Початковий етап бородьби плебеїв за розширення прав (друга половина VI – V cт. До н.е.). Закони XII таблиць.
Початком боротьби плебеїв з патриціями умовно вважається момент вигнання останнього римського царя Тарквінія Гордого, який намагався зміцнити царську владу. У результаті він був проголошений тираном і вигнаний патриціями з Риму. Встановилася в Римі республіка стала формою диктатури патриціїв.
Зазначимо, що до цього часу склалася наступна система володіння землею: основна маса землі вважалася належала всій патриціанської громаді. Це було так зване суспільне поле. Власністю громадян, передається у спадщину, була земля в 2 югера, по суті присадибну ділянку.
Патриції мали право займати з громадського земельного фонду для себе і своїх клієнтів таку кількість землі, яке вони могли використовувати не тільки для землеробства, але і для скотарства. Фонд громадського поля безперервно збільшувався, тому що за римським звичаєм частина захоплених під час воєн земель конфісковувалася і перетворювалася на суспільне поле.
Таким чином, використання громадського поля незабаром стає основним джерелом збагачення патриціїв. Плебеї до його експлуатації не допускалися. Тому до описаної вище політичної причини початку боротьби плебсу і патриціїв додається економічна, але підкріплена політичними міркуваннями: в античному суспільстві власником землі міг бути лише повноправний член громади (в першу чергу, в політичних правах).
За традицією, першим великим соціальним конфліктом, що виник внаслідок збільшення майнової нерівності і в першу чергу нерівності в землекористуванні, стало збройне виступ найбіднішого населення в Римі в 494-493 рр.. до н.е. Вимогою повсталих було наділення безземельного і малоземельного населення Риму ділянками із громадської землі, що утворилися після Латинської війни. Навколо аграрних вимог малоземельного римського селянства розгорілася політична боротьба.
Відбулася так звана перша сецесія, тобто догляд плебеїв з Риму. Тит Лівій свідчить, що в 494 р. до н.е. плебеї, знемагаючі від утисків патриціїв і обтяжені боргами, відмовилися виступити у військовий похід і в повному озброєнні віддалилися з Риму на Священну гору, де розташувалися табором 7. Вони поставили вимогу про наділення їх землею і заснування посади плебейських трибунів.
Патриціям довелося піти на поступки: було засновано нову магістратура - народні трибуни, що обиралися виключно з плебеїв (спочатку два) і володіли священної недоторканністю; вони мали право втручатися в діяльність інших магістратів (Интерцессия), накладати заборону на будь-які їхні рішення (вето) і залучати їх до судової відповідальності.
Сенат змушений був провести наділення малоземельних і безземельних плебеїв у розмірі 7 югеров на душу (в традиції закон фігурує як закон народного трибуна Ліцинія) 8.
Історична традиція повідомляє про три сецесія. Але багато вчених вважають першу сецесію легендарної, і виникнення трибуната відносять до пізнішого часу - 471 році до н.е.
До 486 р. до н.е. традиція пристосовує спробу здійснити першу аграрну реформу. Консул Спурій Кассій запропонував розділити завойовані землі між плебеями. Законопроект, проте, не пройшов, тому що йому чинив опір інший консул. Потім Спурій Кассій був звинувачений патриціями в прагненні до тиранії і страчений. Але вже в 456 р. до н.е. народному трибуну Іцілію вдалося провести закон про розділ землі між плебеями на Авентинском пагорбі.
Перше, цілком достовірна подія ранньої римської історії - запис діючого права - відноситься до середини V ст. до н.е. Як свого часу демос, так тепер римські плебеї страждали від свавілля в судах і висунули вимогу кодифікації законів.
У 451 р. до н.е. була обрана спеціальна комісія з 10 чоловік - так званих децемвиров, які були наділені самими широкими повноваженнями. Ні консули, ні народні трибуни в цьому році не обиралися. Однак децемвіри не зуміли протягом року закінчити складання зводу законів, і тому на 450 р. до н.е. була обрана нова надзвичайна комісія, яка складалася з 5 патриціїв і 5 плебеїв.
Цим новим децемвиров традиція приписує тиранічні нахили, тому з нею починає боротьбу нова, третя сецесія плебеїв. У 449 р. були відновлені колишні магістратури, а записані децемвиров закони були висічені на дванадцяти мідних дошках і виставлені для загального огляду.
Закони ХІІ таблиць
Римський плебс у V-IV ст. до н.е. прагнув одержати доступ до поділів землі суспільного поля (ager publicus), що належало всій римській громаді. Щоб одержати право окупації завойованих земель, яким користувалися патриції, плебеї повинні були домогтися рівності з патриціями у політичних правах. До першої половини V ст. до н.е. відносяться спроби плебеїв домогтися вирішення аграрного питання. У 486 р. до н.е. консул Спурій Кассій хотів розділити захоплені під час війни землі між плебеями. Патриції обвинуватили консула в прагенні до тиранії. Однак у 456 р. до н.е. народний трибун Іцилій провів закон про розділ між бідняками земель на Авентине. Інше, що вимагала реформа, стосувалося скасування боргового рабства, неминучого при несвоєчасній сплаті боргу. І це, як і поділ завойованих земель, найбільше зачіпало інтереси плебеїв. Але щоб домогтися і того, і іншого, плебеї мали потребу в політичних правах. Справа доходила до гострих зіткнень, але зрештою, протягом двох наступних сторіч плебеї домоглися задоволення усіх своїх вимог. У тому числі:
1. Встановлення особливої плебейської магістратури і народного трибунату, покликаного захищати плебеїв від сваволі патриціїв;
2. Доступу до суспільної землі нарівні з патриціями;
3. Захисту від сваволі патриціанських суддів (введенням кодексу законів, відомих за назвою Законів ХІІ таблиць);
4.Дозволу шлюбів між патриціями і плебеями;
5. Права займати спочатку деякі, а потім і всі головні державні посади, включаючи військові.
Вигнання царів і встановлення Республіки були результатом загострення соціально-політичної боротьби в Римі напприкінці VI ст. до н.е. В античній історіографії цей переворот зображався всенародною справою. Але фактично республіканське правління, як це видно із раніше сказаного, було перемогою патриціїв, що установили порядки, котрі закріпили їхнє панування. З цією метою вони зберігали елементи родової організації. Однак римське суспільство достатньо далеко пішло у своєму розвитку. Плебс організаційно зміцнів і посилив боротьбу за свої права. Важливим етапом цієї боротьби було опублікування Законів ХІІ таблиць. Це найдавніший із збережених збірників римських законів, відновлений по цитатах і переказах більш пізніх античних авторів. Відповідно до традиції, законодавство ХІІ таблиць датується 451-450 рр. до н.е. Архаїчність мови і характер відображених у пам"ятнику соціальних відносин підтверджує це датування. Для характеристики Законів ХІІ таблиць необхідно враховувати зафіксовані в них пережитки первісності, а також норми, що входять до законодавства рексів, що може бути визначено тільки за допомогою зіставлень з повідомленнями античних письменників. Так, переказ смерті за порушення вірності клієнтських відносин (VIII, 21), як і дозвіл убивати дитят-виродків (IV, 1), визначається Діонісієм Галікарніським як установлення Ромула. Почесне становище жриць Вести (V, 1), відповідно до Плутарха, засноване Нумою. Закон про емансипацію сина після триразового продажу його батьком (IV, 2) Діонісій відносить до незапам"ятних часів, тобто до початку царської епохи. Необхідна квота в п"ять свідків (IV, 1; 5б) згадується Діонісієм стосовно часів Ромула.
Варто звернути увагу на те, що Закони ХІІ таблиць майже не називають плебеїв. У цьому виявляється основа пам"ятки, тобто звичаєве право римської громади. Але воно вже пристосоване до нових соціальних умов, тому що враховує патриціїв і плибеїв, вільних і залежних, багатих і бідних. У такий спосіб Закони ХІІ таблиць змальовують складний склад римської громади початку Республіки, різні форми власності, що у ній існували.
Свою назву закони ХІІ таблиць одержали від того, що були написані на 12 дерев"яних дошках-таблицях, виставлених для загального огляду на головній площі Рима, його політичному центрі-форумі. Важливою рисою названих законів був суворий формалізм: найменший недогляд у формі судоговоріння спричиняв програш справи. Недогляд цей приймався за "перст божий ". Закони таблиць регулювали сферу сімейних і спадкових відносин, містили норми, що відносяться до позикових операцій, до карних злочинів, але зовсім не стосувалися державного права. Починаючи з ІV-III ст. до н.е. закони Таблиць стали коректуватися новим джерелом права - преторськими едиктами, що відображали нові економічні відносини, породжені переходом від древніх архаїчних форм купівлі-продажу, позички і позики до більш складних правовідносин, викликаних зростанням товарного виробництва, товарообміну, банківських операцій і ін.