Розладнання державного життя

Одночасно з розвалом господарства посилювалося розладнання державного життя, державного управління. Діяльність губернських і повітових комісарів Тимчасового уряду здебільшого паралізувалась втручанням виконкомів рад робітничих і солдатських депутатів. Генеральний Секретаріат Центральної Ради фактично не мав своїх органів на місцях та не мав і ніяких коштів. Тимчасовий уряд не давав йому грошей, не звертався до нього ні з якими справами, повністю його ігнорував. Тимчасовий уряд і есеро-меншовицькі лідери ВЦВК, втрачаючи все більше реальну владу, вирішили форсувати перебудову Росії. Із цією метою 1 вересня Росія була проголошена республікою, а 14 вересня в Петрограді зібралася так звана Демократична нарада, яка обрала Тимчасову раду республіки (Передпарламент). Це була спроба спрямувати країну на шлях парламентського розвитку. Більшовики річуше виступили проти Демократичної наради Передпарламенту, продовжуючи підготовку до збройного повстання. Центральна Рада, розглядаючи Демократичну нараду як представницю широких кіл російської демократії, вирішила взяти участь у ній і надіслала свою делегацію. У наказі своїй делегації Центральна Рада сформулювала ряд важливих вимог, які вона висувала перед Демократичною нарадою. Зокрема, вона вимагала сформувати однорідний, революційний та соціалістичний уряд, відповідальний перед демократією всіх народів Росії, передати всю владу в Україні до рук Української Центральної Ради й її Генерального Секретаріату. Але більшість делегатів Демократичної наради негативно ставились до виступів представників України, а в Передпарламенті українцям було відведено всього кілька місць. Відверте нехтування українських інтересів демократичними силами Росії примушувало Центральну Раду до адекватних дій. 27 вересня Генеральний Секретаріат на засіданні Малої Ради виступив із програмною декларацією, в якій накреслив перспективи своєї діяльності. Загальним своїм завданням він вважав “об’єднання всієї української землі і всього українського народу в одній автономній одиниці”. Серед практичних завдань передбачалася організація загонів вільного козацтва для самооборони населення, проведення земельної реформи за принципом, що “трудящим масам на Україні належить право на землю, що вони її обробляють”, створення економічного комітету для регулювання виробництва та розподілу продукції, підвищення оподаткування багатих верств населення, заснування українського національного банку та ін. Особливо інтенсивно йшло створення вільного козацтва. Це засвідчив Всеукраїнський з’їзд вільного козацтва, який працював 3-7 жовтня в Чигирині на Київщині. У його роботі взяли участь 200 делегатів, які представляли 60 тис. вільних козаків із Київщини, Чернігівщини, Полтавщини, Катеринославщини, Херсонщини та Кубані. Серед загонів вільного козацтва найбільш організованим був Гайдамацький курінь Херсонщини, який налічував понад 8 тис. козаків. З’їзд обрав Генеральну раду вільного козацтва й схвалив статут вільного козацтва, розроблений Українським військовим генеральним комітетом. Почесним військовим отаманом вільного козацтва було обрано командира 34-го українізованого корпусу російської армії генерал-лейтенанта Павла Скоропадського – нащадка старовинного козацько-старшинського роду. П.Скоропадський (1873-1945) після Лютневої революції 1917 р. приєднався до українського національно-визвольного руху, українізував 34-й армійський корпус, який був перейменований на 1-й Український корпус. Цей корпус у листопаді 1917 р. не пропустив збільшовичені війська з фронту на Київ, урятувавши Центральну Раду. Але неприхильне ставлення останньої до регулярного війська, і до особи Скоропадського зокрема, змусило його наприкінці 1917 р. відмовитися від командування 1-м Українським корпусом, який був у грудні 1917 р. демобілізований. Цей вчинок діячів Центральної Ради завдав великої шкоди боротьбі самої Ради проти більшовиків наприкінці 1917 – на початку 1918 року.

З’їзд народів Росії

Надзвичайно важливим залишалося питання про майбутній устрій Російської держави та місце в ній автономної України. Для обговорення й розв’язання цього питання Центральна Рада скликала в Києві з’їзд представників народів Росії, який працював 8 – 15 вересня 1917 р. у приміщенні Педагогічного музею. У з’їзді брали участь представники татар, грузинів, латишів, литовців, поляків, євреїв, білорусів, естонців, молдаван, донських козаків і союзу козацьких військ та бурятів – усього 93 чол. Від росіян нікого не було, але на з’їзд прибув представник Тимчасового уряду, зрусифікований український письменник-кадет Максим Славинський. М.Грушевський, вітаючи з’їзд від імені Центральної Ради, заявив, що федеративна Росія продовжує залишатися лозунгом даного моменту: “На цьому гаслі об’єднуються з нами всі головні народності і області Росії”. Від імені Тимчасового уряду М.Славинський сказав, що для Росії єдиною формою, яка забезпечить і політичні, і національні свободи, є форма автономного устрою, а для всієї держави – автономно-федеративна форма. Але проголосити федеративний устрій можуть тільки Всеросійські установчі збори. У постанові “Про федеративний устрій Російської держави” з’їзд визнав, що “Росія повинна бути федеративною демократичною республікою”. Для розробки й проведення заходів з організації Спілки народів з’їзд обрав Раду народів на чолі з М.Грушевським і з місцем перебування у Києві.