Націоналістичний напрям української політичної думки

Політична думка доби Української козацької держави 1648-1764рр.

Протягом цього часу українська політична думка розвивалася у контексті обґрунтування права українського народу на побудову суверенної і соборної держави. Теоретичним джерелом для українських політиків стали концепції просвітників щодо суспільства і держави. До важливих правових документів того часу можна віднести "Березневі статті", "Гадяцький трактат" Ю.Немирича, "Конституцію" П. Орлика. В них була закладена правова основа міжнародних договорів України з іншими країнами, чітко простежувалися ідеї суверенітету Української козацької держави, визначалися конституційні засади державного і суспільного ладу.

ці правові документи утверджували державний статус України, визначали конституційні засади суспільного і державного ладу, її міжнародно-правову суб'єктність.

Просвітницький напрям в українській політичній думці знайшов своє відображення в працях Ф.Прокоповича і М.Козачинського.

Демократично-народницький напрям представляло Кирило-Мефодіївське братство. Суспільно-політичні ідеї кирило-мефодіївців слугували орієнтиром українському рухові, який оформився у мережу громад — напівконспіративних гуртків демократично налаштованої інтелігенції.

Демократично-народницькі погляди у ХХ ст.

Демократично-народницькі погляди у ХХ ст.. розвивали М.Грушевський, Р.Лашенко, С.Шелухін. свої концепції вони будували на таких засадах: визнання народу рушійною силою історичного процесу; розуміння українського народу як окремої етнокультурної одиниці; обґрунтування ідей народоправства у вигляді народно-демократичної республіки; федеративний устрій України; відстоювання автономії України в складі федеративних чи конфедеративних союзів; надання переваги колективним формам власності як історично традиційним.

Лібералізм в Україні відрізнявся від класичного європейського лібералізму. Крім власне ліберальних, він містив соціалістичні та демократично-народницькі ідеї. Головними засадами українського лібералізму стали: обстоювання пріоритетність політичних і громадянських прав особи перед державою та нацією, конституціоналізм і правова держава, приватна власність як основу господарювання, державна автономія України у складі Російської Федерації, самоврядування як основа державного устрою, загальнолюдські цінності втіленні у національних формах.

Український консерватизм ґрунтувався на засадах, українського історичного легітимізму первинності держави і нації над правами особи, монархічної форми державного правління, територіального патріотизму, провідної ролі аристократії у державотворчому процесі, непорушності приватної власності як основи господарювання, вирішальної ролі моральних і релігійних чинників у суспільному розвитку.

Найбільш системного і розвитку українська консервативна думка досягла в працях В.Липинського, С.Томашівського і В.Кучабського.

Державницька концепція

Їх засновником став С. Томашівський. В поглядах на державу він схилявся до конкретного аналізу наявних форм правління, вважаючи, що республіка може бути найгіршою деспотією,тоді як монархія — демократичною, якщо вона не є абсолютною. На думку С.Томашівського, майбутня українська держава могла бути сформована на основі автономії західноукраїнських земель. Символом держави мав би стати монарх, спадковий, або обраний членами державної ради. Головну роль у творенні Галицької держави С. Томасівський відводив грекокатолицькій церкві. Виходячи з того, що саме уніатська церква відкрила українцям доступ до західноєвропейської культури і зберегла при цьому українську самобутність, вчений підтримував ідею створення «клерикальної монархії».

Націоналістичний напрям української політичної думки

У його основу лягли ідеї Братство тарасівців, а також ідеями М.Міхновського. Це зокрема, такі засадові ідеї як: нація — основний чинник державного і суспільного життя; волюнтаризм — один із організаційних принципів; національна диктатура — початкова форма державного будівництва; активна меншість — віддані національній ідеї патріоти організатори боротьби пасивних мас за українську державу; національна революція — основний засіб досягнення державності.

Головним ідеологом націоналістичного напрямку став Д.Донцов. Основні засади своєї доктрини він виклав у праці "Націоналізм". Він не заперечував духовного впливу М.Міхновського на становлення свого світогляду, проте власну націоналістичну концепцію (волюнтаристську й ірраціональну, елітарну) протиставляв народницькій демократичній концепції свого духовного натхненника.

З позицій демократичного націоналізму висвітлювали теоретичні проблеми нації і держави П.Полтава і Л.Ребет.