Кримінальне законодавство щодо охорони інформації 1 страница

Кримінальний кодекс України - це систематизована сукупність
юридичних норм, установлених вищим органом законодавчої влади, що
визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинними та які покарання
застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Завданням Кримінального кодексу України є правове забезпечення
охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку
та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від
злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання
злочинам.

Кримінальний кодекс спрямований на забезпечення захисту життя,
здоров'я, гідності прав і свобод громадян, екологічної безпеки виробництва,
державного суверенітету і конституційного ладу України від злочинних
посягань. Він також регулює суспільні відносини, що виникають між державою
й особою у випадку здійснення останньою злочину.

Кримінальний кодекс 2001 року враховує особливості сучасного стану
розвитку нашої держави, для якого характерними є як виникнення нових,
раніше невідомих нам форм суспільно небезпечної поведінки, так і нові підходи
до оцінки рівня небезпечності тих її форм, що вже існують. Його обсяг
порівняно з попереднім кодексом суттєво зріс. Як у загальній, так і в особливій
його частинах з'явилися норми, статті і розділи, яких не було у попередньому
кодексі. Так, якщо в Загальній частині Кримінального кодексу 1960 року
містилося 5, а в Особливій частині - 11 глав, то в Кримінальному кодексі
редакції 2001 року - відповідно 15 і 20 розділів. Це надало можливості детально
відобразити особливості нинішнього етапу розвитку суспільства, а також
враховувати відповідний досвід інших держав.

Кодекс у Загальній частині має наступні розділи:
=> загальні положення;
=> закон про кримінальну відповідальність;

=> злочин, його види та стадії;
=> особа, яка підлягає кримінальній відповідальності
(суб'єкт злочину);

=> вина та її форми;
=> співучасть у злочині;

=> повторність, сукупність та рецидив злочинів;
=> обставини, що виключають злочинність діяння;
=> звільнення від кримінальної відповідальності;
=> покарання та його види;

призначення покарання;
=> звільнення від покарання та його відбування;
=> судимість;

=> примусові заходи медичного характеру та примусове
лікування;

особливості кримінальної відповідальності та покарання
неповнолітніх;
В Особливу частину Кодексу входять наступні розділи:

=> злочини проти основ національної безпеки України;

злочини проти життя та здоров'я особи;
=> злочини проти волі, честі та гідності особи;

злочини проти статевої свободи та статевої
недоторканості особи;

=> злочини проти виборчих, трудових та інших особистих
прав і свобод людини і громадянина;
=> злочини проти власності;

злочини у сфері господарської діяльності;
злочини проти довкілля;
злочини проти громадської безпеки;
злочини проти безпеки виробництва;

злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту;
злочини проти громадського порядку та моральності;
—. злочини у сфері обігу наркотичних засобів,
психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини
проти здоров'я населення;

злочини у сфері охорони державної таємниці,
недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та
мобілізації;

=> злочини проти авторитету органів державної влади ,
органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян;

злочини у сфері використання електронно-
обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних
мереж і мереж електрозв'язку;

злочини у сфері службової діяльності;
злочини проти правосуддя;

злочини проти встановленого порядку несення
військової служби (військові злочини);

=> злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного
правопорядку.

У частині «Прикінцеві та перехідні положення» є два розділи. У першому
визначено, коли Кодекс набирає чинності та, які Державні документи й Укази
втрачають чинність. Другий розділ дає пояснення щодо звільнення від
покарання стосовно частини другої статті 74 цього Кодексу засуджених за
Кримінальним кодексом України i960 року за діяння передбачені низкою
статей та звільнення від покарання.

Згідно з Загальною частиною Кримінального кодексу України підставою
кримінальної відповідальності (стаття 2) є вчинення особливого суспільно
небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
Слід враховувати, що особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може
бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у
законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Крім того,
особа не може бути притягненою до кримінальної відповідальності за той
самий злочин більше одного разу.

0 Стаття 11 «Поняття злочину» визначає, що злочином є передбачене
цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність),
вчинене суб'єктом злочину.

Поняття злочину вказує на наступні обов'язкові ознаки злочину:

Злочином є тільки діяння (дія або бездіяльність);

=> Це діяння повинно бути вчинене суб'єктом злочину;

=> Діяння має містити вину;

=> Діяння має бути суспільно небезпечним;

=> Воно повинно бути передбаченим чинним
Кримінальним Кодексом України.

=> Діяння повинно бути кримінальним.

Відсутність хоча б однієї з цих ознак вказує на відсутність злочину.

Діяння в кримінально-правовому значенні - це вольова, усвідомлена
поведінка (вчинок) особи, безпосередньо спрямована на настання бажаних
негативних наслідків.

Отже, для кожного діяння характерна наявність (присутність) об'єктивних
та суб'єктивних ознак. Перші відображають фізичні рухи (вчинки), а до
суб'єктивних відносяться інтелектуальні й вольові ознаки.

Під дією в Кримінальному Кодексі розуміється активна поведінка особи, а
під бездіяльністю - її пасивна поведінка. Винність діяння означає, що воно
здійснене навмисно або за необережністю.

Слід зазначити, що злочини можна класифікувати за ступенем тяжкості
злочину (стаття 12) на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі
та особливо тяжкі.

Ця стаття дає визначення кожному із зазначених видів злочинів, які
формулюються так:

=> злочин невеликої тяжкості є злочин, який карається
позбавленням волі на строк не більше двох років, або інше, більш
м'яке покарання;

злочин середньої тяжкості є злочин, який карається
позбавленням волі на строк не більше п'яти років;

=> тяжким злочином є злочин, позбавленням волі на строк
не більше десяти років;

=> особливо тяжким злочином є злочин, який карається
позбавленням волі на строк понад десять років або довічного
ув'язнення.

0 Стаття 13 «Закінчений та незакінчений злочин « визначає, що
закінченим злочином визначається діяння, яке містить усі ознаки складу
злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього
Кодексу, а незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин.

Злочин може бути не доведений до кінця через дві взаємовиключні
причини:

=> за волею особи, поведінка котрої свідчить про
добровільну відмову від доведення злочину до кінця (ст.17);

=> попри волю особи, винної у вчиненні незакінченого
злочину, - готування (ст.14) або замаху (ст.15).

Закон виокремлює три стадії вчинення кримінального діяння, яке підлягає
покаранню:

готування до злочину;
=> замах на злочин;
=> закінчений злочин.

Вони відрізняються за характером діянь, моментом їх закінчення,
ступенем реалізації злочинного наміру.

Наявність всіх трьох стадій перебігу вчинення злочину необов'язкова. Він
може бути вчинений без стадій готування та (або) замаху, незакінчений злочин
визначається двома обставинами:
=> особливостями законодавчої конструкції того чи іншого
складу злочину;

=> характеристикою суб'єктивного боку злочинного
діяння.

Тлумачення понять «готування до злочину» та «замах на злочин» дається у
статтях 14 та 15 цього Кодексу. Вони у загальному формулюються так:

=> готування до злочину є спотворення або пристосування
засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на
вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне
створення умов для вчинення злочину;

замахом на злочин є вчинення особою з прямим
умислом діяння (дії або бездіяльність), безпосередньо
спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною
статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин
не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Кодекс дуже чітко визначає, що є суб'єктом злочину (стаття 18).

Суб'єкт злочину є одним із елементів складу злочину. Особа може нести
кримінальну відповідальність за вчинення нею злочину, якщо вона:
=> є фізичною особою, тобто людиною;
=> є осудною;

=> досягла віку, з якого може наставати кримінальна
відповідальність.

Суб'єктом злочину може бути тільки особа, яка під час вчинення діяння,
передбаченого Кримінальним Кодексом, могла усвідомлювати свої дії
(бездіяльність) та керувати ними (2.1 ст.19).

Згідно з цією статтею суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка
вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати
кримінальна відповідальність. Вік, з якого може наставати кримінальна
відповідальність є шістнадцять років, якщо вони виповнилися на момент
вчинення злочину (стаття 22.1).

При визначенні вини особи необхідно зрозуміти, який умисел вона мала.

Сутність вини відображає соціальну природу вини та полягає в
негативному відношенні особи до інтересів, цінностей, благ, громадських
відносин, які охороняються Кримінальним Кодексом.

Згідно з теорією кримінального права умисел поділяється на два види:
прямий і непрямий (евентуальний). У статті 24 ці поняття подаються у
наступній резекції:

=> Умисел поділяється на прямий і непрямий.

=> Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно
небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності),
передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх
настання.

=> Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала
суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або
бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і
хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Все це дозволяє стверджувати, що загальними ознаками як для прямого,
так і для непрямого умислу є: усвідомлення суспільно небезпечного характеру
свого діяння. Основним розгалуженням двох видів умислу є те, що при
прямому - винний суб'єкт бажає настання суспільно небезпечного діяння, а при
непрямому - суб'єкт, не бажаючи суспільно небезпечного діяння, але свідомо
припускає їх настання.

Крім того Кримінальним кодексом визначаються поняття необережності
(стаття 25 «Необережність та її види»). Цією статтею визначається, що
необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну
недбалість.

Причому, необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа
передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння
(дії або бездіяльності), але легковажність розраховувала на їх відвернення.

Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала
можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або
бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Далі у Кодексі надаються дуже важливі визначення щодо співучасті
(стаття 26), видів співучасників (стаття 27) та відповідальність співучасників
(стаття 29).

Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину
у вчиненні умисного злочину. Крім того співучасниками злочину, поряд із
виконавцем, є організатор, підбурювач та співучасник.

Кодекс дає юридичне визначення кожного із співучасників злочину.
Розглянемо послідовно усі визначення.

Законодавче визначення поняття «співучасть» включає в себе наступні
ознаки:

=> наявність двох або більше суб'єктів злочину, які
приймають участь у вчиненні одного й того ж навмисного
злочину;

=> сумісність їх участі у злочині;
=> навмисний характер діяльності співучасників.

Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими
суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що
відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне,
вчинила злочин, передбачений цим Кодексом.

Виконавцем злочину визнається особа, яка безпосередньо вчинила злочин.
Ознаки такої особи наступні:

=> вона є суб'єктом злочину;

=> вчинила злочин, передбачений Кримінальним
Кодексом;

=> вчинила такий злочин у співучасті з іншими суб'єктами
злочину безпосередньо або шляхом використання інших осіб, що

відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності
за вчинене.

Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або
керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Ним також є особа, яка створила
організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, а також особа,
яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної
діяльності організованої групи або злочинної організації.

Організатором злочину є особа, яка вчинила хоча б одну з наступних дій:
=> організувала вчинення злочину (злочинів);
=> керувала підготовкою злочину (злочинів) або його (їх)
вчиненням;

=> створила організовану групу або злочинну організацію;
=> керувала організованою групою або злочинною
організацією;

=> забезпечила фінансування організованої групи або
злочинної організації;

=> організувала приховування злочинної діяльності
організованої групи або злочинної організації.

Підбурювачем визначена така особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою,
примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.

Підбурювачем визнається особа, яка схилила іншого співучасника до
вчинення злочину.

Закон називає наступні способи схиляння іншого співучасника до
вчинення злочину:

=> умовляння;
=> підкуп;
=> погроза;
=> примус;

=> схиляння іншим чином.

Посібником злочину є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів
чи знарядь або усуненням перешкод, сприяла вчиненню злочину іншими
співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховувати злочинця,
знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті
злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином
сприяти приховуванню злочину.

Також Кримінальний кодекс України визначає поняття покарання, його
мету (стаття 50) та види покарання (стаття 51).

Згідно з цими статтями покарання є заходом примусу, що застосовується
від імені держави за вироком суду щодо особи, визнаної винною у вчиненні
злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод
засудженого. Однак, покарання має на меті не тільки кару, а й надання
можливості виправлення засуджених та запобігання вчиненню нових злочинів
як засудженими, так й іншими особами.

До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути
застосовані лише такі види покарань: штраф; позбавлення військового,
спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення
права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські
роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців;
конфіскація майна; арешт; обмеження волі; утримування у дисциплінарному
батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне
позбавлення волі.

Відповідно до чинного законодавства і Кримінального кодексу України,
який прийнято та затверджено 5 квітня 2001 року № 2341-111, на злочинні дії з
метою одержання інформації незаконним шляхом чи її зміни, знищення,
розголошення, поширюються наступні статті Кримінального кодексу України:
111 «Державна зрада»;
113 «Диверсія»;
114 «Шпигунство»;
162 «Порушення недоторканності житла»;

163 «Порушення таємниці листування, телефонних
розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передається
засобами зв'язку або через комп'ютер»;

182 «Порушення недоторканності приватного життя»;

231 «Незаконне збирання з метою використання або
використання відомостей, що становлять комерційну або
банківську таємницю»;

232 «Розголошення комерційної або банківської
таємниці»;

0 328 «Розголошення державної таємниці»;

329 «Втрата документів, що містять державну
таємницю»;

330 «Передача або збирання відомостей, що становлять
конфіденційну інформацію, яка є власністю держави»;

359 «Незаконне використання спеціальних технічних
засобів негласного отримання інформації»;

0 360 «Умисне пошкодження ліній зв'язку»;

361 «Незаконне втручання в роботу електронно-
обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем,
комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку»;

362 «Несанкціоновані дії з інформацією, яка
обробляється в електронно-обчислювальних машинах
(комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах
або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка
має право доступу до неї»;

363 «Порушення правил експлуатації електронно-
обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем,
комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку або порядку чи
правші захисту»;

422 «Розголошення відомостей військового характеру,
що становлять державну таємницю, або втрата документів чи
матеріалів, що містять такі відомості».

Розглянемо більш докладно кожну статтю Кримінального кодексу, що
підноситься до питань захисту інформації.

Стаття 111 «Державна зрада».

1. Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України
на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності,
обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України;
перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного
конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх
представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України -
карається позбавленням волі на строк від 10 до 15 років.

2. Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України,
якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної
організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив
органам державної влади про свій зв'язок з ними та про отримане завдання.

Об'єктом злочину є державна безпека України в будь-якій її сфері.

Характерними ознаками описаного в статті 111 Кодексу злочину є:

=> безпосередній об'єкт злочину - державна безпека
України в двох її аспектах: зовнішня безпека (суверенітет,
територіальна недоторканність і обороноздатність держави) і
внутрішня безпека (система заходів, спрямованих на охорону
державних інтересів і суспільно-політичній і економічній сферах);

=> вичерпний перелік дій: перехід на сторону ворога у
воєнний час чи за бойових обставин, шпигунство, надання
іноземній державі, іноземній організації чи їхнім представникам
допомоги у проведенні підривної діяльності проти України. Ці дії
прийнято називати формами державної зради;

=> спрямованість таких дій на шкоду хоча б одному із
зазначених об'єктів;

=> адресатами зазначених дій є іноземні держави, іноземні
організації чи їхні представники;

=> названі діяння можуть бути зроблені тільки навмисне,
при цьому тільки з прямим наміром;

=> суб'єктом державної зради може бути тільки
громадянин України.

Суспільна небезпека цього злочину пов'язана зі своєрідною загальною
підривною діяльністю з боку громадянина України і представника іноземної
держави або представника іноземної організації.

З об'єктивної сторони державна зрада може виявлятися у наступних
формах:

перехід на бік ворога в умовах військового становища
або у період збройного конфлікту;
=> шпигунство;

=> надання іноземній державі, іноземним організаціям або
їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності
проти України.

Суб'єктом державної зради у будь-якій її формі може бути лише
громадянин України, який досягнув 16-річного віку.

Якщо в період перебігу провадження за справою буде встановлено, що
особа, яка обвинувачується в державній зраді, має, окрім українського,
громадянство ще якої-небудь держави, слід виходити з того, що отримання нею
іноземного громадянства виключає її з числа громадян України. Тому
виконання нею шпигунських дій потрібно кваліфікувати за ст. 114, а діяння,
вчинені в інших формах, передбачених ст.111, - за відповідними статтями
Особливої частини Кримінального Кодексу, якщо фактично вчинене діяння є
іншим злочином.

Злочин, передбачений ст. 111, відноситься до злочинів формального
складу. Він вважається закінченим з моменту здійснення зазначених у законі
дій не залежно від того, чи була заподіяна шкода державній безпеці України.

Суб'єктивна сторона державної зради характеризується виною у вигляді
прямого умислу. При вчиненні державної зради винний усвідомлює, що він
здійснює перехід на бік ворога в умовах військового становища або у період
збройного конфлікту (здійснює шпигунські дії, надає іноземній державі
допомогу у проведенні підривної діяльності проти України) та бажає цього.

Мотив злочину значення для кваліфікації не має.
0 Стаття 113. Диверсія.

Вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій,
спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи
іншої шкоди їхньому здоров'ю, на зруйнування або пошкодження об'єктів, які
мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також вчинення
з тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове
отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій, - карається
позбавленням волі на строк від 8 до 15 років.

Безпосереднім об'єктом диверсії є внутрішня безпека, що заключається в
безпеці життя і здоров'я його громадян, у безпеці державних комунікацій,
промислового потенціалу, а також у безпеці тваринного і рослинного світу.

Предметом злочину можуть бути:

=> життя і здоров'я великої кількості людей;
=> важливі спорудження і комунікації

народногосподарського чи оборонного значення;
=> череди тварин, пташині ферми;
=> рослини.

Об'єктивна сторона диверсії виявляється в чотирьох формах:

=> вибухи, підпали, затоплення, обвали чи інші загально
безпечні дії, спрямовані на масове знищення людей, заподіяння
тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров'ю, на

зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе
народногосподарське чи оборонне значення ;

=> шкоди їхньому здоров'ю, руйнування, ушкодження
важливих народногосподарських, стратегічних чи оборонних
об'єктів;

=> масове отруєння людей і тварин;

=> поширення на значній території епідемій чи епізоотій, а
так само зпіофітотій.

Диверсія, вчинена в першій та другій формах, вважається закінченим
злочином з моменту здійснення вибуху, підпалу або інших дій, спрямованих на
загибель людей, заподіяння тілесних ушкоджень та іншої шкоди їхньому
здоров'ю, на зруйнування або пошкодження об'єктів які мають важливе
народногосподарське чи оборонне значення. Настання наслідків не обов'язкове.

Диверсія в третій та четвертій формах вважається закінченим злочином з
моменту настання таких наслідків, як отруєння, захворювання чи смерть хоча б
однієї людини, загибель, отруєння чи захворювання одного чи декількох
тварин; грибкове, вірусне чи бактеріологічне захворювання рослин на
визначеній площі. Тому один лише факт зараження води, корму, пасовища чи
водойми тощо з метою викликати загибель чи захворювання людей або тварин
варто розглядати як замах на диверсію.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та
спеціальною метою.

Суб'єктом злочину є осудна особа, якій виповнилося 14 років.

Характерна ознака диверсії - це те, що вчинення зазначених дій не є само
метою, а використовується винним в якості засобу досягнення його головної
мети - послаблення держави. Саме за ознакою спеціальної мети диверсію слід
відмежовувати від таких навмисних злочинів, як, наприклад, навмисне
вбивство двох або більше осіб способом, небезпечним для життя багатьох осіб;
терористичний акт, пошкодження шляхів повідомлення та транспортних
засобів, навмисне знищення або пошкодження майна і т.п.

Згадана мета означає спробу понизити економічний, науково-технічний,
військовий потенціал і т.п. При цьому не потрібно, щоб винний намагався
істотно послабити державу, досить його бажання хоч як-небудь вплинути на ту
чи іншу складову її потенціалу. Склад злочину сконструйований як злочин
формального типу, тому на перший план виступає не фактичний результат, а
саме вороже ставлення особи до держави.

Стаття 114. Шпигунство.

Ця стаття має дві частини:

1. Передавання або збирання з метою передачі іноземній
державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що
становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або
особою без громадянства, - карається позбавленням волі на строк від 8
до 15 років.

2. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка
припинила діяльність, передбачену частиною першою цієї статті, та
добровільно повідомила органи державної влади про вчинене, якщо
внаслідок цього і вжитих заходів було відвернені заподіяння шкоди
інтересам України.

Характерними ознаками складу злочину шпигунства є:

=> безпосередній об'єкт злочину - зовнішня безпека
держави Україна (її суверенітет, територіальна недоторканність,
обороноздатність, безпечна діяльність державних структур і самої
держави);

=> предмет посягання, по якому розрізняють два види
відомостей:

1) які складають державну таємницю;

2) не являють собою державну таємницю, але збираються чи
передаються іноземній розвідці для використання нею на шкоду
державним інтересам України;

визначена дія - передача чи повідомлення
вищевказаних відомостей;

=> наявність іноземного адресата - іноземної держави,
іноземної організації чи їхніх представників;

=> наявність провини особи у формі прямого умислу;
=> суб'єкта злочину, яким може бути тільки громадянин
іноземної держави чи особа без громадянства.

Відомості, що складають державну таємницю, - це не підлягаючі
розголошенню відомості в області оборони, економіки, зовнішніх відносин,
державної безпеки, охорони правопорядку, що визнані законом про державну
таємницю.

Предметом шпигунства можуть бути і відомості, що не являють собою
державну таємницю, якщо вони збиралися чи передавалися за завданням
іноземної розвідки для спричинення шкоди інтересам України. Цим поняттям
охоплюються економічні, науково-технічні, комерційні й інші відомості, які
складають службову таємницю; відомості добуваються з закритих джерел, а
також відкрита інформація, опублікована у відомчих бюлетенях, звітах,
доповідях про комерційні операції, стінну пресу тощо, зміст якої цікавить
іноземну розвідку. Збирання таких відомостей без завдання іноземної розвідки
не створює складу злочину шпигунства.

З об'єктивної сторони шпигунство полягає у наступних діях:

=> передача іноземній державі, іноземній організації або їх
представникам відомостей, що становлять державну таємницю;

=> збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній
організації або їх представникам відомостей, що становлять
державшу таємницю.

Ініціатива збирання або передачі відповідних відомостей може належати
як виконавцю, так і адресату шпигунства. Для кваліфікації злочину це значення
не має.

Суб'єктом злочину, передбаченого ст.114, є тільки іноземець або особа без
громадянства. Шпигунство, здійснене громадянином України, кваліфікується за
ст. 111.

У відповідності з Міжнародними договорами України в умовах
військового конфлікту особа зі складу Збройних Сил конфліктуючої сторони не
вважається такою, що займається шпигунством, та не може бути притягнута до
кримінальної відповідальності за ст.114, якщо вона:

=> від особи цієї сторони збирає інформацію на території,
яка контролюється протилежною стороною, але, діючи таким
чином, носить встановлений статутом одяг своїх збройних сил;

=> проживаючи на території, окупованої протилежною
стороною, від особи сторони, від якої залежить, збирає
інформацію, яка має військове значення, але при цьому не
здійснює діяльність обманним шляхом або навмисно не вдається
до таємних дій;