Тема 1. Теорія держави і права у системі юридичних наук

МОДУЛЬ 1. ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ ПРО ДЕРЖАВУ

1. Наука, як сфера людської діяльності, має на меті отримання і систематизацію об’єктивних знань про дійсність. Юридична наука належить до суспільних наук. Юридична наука вивчає державу і право, як самостійні, проте органічно взаємопов’язані між собою важливі сфери життя суспільства.

Юридична наука має складну систему, яка включає в себе декілька блоків: загальнотеоретичні та історичні юридичні науки, галузеві науки, міжгалузеві, прикладні та науки, що вивчають міжнародне та зарубіжне право.

Теорія держави і права належить до першого блоку – загальнотеоретичних і історичних юридичних наук.

Термін «теорія» грецького походження і означає «досліджує, пізнає, узагальнює». В широкому розумінні сьогодні теорію трактують як систему понять, ідей, уявлень в тій чи іншій галузі знань в процесі пізнавальної діяльності людини. Тому теорія держави і права є узагальнююча система знань про державу і право. Вона є системою основних понять державно-правових явищ, які виражають виникнення, розвиток і функціонування держави і права.

ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

- Є загальнотеоретичною по відношенню до інших юридичних наук

- УЗАГАЛЬНЮЄ данні та висновки юридичних наук з метою найбільш глибоких загальнотеоретичних узагальнень

- ДОСЛІДЖУЄ основні закономірності розвитку держави і права в цілому

- ВИРОБЛЯЄ загальні поняття, на які опираються інші юридичні науки.

Таким чином, ТДП – це система загальнотеоретичних знань про державно-правову дійсність, що відображається в свідомості людини і як юридична наука вивчає виникнення, розвиток, функціонування, призначення і сутність держави і права.

2. ПРЕДМЕТ ТДП. Кожна наука має свій предмет дослідження: строго визначити коло вивчаємих явищ та їх закономірностей. Щоб визначити предмет будь-якої науки, необхідно визначити коло тих питань, які досліджує та чи інша наука. Неможливість визначити предмет науки означає, що ця наука немає самостійного значення, що її поглинають інші науки.

ОБ’ЄКТОМ ТДП є держава і право (або державно-правові форми самоорганізації суспільства).

ПРЕДМЕТОМ ТДП є загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку та функціонування державно-правової організації суспільства, держави і права, що розглядаються як цілісні соціальні інститути.

Особливості предмету ТДП:

1. ТДП вивчає державну та правову надбудову в цілому

2. Зміст предмету складають не будь-які, а основні загальнізакономірності держави і права

3. Предмет ТДП складають держава і право в їх поєднанні.

Виходячи із особливостей предмету можна зробити висновок про те, що ТДП є:

СУСПІЛЬНОЇ НАУКОЮ – так як вивчає суспільні явища: державу і право

ЮРИДИЧНОЮ НАУКОЮ – вивчає лише державну і правову сторони суспільного життя (державно-правові форми самоорганізації суспільства)

ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНОЮ НАУКОЮ – оскільки виявляє і пояснює загальні закономірності розвитку держави і права.

3. МЕТОДИ ТДП. Якщо знання предмету ТДП дозволяє чітко відповісти на питання, що вивчає ця наука, то знання методології дозволяє дати відповідь на інше питання: як наука це робить, з допомогою яких методів та прийомів.

Методологія ТДП – це сукупність прийомів, способів та операцій практичного засвоєння дійсності, за допомогою яких здійснюється пізнання державно-правових явищ в процесі їх виникнення, розвитку і функціонування.

Треба наголосити – ТДП сама є методологічною дисципліною щодо інших юридичних наук.

МЕТОДИ ТДП:

Матеріалістична діалектика: сходження від абстрактного до конкретного, боротьби і єдності протилежностей,

Порівняльний метод

Спеціально-юридичний метод

Системно-функціональний метод

Статистичний метод

Метод історизму

Метод моделювання

Метод аналізу та синтезу

Формально-логічний метод …

4. ФУНКЦІЇ ТДП. Знання предмету ТДП дозволяє оцінити її місце і функції в системі юридичних наук, що вивчають державу і право. У функціях ТДП виявляють себе її сутність, зміст, призначення.

ІНТЕРПРЕТАЦІЙНА – онтологічна – пізнання державно-правової дійсності; пізнання і пояснення;

МЕТОДОЛОГІЧНА– метод – це теорія, яка звернена до практики дослідження (пізнавальна пошук юриста залежить від його теоретичної культури);

ІДЕОЛОГІЧНА– результатом теоретичного мислення є народження ідей, теоретичне мислення породжує нові духовні цінності, ідеї, що відображають державно-правову дійсність (ідея «правової держави»);

ПОЛІТИЧНА – це розробка принципів перетворення держави і права, їх установ та інститутів на основі пізнання об’єктивних закономірностей суспільного розвитку; пізнання перспективних шляхів розвитку держави і права;

ЕВРЕСТИЧНА – відкриття нових закономірностей, що властиві державно-правовим явищам в нових соціальних умовах;

ПРОГНОСТИЧНА – визначає стійкі тенденції в розвитку вивчаємих нею явищ; передбачити шляхи розвитку в майбутньому державно-правових явищ.

СИСТЕМОТВОРЧА – ТДП відіграє роль системотворчої науки; об’єднує всю юридичну науку в злагоджену гармонійну пізнавальну систему;

ПРАКТИЧНО-ПРИКЛАДНА – абстрактні знання, що відображають сутність державно-правової дійсності, узяті поза практичним їх виявом мають обмежене значення;

КОМУНІКАТИВНА – дозволяє вирішувати проблему піднесення юридичної науки до рівня розвитку науки в цілому;

5. СИСТЕМА ЮРИДИЧНИХ НАУК ТАСИСТЕМА ЮРИДИЧНИХ НАУК ТА МІСЦЕ В НІЙ ТДП. ТДП наука методологічна, абстрактна, вступна, узагальнююча, інтеграційна, базова – що дає підстави вважати її фундаментальною юридичною наукою.

1. Системоутворююча роль: загальнотеоретичні категорії та закономірності, що їх формулює ТДП, об’єднує окремі юридичні науки і водночас сприяють створенню системи законодавства, яка б відповідала принципу верховенства права, здійсненню правових форм діяльності держави…

2. ТДП є методологічною наукою для всіх інших юридичних наук.

ПРОТЕ – ТДП не може існувати без спеціальних наук, які вивчають юридичну практику, без узагальнення їх матеріалів. Саме аналіз та узагальнення цих матеріалів являє собою базу для формування загальнотеоретичних висновків, нових понять і закономірностей, а також для перевірки відсутності відставання від практики загальних положень.

З іншого боку, теоретичні поняття, правильність яких підтверджено на практиці, мають стати теоретичними орієнтирами для спеціальних наук, сприйматися ними як аксіоми.