Назрівання політичної кризи
Розвал народного господарства, загроза голоду, безсилля державної влади, наростання анархії, загост-рення соціальних і національних суперечностей, невимовний тягар війни – усе це викликало загальне незадоволення в суспільстві та зумовлювало наростання революційної кризи. У посиленні антиурядових виступів найбільшу роль відігравала діяльність більшовиків. Після розгрому корніловщини, коли почалась більшовизація рад, більшовики знову висунули лозунг “Уся влада радам!”, який тепер мав інший зміст – організація збройного повстання проти Тимчасового уряду. Радикальні популістські заклики більшовиків, здійснення яких начебто негайно мало поліпшити нестерпне життя людей, знаходили відгуки серед широких мас трудящих. Робітники влаштовували масові страйки, які в багатьох місцях закінчувалися установленням робітничого контролю над підприємствами або навіть організацією робітничого управління ними. Багатомільйонне селянство, не дочекавшись вирішення Тимчасовим урядом земельного питання, також дедалі ширше включалося в боротьбу. Почастішали, особливо в Подільській, Волинській і Київській губерніях, розгроми поміщицьких маєтків. Селянських виступів в Україні, за офіційно значно применшеними даними, протягом липня – першої половини жовтня відбулося 525 проти 143 за період до липня, тобто кількість їх збільшилася майже в чотири рази. Гострішою ставала боротьба солдатських і матроських мас. Вони стомилися від війни та хотіли якнайшвидшого її закінчення. На фронті відбувалися мітинги, усували найбільш ненависних офіцерів і обирали своїх командирів, відмовлялися виступати на передову й виконувати інші накази командування. Армія деморалізувалась. Більшовики, усіляко ініціюючи й організовуючи виступи робітників, селян, солдатів і матросів, цим сприяли дестабілізації ситуації в країні. Вони готували також і свої збройні сили – Червону гвардію, загони якої на жовтень 1917 р. в Україні налічували понад 15 тис. бійців. Більшовицькі організації всіма можливими засобами забезпечували їх зброєю та боєприпасами, червоногвардійці активно навчалися військовій справі, готуючись до збройного повстання.
Жовтневе збройне повстання в Петрограді.
Проголошення Української Народної Республіки
Перемога збройного повстання в Петрограді. ІІ Всеросійський з’їзд рад і проголошеннярадянської влади
25 жовтня 1917 р. під керівниц- твом більшовиків на чолі з Леніним у Петрограді перемогло збройне повстання, унаслідок якого було повалено владу Тимчасового уряду. ІІ Всеросійський з’їзд рад робітничих і солдатських депутатів проголосив радянську владу, схвалив декрети про мир і землю й утворив перший радянський уряд – Раду Народних Комісарів (Раднарком) на чолі з В.Леніним. Перемога збройного повстання в Петрограді, Москві та інших найголовніших центрах поклала початок установленню радянської влади в усій країні. З моменту збройного повстання в Петрограді (25 жовтня 1917 р.) до початку німецько-австрійського наступу (18 лютого 1918 р.) радянська влада перемогла на значній частині території колишньої Російської імперії.
Жовтневі дні в Україні
Величезну увагу Ленін та більшовики приділяли встановленню своєї влади в Україні. Але на час збройного повстання в Петрограді їх позиції в радах і в масах трудящих України були слабкими. Вони користувалися значним впливом лише серед робітників промислових районів, переважно не українських. “Більшовицька партія, - писав потім один із керівних діячів більшовиків в Україні В.Затонський, - хребтом своїм мала пролетаріат російський або русифікований”. При цьому в більшості рад України тоді вирішального впливу більшовики не мали. Через це в перший час влада рад фактично встановилася в небагатьох містах. Насамперед це відбулося в ряді міст Донбасу – Луганську, Кадіївці, Макіївці, Щербинівці, Горлівці, Краматорську, Дружківці, де більшовицькі організації були міцними, а ради - більшовицькими. У ряді міст (Харкові, Катеринославі, Одесі, Миколаєві, Полтаві, Херсоні) комісари Тимчасового уряду були теж усунені, але влада тут здебільшого належала коаліційним ревкомам, які складалися з представників рад, різних партій, у тому числі й українських. Більшовики, що входили до цих рад, не мали більшості та не займали керівного становища. У Києві на час збройного повстання в Петрограді протистояли одна одній три сили: військові сили Тимчасового уряду на чолі зі штабом Київського військового округу (командуючий генерал Квецинський), їх підтримували російські партії – кадети, меншовики, есери та інші (крім більшовиків); Центральна Рада з українськими партіями та військами; більшовики із Червоною гвардією і збільшовизованими військовими частинами. Коли були одержані телеграфні повідомлення про повстання в Петрограді, в ніч з 25 на 26 жовтня на закритому засіданні Малої Ради разом із представниками різних організацій і партій було прийнято постанову про створення надзвичайного органу – Крайового комітету для охорони революції в Україні. При комітеті створювався штаб для організації військової сили. До комітету ввійшли представники українських, єврейських соціалістичних партій та інших організацій, а також більшовики В.Затонський, І.Крейсберг і Г.П’ятаков. 26 жовтня Крайовий комітет з охорони революції в Україні звернувся з відозвою “До громадян України”, у якій, оповістивши про своє утворення, закликав громадян до спокою. Він заявив, що “не допустить ніяких виступів проти інтересів революції, що всі такі ворожі революції виступи комітет буде рішуче подавляти всякими способами, навіть збройною силою, котра стоїть під орудою комітету”. Комітет сповіщав, що його влада поширюється на всю Україну, на всі дев’ять губерній: Київську, Подільську, Волинську, Полтавську, Чернігівську, Харківську, Херсонську, Катеринославську і Таврійську. Того ж 26 жовтня Мала Рада, обговоривши питання про ставлення до повстання в Петрограді, схвалила таку резолюцію: "Признаючи, що влада як в цілій державі, так і в кожному окремому краї, повинна перейти до рук революційної демократії, і вважаючи недопустимим перехід всієї влади до рук рад робітницьких і солдатських депутатів, які складають тільки частину організованої революційної демократії, - Центральна Українська Рада висловлюється проти повстання в Петрограді та буде завзято боротись зі всякими спробами піддержки цього повстання на Україні". Після прийняття цієї резолюції один із керівників київських більшовиків Г.П’ятаков заявив, що більшовики виходять із Малої Ради та Крайового комітету з охорони революції в Україні. 27 жовтня відбулося об'єднане засідання рад робітничих і солдатських депутатів за участі представників військових частин, фабзавкомів і профспілок з питання про ставлення до петроградських подій. Після доповіді Г.П’ятакова, в якій він заявив, що "Центральна Рада встромила ніж у спину революційного Петрограда", та після її обговорення засідання схвалило резолюцію більшовиків, яка висловлювала співчуття петроградському гарнізонові та петроградським робітникам і готовність усіляко їх підтримати. Було вирішено створити ревком рад, передати йому всю повноту влади в Києві. До комітету було обрано більшовиків Г.П’ятакова, І.Крейсберга, Л.П’ятакова, Я.Гамарника, І.Кулика, І.Пуке та ін. 28 жовтня на екстреному засіданні Центральної Ради було вирішено припинити діяльність Крайового комітету з охорони революції, а загальне керівництво діяльністю органів влади з охорони революції мало бути зосереджено в руках Генерального Секретаріату. Того ж дня близько однієї тисячі юнкерів, членів козачого з’їзду, що тоді відбувався у Києві, офіцерів із союзу георгіївських кавалерів оточили Маріїнський палац і заарештували більшовицький ревком, що там перебував. Але замість нього був створений новий ревком, до якого ввійшли В.Затонський, А.Іванов, О.Горвіц та ін. Цей ревком і очолив повстання проти штабу Київського військового округу. Бої точилися 29-31 жовтня. Центром повстання стали “Арсенал” і 3-й авіапарк. У більшовизованих військових частинах і червоногвардійських загонах налічувалося приблизно 6,5 тис. чол. Штаб мав у своєму розпорядженні близько 10 тис. чол. – особовий склад юнкерських училищ, школи прапорщиків, полк козаків та інші формування. При підтримці робітників Києва, які 30 жовтня почали загальний страйк, 31 жовтня військові сили штабу були знесилені. Почалися переговори між представниками штабу, повстанців, Центральної Ради, міської думи та різних організацій про умови припинення збройної боротьби. Але під час переговорів стало відомо, що війська штабу відмовились битись, а штаб “секретно виїхав у невідомому напрямку”. Тим часом війська Центральної Ради зайняли найважливіші пункти Києва – пошту, телеграф, адміністративні установи.