Основні категорії управлінської науки

Державне управління оперує певним набором категорій – найбільш істотними і фундаментальними у межах даної теорії поняттями, що відображають найбільш суттєві, закономірні управлінські зв’язки та відносини. Вони є основою побудови нової галузі науки державного управління, визначають рівень управлінської думки, будучи логічними складовими пізнання системи державного управління в історичному аспекті. Нині побудова системи категорій державного управління, як і наукова інтерпретація їх змісту, перебуває в процесі формування.

Перш ніж назвати основні категорії державного управління варто відзначити наступне:

– категорії державного управління мають об’єктивний характер, їх зміст відображає суспільні відносини в соціальному управлінні, що існують незалежно від волі та свідомості суб’єктів управління;

– вони мають історичний характер, бо розроблялися протягом усієї історії розвитку управлінської і їхній зміст збагачується новими надбаннями цивілізації;

– кожен новий період розвитку державності збагачує категоріальний апарат державного управління відповідними надбаннями;

– система категорій державного управління відображає основні проблеми його дослідження, структуру предмета дослідження;

– категорії розрізняються за змістом тих управлінських процесів і явищ, які вони відображають.

Усі категорії державного управління систематизують на:

1) загальні категорії, що розкривають процес державного управління: завдання державного управління, функції державного управління, повноваження органу виконавчої влади, суб’єкти та об’єкти державного управління, управлінські (державно-управлінські) рішення, відповідальність у сфері державного управління, проходження державної служби;

2) категорії систематизуючого характеру: виконавча влада, апарат державного управління (система органів виконавчої влади), орган виконавчої влади, структурний підрозділ, державна служба, службова кар’єра, державна посада, політичний діяч, посадова особа, службова особа, державний службовець, правові акти управління;

3) категорії, що розкривають специфіку управлінської діяльності: механізми державного управління, управлінські технології, методи державного управління, форми управлінської діяльності, принципи державного управління, принципи державної служби, культура управління, етика державного службовця.

Розглянемо основні з перерахованих категорії та окремі поняття, що допомагають розкрити суспільну сутність державного управління.

Оскільки основою політико адміністративної науки є знання про державу, ключовим поняттям є “держава”. Держава – це соціально-політичний механізм, що виникає в класовому суспільстві з метою організації і впорядкування соціально неоднорідного суспільства, вирішення конфліктних ситуацій, забезпечення відповідного рівня соціальної стабільності системи, її цілісності та безпеки.

Держава є носієм загальної функції – публічної влади, яка є необхідною для дотримання цілісності суспільства, забезпечення його існування, то апарат державного управління – механізм здійснення цієї функції. Саме з метою виконання загальної функції пов’язують виникнення держави та запровадження спеціалізованої людської діяльності – соціального управління.

Центральним поняттям держави є влада, яка означає відносини залежності між людьми, в яких одні можуть здійснювати свою волю, нав’язувати її оточуючим.

Влада – це здатність і можливість для окремих людей, груп, верств, класів здійснювати визначальний вплив на діяльність інших людей, людських спільнот за допомогою політичних, економічних та моральних засобів.

Однією з форм влади є державна влада – державна організація політичного управління суспільством. Вона домінує у суспільстві і є основним об’єктом політичної боротьби, адже є вищою владою відносно інших видів влади у всіх громадських утвореннях як за обсягом, так і за засобами впливу. Державна влада здійснюється за допомогою встановлення законів, виконання функцій державного управління та забезпечення дотримання чинних законів усіма членами суспільства. У демократичному суспільстві вона повинна бути функціонально поділена на законодавчу, виконавчу та судову гілки на засадах системи стримувань та противаг.

Державна влада – це інструмент забезпечення існування держави та досягнення її цілей через систему повноважень і засобів, що застосовуються від імені суспільства для захисту і реалізації спільного інтересу, забезпечення загальних і часткових потреб, реалізації функцій регулювання та вирішення конфліктів у суспільстві.

Вона наділена таким рівнем повноважень і норм, які дозволяють утвореним нею суб’єктам здійснювати мобілізацію ресурсів, розподіляти поміж різними групами людей та індивідами суспільні цінності в межах досягнення загальних цілей та інтересів. Завданням будь-якої державної влади є забезпечення наявними засобами стабільності в суспільстві, збереження суспільного спокою та удосконалення суспільних відносин.

Отже, головною характерною рисою державного управління є його владний характер, який дає змогу органам виконавчої влади здійснювати управління відповідними об’єктами у визначених сферах і галузях діяльності.

Враховуючи зазначене, окрім вищенаведеного, в науковій літературі існує визначення державного управління як виду діяльності держави, суттю якого є здійснення управлінського організуючого впливу шляхом використання повноважень виконавчої влади через організацію виконання законів, здійснення управлінських функцій з метою комплексного соціально-економічного та культурного розвитку держави, її окремих територій, а також забезпечення реалізації державної політики у відповідних сферах суспільного життя, створення умов для реалізації громадянами їх прав і свобод.

Управлінська система розглядається в сукупності двох невід’ємних складових – суб’єкта та об’єкта. Розглядаючи організаційну структуру державного управління, можна зазначити, що його здійснюють суб’єкти державного управління. Управлінський вплив суб’єктів здійснюється відносно об’єктів державного управління. У системі державного управління об’єктом управління виступає суспільство, суспільна діяльність, а суб’єктом – органи виконавчої влади.

Головною рисою суб’єкта державного управління є наявність у нього певної компетенції і владних повноважень, які дають змогу втілювати свою волю у формі управлінських рішень, керівних команд, обов’язкових до виконання. Владний вплив, що виходить від суб’єкта до об’єкта управління, дозволяє підпорядковувати волю і діяльність останнього волі першого, що є необхідною умовою досягнення цілей і вирішення завдань, визначених суб’єктом управління. Відповідно об’єкт державного управління зобов’язаний підкорятися владній волі суб’єкта і в обов’язковому порядку виконувати його рішення.

Отже, суб’єкт управління – система, наділена певною компетенцією і державно-владними повноваженнями, що дозволяють їй втілювати свою волю у формі керівних команд чи рішень, обов’язкових для виконання, тобто, це система, що управляє.

Об’єктами державного управління є система, на яку спрямовується владний вплив суб’єктів управління. Безпосередніми об’єктами, на які справляє вплив той чи інший конкретний суб’єкт, є підпорядковані йому сектори (галузі) державного управління.

Отже, об’єкт управління – це система, яка підпорядковується владній волі суб’єкта управління і виконує його рішення, тобто система, якою управляють.

Слід зазначити, що між суб’єктом і об’єктом державного управління не існує абсолютних меж: система, яка управляє, будучи суб’єктом відносно того чи іншого об’єкта, сама, в свою чергу, може бути об’єктом управління для іншого суб’єкта. Так, наприклад, обласна державна адміністрація, що здійснює виконавчу владу у межах області, є суб’єктом управління щодо районних державних адміністрацій даної області, одночасно будучи об’єктом управління відносно уряду.

Суб’єкт і об’єкт управління перебувають у постійній динамічній взаємодії, в процесі якої виникають управлінські відносини. Взаємодіючи, суб’єкт і об’єкт утворюють процес управління. Таким чином, функції державного управління реалізуються через управлінські (державно-управлінські) відносини, тобто у процесі цілеспрямованого впливу суб’єкта управління, наділеного розпорядчими правами, на об’єкт управління, що має переважно виконавчі обов’язки.

Державно-управлінські відносини – це особливий вид суспільних відносин, які виникають у процесі державного управління, діяльності свідомо-вольового та організаційного характеру, що встановлюються в ході взаємної діяльності, в яких їхні учасники відчувають на собі державно-управлінську дію, що відповідає меті держави, визначається економічними та політичними основами суспільного устрою.

Відносини між суб’єктами і об’єктами можуть мати субординаційний та координаційний характер. Деякі вчені виділяють “формальні” (офіційні) і “неофіційні”, а також відносини “організації” та “дезорганізації”. Крім того, державно-управлінські відносини класифікують на: галузеві (відносини в межах однієї галузі); територіальні (у межах одного регіону); міжрегіональні (між органами різних регіонів); територіально-галузеві.

Узгодження (упорядкування) управлінських дій призводить до встановлення між ними вертикальних зв’язків – субординації, тобто підпорядкування одного інтересам іншого. Субординаційні відносини розрізняються за певними видами: пряме підпорядкування, непряме підпорядкування, подвійне підпорядкування, ієрархічне підпорядкування. Всі ці види субординації мають свої особливості та певний обсяг у конкретних системах управління залежно від методів, які використовуються у відносинах “суб’єкт – об’єкт”.

Встановлення горизонтальних зв’язків має назву координації, тобто поєднання двох і більше однорівневих з точки зору визначеного критерію дій, що забезпечують досягнення запланованого результату. Координаційні відносини розрізняються за видами: узгодження, предметно-технологічна взаємодія, ієрархічна або складна взаємодія. Субординацію і координацію розглядають як двоєдине виявлення сутності управлінської діяльності, а також, як її базові форми. У процесі цієї діяльності вони доповнюють одна одну, причому, залежно від конкретної ситуації, переважає та чи інша.

Таким чином, державне управління характеризується наявністю цілісної системи, керуючою і керованою її частинами, причинно-наслідковими зв’язками між ними, динамізмом розвитку. Воно являє собою сплановану діяльність системи, яка управляє, спрямовану на забезпечення оптимального функціонування і розвиток об’єктів управління, забезпечення їх потреб.