Правосуб’єктність та правовий режим іноземців

Правосуб’єктність (правоздатність, дієздатність та деліктоздатність) фізичної особи у МПП прийнято визначати за допомогою колізійної прив’язки «особистий закон фізичної особи». (Особистий закон фізичної особи (lex personalise) широко застосовується для встановлення правосуб’єктності фізичної особи та існує в двох різновидах: закон місця проживання (lex domicilii)

Згідно ч.1 ст.17 Закону України «Про міжнародне приватне право», виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи визначається особистим законом. Правила щодо встановлення особистого закону фізичної особи встановлені в ст.16 Закону.

В законодавстві України встановлено, що іноземці та особи без громадянства мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України (ч.2 ст.17 ЗУ «Про МПП») (Прикладом обмеження дієздатності іноземців в Україні є положення Земельного кодексу України, що передбачають неможливість для них набути у власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення, ч.ч.2,4 ст.81 Земельного кодексу України).

Колізії щодо дієздатності фізичної особи у МПП виникають у зв’язку з тим, що законодавства окремих держав по-різному вирішують питання її настання та обмеження, тобто встановлюють різний вік, з якого настає повна дієздатність, різні умови, підстави та обсяг її обмеження тощо. (Так, наприклад, повна дієздатність фізичної особи за законодавством Німеччини та Англії настає з 18 років, у Швейцарії та Японії з 20 років, в Аргентині – 22 років.)

Водночас законодавством багатьох держав передбачено обставини, за яких настання повної дієздатності може бути знижений (реєстрація шлюбу та ін.). Також можуть мати місце відмінності стосовно обмеження дієздатності повнолітніх осіб, оскільки не всі держави визнають обмеження дієздатності через марнотратство чи фізичні вади та ін.

В основному в практиці МПП колізійні питання дієздатності вирішуються за особистим законом фізичної особи. Загальновизнаним у міжнародних приватно-правових відносинах є застосування особистого закону для визначення дієздатності фізичної особи: особа, яка є дієздатною за особистим законом, повинна вважатися такою і в інших державах.

При цьому у більшості держав «сім’ї континентального права» дієздатність іноземних громадян визнається за законом їх громадянства, а щодо осіб без громадянства – за законом місця їх проживання.

Що стосується нашої держави, то відповідно до ст..18 Закону України «Про міжнародне приватне право», цивільна дієздатність фізичної особи визнається її особистим законом; цивільна дієздатність фізичної особи щодо правочинів то зобов’язань, що виникають внаслідок завдання шкоди, може визначатися також правом держави місця вчинення правочинів або виникнення зобов’язань у зв’язку із завданням шкоди, якщо інше не передбачено законом.

Також загальноприйнятим у багатьох державах є положення, за яким питання визнання іноземця недієздатним чи обмежено дієздатним вирішується за законодавством тієї держави, до якої особа належить.

В Україні діє положення, згідно якого «підстави та правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи регулюється особистим законом цієї особи (ч.2 ст.18 ЗУ «Про МПП»).

Законодавством України встановлюються певні виключення щодо правоздатності іноземців. Так наприклад, для іноземців встановлюються наступні за­гальні виключення щодо правоздатності іноземців:

а)відповідно до п. 4 ст. 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам. Прийняті ж іноземними громадянами чи особами без громадянства у спадщину землі сільськогосподарського призначення, відповідно до п. 4 ст. 81 Земельного кодексу України, протягом року підлягають відчуженню;

б)іноземці не можуть обирати й бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування, а також брати участь у референдумі (ст. 23 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»);

в)іноземці не можуть бути членами політичних партій України (ст. 16 вказаного Закону);

г) іноземці не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або зайняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України (ч. 4 ст. 8 вказаного Закону). Так, наприклад, іноземець не може бути засновником фермерського господарства, оскільки, згідно зі ст. 5 Закону України «Про фермерське господарство»¹, таким правом наділені лише громадяни України; також тільки громадянина України може бути призначено на посаду судді (ст. 7 Закону Украї­ни «Про статус суддів»²) тощо.

ґ) на іноземців не поширюється загальний військовий обов'язок, вони не проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створе­них відповідно до законодавства України (ст. 24 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без грома­дянства»).

Також, існують відмінності у правовому статусі іноземців, які постійно проживають в Україні (іммігрантів), та іноземців, що перебувають в Україні тимчасово. Так, згідно із Зако­ном України «Про правовий статус іноземців та осіб без гро­мадянства», тільки іммігранти прирівнюються до громадян України у праві на трудову діяльність (ст. 8), на охорону здоров'я (ст. 10), на житло (ст. 12) і на освіту (ст. 14). На відміну від цього, іноземцям, які тимчасово перебувають на території України, медична допомога надається у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України «Про надання медичної допомоги іноземним громадянам» від 17 вересня 1996 р. № 1146³, де записано, що надання медичної допомоги іноземним громадянам, крім тих, які працюють у посольствах і консульствах іноземних держав, здійснюється за плату, якщо інше не передбачено законо­давством.

Питання освіти вказаних осіб вирішуються за постано­вою Кабінету Міністрів України «Про навчання іноземних громадян в Україні» від 26 лютого 1993 р. № 136. Навчання іноземців, які не мають постійного місця проживання на території України, є платним, якщо інше не встановлено міжнародними угодами України. По-різному вирішуються також питання щодо здійснення підприємницької та інвес­тиційної діяльності іммігрантами та особами, які тимчасо­во перебувають в Україні. Окрім того, як уже зазначалося, правоздатність іноземців, які тимчасово перебувають на території України, зумовлюється цілями їх в'їзду, тобто обмежується категорією візи.

В окремих сферах діяльності (інвестиційній, зовнішньотор­говельній, торговому мореплавстві) на основі міжнародних угод до прав і обов'язків іноземців застосовується переважно не національний режим, а режим найбільшого сприяння.

4. Правовий статус певних категорій іноземців в Україні. (іммігранти, іноземці, які тимчасово перебувають на території Ук­раїни, біженці, особи, яким надано політичний притулок)

Залежно від мети та терміну перебування² на території України можна виділити кілька категорій іноземних гро­мадян та осіб без громадянства.

Іммігранти— іноземці чи особи без громадянства, які отримали дозвіл на імміграцію і прибули в Україну на постійне проживання або, перебува­ючи в Україні на законних підставах, отримали дозвіл на імміграцію і залишилися в Україні на постійне проживан­ня. Право на імміграцію іноземців в Україну встановлено Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», більш детально умови та порядок імміграції в Україну визначено Законом України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 р.²

Особа, яка постійно проживає за межами України і от­римала дозвіл на імміграцію, в'їжджає на територію Украї­ни на підставі імміграційної візи (яка є чинною протягом року з дня її оформлення). Така віза оформляється дипло­матичним представництвом чи консульською установою України за зверненням такої особи.

Після постійного проживання на території України про­тягом не менш як п'яти років іноземного громадянина чи особу без громадянства може бути прийнято до громадян­ства України (натуралізовано).

Іноземці, які тимчасово перебувають на території Ук­раїни.Статус іноземних громадян та осіб без громадянства, що тимчасово перебувають на території України, залежить від мети та терміну їх перебування. Як уже зазначалося, в'їзд таких осіб на територію України здійснюється на підставі оформлених належним чином в'їзних візових до­кументів. Умови та порядок видачі візових документів іно­земцям встановлено Правилами оформлення візових доку­ментів для в'їзду в Україну (затверджені постановою Кабі­нету Міністрів України «Про запровадження нового порядку оформлення візових документів для в'їзду в Ук­раїну» від 20 лютого 1999 р. № 227¹) та Інструкцією про по­рядок оформлення візових документів іноземцям та особам без громадянства для в'їзду в Україну (затвердженою нака­зом Міністерства закордонних справ України від 7 квітня 1999 р. № 63, зареєстрованою в Міністерстві юстиції Украї­ни 9 квітня 1999 р. за № 223/3516)². Відповідно до назва­них нормативних актів віза має вигляд відмітки у паспорт­ному документі, що засвідчує право іноземця або особи без громадянства на в'їзд в Україну і транзитний проїзд через її територію, що їх оформлюють дипломатичні представниц­тва та консульські установи України¹ на підставі візових ан­кет і доданих до них документів².

Візи залежно від мети по­їздки бувають (позначаються літерним і цифровим кодом): дипломатичні, службові, ділові, для працівників рятуваль­них служб, студентські, для науковців, для працівників засобів масової інформації, для представників релігійних місій, для представників гуманітарних місій, для в'їзду з метою культурного і спортивного обміну, для в'їзду з метою туризму, приватні, імміграційні, для обслуговуючого пер­соналу транспортних засобів міжнародного сполучення, транзитні. Окремі з названих категорій віз (наприклад, віза для науковців, туристична, студентська, транзитна тощо) не дають іноземцеві або особі без громадянства права зміню­вати статус перебування на будь-який інший та звертатися за дозволом на постійне проживання в Україні. Залежно від періоду дії візи бувають короткотермінові (до шести місяців) і довготермінові (від шести місяців та п'яти років). Візи можуть оформлятися як разові, дво- та багаторазові, колек­тивні. У візовій етикетці (засвідчує факт видачі візи) зазна­чений термін, протягом якого іноземець або особа без гро­мадянства може в'їхати і перебувати в Україні чи здійсни­ти транзитний проїзд через її територію. У строк, вказаний у візі, іноземці зобов'язані залишити територію Україну.

Окремо слід звернути увагу на те, що на підставі статей 25, 31 і 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а також пунктів 15 і 16 Правил оформлення візових документів візу може бути анульовано (причому анулювання може відбутися як під час проходжен­ня прикордонного контролю іноземцем, так і під час пере­бування іноземця або особи без громадянства на території України).

Біженці.Правовий статус біженців на території України врегульовано Законом України «Про біженців» від 21 черв­ня 2001 р.¹, Законом України «Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців» від 10 січня 2002 р.² та Конвенцією про статус біженців від 28 липня 1951 р.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про біженців» біженцем визнається особа, яка не є громадянином Украї­ни і через цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національ­ності, громадянства (підданства), належності до певної со­ціальної групи або політичних переконань перебуває за ме­жами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни чи не бажає користува­тися цим захистом через такі побоювання, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї через зазначені побоювання.

Особа, якій надано статус біженця відповідно до законо­давства України, не може бути вислана або примусово по­вернута до країн, де її життю або свободі загрожує небезпе­ка через її расу, віросповідання (релігію), національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

Окремо слід підкреслити, що розділом ІУ Закону Украї­ни «Про біженців» передбачено права та обов'язки біженців на території України (при цьому приписи Закону різняться щодо осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлен­ня документів для вирішення питання про надання статусу біженця та осіб, яким вже надано статус біженця). Загаль­ним правилом є надання біженцям національного правового режиму (тобто вони користуються такими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і грома­дяни України, — за винятками, встановленими Конститу­цією та законами України); але в окремих випадках перед­бачено надання біженцям додаткових прав (наприклад, пра­ва на одержання грошової допомоги, пенсії та інших видів соціального забезпечення в порядку, встановленому зако­нодавством України, права на користування житлом, нада­ним у місці проживання).

Особи, яким надано політичний притулок.Відповідно до ст. 26 Конституції України, ст. 4 Закону України «Про пра­вовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземцям і особам без громадянства може бути надано притулок у по­рядку, встановленому законом. На жаль, на сьогодні тако­го спеціального закону в України не прийнято, її внутрішнім законодавством це питання не врегульоване. Слід зазначити, що право фізичної особи на отримання притулку закріплено також у ст. 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 р., відповідно до якої кож­на людина має право шукати притулок від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком. Це право не може бути використане у разі переслідування, заснова­ного на вчиненні неполітичного злочину або діяння, що су­перечить цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй. Зазвичай рішення про надання політичного притулку прий­мається в індивідуальному порядку головою відповідної дер­жави або уповноваженим ним органом.

Дістати політичний притулок особа може, якщо вона пе­реслідується за свою громадянсько-політичну діяльність й такі переслідування мають індивідуальний характер.

Необхідні нормативні документи та літературні джерела:

Мироненко І.В. Міжнародне приватне право: Навчальний посібник. – К.: Алерта, 2012. -272с.

Фединяк Г.С. Міжнародне приватне право: Підручник/ Г.С. Фединяк, Л.С. Фединяк. – 4-те вид. (перероб. І доп.) – К.: Атіка, 2009. – 500с.

Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 року.