Етапи розвитку ментальності та релігії

1-й етап. Дологічне мислення: нездатність розуміти причинно-наслідковий зв’язок подій і заміна закономірностей на заборонні табу та приписувальні ритуали, а також утворення пояснювальних схем через магічні «закони» суміжності й причетності. Основна мотивація людей – гіперколективістська (відчуття своєї невідокремленості від інших людей, тварин і речей та потреба у взаємодії із усім світом), а ставлення до нероздвоєного світу і, зокрема, до духів і богів – рівне, «братерське», засноване, втім, на абсолютному фаталізмі. Це називається синкретизмом, тобто – нероздільністю міфологічної свідомості, яка не роздвоює світ на природний і надприродний, все вважає підвладним собі і водночас себе – підвладним усім зовнішнім силам: людям, хижакам, стихіям, духам. Цій ментальності відповідають несистематизовані проторелігійні уявлення: анімізм, фетишизм, тотемізм, культ предків, магія (лікувальна, шкідлива, промислова, поховальна, гадальна, шаманізм, ініціації), а також політеїзм (зокрема, античний і слов’янський язичницький), який поєднує ранні форми релігії у певну систему міфологічних поглядів та ритуальних вимог (котрі поки ще не мають морального характеру). Цей етап починається із неоліту (VII–III тис. до н.е.), коли матріархат і матріцентризм змінювалися патріархатом, почався перехід до землеробства і скотарства, по всьому світу створювалися мегалітичні споруди, перші міста і держави, щоправда не як політично-правові організації, а як «кооперативи» по обслуговуванню торгівлі. Закінчується ж він у бронзову і залізну добу (I тис. до н.е.), коли спроби сформувати на базі т.зв. «військової демократії» стійкі державні утворення виявляються марними: пряма демократія робила поліси слабкими у боротьбі проти централізованих держав, а політеїстична релігія «розбухала» від напливу нових богів і не могла інтегрувати суспільство.

1)http://libfree.com/134037447_religiyeznavstvopervisni_formi_religiyi.html (Первісні форми релігії// Мозговий Л. Релігієзнавство)

2)http://epistemology_of_science.academic.ru/456/дологическое_мышление; http://mediexpert.ru/?p=522; http://scepsis.ru/library/id_855.html; http://www.faleev.com/about_health/health/z047.html (про дологічне мислення)

2-й етап. Недалекоглядна раціональність: нездатність дотримуватись правил і мислити повноцінними абстракціями (які через це замінюються «ярликами», тобто т.зв. «пустими абстракціями», що узагальнюють непов’язані між собою речі без єдиної логічної підстави), а тому виконання розрахунку лише на один крок уперед – на перспективу негайної вигоди, без розуміння подальших наслідків цього кроку; ця ментальність керується не логікою, а емоціями (притому найпростішими – заздрістю та пожадливістю), і тому обмежується релігійним освяченням таліонного права, тобто закону рівної відплати, та родової упередженості (самовідданої підтримки сородичів і такої ж лютої ворожнечі до іноплемінників). Основна мотивація людей – груповий егоїзм (гордість за свою приналежність до надзгуртованої групи та вірність і відданість їй), а ставлення до людей і богів - благоговійне, але – активне, з ентузіазмом і самовідданістю. Цій ментальності відповідає світоглядно-релігійний антагоністичний дуалізм (маніхейство, зороастризм) та генотеїзм (віра в єдиного бога свого народу та у ворожість богів інших народів), а також – виникнення перших справді моральних вимог до поведінки віруючих. Прикладом є ведична релігія, ранні іудаїзм та синтоїзм. Цей етап починається у залізну добу (I тис. до н.е.), коли влада перестала бути місцем докладання героїчних зусиль найчестолюбніших осіб племені, що обиралися до неї за успіхи і виганялися при невдачах (як це було на попередньому етапі), і стала більш рутинною, а головне – більш організованою справою, та почала передаватися у спадок (адже на даному рівні організованості державного апарату було вже несуттєвим, хто стоїть біля керма). Закінчується цей етап тоді, коли зникає національно-політична потреба у сепаратизмі й пошуках державної та релігійної специфіки (у різних народів це було у різні часи, а деякі його проминули).

1)http://www.socionauki.ru/journal/articles/130369/ (про «Залізну добу» в історії)

2)http://dambldor.ru/religiovedenie/1240-religioznyy-dualizm-chast-1.html (статті про релігійний дуалізм)

3)http://antisys.narod.ru/vvedensky.html (Введенский Е. Средневековый религиозный дуализм)

3-й етап. Партикулярна раціональність: здатність дотримуватись правил і мислити повноцінними абстракціями лише в рамках добре засвоєної професії, і водночас – нездатність робити це за її межами, в усіх інших питаннях; а тому компетентність і обґрунтованість суджень в одній сфері й недалекоглядна раціональність – в усіх інших. На практиці це призводить до т.зв. «подвійної моралі», яка відкрито не проголошується (як це було на попередньому етапі), але фактично виявляється у гуманності щодо «своїх» і в антигуманності щодо всіх інших (єретиків, відьом, поган). Мораль же розуміється як соціальна пасивність, безкінечне терпіння і конформізм щодо будь-яких дій влади і церкви. Основна мотивація людей – масова покірна агресивність (боязнь виділятися і розрядка психічної напруги на тих, хто це робить), а ставлення до людей і бога – самопринижене і пасивне. Цій ментальності відповідає монотеїзм і національно-соціальний універсалізм та теократія (злиття церкви і держави та тоталітарний контроль за свідомістю із постійним пошуком «ворогів»). Прикладом є три світові релігії – буддизм, християнство та іслам. Починається цей етап тоді, коли влада остаточно централізується і потребує освячення своєї непохитності вірою у централізацію вищих сил. Релігійні вимоги й ритуали уніфікуються, так само, як і державні вимоги, а крім того, і ті, і ті доповнюються жорстким бюрократичним контролем, який виконує один і той же теократичний апарат. Останній у цілком тоталітарному дусі вимагає від вірян слідкувати один за одним, не допускаючи жодних відхилень у думках і діях. Сам же теократичний апарат, крім покарання інакодумців, націлений ще й на прозелітизм, тобто на поширення своєї віри на нових територіях, що невипадково збігається із утворенням багатонаціональних імперій. І саме тоді, коли імперії виконають своє історичне призначення і потреба в них зникне, то разом із Середньовіччям закінчиться і цей, третій етап.

1)http://slovari.yandex.ru/~книги/Библиологический%20словарь/Универсализм%20и%20партикуляризм%20в%20Библии/ (про універсалізм Нового Заповіту)

2) http://ru.wikipedia.org/wiki/Двойные_стандарты (про «подвійну мораль» в історії)

4-й етап. Автономна раціональність: здатність дотримуватись правил і мислити повноцінними абстракціями в усіх сферах життя, - проте лише в рамках кількісної, формальної раціональності, тоді як ціннісна раціональність (що сприймає світ і людей цілісно, а не як інструменти для досягнення цілей, і тому є більш адекватною) застосовується тільки в особистих, позитивно-емоційних стосунках. На практиці це призводить до емоційного зубожіння і надмірного ідейно-ділового перфекціонізму (а фактично – фанатизму), які справедливо порівнюють із алкогольною залежністю, - називаючи ці риси «трудоголізмом», - і з її наслідками для особистості у вигляді т.зв. «професійного (емоційного) вигорання». Основна мотивація людей – індивідуалізм та конкурентність (змагальна реалізація своїх інтересів та прийняття відповідальності за наслідки цього), а ставлення до людей і бога – толерантне, але принципове, засноване на щирій вірі у власні принципи, що обмежують жадібність і жорстокість. Цій ментальності відповідають богословські ідеї особистої свободи та відповідальності і водночас – провіденціалізму й покликання, а також принципи соціально-політичної секуляризації (відокремлення церкви від держави та деідеологізації суспільної свідомості), церковної децентралізації та ідейної терпимості. Прикладом такої релігійної ідеології ринкових реформ є християнський протестантизм, модернізоване китайське конфуціанство та сучасний японський синтоїзм. Цей період починається разом із формуванням ринкової економіки, для якої зазначені релігійні реформи та зміни у ментальності людей стають необхідним і обов’язковим базисом успіху, і триває по сьогодні.

1)http://sociol.uspi.ru/socis/2009/04/Zarubina.pdf (про види формальної раціональності)

2)http://www.univer5.ru/ekonomika/institutsionalnaya-ekonomika-oleynik-a.n.-207/Page-24.html (про обмеження формальної раціональності)

3)http://konspekts.ru/ekonomika-2/ogranichennaya-racionalnost/ (про елементи ціннісної раціональності)

4)http://ru.wikipedia.org/wiki/Протестантская_трудовая_этика (Роль релігії у формуванні підприємництва)

5)http://quality.eup.ru/MATERIALY7/japan_sources.htm (Симхович В. Истоки современной японской системы управления)

6)http://magazines.russ.ru/vestnik/2004/12/ro7-pr.html (Россман В. Китайский капитализм)

7)http://bibliofond.ru/view.aspx?id=561245 (Роль релігії у формуванні підприємництва в Росії)

2. Для відповіді на друге питання плану можна скористатися будь-яким підручником «Релігієзнавства» або веб-ресурсами, в яких можна познайомитись із анімізмом, фетишизмом, тотемізмом, магією та культом предків, і яких так багато, що перелічувати їх немає сенсу. Головне, щоби джерело, яке студент собі обере, було для нього достатньо зрозумілим і він зміг би у своїй відповіді пояснити на прикладах особливості цих ранніх форм релігії (які ще, по суті, нею не стали).

3. Для відповіді на третє питання плану треба уважно прочитати поданий нижче текст про основні риси міфологічної свідомості, не зупиняючись лише на синкретизмі і ставленні до богів (а міфологія і політеїзм – це одне і те ж), адже інші риси доповнюють і пояснюють загальну картину, без уявлення про яку неможливо зрозуміти (і пояснити на прикладах, що вимагатиметься) такий далекий від нашої свідомості міфологічний синкретизм. Загалом же про те, що таке міф і які вони бувають можна прочитати тут: http://www.razlib.ru/religiovedenie/kratkaja_istorija_mifa/index.php (Армстронг К. Краткая история мифа); http://www.razlib.ru/religiovedenie/istorija_i_teorija_religii_konspekt_lekcii/index.php (Альжев Д. История и теория религий).

Основні риси міфологічної свідомості:

1) міфологічна свідомість є синкретичною, тобто вона не вирізняє окрему особистість, не відчуває важливості особистих інтересів і, навпаки, надзвичайно цінує загальні інтереси, не поділяє світ на живий і неживий, природний і надприродний, свідомий і несвідомий, вигаданий і реально існуючий; і ця єдність і спорідненість із усім навколо підкріплюється ще й тим, що в цьому синкретичному світі кожен елемент може перетворитися на будь-що інше, залишаючись самим собою (як уві сні);

2) міфологічна свідомість сприймає світ емоційно-особистісно, пропускає його через свою уяву і світосприйняття, в якому повністю ідентифікує себе із навколишнім світом, не розрізняючи уявне й реальне (тоді як наукова свідомість розглядає світ як щось зовнішнє й об’єктивне, а також – індиферентно-безособове, оскільки і поки воно є об’єктом аналізу);

3) міфологічна свідомість змальовує, по-перше, одухотворений світ, в якому кожен елемент живий і відчуваючий, а по-друге, – персоніфікований світ, в якому кожне явище, сила чи подія втілюються в якійсь окремій символічній постаті – у герої, через почуття і дії якого все і пояснюється (тобто міфологічна свідомість намагається збагнути світ у формі образів, а не понять, як наукова свідомість, і тому не аналізує події й не виводить закономірності);

4) міфологічна свідомість анахронічна, вона не помічає еволюційних змін у будь-якому явищі (а лише – циклічні зміни, із постійним поверненням до того, що вже було), не бачить розвитку або регресу, а тому і не відчуває плину часу і не тривожиться щодо його браку або надлишку, адже час і події тут не є незворотними й однозначними;

5) міфологічна свідомість сприймає будь-яку подію як необговорювану даність, причини якої приховані від людини, але фаталістично байдужі їй; причинно-наслідкові зв’язки тут узагалі не розуміються і не шукаються, а пояснення даються виключно «генезисні» – за принципом «хто від кого походить», причому пізніші події можуть породжувати більш ранні, і це не викликає жодних сумнівів;

6) міфологічна свідомість бачить генезисну дію усього на все, і якщо комусь треба відшукати «важелі» впливу на щось, то знаходить він їх досить просто: все, що є суміжним або якось причетним до об’єкту зацікавлення (навіть просто його ім’я), автоматично вважається таким, що впливає на нього (за принципом «партиципації», тобто – причетності). А відтак досить лише зробити певні обрядові дії із фетишем, ідолом чи тотемом, що хоч якось асоціюються із об’єктом зацікавлення, як усе потрібне збудеться (якщо, звичайно, інші сили не вживуть контр-дій).

7) А тому міфологічна свідомість реалізується в ритуалі, за допомогою якого вона магічно-символічно досягає своїх цілей, не виявляючи й не розуміючи природних закономірностей. Ритуал є способом участі у невираженому словами, але відчутному для людей закономірному світовому порядку.

http://kornilova.professorjournal.ru/24 (міфологія і ранні форми релігії); http://z3950.ksu.ru/phil/0706487/135-141.pdf (це -підручник, див. у ньому тему 5); http://www.fantclubcrimea.info/2-stojan-mif.html (про риси міфологічної свідомості); http://zhurnal.lib.ru/s/shubin_w_i/shubin-values-mithos-conscience.shtml (про риси міфологічної свідомості);

4. Для відповіді на четверте питання плану можна скористатися будь-яким підручником «Релігієзнавства» або веб-ресурсами, в яких можна познайомитись із інтегруючою, світоглядною, моральною, терапевтичною (інакше – компенсаторною) та легітимізуючою функцією релігії. Відповідних джерел багато і перелічувати їх немає сенсу. Головне, щоби джерело, яке студент собі обере, було для нього достатньо зрозумілим і він зміг у своїй відповіді пояснити на прикладах суть цих функцій релігії. Це питання дозволяє дати перше, описове визначення релігії як соціального явища, що ідейно об’єднує суспільство, надає людям цілі і сенс життя, освячує правила взаємовідносин і психологічно допомагає справлятись із труднощами, зокрема і тим, що легітимізує владу. Можна лише додати, що функції релігії – це її користь для окремих людей і суспільства в цілому. Багатовікове існування релігії доказало, що користь ця мала місце на всіх етапах розвитку людства, проте її не слід і абсолютизувати, адже мала релігія і негативний вплив (як і будь-яке явище), а крім того, деякі її заслуги перебільшені або приписані їй голослівно і безпідставно. Ось чому варто познайомитися і з публікаціями, що розглядають як позитивний, так і негативний вплив релігії на суспільство, - зокрема такими: http://www.evolbiol.ru/nazaretyan2010.htm (про неоднозначний зв'язок релігії та совісті в історії); http://ru.wikipedia.org/wiki/Религия_и_общество (статистика позитивного і негативного впливу релігії на суспільство); http://www.socionauki.ru/journal/articles/129795/?sphrase_id=469882 (Религия: полезная адаптация или «вирус мозга»?); http://world.fedpress.ru/news/america/amerikanskie-psikhologi-vyyasnili-chto-ateisty-dobree-veruyushchikh (дослідження ступеня доброти віруючих і невіруючих).

5. Для відповіді на п’яте питання плану можна скористатися будь-яким підручником «Релігієзнавства» або веб-ресурсами, в яких можна познайомитись із структурою релігії (що складається із віри та віровчення, культової організації та моралі). Це питання дозволяє нам дати друге, структурне визначення релігії як комплексу вірувань і віровчень, культової організації та моралі. При відповіді на це питання потрібно вміти пояснити, що таке кожна із цих чотирьох складових релігії та який зв'язок між ними (як вони виникають, як впливають один на одне, що собою являють, чим займаються і навіщо потрібні). Це питання пов’язане із питанням про функції релігії, - з тією відмінністю, що тут ідеться про користь не релігії в цілому, а окремих її складових. Не вважайте, що ви знаєте відповідь, тому що вам знайомі ці слова, і розберіться точніше, що вони означають. Наприклад варто замислитись і уявити собі, де і коли людині потрібна віра?

Очевидно, що будь-яка нова, невипробувана справа, в успіху якої людина не впевнена, але за яку вона все-таки береться, вимагає від неї дещо безпідставної віри в себе або у своїх компаньйонів. А втім, і звична для людини справа, якщо виконується у вирішальній, стресовій ситуації, теж вимагає чималої віри і самовладання. А якщо людина при цьому ще й залежить від інших (як це найчастіше в житті і буває), які нерідко підводять, то змусити людину діяти хоч скільки-небудь ініціативно й підприємливо, послідовно і наполегливо, а крім того – чесно і принципово, може лише віра у важливість і справедливість цієї справи. А це питання зовсім не очевидне: хто може бути заздалегідь упевненим, що справді необхідним і важливим (хоча би для нього) є його навчання, його наукова або виробнича діяльність (економічна, політична, спортивна тощо)? Майже ніхто. А зусиль вони вимагають неабияких, і ці зусилля, якщо прикладаються, засновані на нічим не обґрунтованій вірі. Більше того, ті, в кого віра слабка, слабка і мотивація дії, а тому вони нічого і не досягають (а ті, в кого віри хоч із гірчичне зернятко, можуть пересувати гори, - згадайте Олександра Македонського, Цезаря, Наполеона). Інакше кажучи, віра – це визнання чогось істинним без достатніх на те підстав. Проте віра буває різною: фанатичною чи переконаною, більш обґрунтованою випробуванням власних сил і знанням людей або більш авантюрною та сліпою, заснованою на слабохарактерному бажанні мати щось, не прикладаючи зусиль, і небажанні чути про інші можливі варіанти. Тому варто подумати, чому у людини така чи інша віра. Про види віри можна почитати: http://becmology.ru/blog/warrior/belief01.htm; ~belief02.htm; ~belief03.htm

Питання ж про географію релігій передбачає знання того, в яких країнах домінують світові релігії та ті, що згадувались вище, при розгляді етапів розвитку ментальності. Із географією релігій можна познайомитися, зокрема, тут: http://www.religion.in.ua/info/; http://risu.org.ua/ru/index/reference; http://religions.unian.net/rus/detail/11395 (релігії в Україні);

http://expert.ru/expert/2013/01/religiya-v-sovremennom-mire/ (зміни розповсюдження релігій у світі);

http://www.wingia.com/web/files/richeditor/filemanager/Global_INDEX_of_Religiosity_and_Atheism_PR__6.pdf (англійською); http://www.adherents.com/adh_predom.html (домінуючі в окремих країнах релігії, англійською).

Тема 2. Буддизм та інші далекосхідні релігії

1. Типи релігій. «Нерелігійність» буддизму.

2. Ідея ілюзорності («пустотності») світу.

3. Карма, реінкарнація та нірвана.

4. Махаяна, хінаяна, ламаїзм, дзен-буддизм.

5. Йога, кришнаїзм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм.

1. Для відповіді на перше питання плану треба уважно прочитати поданий нижче текст про типи релігії. Типологій релігії дуже багато, адже в якусь єдину класифікацію всі вони не вміщуються. Четверте питання першої теми (про функції релігії) дозволило нам дати перше, описове визначення релігії як соціального явища, що ідейно об’єднує суспільство, надає людям цілі і сенс життя, освячує правила взаємовідносин і психологічно допомагає справлятись із труднощами, зокрема й тим, що легітимізує владу. А п’яте питання тієї ж теми дозволило сформулювати друге, структурне визначення релігії як комплексу вірувань і віровчень, культової організації та моралі. На основі цих, приблизних визначень можна створити емпіричну типологію релігій, яку ми подаємо нижче. Треба зазначити, що терміни, які зустрічаються у цій таблиці і є невідомими студентам, вони повинні вияснити для себе самостійно, наприклад – в Інтернеті.