Оказати глибину і трагічність конфлікту між коханням і честю у монолозі Родріго (дія 1, ява 6), звернути увагу на віршовий розмір монологу.

иттєвий шлях видатного драматурга ХVІІ ст. П’єра Корнеля, еволюція його поетики, особливості трагедій «першої», «другої» і «третьої» манери.

ід»: проблематика, концепція героїчного, специфіка розвитку і вирішення основного конфлікту. Суперечка навкруг трагедії, «Думка Французької Академії про „Сіда”».

одріго як ідеалізований герой трагедій Корнеля, носій домінанти громадянського обов’язку, необхідності підпорядкування емоційного життя людини прагненню до доброчинності та моральної досконалості.

Завдання:

оказати глибину і трагічність конфлікту між коханням і честю у монолозі Родріго (дія 1, ява 6), звернути увагу на віршовий розмір монологу.

1.

Корнель (фр. Pierre Corneille) — французький драматург, «батько французької трагедії», один із творців класицизму

у французькій літературі.

Народився в Руані в 1606 р., помер у Парижі в 1684 р. дитинство провів у селі, навчався в єзуїтській школі, потім вивчав право й отримав місце прокурора. Творчість Корнеля відображала суспільну боротьбу в період становлення абсолютизму.

1629 року Корнель ставить свою першу п'єсу - комедію "Melite". Згодом поставив низку комедій, насичених, за тодішньою звичкою, різними інцидентами: "Clitandre ou L'іnnосеnсе delivree" (1632); "La Veuve ou le Traitre puni" (1633), "La Galerie du Palais", "La Suivante", "La Place Royale".

В Парижі (1633) знайомиться з кардиналом Рішельє і його політикою. З 1635 року Корнель пише трагедії, спочатку наслідуючи Сенеку, а потім, натхненний іспанським бароковим театром, створює "L'іllusіоn Comique" (1636), великий фарс. Наприкінці 1636 року з'явилася інша трагедія Корнеля "Сід".

1647 року Корнеля було обрано членом Французької академії. У цей же період Корнель пише "Героїчну комедію", "Дон Санчо Арагонський" (1650), у якій одним із перших у мистецтві класицизму виводить образ незнатного героя.

Значення Корнеля для французького театру полягає насамперед у створенні національної трагедії.

Перші твори — галантні вірші в дусі модної тоді преціозності. Рання творчість Корнеля не вирізнялася глибиною. Пізніше він бореться з преціозним уявленням про кохання, вносячи раціоналізм у цю царину, освітлюючи кохання глибоким гуманізмом. Не дотримується принципу «чистоти жанру», три «єдності». Відчутно, що дотримання норм класицизму дається драматургові через силу.

Твори Корнеля, написані в 1636—1643 pp., прийнято відносити до «першої манери». Серед них — «Сід», «Горацій», «Цінна», «Смерть Помпея». Створення величних характерів, опис їх піднесених мотивів — головне досягнення Корнеля періоду «першої манери». Риси «першої манери» Корнеля:

· оспівування громадянського героїзму та величі;

· уславлення ідеальної, розумної державної влади, зображення боротьби обов'язку з пристрастями та приборкання їх розумом;

· співчутливе зображення організуючої ролі монархії;

· надання політичній тематиці ораторської форми;

· дохідливість, динамізм, графічна виразність сюжету;

· особлива увага до слова, вірша, у якому відчувається певний вплив барокової преціозності.

П'єси Корнеля, написані після 1643 p., прийнято відносити до т. зв. «другої манери». в «другій манері» погляд на дійсність стає щоразу похмурішим. Звичною темою нових трагедій стає боротьба за престол. Герої втрачають шляхетність, вони викликають не захоплення, а жах. У трагедіях Корнель дедалі більше відчутний вплив естетики бароко. Сюжет втрачає прозорість, стає заплутаним. У стилі дедалі більше стає відчутним вплив преціозної літератури. Серед пізніх трагедій Корнеля лише одну зараховують до визначних. Це — «Нікомед»

Епоха змінилася, вона поставила вимогу нового підходу до зображення дійсності. Корнель не зміг перебудуватися, для цього йому б довелося відмовитися від себе. Він прожив довге життя і був свідком занепаду своєї слави («третя манера» — твори 1659 — 1674 pp.).

2.

Наприкінці 1636 року з'явилася інша трагедія Корнеля "Сід". На цьому матеріалі Корнель розкриває новий конфлікт — боротьбу між обов'язком та почуттям — через систему більш конкретних конфліктів. Перший із них — конфлікт між особистими прагненнями і почуттями героїв і обов'язком перед феодальною сім'єю чи родинним обов'язком. Другий — конфлікт між почуттями героя й обов'язком перед державою, перед своїм королем. Третій — конфлікт родинного обов'язку й обов'язку перед державою. Ці конфлікти розкриваються у певній послідовності: спочатку через образи Родріґо та його коханої Хімени — перший, потім через образ інфанти (доньки короля), котра приборкує своє кохання до Родріґо в ім'я державних інтересів, — другий і, зрештою, через образ короля Іспанії Фернандо — третій. На основі розкриття системи конфліктів будується сюжет. Корнель розкрив у них не лише сам конфлікт, а й його вирішення: необхідно завжди ставити обов'язок вище за почуття. Корнель бореться з преціозним уявленням про кохання, вносячи раціоналізм у цю царину, освітлюючи кохання глибоким гуманізмом. Кохання можливе лише тоді, коли закохані поважають одне в одному шляхетну особистість, тому кохання стає чеснотою поряд з найвищими громадянськими почуттями.

Критика Французької академії: Драматург на кілька годин перевищив «єдність часу». «Єдність місця» він розуміє занадто широко, розгорнувши події «Сіда» у різних палацах, а не в одному. Порушено «єдність дії»: образ інфанти не пов'язаний з головною дією. Найсильніший докір критиків полягав у наступному: Хімена в день загибелі батька стає дружиною його вбивці. Отже, героїня страхітливо аморальна, а увесь твір присвячено уславленню гріха. Головною, але невисловленою причиною академічної критики «Сіда» була непослідовність Корнеля у проведені абсолютистської лінії: адже в п'єсі лише «Божий суд», а не люди, в змозі утвердити права обов'язку перед державою стосовно родинного обов'язку феодалів.

Образом Родриго-Сида Корнель прагне відповістити на запитання: що є герой, результатом яких внутріособистісних процесів є той людський тип, що несе на своїх плечах місію суспільного служіння, жертвуючи життям серця, переборюючи дисгармонію духу. Вирішуючи питання про помсту батькові улюбленої, Родриго не просто перебуває перед відомою дилемою «почуття й боргу», але вибирає для себе життєву програму, тип існування. З «народженням» Сида як би відмирає юнацька частина його істоти, що робила його «лицарем Химени». Він стає тепер «лицарем Батьківщини». Цілісність героїчного існування, знайдена в служінні боргу, дається героєві ціною відмови від повноти особистісного буття.

Завдання 4

Сын обязан отомстить за отца. Такое решение после мучительных раздумий принимает и Родриго. Глубоко драматична сцена объяснений отца с сыном. Чтобы передать то огромное напряжение, которое испытывают герои, драматург отходит от традиционного александрийского стиха и обращается к сложной форме с чередованием разностопных строф и варьированным расположением рифм. Особенно ярко это показано в монологе Родриго в шестом явлении первого действия, когда он принимает решение – отмстить за отца или сохранить Химену. Именно Химена станет главной темой проникновенного и лирического монолога Родриго. Внутренняя борьба в его душе передается с помощью антитезы. Только в финале монолога, когда Родриго принимает окончательное решение, стих обретает твердость:

…Я сам с собой в войну вступил:
Померяться любовь решила с долгом силой.
Чтоб за отца отмстить, проститься надо с милой.
Тот будит гнев во мне, та сдерживает пыл.
Что я ни изберу – разрыв навек с любимой
Иль срам неизгладимый,
Мне все равно от долгих мук сгорать.
Как не свершить измены
И как за спесь кичливца покарать,
Не покарав отца Химены?

Отец, невеста, честь и страсть,
Тиранство нежное, жестокая отрада!
Что лучше – долг блюсти или вкушать услады?
Что легче – тосковать иль со стыда пропасть?
Надежда грозная, оплот души высокой
И любящей глубоко,
Враг, что к блаженству преградил пути,
Лекарство от измены,
Меч, ты мне дан, чтоб честь мою спасти
Иль чтоб меня лишить моей Химены…
Мой разум прояснился вновь.
Обязан я отцу не так, как милой, – боле.
Погибну я в бою иль от душевной боли,
Но в жилах у меня чиста пребудет кровь!..