Матеріали для підготовки до державного іспиту з політології

(IV КУРС)

ПІДГОТУВАЛИ:

Лесечко Ірина

Новик Анна

Пойда Юрій

Львів 2010.

1. Суть та природа політики, її специфікаОб'єктом дослідження пол-ї є політика. Походження поняття «П»пов'язують із назвою однойменної праці Аристотеля, в якій він розглядав основи організації та діяльності держ., пол. влади. Як самостійна сфера сусп життя, П. виникла водночас із соц., етніч. та реліг. диференціацією сусп-а як наслідок ускладнення механізмів матер. виробництва, культурний прогрес, зростання соц. мобільності сусп-а. → виокремилися групи людей з підвищеною конфліктністю, непримиренністю. → потреба в соц силі, здатній регулювати відносин між людьми для збереження цілісності сусп-а. П. - мистецтво сусп. існування, чинник збереж. цілісності диференційованого сусп. У повсякденному житті – це будь-яка цілеспрямована діяльність: мистецтво упр. сусп. гром. активність. Два підходи до тлумачення: 1) заняття малодостойне й цинічне; 2) високоморальне й творче. Наукові: - одна зі сфер життєдіял. сусп; сфера виявлення інтересів соц. груп, їх зіткнення і протиборства; - спосіб певної субординації цих інтересів; рух соц. груп, спільнот, які прагнуть здійснити свої інтереси через загальний інтерес, що набуває примусової форми для решти сусп.; - чинник становлення людини як вільної, унікальної і неповторної; - система певних сусп. відносин, взаємодія класів, націй, держав між собою і з владою; різних верств населення; - прагнення здобуття і використання держ. влади, цілеспрямованого впливу на неї; - участь у справах держави, у визначенні форм, завдань, змісту її діяльності; - наміри, мета і способи дій правлячої еліти та її оточення; - прояви хитрощів, обережності, таємничості. Як сферу люд. діял.: 1. Як діяльність на етичних засадах (традиція започаткована Арістотелем, який вважав, що кожна спільнота створюється з певною метою (справедливість або найвище благо для всіх). Означена мета повинна перевищувати всі індивідуальні блага окремих людей. Домінантною рисою П. є мудрість).2. як засіб досягнення егоїстичних цілей (цинічне розуміння П.; мета виправдовує будь-які засоби). 3. Ціннісно-нейтральне розуміння політики (раціональне тлумаченні П. як сфери діяльності, яка регулюється правовими, соц. та психолог. нормами, які різняться в залежності від того чи іншого сусп.).Пол.— одна з найважливіших сфер життєдіяльності сусп., взаємин різних соц. груп та індивідів щодо утримання й реалізації влади задля здійснення своїх суспільно значущих інтересів і потреб, вироблення обов'язкових для всього сусп. рішень.Критеріїфункціонування пол.:1.За сферами сусп. життя (ек., соц.,культ., нац.) 2.За орієнтацією (внутр., зовн.)3.За масштабами (міжнар.,світова, локальна, регіонал).4. За носіями й суб'єктами (держави, партії, руху, особи).5.За терміном дії (коротко-, середньо-, довгострокова).

2. Суб’єкти та об’єкти пол. Критерії пол. суб’єктності. Політика— одна з найважливіших сфер життєдіяльності сусп., взаємин різних соц. груп та індивідів щодо утрим. й реалізації влади задля здійснення своїх сусп. значущих інтересів і потреб, вироблення обов'язкових для всього сусп. рішень. П. стає зрозумілою, коли ясно, хто здійснює її і на що вона спрямована, тобто визначені суб'єкти й об'єкти П. Об'єктом є влада (до неї прагнуть пол. сили, які відбивають інтереси тих чи інших соц. груп сусп.). Але якщо влада є самоціллю то може виникнути конфлікт. Об'єктом П. є відносини соц. груп із питань, життєво важливих для цих груп і сусп. взагалі, а також відносини між ними та держ. інституціями. Первинним, суб’єктом П. - індивід. Рівні суб’єктів:1. Конктретні індивіди. 2.Органи та ланки пол організацій (є суб’єктами конкретних пол. рішень та діяльності). 3. Держ. з її інституціями, партії, сусп. об’єднання, рухи,, що загалом вибудовують організації великих сусп груп. 4. Великі сусп. групи, що утв. на засадах етн. чи соц.-класової дефиренціації. Класифікують за: 1. Інтересом, який вони прагнуть реалізувати через пол. владу: (гром. сусп. загалом; соц, етн. та конфесійні групи; окремі особистості). 2. Со-становою приналежністю: стани (робітничий, селян); пол. лідери (еліта).3. Соц- проф. приналежністю: мають пол права і не є профес. політиками;тимчасово професійно здійснюють пол. діяльність професійно. Велика сусп. група стає суб'єктом за умов:1)міцних внутрішніх зв'язків і єдності;2) усвідомлення нею власного становища і спільних інтересів;3)організації, тобто координації керівними центрами поведінки та дій окремих угруповань.Передбачає: наявність самих соціумів та їх організацій, здатних до пол діяльності і створених з цією метою; певні цілі їхньої діяльності; цілеспрямовану активність; виявлений інтерес; взаємозв'язок, взаємодію з об'єктом П.Здатність творити політику характеризують терміном пол. суб'єктність (залежить від об'єктивних можливостей діяти (обмежених структурою пол. сил і рівнем розвитку суб'єкта) і суб'єктивних можливостей (мотивації, знань, умінь, послідовності дій). Передумовою пол. суб'єктності особи є реалізація чинників Матеріальні: чим багатше сусп., тим більше шансів для дем. форм пол. діяльності особи. Соці-культ.: включення особи у певні спільноти, ідентифікацію її із соц-класовими, етнічними структурами і через них виявлення, осмислення, здійснення пол інтересів і потреб. Пол.-прав. — це існуючий пол режим, пол сист. сусп, особливості їхнього функціонування.

3. Співвідношення політики та моралі: основні підходи до вирішення проблеми. Мораль- це форма сусп. свідомості і сфера індив. свідомості особи, що становить сукупність моральних вимог, на основі яких сусп. і особистість виробляють оцінки людської поведінки, явищ соц. і дух. життя. Проблема співвідношення П. і М. – одна з центральних в пол. та етичній теоріях. Конфуцій: пол. держ. влада є відлунням вічних законів неба; тому головним принципом П. та М. поведінки є сповідування “кожному належне”. Лао Цза: життя людей не визначається волею неба, а розвивається природним шляхом – дао. Геракліт: домінують антидемократичні схильності. Але він вважав неприпустимою тиранію, виступав за додержання законів. Демокріт:тлумачив сутність пол. життя і пол. етики з позицій дем-ї, яку він вважав найвищою цінністю. Справедливість у Платона – не лише моральна чеснота, а й ознака соц. гармонії, сусп. рівноваги. Такої думки дотримувався й Аристотель. Обидва вони ототож П і М: людина живе заради держ., а не держ. заради людини. Аквінський: єдине джерело моралі – всемогутня воля Бога, підкорятися їй – моральний обов’язок кожної людини. Макіавеллі: доводив принципову розбіжність пол. і морального світів, в одному з яких, на його думку, панує суспільна доцільність, в іншому – етичні переконання. В реальному пол. житті правитель використовує заради досягнення своїх цілей будь-які засоби, й аморальні. «Мета виправдовує засоби». Не погоджуючись з тим, що пол. має бути аморальною, стверджував, що вона є такою насправді. Гоббс:сусп. тримається на ворожнечі, адже людина – егоїстична істота, керується законом самозбереження. «Війна всіх проти всіх». Тому люди у договірний спосіб утв. держ. Локк: від народження люди схильні до добра, є рівними і незалежними. Кант: людина постійно перебуває між тим, що продиктоване сусп., пол. і тим, що диктує моральність. У своїй поведінці людина повинна керуватися морал. мотивами, а не практич потребами. Гегель: з одного боку, ототожнює моральність і пол. дійсність, з іншого, на місце моральної доброчинності ставить санкціоновану держ. добропорядність. Вебер: доводив повну розбіжність П. і М.(новий Макіавеллі). Сенс пол. - досягнення і збереження влади, головний її засіб – насильство. Моска, Хайєк у новітній соц-філософ пол та етичній думці домінує визнання важливості моральних критеріїв пол діяльності.

4. Предмет, закони та категорії політичної науки. Основні підходи до визначення предмету. Об'єктом політології – пол. сфера сусп. життя, основний зміст якої складають пол.-владні відносини як відносини з приводу влади в сусп. Предметомє пол. життя в цілому, виявлення його основних компонентів, тенденцій зміни і зв'язків з іншими сферами сусп. життя. Підходи до визначення: 1. Інституціональний підхід: це інститути (партії, орг.) Недоліки: Предмет політології розглядається, як формально-статичний, тобто цей підхід мало ефективний, при дослідженні динамічних пол. процесів. 2. Біхевіоризм: тенденції і закономірності пов. людей. Принципи позитивізму. Недоліки: не враховують внутрішні мотиви поведінки. Проблеми котрі складають предмет політології: Ідейно-теоретичне і соц-філософ пояснення пол процесів і явищ; Політ. системи, влада, режими, держ., партії, сусп-пол. орг. і рухи; Пол процеси, пол діяльність, участь і поведінка. Закон — це необхідний, істотний, стійкий і повторюваний зв'язок між явищами. Закономірність – це регулярна повторюваність вияву закону. Закони пол. це наукові узагальнення про пол. і владні відносини:1) закони структури (визначають спосіб організації пол систем, їх внутр визначеність та взаємообумовленість);2)функціонування (визначають життєдіяльність пол. як особливого організму);3) закон розвитку (якісних перетворень, переходу від одного порядку взаємовідносин до інших). Закони в політології: “залізний закон олігархічних тенденцій” Р. Міхельса, “закон циркуляції еліт” В. Парето, закони взаємодії виборчих і парт систем М. Дюверже.Категорії– це загальні, фундаментальні поняття, які відображають найбільш істотні, закономірні зв'язки й відносини реальної дійсності та пізнання.: пол влада;пол сист. сусп.;пол культур і її складові;пол процес;пол явище.Категорії пол-ї— найбільш загальні поняття, що покликані виражати суть предмета, його вузлові пункти, сходинки пізнання. Групи:1) центральні (держ., влада, свобода);2) структурні (пол система, партія, ідеологія);3) функціональні (пол відносини, діяльність, конфлікт);4) розвитку (режим, революція, контреволюція, еволюція).

5. Основні принципи та методи пол-ї. Функції пол-ї.Принципи: 1. Об'єктивностіі (орієнтує на вивчення об'єктивних закономірностей, які визначають процеси пол розвитку. Кожне явище розглядають як багатогранне й суперечливе. Об'єктивність наукових висновків базується на доказовості наукових фактів). 2. Історизму (передбачає розгляд фактів і пол явищ у конкретно-історичних обставинах, у взаємозв'язку та взаємозумовленості; оцінюючи пол системи, важливо брати до уваги генезис, зміст їх компонентів, еволюцію і тенденції розвитку). 3. Соц підходу (застосов для подолання вульгарного соціологізму, міфологізації пол реальності, протиставлення загальнолюдських, нац. і клас. ідеалів та цінностей. Коли оцінюють програми, реальну пол діяльність партій, роль у пол розвитку сусп.). На суч. етапі: синергетики, об'єднання методологічних підході. Методи пол-ї — конкретні засоби, способи і шляхи дослідженні або набуття знань про пол. У політології використовуються традиційні, загальнісусп. наук (діалектичний, системний, формалізації) та емпіричного соц. пізнання (описовий, анкетування, статистики, математичні методи збору і оброблення інформації,структурно-функціональний, моделювання). Методи власне пол-их досліджень: сист. метод (цілісне спpийняття об’єкта дослідження і всебічний аналіз зв’язків між окpемими елементами в межах цілого); біхевіоpистичний; кількісні методи (пpи цьому викоpистовуються засоби статистики, соц. досліджень); поpівняльні методи (співставлення двох або більше пол об’єктів); метод пpийняття pішень. Функцій: 1.Теоретична (розроблення різних теорій, концепцій, гіпотез, ідей, категорій, понять, формулюванні закономірностей, які описують і пояснюють багатоманітні явища і процеси пол життя). 2.Методологічна (категорії й поняття цієї науки, а також формульовані нею закономірності використовуються іншими науками як теоретичний інструментарій у дослідженні пол. явищ і процесів). 3. Практична (зорієнтованість на вирішення конкретних практичних пол завдань і проблем; формулює рекомендації щодо здійснення пол.. 4.Виховна (формування світогляду особи, її пол соціалізації, даючи ій знання про пол сферу сусп життя). 5.Прогностична (здатность передбачати, прогнозувати перспективи розвитку пол процесів, найближчі й віддалені наслідки прийняття і виконання пол. рішень).

6. Основні етапи розвитку пол. науки. Структура пол-ї як навч. дисципліни.Пол-я є одночасно і молодою, і однією з найдавніших наук. 1. Історично першою формою пізнання пол. була релігійно-міфологічна (уявлення про божественне походження влади і сусп-пол устрою). 2. З сер Ітис. до н е посилюється процес раціоналізації пол поглядів, вони набувають філософ-етичної форми. Перші пол. категорії і визначення, а згодом і пол концепції, започатковуються теоретичні дослідження пол. (Конфуцій, Сократ, Платон, Арістотель). 3. Від реліг-етичної форми пол науку звільнив Макіавеллі (основополож. пол науки Нового часу). Він розглядав пол процеси як природні, що відбуваються не з Божої волі. У центр пол досліджень - держ влада.. 4. Гоббс, Спіноза, Локк, Монтеск'є, Руссо аналізували проблеми походження, сутності, призначення і форми держ, розробляли теорію сусп договору, ідеї народного суверенітету, свободи і рівності, природного права. 5. Істотний внесок у розвиток пол науки, ідей конституційного ладу, республіканської форми правління, ліберальної демократії був зроблений у період Великої франц рев-ї, війни за незалежність США наприкінці XVIII ст., революцій XIX ст. 5. Виокр-я пол-ї із загальної системи соц і гуманітар наук та її інституціоналізації припав на к.XIX — п.XX ст. У різних країнах він відбув по-різному: Нім - пов'язаний із розвитком правової школи; Франц - на межі державознавства, пол. історії та соц; ВБ - заснування Лондон. школи економіки і пол наук. Важливий внесок у становлення сучасної пол-ї зробили - Маркс, Енгельс, Вебер, Міхельс, Моска, Парето. 5.1880р. – ств в США при Колумбійському коледжі школи пол-ї науки. 1903р. - ств Американ асоціація пол наук. У післявоєнний період розвиток пол-ї був особливо успішним у США - розгорнулася так звана біхевіористська революція. У 1949 р. під егідою ЮНЕСКО утворилася Міжнародна асоціація пол. науки. Етапи розвитку науки: 1)стародавній етап (від реліг-міфолог форм до часткової раціоналізації пол уявл; 2) етап Нового часу (XVI-XIX ст.), сформував політико-ідеологічну базу; 3) сучасний світ (початок XX ст.), який конституював науку. Стуртурні складові: історія пол. учень; теорія пол.; практична й порівнял пол-я; кратологія (наука про владу); партологія (наука про пол. партії); елітологія (теорії еліт); електоральна пол-я. В Укр виокремлено такі спеціальності: теорія та історія пол науки; пол інститути та процеси; пол культура та ідеологія; пол проблеми міжнар систем та глобального розвитку; етнополітологія та етнодержавознавство.

7. Прикладна політологія: предмет, методи та сфери застосування. Практична (прикладна) пол-я – галузь знань науки про пол., яка безпосередньо стосується процесів практичного здійснення пол; Вона є сукупністю теоретичних моделей, методологічних принципів, методів і процедур дослідження конкретних програм і рекомендацій, орієнтованих на практичне використання, досягнення реального пол результату.. Співставленняпол-ї (за Симоновим). Теоретична:1.Ціль: розкриття механізмів функціонування світу пол;2. Об’єкт: пол процеси, не лімітовані з точки зору просторово-часових характеристик;3.Участь у пол процесі: споглядальна;4.Суб’єкт: вчені, об’єднані у наукові корпорації;5. Замовник: соціум. Прикладна: 1Ціль: розв’язання гостроактуальних проблем, що стоять перед пол акторами; 2.Об’єкт:проблемні ситуації з теперішньої пол практики з жорстко заданими просторово-часовими параметрами;3.Участь у пол процесі: перетворююча;4. Суб’єкт: аналітики, що працюють в спеціалізованих центрах та держструктурах;5.Замовник: пол. актори. Предмет ПП.- конкретна ситуація у всьому багатстві її зв'язків і відносин. Через це область її інтересів значно вужча, ніж у теоретичної пол-ї.Методи:Як складова частина пол науки ПП спирається на ті ж загальнонаукові підходи і принципи аналізу, що і теоретичні дослідження. Проте домінуючу роль тут грають засоби мікрополітичного аналізу, де панують індуктивні методи (вивченні приватних, одиничних явищ). До таких методів відноситься: Спостереження подій (може проводитися у формі «відкритої» констатації фактів і у формі «включеного спостереження»; отримувана інформація повинна бути достовірною, не залежною від пристрастей спостерігача, що на практиці досяжно далеко не завжди). Контент-анализ (припускає цілеспрямоване вивчення документів або інших носіїв інформаціі; спирається на широке застосування комп'ютерних технологій). Опитування (прямих або непрямих учасників пол подій, а також експертів, здатних дати професійний аналіз ситуації. Виявлення, узагальнення і систематизація інформації можуть здійснюватися через інтерв'ювання окремих громадян або шляхом проведення масових анкетних або інших опитів). Ігрові (попереднє конструювання ситуації, імітацію того або іншого варіанту розвитку процесу, конфлікту).Основний зміст (сфера застосування) прикладної пол-ї складає розробка пол. технологій:- прийняття пол рішень;- проведення виборчих кампаній, пол реклами;- врегулювання пол конфліктів;- проведення пол переговорів;- лобіювання. Також пол прогнозування, планування й консультування.

8. Конституювання та розвиток пол. науки в Україні на сучачному етапі.СРСР стояв осторонь загального процесу становлення і розвитку пол-ї як науки і навчальної дисципліни. Теоретичні положення пол-ї не вписувалися в основні постулати панівної в цих країнах марксистсько-ленінської ідеології. Залучення науковців і громадян до розроблення й вивчення проблем пол-ї суперечило інтересам панівної комуністичної верхівки. До ІІ пол. 80-х років в СРСР не визнавалась за науку, а окремі дослідження пол. здійснювались у межах історичного матеріалізму, наукового комунізму, історії КПРС, пол економії, теорії держ. і права та деяких інших ідеологізованих дисциплін. З 1990 р. почала впроваджуватись як навчальна дисципліна у ВНЗ. Введена до переліку спеціальностей підготовки фахівців. Уперше в КНУ Шевченка, Одеському, Донецькому, ЛНУ, Чернівецькому, Прикарпатському, Нац. університеті “Києво-Могилянська академія”. У недержавної форми власності Таврійському еколог. інст (Сімферополь) відкрито перший в Україні пол. факультет. Сучасний етап - період стабільності. Окреслено предметне поле пол-ї, визначено проблематику і методи досліджень. Вийшли друком монографічні праці, присвячені актуальним проблемам пол науки, підручники,навчальні посібники. Журнали, як „Віче”, „Політика і час”, з’явилися нові часописи пол-го профілю – „Пол. думка”, „Нова пол.”, „Людина і пол.”, „Пол. менеджмент”. Своєрідний політологічний ренесанс, який ниніспостерігаємо, приховує в собі небезпеку компрометації цієї науки, масового напливу непрофесіоналів, прагнення приручити пол-ю, зробити її служницею чинної влади. Останнє обумовлюється тим, що ми не маємо традицій незалежності гуманітарної науки. Певні групи вчених зберегли й посилили свою залежність від влади, інші розійшлися по партіях. Водночас є фактори, що сприяють розвиткові пол-ї. Це наявність певної інституціональної бази, чималий корпус висококваліфікованих політологів.