Соціальні програми як інструмент соціальної політики

Державне економічне програмування можна розглядати як одну з форм державного регулювання економіки. Його завданняполягає у комплексному використанні всіх елементів соціальної та економічної політики держави для досягнення поставленої мети. Програмування передбачає формулювання цілей, а також визначення матеріальних і фінансових засобів їх реалізації.

Програмування як засіб державного регулювання в капіталістичних країнах набуло значного розвитку у 50-х роках ХХ сторіччя. Соціалістичні країни на той час розвивали методи народногосподарського планування, проте навіть у такому плануванні, командно-адміністративному за сутністю, також використовувалися методи програмування або, точніше, програмного планування.

Соціальна програма - це зміст і план діяльності з викладом основних цілей і завдань вирішення соціальних (ой) проблем (и), характеру заходів, уточненням термінів виконання та визначенням учасниківпроцесів та їх рольових функцій.

Соціальна проблема - це об'єктивно виникає в процесі функціонування та розвитку суспільства протиріччя; комплекс питань, які потребують вирішення засобами соціального управління.

Спочатку створюється документальна база, де встановлюються межі будь-якої діяльності: визначаються права та обов'язки, повноваження і обмеження організацій та окремих громадян, визначається, що і яким чином має відбуватися, хто за це відповідальний і де взяти на це гроші. Створюється інституційна база - мережа органів і служб, відповідальних за розробку та впровадження певних напрямків соціальної політики. Визначаються джерела та методи фінансування окремих сфер соціальної політики, соціальних програм: де саме кошти акумулюватимуться, в який спосіб вони туди потраплятимуть і в який спосіб витрачатимуться.

У практиці соціальні програми поділяються на такі види:

• доходів і цін;
• зайнятості та соціально-трудових відносин;
• охорони здоров'я населення і розвитку охорони здоров'я;
• соціального захисту населення та його окремих груп (інвалідів, літніх, колишніх військовослужбовців та членів їх сімей, і т.п.);
• освіти;
• сім'ї, материнства і дитинства;
• діти та ін

Довгострокова цільова соціальна програма повинна формуватися на термін понад 10 років. Цільова програма - це скоординоване по цілях, термінах, змістом поточне і перспективне плануваннякомплексу заходів, спрямованих на вирішення тих чи інших соціальних проблем, на основі раціонального використання матеріально-технічних, кадрових і фінансових ресурсів. Така програма передбачає цілеспрямоване взаємодія всіх її учасників, визначених виконавцями намічених програмних заходів.

Формування програми вимагає проведення наступних поетапних розробок:

1. Формулювання та експертний аналіз проблемної ситуації;

2. Концептуальна розробка планованої програми;

3. Інформаційний пошук даних, що вводяться;

4. Власне формування програми;

5. Прогнозування результатів реалізації програми;

6. Розробка стандартизованих показників ефективності програмних заходів;

7. Розробка управління реалізацією програми.

Концептуальна розробка планованої програми передбачає:

• розробку концепції вирішення проблеми в цьому часовому періоді;
• визначення мети і підцілей програми;
• формування плану заходів;
• розробку моделі організаційної інфраструктури системи, в рамках якої передбачається реалізувати програму (структурно-функціональна модель системи);
• визначення підходів до інформаційного забезпечення системи (визначення джерел інформації, виду і форм вхідних і вихідних даних).

Соціальне програмування, його логіка спирається на певні закономірності, які складають принципи програмування.

1. Принци єдності економіки та політики. Розробка та впровадження програм неможливі без наявності політичної волі. Разом з тим, програми мають бути узгоджені з економічними можливостями держави.

2. Принцип наукової обґрунтованості та ефективності рішень. Він означає необхідність врахування дії всієї системи законів розвитку суспільства, передбачає глибоке вивчення і практичне використання досягнень сучасної науки, удосконалення інформаційного та методичного забезпечення.

3. Принцип поєднання загальних та локальних інтересів. Передбачає необхідність узгодження інтересів різних класів, соціальних груп, суспільства в цілому з метою уникнення підвищення соціальної напруги у суспільстві.

4. Принци єдності процесу розробки, можливості та контролю виконання програм.

Класифікація соціальних програм. Класифікувати соціальні програми можна за різними критеріями: спрямованістю, територіальним масштабам, термінам дії, рівнем комплексності. За спрямованістю програми поділяються на такі види:

• спрямовані на попередження негативних соціальних наслідків будь-яких процесів або явищ (програми соціального страхування);

• спрямовані на подолання негативних соціальних явищ або процесів — програми адресної допомоги, житлових субсидій, соціальної допомоги одинакам або інвалідам;

• спрямовані на розвиток будь-якої соціальної сфери, або соціальної групи (розвиток молоді, покращення здоров’я нації тощо).