювались. Лишились у вжитку лише деякі з новостворених імен, такі як Вілен, Владлен, Октябрина, Майя та деякі інші. Значно суттєвішими виявилися малопомітні в той час глибинні масові процеси, які відбувались у вживанні імен і які призвели до значної перебудови старого іменника. Уже в 30-ті роки у містах вийшли на перше місце за частотою вживання імена Володимир, Юрій, Ніна, Валентина, Галина, тоді як популярні до революції Іван, Василь, Ганна, Марія з'являлися рідше. У селах цей процес протікав повільніше, але й там у 30-х роках першість зайняли жіночі імена Валентина, Ніна, Галина, Тамара, залишивши далеко позаду Ганну, Марію і Євдокію.
Сьогодні ж існує досить постійний і компактний набір імен. Спостерігається, крім того, значна концентрація імен, тобто невелика кількість їх охоплює переважну більшість новонароджених. Стосовно колишніх тенденцій ,то, за підрахунками, проведеними за даними загсів, у м. Ульяновську п'ять найпоширеніших чоловічих імен (Сергій, Олександр, Андрій, Володимир, Ігор) і шість жіночих (Олена, Світлана, Наталя, Ірина, Ольга, Марина) одержали майже три чверті всіх народжених у 1967 р. хлопчиків та дівчаток. Така ж група найпоширеніших імен (з незначними змінами) отримала першість у 1967 р. і в м. Києві. Всього у 1967 р. в Києві було використано лише 66 жіночих і 52 чоловічих імені. Більше того, п'ять жіночих імен (Олена, Ірина, Світлана, Тетяна, Наталя) охопили половину маленьких киянок. А серед чоловічих імен першість зайняли Олександр, Сергій, Олег, Володимир, Ігор.
Отже, цілком добровільно обираючи ім'я для дитини, можна , не усвідомлюючи цього, підкорятись певному колективному смакові, моді на імена, примхи якої не завжди вдається встановити.
Набуває поширення таке явище, як стандартизація. Вона охопила не лише повні форми імен, а й пестливі, на які здавна був багатий наш народ. Петра кличемо лише Петею, начебто не називали його наші матері Петриком, Петрусем, Петрунею, Юрка, Юрася, Юрасика називаємо лише Юрою, Мишка, Михайлика, Михася—Мишею. Забули й Наталку, Оленку, Ганнусю, Василька, як і загалом більшість таких природних для української мови здрібнілих форм на -ко: Андрійко, Вітько, Сашко, Сергійко, Володько, Миколко і под. А здавалося б, мали поважати цей суфікс, адже саме він утворив найпоширеніший тип наших прізвищ на -ко і -енко, який став своєрідною візитною карткою українця.
До речі, на Закарпатті до нашого часу зберігається традиція наречення першого сина іменем діда, а другого — іменем батька. Отже, давши дитині ім'я свого батька чи матері, ми не лише виявляємо цим свою любов і повагу до них, а й продовжуємо життя імені у колі нашої родини, створюємо певну традицію роду, яку, можливо, продовжать і наші діти.
Регіональні особливості
Україна велика держава в Європі, й протягом історичного розвитку мала безліч етнічних процесів, а ще імена формувались під прицілом цих впливів на українців .Спільна для всієї України система імен має на окремих територіях свої особливості. В силу ряду історичних, політичних та географічних факторів деяка специфіка імен помітна на західноукраїнських землях.
До складу імен, які використовуються серед корінного українського населення, особливо на межі з іншими етнічними регіонами Закарпаття, увійшли угорські запозичення (Йовшка, Пішта, Фері, Імрі, Тібор, Гіза, Жужа), чеські(Вожена, Власта), польські (Юзик, Броня, Кася), румунські (Даць, Флорій, Думіка, Никора, Ляна, Нуця), німецькі (Вілі, Руді, Терміна, Терта, Йогакка) та ін.[ 1]. На Буковині виділяється група імен, не властивих іншим територіям України: Теофій, Дністрян, Донекій, Філомена, Арманія, Фонета та ін. У середовищі українців зустрічаються молдавські імена: Віоріка, Лівія, Родіка, Філінія, Манолія і подібні[2] .У вживанні загальнонаціональних імен на території різних діалектів відображаються відповідні місцеві фонетичні та морфологічні риси. Наприклад, у деяких говірках південно-західної групи ім'я Дмитро звучить як Ґмитро, Марися як Маришя; Ілько, Омелько, Антін — як Тилько, Гомелько, Гантін. Орудний відмінок чоловічих імен типу Микита, Кузьма, Минула має в середньокарпатських говорах закінчення -ом (Микитом, Кузьмом, Микулом) замість -ою (Микитою, Кузьмою, Микулою); у східнокарпатських і покутсько-буковинських говорах зустрічаються усічені форми кличного відмінка Марі, Гафі, Мико (замість Маріє, Гафіе, Миколо) та ін. Існують також деякі діалектні відмінності і в творенні варіантів імен. Останнім часом у нашу мову активно входять імена з тюркських та інших мов: Жозефіна, Рудольф, Едуард, Жанна тощо, але переважна більшість українців користуються давніми слов’янськими або ж давно запозиченими грецькими, єврейськими чи латинськими іменами, які вписалися в нашу мову, зріднилися з нею і вже не сприймаються як чужорідні.