Основи конституційного ладу україни

Конституційний лад — це встановлений Основним Законом порядок організації і функціонування інститутів держави і суспільства, система суспільних відносин, що гарантуються, забезпечуються і регулюються законами, прийнятими відповідно до Конституції.

За своїм змістом конституційний лад постає як системне політико-правове явище, складовими якого є державний і суспільний лад.

До основ державного ладу юридична наука відносить вихідні принципи організації і діяльності держави та її інститутів. Йдеться насамперед про юридичний статус і повноваження глави держави, органів законодавчої, виконавчої та судової влад, правоохоронних та інших передбачених основним законом органів, які реалізують основні функції держави.

Основи суспільного ладу розглядаються як система гарантованих і забезпечених конституцією і законами можливостей функціонування інститутів громадянського суспільства, врегульованих правом суспільних відносин у політичній, економічній та соціальній сферах суспільного життя. Це — конституційно встановлені принципи та засади демократичного устрою суспільства; політичний, економічний та ідеологічний плюралізм; забезпечене правовими законами право громадян на об’єднання в політичні партії, громадські організації, асоціації для захисту своїх прав.

Конституційний лад кожної країни має свої особливості, які залежать від розвитку суспільства, держави і права; законодавчо встановленого співвідношення суспільства і держави, змісту її діяльності; демократичних традицій; рівня політичної і правової культури суспільства та інших чинників. Значною мірою конституційний лад залежить від форми державного правління і політичного режиму, які безпосередньо впливають на рівень демократичності суспільного життя і правової системи, повноту за­конодавчого закріплення прав і свобод людини і громадянина, ефективність механізму їх забезпечення і захисту.

У свою чергу, конституційний лад здійснює безпосередній вплив на стан та розвиток суспільства. Визначаючи вихідні принципи законодавства, правовий статус органів держави, засади організації суспільного життя, він може стимулювати або стримувати його розвиток, тобто може бути прогресивним або консервативним, демократичним або тоталітарним тощо.

Водночас конституційний лад не є чимось сталим, раз і назавжди визначеним. Продовж розвитку того чи іншого суспільства і держави він зазнає суттєвих змін, трансформується, а за своїми якісними характеристиками має відмінності в різні історичні періоди і в різних країнах.

Конституційний лад сучасних демократичних самодостатніх країн є результатом тривалої еволюції. У ретроспективі головною проблемою його становлення було вирішення проблеми визначення характеру взаємовідносин і зв’язків суспільства і держави, юридичне їх закріплення. По суті, розв’язання цієї проблеми було одним з чинників, які спричинили до життя особливий вид законів — конституцію, метою якої було обмеження владно-дер­жавного свавілля стосовно людини. Зокрема конституції першого покоління (друга половина XVIII—XIX ст.) в основному обмежувались визначенням юридичного статусу держави та її органів, а також включали деякі політичні та особисті права людей і право на власність. Вихід за межі суто політичної сфери правового регулювання почався в конституціях другого покоління (перша половина ХХ ст.). Коло відносин конституційного регулювання було в них значно більшим за обсягом. Вони передбачали економічні, соціальні і культурні права, розширювали політичні права, встановлювали певні правові гарантії суспільного життя.

У другій половині минулого століття в конституціях третього покоління, прийнятих у західних країнах, були сформовані основи прогресивного конституційного ладу. Вони встановили демократичну форму організації держави і суспільства і охопили регулюючим впливом усі відносини, що виникають у сферах політики (державно-владні відносини), громадянського суспільства, його економічної, соціальної та культурної сфер. Такий конституційний лад вирішує завдання зі створення правових засад формування і функціонування громадянського суспільства; забезпечує розвиток правового і соціального аспектів державності; належні умови для всебічного розвитку особистості, реалізації приватних інтересів і потреб індивідів і колективів людей; здійснює якісне регулювання багатоаспектних суспільних відносин; усуває чинники загроз і забезпечує безпеку суспільства.

Світова юридична наука і практика конституціоналізму визначили принципи, яким повинен відповідати прогресивний конституційний лад, провідними серед яких зазвичай вважаються: демократизм, суверенність, гуманізм, реальність, гарантованість.

З урахуванням цього в Конституції України, з одного боку, затверджені принципи будови, юридичний статус та основні функції органів держави, засади суспільного життя, визначені межі впливу на нього з боку держави, щоб цей вплив не міг завдати шкоди інститутам і механізмам саморегуляції громадянського суспільства. З іншого боку, в Основному Законі закріплені юридичні засади забезпечення правового порядку і законності, гарантії захисту від ринкової стихії.

У цьому аспекті розділ І Конституції України «Загальні засади» є провідним у структурі Основного Закону і має особливе значення не тільки для галузі конституційного права, а й всієї системи національного законодавства і правової системи в цілому. В ньому закріплюються основи конституційного ладу, Україна стверджується як демократична, соціальна і правова, тобто конституційна (обмежена правом) держава, в якій людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Єдиним джерелом влади в Україні і носієм суверенітету є народ. Він здійснює владу як безпосередньо — шляхом участі у виборах, референдумах, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і мають їй відповідати. Всі владні органи держави обмежені правом і повинні здійснювати свої повноваження тільки в межах, визначених Конституцією і законами.

Суттєвими аспектами конституційного ладу є республіканська форма правління, а також здійснення влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову.

Основний закон встановлює механізм стримувань і противаг, який унеможливлює узурпування влади однією з гілок влади або посадовою особою, запроваджує особливу процедуру призначення посадових осіб органів держави, забезпечує прозорість функціонування владних інститутів і можливість контролю їх діяльності. Суспільне жит­тя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Конституцією гарантується можливість фун­кціонування інститутів громадянського суспільства, свобода політичної діяльності, право громадян на об’єднання у політичні партії та громадські об’єднання для задоволення своїх потреб і захисту прав.

Суспільством на державу покладено обов’язок сприяння консолідації та розвитку української нації, традицій і культури, етніч­ної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Серед основ конституційного ладу у сфері економічної організації суспільного життя важливим є забезпечення і захист усіх суб’єктів права власності і господарювання та їх рівність перед законом, соціальна спрямованість економіки.

Стабільність конституційного ладу гарантується самою Конституцією України та прийнятими відповідно до неї законами, а також чітким механізмом забезпечення передбачених гарантій.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.