Середини – третьої чверті ХVІІ ст., її історичні наслідки та уроки

Термінологія

татарщина, Русь православна і Русь греко-католицька, шляхта,

Литовські статути, Магдебурзьке право

Лекція 3

Національно-визвольна революція

середини – третьої чверті ХVІІ ст., її історичні наслідки та уроки

Про добу Хмельниччини і Руїни можна дізнатися з козацьких літописів та значної за обсягом наукової літератури. Без перебільшення, за останню чверть століття національної державності України козацька тематика була однієї з найпривабливіших для дослідників. З-поміж присвячених їй численних наукових форумів виокремимо Всеукраїнські історичні читання “Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку”, які відбувалися під протекторатом ЧНУ ім. Б. Хмельницького в 1990-х роках (сьогодні їх поновлено).

Мета лекції не обмежується ознайомленням з перебігом подій Національно-визвольної революції та Руїни середини – другої половни ХVІІ ст., а передбачає акцентуацію уваги на проблемах, які продовжують турбувати науковців та громадськість.

Однієї з найяскравіших сторінок історії України справедливо вважається Національно-визвольна революція. Її передумови тісно пов’язані з попередньою історичною епохою. У спробах з’ясувати причини Хмельниччини доречно звернути увагу передусім на два аспекти: колоніальне становище українського народу і державотворчі традиції, зокрема політичний устрій Запорозької Січі.

Що ж зумовило цей масовий рух, який виявилося не під силу приборкати, здавалося б, всесильній Польщі?

– релігійне гноблення, що виявлялося в насильному насадженні католицтва (унії). Створення греко-католицької церкви в 1596 р. лише загострило боротьбу переважної більшості українців за збереження національного на той час віросповідання – православ’я. Варто розуміти величезну роль релігії в тогочасному суспільстві, адже вона важила навіть більше за національний чинник. Для українців це був той останній “свідомий” рубіж, який зберігав їхню етнонаціональну ідентичність;

– нестерпний соціально-економічний гніт. Панщина для українських селян сягала 5–6 днів на тиждень, поєднуючись з тяжкими повинностями. Французький історик Проспер Меріме писав, що становище посполитого люду (народу), котрий перебуває “у ярмі польського пана”, “гірше, ніж каторжан та галері”. Навіть у сусідній Московії, з її деспотичними порядками, землевласник не міг скарати кріпака на смерть, а в Україні шляхтич не ніс за вбивство підданого селянина ніякої відповідальності. Права людини (у сучасному значенні цих слів) з’являлися там, де до справи була причетна знатна особа. Щоправда, і її не завжди вдавалося відстояти свої інтереси;

– прагнення мати власну політичну самоорганізацію. Історичні джерела засвідчують факт існування в першій половині ХVІІ ст. проектів національно-державного відродження у шляхти, духовенства, міщанства. Серйозно варто зважати і на плани козацького переустрою. Причому як запорожців, так і реєстровців. Ці проекти не просто розроблялися, вони проходили серйозну апробацію в гострій і безкомпромісній боротьбі. Безпосередньою предтечею (репетицією) Хмельниччини стали козацько-селянські повстання другої половини 1620-х – 1630-х років.

Різкий спалах боротьби різних верств населення в 1648 р. прискорив творення ранньомодерної української нації. Головною метою стало будівництво національної козацької держави. У битвах під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями було розгромлене кварцяне військо, польська шляхта, а з нею уніатські священики та єврейське населення поспішно тікали з України. Оговтавшись аж узимку 1649 р., вони готуватимуться до реваншу.

Успіх був забезпечений багатьма чинниками, зокрема й талантом, досвідом та харизмою гетьмана Б. Хмельницького.

Як же оцінити подію, яка в науковій літературі отримала багато назв (“пани-ляхи” сприймали її за бунт):

– повстанням (у 1648 р. усе починалося як традиційне козацько-селянське повстання);

– козацько-селянською війною;

– Визвольною війною (напевне це найпоширеніша назва в українській історіографії);

– Національно-визвольною революцією. Доцільність її використання пояснюється глибиною перетворень у всіх сферах суспільства – економіці, соціальній структурі, психології, політиці. Змістом Хмельниччини було становлення української козацької держави.

Успіх козацького війська в 1648 р. забезпечив ліквідацію в Україні польського соціально-економічного устрою, а також адміністративно устрою, права. Залишалися незмінними виборні уряди міст, церковно-монастирські маєтки зі своїм управлінням. Населення швидко покозачилося. Розкріпачене селянство відтепер сплачувало лише державні податки. Козаки відбували військову повинність.

Уперше гетьман Б. Хмельницький і його найближчі побратими виразно усвідомили потребу творення “удільної” Української держави на початку 1649 р. Ці переконання співпали з поширенням в Україні (на “волості”) власне запорізького політичного устрою. Територія країни відтепер поділялася на полки і сотні. Тобто, якщо до 1648 р. полками, сотнями були тільки військові одиниці, то тепер і військові, і адміністративно-територіальні.

Так постала перша, власне національна держава в історії українського народу. Її офіційна назва – Військо Запорозьке (відтоді офіційна назва Січі – Військо Запорозьке Низове). Використовувалися також назви Велике князівство Руське, Мала Русь, народна назва – Гетьманщина. Вищою представницькою владою була козацька рада.

Більшість відносин у державі регулювалося звичаєвим правом. До нього добавлялося писане законодавство: договірні статті та угоди з монархами сусідніх країн, почасти польське право (Литовські статути), гетьманські універсали. Постійне військо становило від 20 до 60 тис. козаків. За потреби воно швидко збільшувалося.