Цілі,принципи,система,договірні форми співробітництва з Україною.

НАТО заснована Північноатлантичними договором, який був підписаний 4 квітня 1949р. і набрав чинності 24 серпня 1949р. На сьогодні члени НАТО є 26 держав.Основною метою НАТО є забезпечення стабільності та добробуту в Північноантлантичному регіоні.Відповідно до ст. 5 Північноантлатичного договору члени організації розглядають збройний напвд на одного або декількох із них у Європі або Північній Америці як напад на всіх учасників договору..Якщо такий збройний напад відбудеться, кожний член організації в порядку здійснення права на індивідуальну або колективну самооборону,визначено ст. 51 Статуту ООН, прийняв на себе зобов"язання надати стороні або сторонам,що зазнали нападу,таку допомогу, яку визнає необхдною,включаючи застосування збройної сили.НАТО має сповістити Раду Безпеки ООН про будь-який збройний напад і про всі заходи,вижиті в наслідок ньго.Такі заходи мають бути припинені після дії Ради Безпеки,необхідних для відновлення та пвдтримання миру. Держави-члени НАТОзабов"язалися утримуватися у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування будь-яким способом, несумісним із цілями ООН,вирішувати всі свої спори мирними засобами,сприяти подальшому розвитку мирних і дружніх відносин між народами.У зв"язку з корінними змінами В Єаропі та розпуском Організації варшавського Договору на початку 90-х років НАТО заявило про нову концепцію свого стратегічного розвитку(Лондонська декларація "північноатлантичний алянс у процесі змін" від 6 липня 1990р.)включаючи пропозиції щодо розвитку співробітництва з деравами Центральної та східної Європи широкого спектара політичних і військових питань.7-8 листопада 1991р. головами держав і урядів, що брали участь у сесії Ради НАТО в Римі,були прийняті Нова стратегія концепція Алянсу та Римська декларація про мир і співробітництво.У Заяві Ради НАТО, зробленій у Брюсселі в 1994р.,було оголошено про початок програми "Партнерство в ім"я миру".Подальше поглиблення співпраці відбулось у 1997 році внаслідок підписання Хартії про Особливе партнерство в Мадриді, яка відкрила шлях для проведення консультацій та співпраці з питань євроатлантичної безпеки. Відповідно до Хартії була створена Комісія Україна — НАТО. Цей орган ухвалює рішення та здійснює управління заходами співробітництва.з 18 до 20 жовтня 2005 року відвідини північноатлантичною радою НАТО (ПАР) України. Постійні представники 26 країн-членів НАТО та Генеральний секретар взяли участь у засіданні Комісії Україна — НАТО; з 23 до 24 жовтня 2005 року — Саміт НАТО — Україна у Вільнюсі, Литва. Генеральний секретар НАТО заявляє, що Альянс готовий надати Україні допомогу в здійсненні політичних і військових реформ, необхідних для членства Києва у НАТО. Міністр оборони США обіцяє Києву всебічну підтримку Вашингтона; 20062008 роки — НАТО оголушує політику відкритих дверей щодо вступу України. 15 січня2008 - подання офіційної заяви щодо можливості приєднання України до Плану дій з членства (ПДЧ) в НАТО (так званий "лист трьох", який був підписаний Президентом України Віктором Ющенко, прем’єр-міністром Юлією Тимошенко і головою Верховної Ради Арсенієм Яценюком). 3 квітня2008 на Бухарестському Самітi на рівні Глав держав та урядів держав-членів Північноатлантичної Ради одностайно було погоджено Декаларацію, у якої Україну (поряд з Грузією) було запевнено у майбутньому отриманні членства у НАТО.

144.Поняття і загальна характеристика міжнародного гуманітарного права.Міжнародне гуманітарне право є галуззю права, логічно розвиваючою і нормативно закріпляючою цілий комплекс соціальних норм, сформованих протягом усієї історії людства й поєднуючою: закони і звичаї війни (у т.ч. гуманні й обмежуючі засоби і методи ведення війни); загальнолюдські цінності; релігійні приписи; морально-бойові кодекси воїна; внутрішні правові акти держав (у т.ч. військові статути й інструкції); міжнародні відносини в сфері регуляції збройних конфліктів і захисту жертв війни. Принципи міжнародного гуманітарного права є тим елементом системи міжнародного права, який шляхом переносу змісту соціальних норм в область юридичних відносин здійснює логічний і смисловий зв'язок права з відповідними соціальними нормами і забезпечує відповідність нормативно правових актів цілям і змісту міжнародного гуманітарного права, тим самим удосконалюючи структурну цілісність і соціальну значимість даної галузі міжнародного права.Можна виділити наступні обов'язкові ознаки внутрішнього (не міжнародного) збройного конфлікту, що дозволяє більш широко застосовувати норми міжнародного гуманітарного права, включаючи мінімальні гуманітарні і процесуальні гарантії, а також правовий механізм відповідальності при їхньому порушенні: більш високий рівень збройного насильства, чим при порушеннях суспільного порядку, окремих і спорадичних актах насильства; колективний характер бойових дій і наявність організованості сторін конфлікту. Структура галузевих принципів міжнародного гуманітарного права: принцип гуманності; принцип військової необхідності; принцип поваги; принцип захисту та пр-п відповідальності.

145.Міжнародні злочини та злочини міжнародного характеру та їх вплив на міжнародні відносини.Міжнародні злочини можна поділити на 3 групи: ординарні,особливо небезпечні міжнар.злочини,найтяжчі міжн. злочини.Ординарні не мають явно виражеих ознак,зафіксованих відповідним міжн.-прав. нормами.Ці ознаки встановлюються на основі міжн.зобовязань держ.Особливо небезпечні повязані з порушеням міжн-правов.норм.Це дії.що являють загрозу загальному миру і безпеці.Найтяжчі становлять групу міжн. правопорушень,ознаки яких як правило чітко сформульовано у міжн.договорах,угодах та ін.актах.При вчиненні таких злочинів порушуються основоположні принципи МП.Їх називають також злочинами проти людства.Їх поділяють на 3 групи: злочини проти миру; воєнні злочини(поруння законів і звичаїв війни);проти людяності (убивства, винещення, заслання та інші).

146.Співробітництво держав у бородьбі з злочинністю і його основні міжнародно правові форми.Міжнар. співробітництво в боротьбі зі злочинністю це обєднаня зусиль держ. та ін.учасників міжнародних відносин з метою підвищення ефективності запобігання злочинам,боротьби з ними і виправлення правопорушників. Воно здійснюється на 3 рівнях: двосторонньоиу; регіональному; у рамках багатосторонніх угод.Особливе місце в міжн. співробітництві посідає Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол), яку створено в 1923р.у Відні.Із неурядової організації Інтерпол перетворився на міжурядову і нині обє`днує понад 170 держ. Вищим органом Інтерполу є Генерал. асамблея,сесії якої проходять 1раз на 1р. Виконавчий комітет фомується з представ-ників регіонів.Постійно діючим апаратом є секратеріат.Відповідно до статуту Інтерпол забезпечує і розвиває взаємне співробіт-ництво органів кримінал. поліції в межах чинного законод. створює і розвиває уста-нови,що можуть сприяти запобіганню злочинів.Основна його робота-організація співробітн.по конкретним кримін. справам шляхом прийому,аналізу і передавання інформ.Принципи дяльності:протидія-організованій злочинності, наркобізнесу,міжн. терирозму,сексбізнесу та торгівлі людьми,фальшивомонетництву,злочинам у сфері інтелектуал. власності.Напрями міжн. співробітн. в боротьбі зі злочинністю: підписання та реалізація договорів про боротьбу зі злочинами; надання правової допомоги (враховуючи екстрадицію);розробка міжн.норм і стан-дартів,які забезпечують захист прав і людини у сфері правопорядку; взаємодія у виявленні.запобіганні і розкритті злочинів.Конкретні форми співробітництва і його обсяги залежать від самих держав, їхніх потреб і матеріальних ресурсів, внутрішнього законодавства і прийнятих на себе міжнародних зобов'язань. Обов'язок держав співробітничати одна з одною, звичайно, припускає сумлінне дотримання державами норм міжнародного права і Статуту ООН. Якщо ж якась держава ігнорує свої зобов'язання, що витікають із загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, то тим самим ця держава підриває основу співробітництва.Основними напрямками співробітництва є: підтримка миру і безпеки;загальна повага прав людини;здійснення міжнародних відносин в економічній, соціальній, культурній, технічній і торговій галузях відповідно до принципів суверенної рівності і невтручання;співробітництво з ООН і вживання заходів, передбачених її Статутом; сприяння економічному зростанню у всьому світі.

147.Міжнародна боротьба з тероризмом і її значення в на сучасному етапі.Тероризм швидкими темпами активізується і набуває міжнар.характеру.Розгул міжн.тероризму висуває перед міжн.співтовариством гостру необхідність рішуче покінчити з цим явищем. Одним із дієвих засобів боротьби з міжн. тероризмом є сучасне МП,що відповідно до Статуту ООН покликане забезпечити безпеку життєдіяльності міжн.співтовариства. Важливою рушійною силою у сфері розвитку міжн.-правов.боротьби з тероризмом являє собою розвиток і зміцнення міжн. співробітн.В арсеналі заходів міжн.-правов.характеру, спрямованих на боротьбу з тероризмом на сучасн. етапі,є певний комплекс актів серед яких можна назвати Конвенції,прийняті у 1937р.(про припинення тероризму і пока-рання за нього і про створення міжн. карного суду.У 1977р.прийнята Європ. Конвенція про боротьбу з тероризмом. Є значна кількість резолюцій, прийнятих Генер.Асамблеєю ООН.

149.Міжнародна протидія корупції. Незаперечним фактом на сьогодні є те, що таке ганебне явище як корупція перестає бути проблемою окремо взятої країни.Воно з кожним роком набуває транснаціонального масштабу, створює загрозу стабільності й безпеці громадянського суспільства, руйнує етичні цінності та уявлення населення про справедливість.Ефективна протидія цьому злочинному явищу, крім наявності відповідної політичної волі, вимагає належного законодавчого забезпечення, тобто запровадження дієвого комплексу нормативно-правових положень, що регулюють механізми запобігання корупції та посилення відповідальності осіб, винних у вчиненні корупційних діянь.З огляду на це, однією з найбільш вагомих подій в історії сучасних міжнародно-правових відносин у сфері запобігання та протидії корупції є підписання міжнародною спільнотою 9 грудня 2003 року в м. Меріда (Мексика) Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції – найбільш змістовного міжнародного акту, спрямованого на попередження та боротьбу з корупцією, як у світовому так і у національному масштабі. Після цієї події 9 грудня за ініціативою ООН святкується як Міжнародний день боротьби з корупцією.Отже, на сьогодні цей документ являє собою так званий базис для приведення національного законодавства кожної держави-учасниці у відповідність з загальновизнаними методами та заходами щодо попередження та протидії корупції.В основу згаданої Конвенції органічно покладено дві ключові засади: заходи щодо запобігання корупції та боротьба із цим явищем.Сфера запобігання корупції – це система регулятивних правовідносин, які спрямовані на попередження корупційних проявів у державі шляхом удосконалення правових норм, правових механізмів та заходів державного впливу, спрямованих на запобігання корупції як явища на різних рівнях.Проте,сфера боротьби з корупцією – це система правоохоронних, переважно кримінально-правових та адміністративно-правових заходів, спрямованих на притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні корупційних діянь, що мають на меті покарання, превенцію протиправних дій і виховання населення у дусі поваги до закону, створення в державі атмосфери нетерпимості та непримиренності до проявів корупції.

151.Екстрадиція як інститут правової допомоги між державами.Екстрадиція це видача злочинців,тобто передача злочинця держ.,на території якої він перебуває ін.держ. для притягнення злочинця до кримінал. відповідал.або виконання вироку.який набрав чинності. Екстрадиція (видача злочинців)-форма міжнародної співпраці держав в боротьбі зі злочинністю.Полягає в арешті і передачі однією державою іншій(по запиту)особи, що підозрюється або обвинувачується в скоєнні злочину або ж засудженого злочинця. Видача злочинців—право держави,але не його обов'язок.Обов'язком вона стає лише за наявності двостороннього договору про взаємну правову допомогу по кримінальних справах.Видача може здійснюватися лише відносно певних злочинів—як правило,їх список або критерії їх визначення(тяжкість покарання тощо)встановлюється в договорі.Традиційно повинне дотримуватися правило«подвійної підсудності»,тобто злочин,за здійснення якого запрошується видача,повинен признаватися таким в законодавстві як запрошуючої, так і запрошуваної сторони.При цьому договорами встановлюються умови, які дозволяють відмовити у видачі. До них відносяться, головним чином, обгрунтовані підозри запрошуваної держави про те, що особа переслідується по політичних мотивах або що у разі видачі воно може бути піддане тортурам або страті.Сучасне МП визнає право екстрадиції суверенни.правом кожної держ.Видача злочинців є юр.обовязком держ. лише за наявності спеціальн.угод між заінтересованими держ.За відсутності таких угод вимога про видачу може бути задоволена,в тому числі на основі взаємності.Відпов.до практики,яка склалася, вимога подається диплом. каналами, якщо в договорі про видачу не встановлено ін.Видачі злочинця може вимагати держава:громадянином якої є злочинець;на територ., якої вчинено злочин або якій злочином завдано збитків.У більшості держ.видачі не підлягають свої громадяни.За загальноприйнятими нормами МП видача злочинців не допускається також у ті держ.де виданій особі може загрожувати смертна кара або застосування катувань.

150.Міжнародне співробітництво у боротьбі з торгівлею людьми.Рабство, работоргівля, торгівля жінками й дітьми. Відповідно до Конвенції щодо рабства 1926 р. рабство визначається як положення або стан людини, над которим здійснюються деякі або всі повноваження, властивому праву власності (п. 1 ст. 1). Торгівля невільниками являє собою всякий акт захоплення, придбання або поступки людини з метою продажу його в рабство; усякий акт придбання невільника з метою продажу його або обміну невільника: усякий акт поступки шляхом продажу або обміну невільника, придбаного з метою продажу або обміну, так само як і взагалі всякий акт торгівлі або перевезення невільників (п. 2 ст. 1). Держави - учасники Конвенції 1926 г. прийняли зобов'язання робити один одному взаємне сприяння для досягнення знищення рабства й торгівлі невільниками (ст. 4). В 1953 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила протокол, що вніс деякі зміни в Конвенцію 1926 р., а в 1956 р. була прийнята Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі й інститутів і звичаїв, подібних з рабством. Під такими інститутами й звичаями відповідно до Додаткової конвенції розуміються: боргова кабала; кріпосний стан: обіцянка видати заміж або выданье заміж жінки за винагороду без права відмови з її боку; право чоловіка жежцины або його родини передавати її за винагороду іншій особі; передача жінки після смерті чоловіка в спадщину іншій особі; передача ребенка або підлітка моложе 18 років своїми родителями або опікунами іншій особі за винагороду або без такого з метою експлуатації цього ребенка або підлітка або його праці (ст. 1). Перевезення або спроба перевезення рабів з однієї країни в іншу якими б те не було транспортними засобами або співучасть у таких уважається карним злочином за законами держав - учасників Додаткової конвенції 1956 р., і особи, визнані винними в цих злочинах, підлягають суворим покаранням (п. 1 ст. 3). У зв'язку з тим що проституція й супровідне її зло, якимсь є торгівля людьми, що переслідують мети проституції, несумісні з достоїнством і цінністю людської особистості й загрожують добробуту людини, родини й суспільства, в 1950 р. була укладена Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми й з експлуатацією проституції третіми особами. У питаннях співробітництва держав у боротьбі з міжнародною злочинністю проблема юрисдикції є однієї із самих актуальних. У даному контексті термін «юрисдикція» розуміється у вузькому змісті, а саме: правочинність судів певні держави розглядати справи, віднесені до їхньої компетенції, приймати по них рішення або виносити вироки. При цьому залежно від конкретної справи прийнято розрізняти карну, адміністративну, цивільну або іншу юрисдикцію. У більшості багатобічних конвенцій по боротьбі зі злочинністю встановлюється, що зафіксовані в них правопорушення підпадають під юрисдикцію тієї держави, на чиїй території вони зроблені, або якщо вони зроблені на борті судна або літального апарата, зареєстрованого в цій державі, або якщо передбачуваний правопорушник є громадянином цієї держави. Також у багатьох конвенціях передбачається юрисдикція держави, на території якого виявився передбачуваний правопорушник. Іншими словами, у більшості випадків конвенції виходять із принципу альтернативної юрисдикції - або видай, або суди (aut dedere aut judicare). Хоча в деяких випадках (піратство, работоргівля, несанкціоноване віщання з відкритого моря) використовується принцип універсальної юрисдикції, відповідно до якого вповноважений корабель (судно або літальний апарат) будь-якої держави має право припинити зазначені правопорушення й залучити осіб, винних у їхньому здійсненні, до відповідальності відповідно до законодавства держави прапора корабля.

17.Міжнародні звичаї та міжнародні узвичаєння.Міжнародний--звичай —загальна міжнародна практика, яка скл за певний проміжок часу, визнається субэктами міжнар права або мыжнар співтовариством в цілому, і перетвор в міжнар звичаєву норму. Міжнар звичаєве право або міжнар-правовий звичай виникає і діє тільки зі згоди суб’єктів.(згода може бути мовчазною),неодноразового застосування і може бути визнана як право якщо викор-ся як аг поширена практика. Для правового звичаю притаманне зоб-ння.Звичаєва норма при своєму виникненні не може бути аг-поширеною у багатьох держав, вона виникає між двома державами, але має властивість поширення і всебічного застосування та поєднання визнання цього звичаю багатьма державами. Звичаєва норма врешті решт стає нормою міжнародного права. Від норм міжнародного права необхідно відрізняти міжнародні узвичаєння, тобто певні правила поведінки держав чи їх представників, які не мають правового характеру. Міжнародні узвичаєння стосуються найменш важливих аспектів відносин між державами, зокрема міжнародного етикету, і не мають юридичних засобів захисту. Порушення узвичаєнь може тягти різноманітні неправові наслідки, в т.ч. політичні, моральні, культурні, але характеру міжнародного правопорушення порушення міжнародного узвичаєння не має.

153.Особливості правового регулювання міждержавних інтеграційних об’єднань.Найбільший розвиток інтеграційні об'єднання різного типу одержали в другій половині XX ст. Історично інтеграція еволюціонує через кілька основних ступенів кожен з яких свідчить про рівень її зрілості. У цілому можна виділити шість етапів, для яких характерні свої особливості.На першому рівні, коли країни ще тільки роблять перші кроки до взаємного зближення, між ними полягають преференційні торговельні угоди. Вони можуть підписуватися або на двосторонній основі між двома державами, або між вже існуючим інтеграційним угрупованням і окремою країною або групою країн. Відповідно до цих угод країни надають одна одній більш сприятливий режим, ніж третім країнам.На другому рівні інтеграції країни переходять до створення зони вільної торгівлі, що передбачає вже повне скасування митних тарифів у взаємній торгівлі товарами і послугами при збереженні національних митних тарифів у відносинах із третіми країнами. У більшості випадків умови зони вільної торгівлі поширюються на всі товари, крім продукції сільського господарства. Зона вільної торгівлі може координуватися невеликим міждержавним секретаріатом, розташованим на території однієї з держав-членів, але найчастіше обходиться і без нього, погоджуючи основні параметри свого розвитку на періодичних нарадах керівників відповідних відомств.Третій рівень інтеграції пов'язаний зі створенням митного союзу – погодженим скасуванням національних митних тарифів і введенням загального митного тарифу та єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі відносно третіх держав. Митний союз передбачає безмитну внутрішньоінтеграційну торгівлю товарами та послугами і повну свободу їхнього переміщення усередині регіону. Звичайно митний союз вимагає створення вже більш розвинутої системи міждержавних органів, що координують проведення погодженої зовнішньоторговельної політики. Найчастіше вони приймають форму періодичних нарад міністрів, що керують відповідними відомствами і у своїй роботі спираються на постійно діючий міждержавний секретаріат.Коли інтеграційний процес досягає четвертого рівня – спільного ринку, – країни, що інтегруються, домовляються про свободу руху не тільки товарів і послуг, але і факторів виробництва – капіталів, робочої с і технологій. Координація здійснюється на періодичних нарадах (звичайно1–2 рази на рік) глав держав і урядів країн-учасниць, на значно частіших зустрічах міністрів, що спираються на постійно діючий міждержавний секретаріат (наприклад, у ЄС – Європейська рада глав держав і урядів, Рада міністрів ЄС і Секретаріат ЄС).

Нарешті, на п'ятому, найвищому, рівні відбувається повна інтеграція, що припускає проведення єдиної економічної, валютної, бюджетної, грошової політики, уведення єдиної валюти, встановлення органів наднаціонального регулювання усередині інтеграційного угруповання. Уряди узгоджено відмовляються від частини своїх функцій на користь наддержавних органів, що наділяються правом приймати рішення з питань, що стосуються організації, без узгодження з урядами країн-членів (наприклад, у ЄС – Комісія ЄС).

85.Постійна палата третейського суду. Компетенція та склад. Це орган арбітражного вирішення міжнародних спорів, заснований першою Гаазькою конференцією миру 1899 відповідно до положень Гаазької конвенції про мирне вирішення міжнар. зіткнень, прийнятої Гаазькою конференцією миру і переглянутої та прийнятої знову Гаазькою конференцією миру 1907. За цією Конвенцією держава-сторона призначає на 6 років (з можливістю продовження ще на один строк) 4 відомих та авторитетних фахівців міжнар. права до заг. списку Палати. Якщо держави-учасниці бажають звернутися до послуг Палати, а також якщо вони не дійшли згоди щодо складу третейського суду, кожна з них має право призначати від себе 2 членів Палати, з яких тільки один може бути її гр-нином. Зі складу утвореного таким чином суду обирається старший суддя. Міжнар. бюро, яке є канцелярією Палати, здійснює орг.-тех. забезпечення роботи третейського суду. Ним керує постійна адм. рада, яка складається з дип. представників країн-учасниць, акредитованих при уряді Нідерландів. Головує у раді міністр закордонних справ Нідерландів.Гаазькі конвенції 1899 і 1907 містять правила, котрі застосовуються до третейського розгляду, якщо сторони не дійшли згоди послуговуватись ін. правилами. Третейське рішення є обов'язковим тільки для сторін у спорі. Найактивніший період діяльності Палати припадає на період 1902—32, коли було вирішено 21 справу. Кількість звернень до П. п. т. с. зменшилася у зв'язку з діяльністю Постійної палати міжнародного правосуддя (з 1920), а потім її правонаступника — Міжнародного суду ООН (з 1946). Місцеперебування П. п. т. с. — м. Гаага (Нідерланди).

142.Регіональна безпека, її співвідношення, із універсальною системою безпеки.Розрізняють два види системи колективної безпеки: універсальну і регіональну. Універсальна система колективної безпеки базується на положеннях Уставу ООН і включає засобу мирного дозволу суперечок (Глава VI), спільні дії (превентивного й примусового характеру) у випадку акту агресії (Глава VII) і заходу щодо роззброювання (ст. ст. 11, 26, 47). Як ми вже відзначали, відповідно до Уставу ООН головна відповідальність за підтримку міжнародного миру й безпеки в рамках універсальної системи колективної безпеки покладена на Рада Безпеки ООН. Це єдиний орган системи ООН, правочинний ухвалювати рішення щодо застосуванні превентивних і примусових дій аж до створення багатонаціональних збройних сил.Загальні положення про систему регіональної безпеки втримуються в Главі VIII (ст.ст. 52 - 54) Уставу ООН. Основними засобами підтримки миру й безпеки регіональними організаціями є дозвіл таких питань, що ставляться до підтримки миру й безпеки, які можуть бути підходящими для регіональних дій, сумісних із цілями й принципами ООН; мирний дозвіл місцевих суперечок до передачі цих суперечок на розгляд Ради Безпеки ООН (п. 2 ст. 52) і, де це доречно, застосування примусових дій під керівництвом Ради Безпеки ООН і на основі повноважень від нього (п. 1 ст. 53).Більше детальні положення, що стосуються регіональної системи безпеки, утримуються в установчих документах регіональних організацій, що передбачають міри колективної безпеки. Такими організаціями, зокрема, є ЛАГ, ОАГ, ОАЕ, НАТО. У Північноатлантичному договорі 1949 р. є певні розбіжності з положеннями ст. 53 Уставу ООН. Тому в процесі перегляду ролі й завдань НАТО, обумовлених особливостями сучасних междунарідних відносин, варто було б привести даний договір у відповідність із Уставом ООН.

30.Правонаступництво держав: поняття і правове регулювання.Під міжнародним правонаступництвом розуміється перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта міжнародного права (правопопередника) до іншого (правонаступника) внаслідок виникнення або припинення існування держави або зміни її території.Правонаступництво вважається одним із найдавніших інститутів міжнародного права. Гуго Гроцій у своєму трактаті «Про право війни і миру» увів поняття повного правонаступництва. Правонаступництво виникає:при розпаді федерації; при інших територіальних змінах (розпаді держави на дві і більше держави, злитті держав або входженні території однієї держави до складу іншої);при соціальних революціях;при розпаді колоніальної системи. Об'єктами правонаступництва можуть бути:територія;договори; державна власність; державні архіви;державні борги;членство в міжнародних організаціях. Існують такі види правонаступництва:-повне — універсальне — коли до правонаступника переходять усі права й обов'язки правопопередника (наприклад, Україна є повним правонаступником УРСР);— неповне (часткове)— коли до правонаступника переходить частина прав і обов'язків або тільки права чи обов'язки (наприклад, Україна є частковим правонаступником СРСР з питаннь ядерної зброї);—відсутність правонаступництва (tabula rasa — чиста дошка) — коли новий суб'єкт міжнародного права відмовляється від усіх прав і обов'язків правопопередника, у тому числі не зв'язує себе його зобов'язаннями по міжнародних.В даний час основні питання правонаступництва держав урегульовані в двох універсальних договорах: Віденській конвенції про правонаступництво держав стосовно договорів і Віденської конвенції про правонаступництво держав стосовно державної власності.Конвенція закріплює такі правила правонаступництва стосовно договорів:а)у разі створення в результаті деколонізації нової незалежної держави діє принцип tabula rasa («чистої дошки»): нова держава не пов'язана з договорами, укладеними колишніми державами-метрополіями;б)нова незалежна держава не зобов'язана зберігати який-небудь договір або ставати його учасником тільки тому, що в момент правонаступництва цей договір був чинним у відношенні території —об'єкта правонаступництва;в)нова держава може стати учасницею будь-якого багатостороннього договору, що був у силі для території правонаступництва, шляхом повідомлення про правонаступництво.

Наши рекомендации