Особливості правового статусу об’єднань громадян.

Конституція України в частині 1 ст. 36 чітко визначила, що громадяни України для здійснення і захисту своїх прав і свобод, а також задоволення політичних, економічних, культурних та інших інтересів мають право на об'єднання в політичні партії та громадські організації. Отже, на кон­ституційному рівні в Україні закріплене існування двох видів об'єднань громадян.

До громадських організацій частина 3 цієї ж статті Кон­ституції відносить професійні спілки. Професійні спілки об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Участь громадян у професійних спілках допускається тільки з метою захисту влас­них трудових і соціально-економічних прав та інтересів.

Конституція України (ч. 1 ст. 37) забороняє утворення і діяльність політичних партій і громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію неза­лежності України, зміну конституційного ладу насиль­ницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності, підрив її безпеки, незаконне захоплення дер­жавної влади, пропаганду війни, насильства, розпалюван­ня міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення.

Відповідно до частини 2 ст. 37 Конституції України, політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.

Крім цього. Конституція України (ч. 5 ст. 37) не допу­скає утворення і діяльність організаційних структур полі­тичних партій в органах виконавчої та судової влади, у виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах та організаціях.

Норми Конституції України, що стосуються об'єднань громадян, конкретизуються і деталізуються в інших зако­нах і підзаконних актах.Їх сукупність (включаючи Кон­ституцію) становлять специфічну систему і є законодав­ством про об'єднання громадян (ст. 5 Закону "Про об'єд­нання громадян" від 16 червня 1992 р.).

До таких нормативних актів насамперед належать:

• Закон "Про об'єднання громадян";

• Положення "Про порядок легалізації об'єднань гро­мадян" від 26 лютого 1993 р.;

• Положення "Про порядок реєстрації символіки об'єднань" від 26 лютого 1993 р.;

• Закон "Про захист прав споживачів" у редакції від 12 травня 1991 р. (розділ 3 даного Закону прямо названо:

Громадські організації споживачів (об'єднання спожи­вачів)". У статтях 25 і 26 визначаються цілі і права цих об'єднань);

Аналіз нормативних актів, які регламентують діяльність громадських формувань в Україні дозволяє встановити го­ловну відмінність їх адміністративно-правового статусу від адміністративно-правового статусу державних структур. Вона полягає в тому, що у відносинах з іншими суб'єктами права і між собою ці формування виступають виключно від власного імені і не мають державно-владних повнова­жень. Держава інтенсивно і цілеспрямовано регулює їх ді­яльність. Проте використовувані у цій сфері управлінські форми і методи істотно відрізняються від тих, які застосо­вуються щодо державних органів.

Свій регулюючий вплив держава поширює тільки на ті повноваження громадських формувань, які реалізуються безпосередньо у взаємовідносинах з державними орга­нами. Суть же такого регулювання зводиться до того, щоб, по-перше, через норми адміністративного права закріпити повноваження громадських об'єднань у сфері держав­ного управління, по-друге, створити реальні гарантії їх реалізації.

Так, ст. 8 Закону "Про об'єднання громадян" передба­чає, що держава забезпечує додержання їх прав і законних інтересів, а втручання державних органів та службових осіб у діяльність об'єднань громадян, як і втручання об'єд­нань громадян у діяльність державних органів, не допуска­ється, крім випадків, передбачених законом; у ст. 25 Зако­ну "Про захист прав споживачів" (у редакції від 15 грудня 1994 р.) міститься норма, що забезпечує об'єднанням споживачів підтримку з боку держави при здійсненні своїх прав.

Важливою особливістю Закону "Про об'єднання грома­дян" є те, що його дія не поширюється на професійні спіл­ки, а також на релігійні, кооперативні організації, об'єд­нання громадян, що мають основною метою одержання прибутків, комерційні фонди, органи місцевого та регіо­нального самоврядування (в тому числі ради і комітети мікрорайонів, будинкові, вуличні, квартальні, сільські, се­лищні комітети), органи громадської самодіяльності (на­родні дружини, товариські суди тощо), інші об'єднання громадян, порядок створення і діяльності яких визна­чається відповідним законодавством.

Закон дає визначення об'єднання громадян. Згідно зі ст. 1 об'єднанням громадян є добровільне громадське фор­мування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

У зв'язку з цим, треба зазначити, що законодавець обмежує коло осіб, які можуть виступати засновниками .об'єднань громадян.

Засновниками громадських організацій можуть бути громадяни, яким виповнилося 18 років і які є: а) громадянами України; б) громадянами інших держав; в) особами без громадянства. Стосовно віку засновників молодіжних і дитячих організацій зроблено виняток. Ними можуть бути особи, що досягай 15-річного віку.

З цього випливає, що засновувати об'єднання громадян (політична партія, або громадська організація) можуть ви­ключно фізичні особи. Юридичним особам у такому праві законодавець відмовив.

Членство в об'єднаннях громадян регламентується ст. 12 цього Закону. Відповідно до неї, членами політич­них партій можуть бути тільки фізичні особи — громадяни України, які досягай 18-річного віку.

Членами громадських організацій можуть бути особи, яким виповнилося 14 років. Вік членів молодіжних та ди­тячих організацій встановлюється їх статутами. Законода­вець нічого не говорить про громадянство членів громад­ських організацій. Проте, орієнтуючись на ст. 11, слід ви­знати, що ними можуть бути громадяни будь-якої держави і особи без громадянства.

Крім фізичних осіб, у діяльності громадських організа­цій можуть брати участь колективні члени. Такі випадки повинні передбачатись їх статутами.

Передбачаючи різноманітні обмеження щодо членства, чинне законодавство категорично забороняє встановлення і застосування будь-яких обмежень прав і свобод людини і громадянина у зв'язку з належністю чи неналежністю до об'єднань громадян (ст. 7).

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян. Належність чи неналежність до об'­єднання громадян не може бути підставою для обмеження прав і свобод або для надання державою будь-яких пільг і переваг.

Вимога про зазначення в офіційних документах щодо членства (участі) у тому чи іншому об'єднанні громадян не допускається, крім випадків, передбачених законами України.

Забороняється відмова у прийнятті або виключення з політичної партії особи в зв'язку з її статтю або національ­ною належністю. Обмеження щодо перебування у полі­тичних партіях окремих категорій громадян встановлю­ються Конституцією та законами України.

Чинне законодавство передбачає кілька видів об'єднань громадян та вказує на критерії, за якими здійснюються їх розмежування. Такими критеріями є:

• мета створення і діяльності;

• територіальний масштаб діяльності;

• спосіб обліку членів;

• шлях легалізації (легалізація — офіційне визнання);

• вік, досягши якого дозволяється бути членом об'єд­нання громадян.

Види об'єднань:

1. Залежно від цілей створення і діяльності об'єднання громадян визнається: а) політичною партією; б) громад­ською організацією. При цьому назва об'єднання (рух, конгрес, асоціація, фонд, союз тощо) для вирішення дано­го питання не має значення.

Під політичною партією розуміють об'єднання при­хильників певної загальнонаціональної програми суспіль­ного розвитку, для яких головною метою є:

• участь у виробленні державної політики;

• формування органів влади;

• формування органів місцевого самоврядування;

• представництво у складі органів влади і органів місце­вого самоврядування (ст. 2).

Громадська організація — це об'єднання громадян для забезпечення і захисту власних законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

ВИСНОВОК

Отже. як ми з’ясували у лекції адміністративне право наділяє правосуб‘єктністю велике коло учасників соціальних зв’язків, про що свідчить велика кількість управлінських відносин у суспільстві, а система суб’єктів адміністративного права складніша, ніж система суб’єктів будь-якої іншої галузі права.

Суб’єктами адміністративного права є й органи виконавчої влади, а також внутрішні частини їх апарату, і органи громадських організацій, діяльність яких регулюється правом, і адміністрація підприємств, установ і організацій, такі як, наприклад, факультет, цех, відділення лікарні. Суб’єктами адміністративного права є громадяни, особи без громадянства, іноземці. Причому правове становище суб’єктів одного рівня неоднакове.