Монархії. Розглянемо їх більш докладно.

Номи, що сформувалися на основі родів, являють собою полісний устрій країни,

тобто співіснування десятків незалежних міст-держав. Очолювалися вони номархами,

колишніми родовими старійшинами. З появою держави номархи перетворюються на

місцевих царьків, які були головними адміністраторами, очолювали номове військо,

виступали у ролі верховного жерця номового культу, а також керували іригаційним

будівництвом. Поступово, наприклад, у Єгипті об’єднання країни в єдину державу

привело до перетворення номархів на місцевих чиновників, які виконували фактично

ті ж функції, що і раніше, але підпорядковувалися вже правителю.

Місто-держава як вид держави було насамперед центром ремесла і торгівлі, як й

інші міста світу. Але, на відміну від звичайних міст, в яких більшість його мешканців

не брала участі у безпосередньому виробництві продуктів харчування, тобто не

займалася землеробством та скотарством, у містах-державах мешканці самі обробляли

поля та випасали худобу.

Структура міста-держави базувалася на територіальних общинах, які входили до

общини-держави або групувалися навколо центральної общини-міста. Остання мала

той же адміністративний устрій, що й звичайна община (народні збори, рада

старійшин, правитель міста). Наприклад, у майя група територіальних общин або

центральна община разом з периферією, що від неї залежала, складала основне

адміністративне утворення, що за своїми розмахами території відповідало “ному”

(Кортес, Діас, Юкатан та інші).

Поліс як історичний тип держави визначають як громадянську общину, тим

самим підкреслюючи два елементи: общинний характер даного соціального організму

і своєрідність цієї общини, що відрізняється від інших типів общин (родової, сімейно-

територіальної тощо). Рисами такої історичної форми є, перш за все, збіг в принципі

політичного колективу (колектив повноправних громадян) і колективу земельних

власників, взаємообумовленість громадянського статусу і права власності на землю.

Тому, з одного боку, всі групи населення, що не мали громадянських прав,

відсторонялися від права власності на землю, з іншого боку, у багатьох полісах втрата

землі означала і втрату політичних прав.

109Розділ 2. Теоретичні основи саморегуляції соціального процесу

У полісі діяли різні органи управління (рада, магістратури), але верховним

органом завжди залишалися народні збори, яким належало право остаточного

вирішення всіх важливих питань. Ще однією важливою рисою полісу був збіг

політичної та військової організації. Військові сили громадянської общини –

ополчення громадян, тобто громадянин-власник одночасно є і воїном. Основним

економічним принципом полісу є ідея автаркії, тобто самозабезпеченості, у

відповідності з якою вироблялася і полісна система цінностей, найважливішим

елементом якої є тверда впевненість в тому, що поліс – це вище благо, і благополуччя

його членів залежать від нього.

Імперія як вид держави формується у стародавньому світі й існує фактично до

ХХ ст. Хоча перші імперії були створенні на Сході (Асірія, Китай), все ж в історії

різних континентів знаходимо її подальший прояв: Римська, Османська, Російська та

Австро-Угорська імперії у Європі та Азії, імперії інків у Америці тощо. Основною

характерною рисою імперії є її завойовницький характер, тобто створення цієї

історичної форми супроводжується ідеями зверхності по відношенню до “сусідів” та її

винятковості.

Територіальні держави або держави централізованого типу як вид цієї історичної

форми в історії людства мають кілька форм: уніфіковані бюрократичні, наприклад,

Франція, що ще з раннього середньовіччя існує як одна територіальна країна;

федеративні, наприклад, Швейцарія, Нідерланди; локальної централізації, наприклад,

Німеччина, Північна Італія, що від свого утворення у ХІХ ст. складалися з великої

кількості практично незалежних одне від одного політичних утворень, що знайшло

вираження і до сьогодення, наприклад, у ФРН у вигляді земель, що мають свої власні

органи влади (бундесрати).

На еволюцію держави як історичної форми нормативного рівня значний вплив

справили кілька факторів. По-перше, це історичні форми, що існували до появи

держави певного типу на різних територіях, що спричинили розвиток певних форм

держави. По-друге, це соціальне оточення, яке складалося як із “сусідів”, так і з

світового співтовариства, що сформувалося на нормативному рівні. Соціальне

оточення могло навіть визначати або “нав'язати” розвиток обраної форми держави.

Крім цієї форми, на нормативному рівні виникають і розвиваються й інші форми

саморегуляції, що історично склалися і базуються на механізмі звичаїв та традицій і

певною мірою носять перехідний характер від архетипного до нормативного рівня.