У чому суть так званого українського інтегрального націоналізму?

У 20-х роках ХХ ст. з’явився якісно новий різновид українського націоналізму – інтегральний ( все об’єднуючий)націоналізм, який веде родовід з невдач українського національного руху 1917-1920 рр. Переконані в тому, що соціалістичні й демократичні підходи сприяють міжнародній ворожнечі, неефективному керівництву, розходженню в цілях, відсутності чіткої спрямованості, що в сумі призводить до поразки інтеграції в цьому українському національному русі, молоді ветерани війни за незалежність відкинули стару ідеологію. Натомість вони закликали до створення нового типу українця, беззастережно відданого нації та справі незалежної держави. Найенергійніше висловлював свої погляди Д. Лонзов, який став головним ідеологом українського інтегрального націоналізму.

Донцовська характеристика нового типу українця і української нації взагалі: ”Світ належить тому, хто вміє хотіти, людям із сталевими м’язами, вигостреним зором, інтенсивним бажанням насильства. Девіз здорових націй світу ( до яких він відносить і українську націю, - авт.) святий національний егоїзм. Патріот хто ненавидить інші нації”.

Український інтегральний націоналізм не спирався на ретельно обґрунтовану систему ідей. Він ґрунтується га ряді ключових понять, основна мета яких полягала не в тлумаченні дійсності, а у спонуканні людини до неї. З цього випливало, що краще діяти, ніж споглядати. Для популяризації своїх поглядів інтегральні націоналісти міфологізували українську історію, плекаючи своєрідний культ боротьби самопожертви та національного героїзму.

Інтегральний націоналізм сповідує своєрідний колективізм, що ставив націю над індивідом. Поряд з цим він закликав своїх прибічників бути „сильними особистостями”, які не перед чим не зупинились би для досягнення тих чи інших цілей.

Одна з них зводилась до того, щоб силою змусити народ діяти як об’єднане цілей, а не як різні партії, класи чи регіональні групи. Інтегральні націоналісти закликали „пробиватись в усі царини народного життя, у всі його закутки, у всі установи товариства, групи, кожне місто і село в кожну родину”. Разом із прагненням монополізації всіх аспектів життя нації прийшла й нетерпимість. Переконав, що знають єдиний шлях досягнення національної незалежності інтегральні націоналісти були готові воювати з кожним, хто стане ім. на заваді. Расизм був складовою частиною ідеології українського інтегрального націоналізму, причому „нижчі” і „вищі” раси вбачалися не тільки на міжнаціональному рівні (українців - не українців), а й на рівні індивідуальному ( серед українців, як стверджував Д.Донцов, теж є раса панів кращі люди, і раса, яких він огидливо назвав („жабами”).

У цьому контексті цілком логічними є слова з інструкції командира Української Повстанської Армії Р.Шухевича щодо дій її підрозділів : „Нехай із сорока мільйонів українського населення залишаться половина – нічого жахливого в цьому немає”.

Ідеологи інтегрального націоналізму бажали здобуття Україною незалежності. Але вони мало що могли сказати про її соціально-економічну організацію – зазначали лише, що вона буде в основному аграрною і спиратиметься на співпрацю між державою, кооперативами та приватним капіталом. Політична система майбутньої держави мала засновуватись на владі однієї націоналістичної партії, серцевину якої складали верховний керівник, котрий мав безумовну й необмежену владу.

Український інтегральний націоналізм цілком очевидно містив елементи фашизму й тоталітаризму. Так, Д.Донцов писав: „ Ви і Ваші приятелі завжди обвинувачуєте мене в наслідуванні фашизму і гітлеризму. Ну то читайте пресу фашистську... там велика проблема нашої доби уймається якраз так як уймаю її я”.

Література:

Д.Донцов. Націоналізм – Львів, 1926;

Дух нашої давнини – Львів, 1991;

О.Субтельний. Україна. Історія. К., 1991;М. Горєлов. Ідеолог розбрату // Радянська Україна 1991, січень.

О.Чечелюк. Чорні справи „Сірого”. Радянська Україна, 1990.