Бадью А. Этика: Очерк о сознании Зла.
Бадью А. Мета/Политика: Можно ли мыслить политику? Краткий трактат по метаполитике. – М., 2005: 2.І. Событие. Эмпирический путь. Дефиниции и аксиомы (с.53-62).
1. Визначення сутності політики, не маючи можливості спертися ні на структуру (через суперечливий характер множин), ні на сенс (в Історії такого немає), не має для себе жодного орієнтира, окрім події.
2. Подія мислиться як те, що відмінне від факту. Подія є те, чого не вистачає фактам, і те, що задає цим фактам істинність.
3. Задача політики полягає у тому, щоб знову розставити акценти у хроніці.
4. Завод Тальбот:
- Політика управління щодо реконструювання промисловості
- У точці вибору переконань – хибність обіцянок або помилковість доктрини
- Збільшення здатностей крайніх правих заповнити породнечц ідентичності
5. Ізоморфізм події та реальності, мікро- та макрорівня – «подієвість події»
6. Осьовий вислів «Ми хочемо наших прав» - те єдине, що могло перетворити ситуації на Тальботі у подію
7. Якщо голос емігранта за межами поля, причина не те, що у них немає права голосу (це той момент, коли політична думка відмовляється від власного імперативу, підкорюючись припису числа). Бадью вважає, що цьому вислові притаманна «непредставимость» (irreprepresentabilite) – це і є політика цього вислову
8. Фігура політики є програмне вираження сили. Політична свідомість співвідноситься з тим, що делегується виразниками певної системи абстрактних положень, що практично виконуються у державі
9. У працівників заводу цієї фігури немає. Тут свідомість індукується завдяки події, через яку про себе заявляє право без права, тобто абсолютна несправделивість
10. Політична ангажованість аксіоматична, їй притаманна універсальність рефлексії, вона не виводиться ні з якого доказу і не є наслідком імперативу
11. «На некоторое время я позаимствую стиль изложения у Спинозы.
Я называю предполитической ситуацией комплекс фактов и идей, в котором оказываются коллективно задействованными рабочие и народные сингулярности и в котором различим крах режима Единицы. То есть, когда положение "существует некая Двоица", нередуцируемо. Или же - это точка непредставимого. Или - пустое множество.
Я называю структурой ситуации существующий механизм "счета за единицу", квалифицирующего ситуацию как именно эту ситуацию в сфере пред ставимого.
Я называю событием, то, что при режиме Единицы квалификация оставляет в остатке, следовательно - нарушение функционирования этого режима. Событие не дано нам, поскольку определяющим для всякой данности является режим Единицы. Так что событие является продуктом некоей интерпретации.
Я называю вмешательством, "сверхштатные" высказывания и факты, сквозь которые осуществляется интерпретация, выделяющая событие, а именно событие того, что "имеется некая Двоица", раскола.
Я называю политикой то, что придает режиму вмешательства связность (consistance) события и распространяет событие за пределы предполитической ситуации. Это распространение никогда не бывает повторением. Оно является результатом действия субъекта, некоей связностью.
Я называю верностью политическую организацию, т. е. коллективный продукт событийной связности за пределами непосредственной сферы события.»
12. Тут: подія – висловлювання про право без права, яке відбувається шляхом інтерпретації програмних форм, у яких воно діє. Щоб подія відбулась, треба відсторонитися від будь-яких фактів. Втручання наділяє подію зв'язністю, поширюючи його як висловлювання судження, що рефлексує на виклад подій. Втручання організовує вірність події
Бадью А. Этика: Очерк о сознании Зла. – СПб., 2006: IV.1. Бытие, событие, истина, субъект (с.63-68). V.с. Возврат к событию, верности, истине (с.97-102).
(Буття, подія, істина, суб’єкт):
1. Та чи інша приватна тваринка у зв’язку з обставинами вимушена стати суб’єктом. Вона потрібна для того, щоб якась певна істина реалізувалась. І цій людській тваринці треба бути безсмертною
2. Что же это за «обстоятельства»? Это обстоятельства некоей истины. Но что под этим следует понимать? Ясно, что имеющее место (множественности, бесконечные различия, «объективные ситуации»: например, обычное состояние отношения к другому до любовной встречи) подобные обстоятельства определить не может. В объективности подобного типа животное, как правило устраивается как сможет. Нужно, следовательно предположить, что ведущее к образованию субъекта имеется сверх того или неожиданно случается в ситуациях как то, чего эти ситуации и обычный способ себя в них вести учесть не в состоянии. Скажем, что субъект, который превышает животное (остающееся, однако, его единственным носителем), требует, чтобы произошло нечто, нечто не исчерпывающееся простым вхождением в «то, что имеет место». Это пополнение мы назовем событием и будем отличать множественно-бытие, в котором речь не заходит истине (а только о мнениях), от события, которое принуждает нас решиться на новый способ быть. С какого же «решения» ведет тогда начало процесс истины? С решения строить свои отношения с ситуацией с точки зрения событийного пополнения. Назовем такой подход верностью. Быть верным событию означает продвигаться в ситуации, пополненной этим событием, осмысляя (но любая мысль есть практика, испытание) ее «согласно» событию. А это, поскольку событие было вне всех стандартных законов ситуации, вынуждает, разумеется, изобретать новый способ быть и действовать в этой ситуации. Событийная верность есть реальный (и мыслительный, и практический) разрыв в том конкретном порядке (политическом, любовном, художественном, научном…) в котором имело место событие. Назовем «истиной» (одной из истин) реальны процесс верности некоторому событию. То, что эта верность производит в соответствующей ситуации. По сути, истина есть оставленный в ситуации материальный след событийного пополнения. Таким образом, это имманентный разрыв. «Имманентный», поскольку истин действует в ситуации — и нигде более. Скажем также, что процесс истины чужероден установленным для ситуации знаниям. Или, используя выражение Лакана, что он является в них «дырой». Назовем «субъектом» носителя верности, то есть носителя процесса истины. Субъект, следовательно, никоим образом не предсуществует процессу. Он абсолютно не существует в ситуации «перед» событием. Можно сказать, что процесс истины индуцирует субъект.
(Повернення до події, вірності та істини):
Трьома основними вимірами процесу істини є подія, вірність, власне істина. Вони володіють такими «онтологічними» характеристиками:
- Подія і ситуативна (подія у тій чи іншій ситуації), і додаткова (відокремлена від ситуації). Зв’язок події з тим, «для-чого-подія-є-подією», полягає у порожнечі в попередній ситуації. Даючи назву невідомому у певній ситуації, подія дає назву порожнечі
- Вірність події ніколи не необхідна
- Сила істини: істина (з)вимушує знання
Ці три речі визначають осмислення Зла. У Зла є три імені:
- Уявляти, що подія прагне не до порожнечі, а до повноти попередньої ситуації – Зло як личина або терор
- Не зберегти вірність події – Зло як зрада в самому собі Безсертного, яким ти і є
- Ототожнювати істину як певну тотальну потужність – Зло як катастрофа