Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу.

План

1. Поняття літературної мови.

2. Мовні норми та їх різновиди.

3. Культура мови.

4. Культура мовлення під час дискусії.

Лекція викладача

1. Поняття літературної мови.

Українська мова належить до слов'янських мов. Вона є єди­ною національною мовою українського народу. Українська національна мова існує:

а) у вищій формі загальнонародної мови - сучасній україн­ській літературній мові;

б) у нижчих формах загальнонародної мови - її терито­ріальних діалектах.

Літературна мова -це унормована, відшліфована фор­ма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності: державні й громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту, побут. Вона ха­рактеризується уніфікованістю, стандартизованістю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.

Літературна мова реалізується вусній іписемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має свої особливості, зумовлені специфікою функціонування літе­ратурної мови в кожній з форм.

Писемна форма літературної мови функціонує в галузі дер­жавної, політичної, господарської, наукової і культурної діяль­ності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Сучасна українська літературна мова сформувалася на осно­ві південно-східного наріччя, увібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І. П. Котляревський - автор перших великих худож­ніх творів українською мовою ("Енеїда", "Наталка Полтавка", "Москаль-чарівник"). Він першим використав народнорозмовні багатства полтавських говорів і фольклору. Основоположником сучасної української літературної мови справедливо вважають Тараса Григоровича Шевченка. Саме він уперше "своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно - мовної і словесно-художньої культури, заклав підвалини для розвитку наукового, публіцистичного та інших стилів літера­турної мови... У мові творів Шевченка знайшли глибоке відо­браження народнопоетична творчість, усно-розмовні форми народної мови'". Традиції Т. Шевченка у розвитку української літературної мови продовжували у своїй творчості І. Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М. Коцюбинський та інші пись­менники.

2. Мовні норми та їх різновиди.

Українська літературна мова постійно розвивається та зба­гачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуван­ням обов'язкових для всіх літературних норм. Українська літературна мова як вища форма загальнонарод­ної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв. Унормованість - головна ознака літературної мови.

Норма літературної мови - це сукупність загальноприй­нятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації.

Розрізняють різні типи норм:

- орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень),

- графічні (передача звуків на письмі),

- орфогра­фічні (написання слів),

- лексичні (слововживання),

- морфологіч­ні (правильне вживання морфем),

- синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень),

- стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування),

- пунктуаційні (вжи­вання розділових знаків).

Норми характеризуються системністю, історичною і соці­альною зумовленістю, стабільністю. Проте з часом вони мо­жуть змінюватися. Тому в межах норми співіснують мовні варі­анти, під якими розуміють видозміни однієї й тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексич­ному, морфологічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства у кодифікації написань і відо­бражають тимчасове співіснування в мові старого й нового.

У словниках українського літературного слововживання розрізняють варіанти акцентні {алфавіт і алфавіт), фонема­тичні (вогонь і огонь), морфологічні (Н. в. міст, Р. в. моста і мосту). У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюються. Мовні норми найповніше й у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови.

Культура писемного й усного мовлення всіх, хто користу­ється українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало знати мовні норми й послідовно дотри­муватися їх.

3. Культура мови.

Культура мови чи культура мовлення (мовленнєва культура) особистості великою мірою залежить від її зорієнтованості на бездоганне, взірцеве мовлення. Щоб бути зразковим, мовлення має характеризуватися такими найважливішими ознаками:

- правильністю, тобто відповідати літературним нормам, що діють у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним);

- змістовністю, яка передбачає глибоке осмислення теми і головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наяв­ною інформацією з певної теми; різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого;

- послідовністю, тобто логічністю та лаконічністю думок; багатством, яке передбачає використання різноманітних засобів вираження думок у межах відповідного стилю, уник­нення невиправданого повторення слів, однотипних конструк­цій речень;

- точністю, яка великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового за­пасу. Виражаючи власні думки, слід добирати слова, які найпо­вніше відповідають висловлюваному змісту;

- виразністю. Щоб мовлення було виразним, слід наголошу­вати найважливіші місця свого висловлювання й виражати своє ставлення до предмета мовлення;

- доречністю та доцільністю, що залежать насамперед від того, наскільки повно й глибоко людина оцінює ситуацію спіл­кування, інтереси, стан, настрій адресата. Треба уникати того, що могло б уразити співрозмовника, викликати в нього роздра­тування. Вказувати на помилки слід у тактовній формі.

Отже, високу культуру мовлення людини визначає доскона­ле володіння літературною мовою, її нормами.

Культура мовлення - це ще й загальноприйнятиймовний етикет, тобто усталені мовні звороти, типові формули, якими послуговуються у певних ситуаціях спілкування. Вони відпо­відають національно-культурним традиціям суспільства або окремого соціуму. Серед виражальних засобів української мови — типові формули звертання, вітання, прощання, поба­жання, подяки, поздоровлення, прохання, вибачення, співчуття тощо¹. У кожного народу складається свій традиційний мовний етикет, причому кожний соціум, регіон має характерні йому формули, що зумовлено звичаями, ритуалами, специфікою мов­ного узусу. Мовний етикет визначається також соціальним ста­тусом мовців, рівнем їхньої освіти й виховання, статтю, віком, емоційністю ситуації.

Неабияке значення має і тон розмови, вміння вислухати ін­шого, вчасно й доречно підтримати тему. Уважність, чемність та ввічливість — основні вимоги мовного етикету.

4. Культура мовлення під час дискусії.

Дискусія — форма колективного обговорення, мета якої — виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне розв'язання проблеми. Під час такого обговорення виявляються різні позиції, а емоційно-інтелектуальний поштовх пробуджує бажання активно мислити .

Організація дискусії має три основні етапи: підготовчий, основний, заключний.

Підготовчий етап передбачає такі завдання:

— сформулювати тему дискусії;

— визначити основні питання, які обговорюватимуться;

— підготувати основну літературу з проблеми, яка виноситься на дискусію;

— визначити місце та час проведення дискусії.

На другому етапі — основному — обговорюються питання, які внесені до порядку денного. Якщо в процесі обговорення або ж осмислення деяких моментів дискусії виникає невелика пауза, то головуючому не рекомендується її переривати, даючи можливість учасникам дискусії трохи поміркувати, оскільки це може сприяти новому повороту дискусії.

Третій етап — заключний — це підбиття підсумків. Як правило, це робить ведучий — головуючий, проте можна доручити цю справу одному із спеціалістів — учасників дискусії.

За нормами етикету дискусія не повинна тривати більше, ніж З год., оскільки зловживання часом призводить до втоми учасників дискусії, до їхнього роздратування і неприйняття всього, що відбувається довкола. Дуже важливим у дискусії є дотримання часового регламенту: повідомлення — 15—20 хв., виступ — 3—5 хв.

Наше життя містить різні форми прояву суперечок та дискусій. Особливе значення мають професійні дискусії, результатом яких може стати успішна угода і прибуток, але лише за умови правильного ведення дискусії, яка полягає в урахуванні багатьох факторів (психології ведення дискусії, логічній та мовній культурі дискусії та ін.).

Основні правила ведення дискусії:

1. Відверто висловлювати думки.

2. Поважати точки зору всіх членів дискусії.

3. Слухати інших, не перебиваючи.

4. Не говорити занадто довго та занадто часто.

5. Водночас має говорити лише одна особа.

6. Дотримуватися позитивних ідей та стосунків.

7. Не критикувати себе та інших.

8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.

ІІ. Домашнє завдання: укласти та вивчити конспект лекції, у зошиті для практичних робіт виконати практичну роботу №2.

Практична робота №2

Вправа 1. Перепишіть слова, поставте правильно наголоси, звірте зі «Словником наголосів». Запам’ятайте ці слова.

І. Випадок, новий, фаховий, середина, ненависть, тексто­вий, беремо, валовий, виразний, вісімдесят, дошка, кінчити, контрактовий, котрий, щипці, ознака, обруч, нести, мета­лургія.

ІІ. Легкий, кухонний, курятина, приятель, ринковий, те­рези, черствий, кидати, феномен, твердий, кроїти, ненавис­ний, Полтавщина, порядковий, предмет.

Вправа 2.Відредагуйте подані речення відповідно до норм літературної мови. Запишіть правильні варіанти.

Для капітального ремонту нам підійде любий матеріал.

Ми діяли згідно законів України.

У відповідності з рішеннями у жовтні учні профтех­училищ проходять практику.

Відношення між учнями і вчителями мають бути до­брозичливими.

Я згодився на її предложення.

Його усунули з цієї посади.

Учні не зрозуміли смислу слова.

У цьому році я завершую школу.

Зустрінемося через пару днів.

Це можна зробити при всіх обставинах.

Вправа 3.Перепишіть, на місці крапок, де потрібно, вставте про­пущені літери та поставте розділові знаки.

XXI століт..я висуває до освіти нові вимоги. Провідні держави світу освоюют... стратегію сталого людс...кого ро...витку. Людство помітно ...мінює орієнтації в бік демо­кратії піднесен...я автор...тет... особистос...ті кул...тури миру тол...рантнос...ті й ринкових відносин утверджує їх як пр...ор...тети нової світової д...наміки.

В Україні має ...тверджуватися стратегія пр...скореного вип…реджувального ро...витку освіти і науки фізичних інте..лектуал...них морал...них та інших сутнісних сил особистос...ті які забезпечуют... її самоствердження і самореалізацію

(Національна доктрина розвитку освіти України у XX столітті).