Правове становище населення в міжнародному праві

1. Міжнародно-правові питання громадянства (набуття і втрата громадянства, подвійне громадянство).

2. Режим іноземців.

3. Право притулку.

Методичні вказівки

Правове положення населення держави врегульовують, перш за все, норми національного законодавства. Разом з тим існує чимало проблем, пов’язаних з населенням, які здавна регламентують і норми міжнародного права (статус іноземців, апатридів, біпатридів та ін.), а саме: Конвенцією, що регулює деякі питання, пов’язані з колізією законів про громадянство від 12 квітня 1930 року; Європейською конвенцією про громадянство від 6 листопада 1997 року; Конвенцією про скорочення випадків безгромадянства від 30 серпня 1961 року; Конвенцією про статус апатридів від 28 грудня 1954 року та ін. Окрім цих документів потрібно дати характеристику національному законодавству про громадянство: Конституцію України, Закон України “Про громадянство” від 18 січня 2001 року.

Національне законодавство держав і міжнародне право визнають два основні способи набуття громадянства: за народженням (філіацією) і за натуралізацією (прийняття в громадянство). Ці способи набуття громадянства характерні майже для всіх держав і є звичними. В контрольній роботі також необхідно розкрити і такі способи набуття громадянства, які не суперечать нормам міжнародного права: 1) оптація, або вибір громадянства; 2) реінтеграція, або відновлення в громадянстві; 3) зміна громадянства; 4) колективна натуралізація, або групове надання громадянства, чи трансферт; 5) вшанування громадянством (надання громадянства за особливі заслуги перед державою). У законодавчому закріпленні набуття громадянства за народженням можна виділити два основні принципи: дотримання права крові (jus sanguinis) і застосування права ґрунту (jus soli).

В контрольній роботі необхідно вказати, що на законодавчому рівні по-різному вирішується питання втрати громадянства: при виході з громадянства за добровільним рішенням; при натуралізації; при позбавленні громадянства. Окремої уваги заслуговує розкриття проблеми подвійного громадянства (у осіб, які є громадянами двох і більше держав), що є, як правило, результатом розбіжностей у національно-правовій регламентації питань набуття і втрати громадянства.

Питання режиму іноземців передбачає розмежування іноземних громадян за їх статусом на три категорії: 1) ті, що користуються національним режимом (надання права, які в сукупності суттєво наближені до прав власних громадян); 2) ті, яким надано режим найбільшого сприяння (надання прав і встановлення обов’язків, які закріплені для громадян третьої держави, що мають на території даної держави найсприятливіший статус); 3) іноземні громадяни зі спеціальним статусом перебування (надання прав і встановлення обов’язків, які відрізняються від тих, що передбачені для власних громадян чи для іноземців за режимом найбільшого сприяння).

Розкриваючи питання відносно права притулку, необхідно ознайомитися з наступними міжнародно-правовими документами: Декларацією ООН “Про територіальний притулок” від 14 грудня 1967 року; Декларацією Ради Європи “Про територіальний притулок” від 1 січня 1977 року. Стосовно національного законодавства слід відзначити ч. 2 ст. 26 Конституції України і ст. 4 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 6 лютого 2003 року (передбачає можливість надання притулку іноземцям і особам без громадянства).

Література:

Основна:1, 3 - 7, 9, 11, 14 - 16, 18, 19.

Додаткова: 11-13, 15, 20, 22, 23, 27-29, 81, 119, 123.

ТЕМА № 3

Європейський Союз

1. Передумови створення Європейського Союзу.

2. Структура Європейського Союзу (Європейський парламент, Європейська Рада, Європейська Комісія, Європейський Суд, Рахункова палата).

3. Україна і Європейський Союз.

Особливе місце серед міжнародних організацій посідає Європейський Союз (ЄС), який є найбільш потужним і розвиненим об’єднанням європейських держав. ЄС досяг високого рівня політичної інтеграції, правової уніфікації, економічного співробітництва, соціального і культурного розвитку.

В процесі інтеграції Європейський Союз пройшов ряд еволюційних етапів, які необхідно визначити у контрольній роботі. Створення Європейського Союзу було зумовлено розвитком економічної, політичної інтеграції на континенті. Лише в другій половині 40-х років ХХ ст. виникли необхідні передумови для здійснення організованої інтеграції у сфері економіки, політики, права тощо. Саме тоді керівники провідних європейських держав почали висувати ідеї заснування міждержавних інтеграційних угруповань в Європі.

Особливості договірного процесу інтеграції дістали відображення в характерних рисах інституційного механізму ЄС. Інституційний механізм Європейського Союзу має складну будову, яка відбиває поступовий характер розвитку інтеграції. Основу його організаційної структури становлять Європейський парламент, Європейська Рада, Європейська Комісія, Європейський Суд і Рахункова палата. Їх повноваження, які закріплені в установчих договорах та актах про внесення змін та доповнень до них (ст. 5 Договору про Євросоюз) необхідно розкрити у контрольній роботі.

Дедалі більшого розвитку набуває практика укладання Європейським Союзом із третіми країнами широкомасштабних договорів, які охоплюють різноманітні напрями співпраці. Завданням контрольної роботи є також розкриття природи сучасних стосунків України з Європейським Союзом, правовою основою яких є Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейським Співтовариством та їх державами-членами, підписана 14 червня 1994 року і ратифікована 10 листопада 1994 року Верховною Радою України. Європейський Союз надалі продовжує розвивати і посилювати політичні і економічні відносини з Україною, про що свідчать прийняті ним документи, а саме: про визнання Європейським Союзом за Україною статусу країни з перехідною економікою (червень 1996 рік); рішення Ради Міністрів Європейського Союзу стосовно Плану дій щодо України (грудень 1996 рік). Необхідно зазначити, що крім позитивних процесів на сьогоднішній день між Україною та Європейським Союзом існує ряд серйозних проблем, які впливають на двосторонні стосунки між Україною і ЄС і на здійсненні стратегії Україною щодо європейської інтеграції.

Література:

Основна література: 1 - 6, 8 - 11, 14 - 16, 19.

Додаткова література: 1,7, 24, 72, 78, 85, 86, 96, 99, 114, 122 - 124.

ТЕМА № 4