Міжнародні відносини в галузі інформації

Міжнародний обмін інформацією здійснюється на основі міжнародної правової бази, яка регулює виконання та обмін різних видів інформації. В міжнародних правових докумен­тах зазначена така особливість інформації як належність її до специфічного ринку товарів. Міжнародні відносини в га­лузі інформації підпадають під регулятивні дії загально виз­начених принципів міжнародного права, які конкретизовані в міжнародних документах різної юридичної сили.

Нижче наведено список міжнародних правових доку­ментів, які регулюють інформаційні відносини: , > документи, які розглядають загальні принципи і норми

у сфері обміну інформацією;

>• документи, які забезпечують свободу слова, плюралізм тощо;

> документи, які розглядають інформацію як продукт;

> документи, які забороняють розповсюдження
інформації;

> пакет документів «міжнародні договори про інфор­
маційну власність».

Документи, які є головними в міжнародних відносинах щодо інформації:

> Міжнародна конвенція про використання радіомовлен­
ня в інтересах миру (1932 p.).

> Конвенція про запобігання обігу порнографічних ви­
дань та торгівлі ними (1923 р.) — найдавніша міжна­
родна конвенція в галузі інформації. Вона закликає

держави до знищення та запобігання обігу порно­графічних видань.

> Угода про міжнародний обмін візуальними і звуковими
матеріалами освітнього та наукового характеру
(1948 p.).

> Конвенція про міжнародний обмін виданнями (1958 p.).

> Конвенція про обмін урядовими документами та
офіційними виданнями між державами (1958 p.).

> Регламент міжнародного союзу електронного зв'язку
(1972 р).

> Міжнародна конвенція електронного зв'язку (1982 p.).

Проблеми використання і передачі інформації регламен­товані також в міжнародних документах, які мають реко­мендаційну силу:

> Декларація ЮНЕСКО про принципи супутникового
зв'язку (1972 p.).

> Другий розділ заключного акта ОБСЄ (1975 p.).

> Принципи телевізійного мовлення (1982 p.).

> Резолюція ООН про інформацію на службі людству
(1996 p.).

Про права людини на інформацію записано в таких доку­ментах:

> Загальна декларація прав людини (ст. 19).

> Міжнародний пакт про громадянські та політичні пра­
ва (ст. 20).

> Європейська конвенція про права людини.
X Американська конвенція про права людини.

Серед нормативних документів, за якими здійснюються міжнародні інформаційні відносини, можна визначити доку­менти, які забороняють розповсюдження інформації (вони є обов'язковими до виконання усіма країнами-членами ООН і во­ни входять до національного законодавства кожної держави).

До таких документів належать:

> Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 110 частина 2 від 3.11.1947 — засудження пропаганди агресив­них війн.

> Міжнародний пакт про громадянські та політичні пра­ва 1966 року, ст.20 — заборона законом пропаганди агресії та насильства.

> Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расо­вої дискримінації 1972 року — заборона пропаганди ра­сової дискримінації.

> Загальна декларація прав людини (1948 p.).

> Конвенція про авторське право (Україна приєдналася до неї у 1995 році).

1 Але міжнародні документи ООН можуть носити як зо­бов'язуючий, так і рекомендаційний характер. Якщо пору­шується зобов'язуючий документ, то на державу наклада­ються штрафні санкції, в основному політичні і економічні. У випадку порушення рекомендаційного документа, держа­ва може "відчути на собі моральний або політичний тиск інших держав. Тобто рекомендаційні документи розповсю­джуються для того, щоб держава створила певні положення в національному законодавстві.

Про інформаційний суверенітет говориться у статті 53 За­кону України «Про інформацію». Основою інформаційного суверенітету України є національні інформаційні ресурси. До інформаційних ресурсів України входить вся належна їй інформація, незалежно від змісту, форм, часу і місця створен­ня. Україна самостійно формує інформаційні ресурси на своїй території і вільно розпоряджається ними, за винятком ви­падків, передбачених законами і міжнародними договорами.

Про гарантії інформаційного суверенітету України гово­риться у статті 54 Закону України «Про інформацію». Інфор­маційний суверенітет України забезпечується:

- винятковим правом власності України на інформаційні ре­
сурси, що формуються за рахунок коштів державного бюджету;

- створенням національних систем інформації;

- встановленням режиму доступу інших держав до інфор­
маційних ресурсів України;

- використанням інформаційних ресурсів на основі рівно­
правного співробітництва з іншими державами.