Предмет конституційного права

ПЛАН

Поняття конституційного права України як галузі права

Предмет конституційного права

Висновки

Список використаної літератури

Поняття конституційного права України як галузі права

Традиційно конституційне право розглядається у право­знавстві як галузь національного права, як наука і як нав­чальна дисципліна (курс).

З прийняттям Акта проголошення незалежності 24 серп­ня 1991 р. Україна стала самостійною, суверенною держа­вою, розвиток якої потребував перш за все правового закріп­лення. Це завдання було покликано виконати, перш за все, конституційне право як провідна галузь системи національ­ного права, що конституює державу. Проте воно ускладню­валося тим, що не можна було автоматично переносити по­ложення конституційного права колишнього Радянського Союзу в нову добу розбудови української державності. По­трібно було на засадах принципово нових концептуальних підстав створити конституційне право України і конституцій­но-правову ідеологію, які грунтувалися б на досвіді консти­туціоналізму демократичних країн світу, який, на жаль, не брався до уваги в період існування СРСР.

Зокрема, не враховувалися найважливіші принципи бур­жуазної науки конституційного права, які здобули своє вті­лення у багатьох конституціях світу:

- ідея народного суверенітету як джерела конституції, інших галузей права та державної влади;

- принцип верховенства закону над іншими норматив­ними актами;

- принцип розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову;

- принцип народного представництва і верховенства парламенту;

- рівність усіх перед законом;

- пріоритет природних прав людини над державою та її органами.

Як відомо, право регулює різні за змістом суспільні від­носини, які мають свою специфіку, з урахуванням того, що виникає об'єктивна необхідність диференціації норм права на окремі частини (галузі) єдиної, в даному разі, системи на­ціонального права України, які являють собою сукупність правових норм, що регулюють певну групу суспільних відно­син.

Приступаючи до вивчення нового суспільного явища зви­чайно з'ясовується, що саме досліджується і як, яким чином це дослідження здійснюється стосовно правових явищ, зок­рема для з'ясування питання щодо критеріїв виділення від­повідних норм права у відповідну галузь. Відповідь на перше питання становить предмет правового регулювання, а на друге — метод правового регулювання, іноді виділяють мету правового регулювання, характер санкцій, об'єкт правовідносин тощо, які також мають певне значення для виділення відповідних галузей права.

Але цього замало.

Необхідним і, мабуть, головним є такий елемент з'ясу­вання сутності відповідної галузі, як юридичний режим. (Ре­жим (франц. regime, від лат. regimen — правління) — фор­ма правління, метод правління, державний устрій.) Саме за допомогою юридичного режиму з'ясовуються основні напря­ми дії всієї сукупності норм певної галузі.

Стосовно галузі конституційного права за допомогою юридичного режиму з'ясовуються основні об'єкти дії норм конституційного права — права і свободи особи; державний устрій; влада та форми її здійснення; організація та здійснен­ня державної влади на підставі принципу її розподілу; місце­ве самоврядування; територіальна організація України.

Предмет же галузі конституційного права дає можли­вість диференційовано виділити окремі елементи, які у су­купності дають цілісне уявлення про його зміст.

Предмет конституційного права

Кожна галузь права, в тому числі конституційне право, регулюють відповідний вид суспільних відносин, які вимага­ють правового регулювання. Природно, що вони об'єктивно не можуть бути однакові для всіх галузей права. Наприклад, у цивільному праві для них характерне перш за все те, що учасники правовідносин мають рівні права, іншим галузям притаманні інші особливості. Специфічним є й предмет кон­ституційного права. Ідеально він повинен включати такі складові: — людина — громадянське суспільство — влада як основна ознака держави — економічні, соціальні, полі­тичні, духовні сфери життєдіяльності суспільства в демокра­тичній державі — територіальна організація держави.

На жаль, така складова як громадянське суспільство, по­ки що знаходиться лише на стадії закладення правових засад його утворення і розвитку.

Досить близькі до згаданої схеми складових предмета конституційного права, але не безспірні, є погляди деяких учених. Зокрема, М. В. Баглай і Б. Н. Габричидзе вважають, що до предмета цієї галузі належать суспільні відносини з приводу охорони прав і свобод людини (відносини між люди­ною і державою, устроєм держави і державною владою).

Уявляється, що до предмета конституційного права Ук­раїни слід віднести політичні відносини і політичну діяль­ність у суспільстві.

Відомо, що будь-які суспільні відносини, які врегульова­но правом, набувають у кінцевому підсумку політичного аспекту. Конституційне право має більш вузьку, специфічну сферу регулювання — сферу відносин безпосередньо полі­тичного характеру. Проте, враховуючи різноманітність цих відносин та їх суб'єктів, доцільно виходити у першу чергу зі змісту найбільш загального об'єкта політики — людини, життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека якої визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Саме права і свободи людини та їх гарантії становлять зміст і спрямованість держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

У процесі визначення змісту предмета конституційного права України слід виходити, на наш погляд, із загальновиз­наних конституційною практикою країн світу концептуаль­них підходів щодо вихідних ідей, які мають бути закладені у конституції.

Насамперед слід врахувати ту обставину, що генетичний початок будь-якої конституції виходить з певних суспільних інтересів соціальних груп суспільства. Інтереси ці не збіга­ються. Тому між державою і сукупністю цих груп — наро­дом у цілому утворюється певний суспільний договір. Пояснюється це тим, що особа має від народження природні права і свободи, які держава не може ігнорувати або відмі­няти. З другого боку, держава має свої інтереси, які не зав­жди збігаються з інтересами особи. Тому конституції, у тому числі і Конституція України, є результатом погоджених інте­ресів особи і держави, результатом консенсусу, компромісу. Іншими словами, конституційне право України основане на договірних засадах, а не на односторонній волі певної соціальної групи, партії або особи. Отже до предмета консти­туційного права України слід віднести перш за все суспільні відносини, пов'язані зі взаємовідносинами особи і держа­ви. Не випадково розділ, присвячений регулюванню цих від­носин, посідає у Конституції України провідне місце.

Слід врахувати і таку обставину: для того щоб записане у ст. З Конституції України положення відносно статусу людини в суспільстві і державі стало реальністю, необхідна сила, яка б забезпечувала права і свободи людини. Такою силою завжди була і є влада. Отже, друга складова конституційного права має включати суспільні відносини, що вини­кають з приводу та у зв'язку з закріпленням у Конституції влади, а також у процесі її організації і здійснення.

Проте предмет конституційного права не охоплює пов­ністю згадані відносини. Зокрема, до обсягу конституційно-правового регулювання включаються так звані соціально-по­літичні відносини владарювання, які уособлюють соціальні передумови змісту політики, її взаємозв'язок з економічними і соціальними основами суспільства і які регулювалися нормами радянських конституцій і визначали змістовні ха­рактеристики, на жаль, не всієї влади, а лише державної. Ці відносини звичайно не регулювалися безпосередньо консти­туційним правом і перебували у сфері реальної державно-по­літичної діяльності. В результаті у колишніх радянських кон­ституціях існував фактор фіктивності ряду найважливіших конституційних положень, які визначали засади влади.

Нова Конституція України чіткіше окреслює частину су­спільних відносин, які регулюються нормами конституційно­го права. Необхідно врахувати і той факт, що згадана части­на істотно звузилася. Специфікою сучасного предмета конституційного права України є те, що він охоплює, в пер­шу чергу, сферу закріплення, організації та здійснення дер­жавної влади на основі її розподілу на законодавчу, виконав­чу та судову, як гарантію забезпечення громадянських прав і свобод особи, та самоврядної влади (останньої лише у ме­жах норм Конституції), і в той же час ця влада обмежується саме політичними відносинами у процесі її організації та здійснення.

Конституція України досить вдало і логічно виходить із взаємовідносин людини і держави саме через родову і видо­ву характеристику влади. Розкриття змісту влади як родово­го поняття здійснюється за схемою — джерело влади в ціло­му — розподіл влади на окремі види. Згідно з цією схемою відповідно до ч. 1 ст. 5 Конституції України єдиним джере­лом влади є лише народ як певна сукупність людей, і саме народ здійснює владу: безпосередньо (народне волевиявлен­ня); через органи державної влади; через органи місцевої влади (місцевого самоврядування).

Безумовно, суспільні відносини, що виникають з приводу здійснення народовладдя, відіграють визначальну роль в ор­ганізації державної влади. Тому предмет конституційного права повинен включати і суспільні відносини, що виника­ють з приводу та у зв'язку з формуванням на підставі основ­них форм народного волевиявлення державної влади, яка покликана виконувати службову роль не лише щодо людини як вищої соціальної цінності, а й забезпечувати охорону су­веренітету і територіальної цілісності держави, здійснювати державне управління усіма сферами державного і суспільно­го життя, приватним і державним секторами економіки тощо.

Виконання цих завдань можливо на основі організації і здійснення державної влади на демократичних засадах її по­ділу на законодавчу, виконавчу та судову. При цьому органи законодавчої, виконавчої та судової влади повинні здійсню­вати свої повноваження у встановлених Конституцією ме­жах, відповідно до законів України, на підставі принципу верховенства права (статті 6 і 8 Конституції).

Нарешті, до предмета конституційно-правового регулю­вання належать суспільні відносини з приводу визнання і га­рантування Україною місцевого самоврядування (ст. 7 Кон­ституції України).

Слова "безпосередньо" і "через", досить вдало введені в Основний Закон України, дають можливість з'ясувати обсяг суспільних відносин, які регулюються нормами Конституції на даному етапі розвитку Української держави.

Внаслідок того, що Україна перебуває ще на етапі розбу­дови державності, народне волевиявлення здійснюється у досить обмежених формах безпосередньої демократії — ви­борів та референдумів. Установчу і особливо контрольну функції, на жаль, не регламентовано конституційними нор­мами.

У принципі народне волевиявлення ніколи не може бути за обсягом повним, оскільки слід враховувати вік людини, недієздатність певних осіб, відбуття покарання за вчинення злочину тощо.

Найбільший обсяг суспільних відносин регулюють орга­ни державної влади, що пояснюється труднощами перехідно­го періоду розбудови держави на сучасному етапі її розвитку.

Норми конституційного права регулюють також комп­лекс суспільних відносин, які визначають основні засади суспільного, політичного, економічного ладу і включають як організаційно-політичні, так і соціально-економічні відно­сини.

У процесі висвітлення змісту соціально-політичних відно­син, які безпосередньо впливають на складові предмета кон­ституційно-правового регулювання, безумовний інтерес становлять також відносини, що виникають у самій сфері дер­жавної владності, яка виявляється у процесі її організації і здійснення. Політичний характер суспільних відносин, своє­рідне коло їх учасників, специфіка об'єктів регулювання дають змогу говорити про їх особливості.

Особливістю цих відносин є те, що стороною (учасни­ком) переважної більшості з них виступає безпосередньо чи опосередковано Українська держава. Тому їх можна назвати державно-політичними відносинами владування. Будучи "одягнені" у правову форму, вони набувають якості консти­туційно-правових відносин.

Інша особливість соціально-політичних відносин полягає у тому, що державно-політичні відносини владування поділя­ються на дві групи. Перша група — це відносини, які ви­никають у ході встановлення і функціонування основних інституційних форм держави і відображають її політико-територіальну організацію. По-перше, ці відносини взаємозумовлені, а їх врегулювання конституційним правом може розглядатися як створення передумов для самого процесу державного владування. Друга група відносин виходить з на­явності основних взаємозв'язків держави і особи, проте для конституційного права істотними є відносини держави і осо­би з приводу користування взаємними юридичними можли­востями, які звичайно виявляються у конструкціях грома­дянства і конституційних політичних правах і свободах громадян. Інші права, свободи і обов'язки громадян України є предметом конституційного регулювання лише в межах та обсязі конституційного закріплення; конкретизація ж цього інституту здійснюється нормами інших галузей національно­го права.

Норми Конституції закріплюють також основні політико-правові принципи, які визначають розвиток держави, дають характеристику державної організації суспільства, зокрема конституційного ладу, форми правління, основ організації і функціонування політичної організації суспільства.

Другою складовою предмета конституційного права від­носно цієї групи є соціально-економічні відносини. Сутність цих відносин визначається конституційним закріпленням економічних основ держави і суспільства, які будуються на базі економічного плюралізму, різноманітності форм влас­ності, забезпечення рівного її захисту з боку держави (статті 13 і 14 Конституції України).

Нарешті, складовою суспільних відносин, що регулюють­ся нормами конституційного права, є державно-терито­ріальна організація Україна, яка має визначальне значен­ня для управління людьми, територіями, розв'язання політичних, соціальних та економічних питань, визначення форми територіального устрою держави (ст. 5 Конституції), її адміністративно-територіальної системи, встановлення вза­ємовідносин центру з місцями тощо.

Таким чином, предмет конституційного права Украї­ни — це сукупність політико-правових суспільних відно­син, пов'язаних з взаємовідносинами держави і особи в Україні, народним волевиявленням, організацією та здій­сненням державної влади і місцевого самоврядування, за­кріпленням соціально-економічних умов владування, а також з державно-територіальною організацією Украї­ни, які регулюються нормами цієї галузі національного права.

Висновки

Розкриття змісту предмета і методу конституційного пра­ва дає можливість сформулювати визначення конституцій­ного права України.

Конституційне право України — основна галузь на­ціонального права. Воно являє собою сукупність консти­туційних норм, які регулюють політико-правові суспіль­ні відносини, пов'язані з взаємовідносинами особи з Українською державою, реалізацією народного волевияв­лення, організацією і здійсненням державної влади та місцевого самоврядування, закріпленням соціально-еко­номічних основ владування, а також з визначенням територіальної організації Української держави.