Постанова тимчасового уряду

Pp.

Характер революції: національно-демократична, визвольна.

Передумови революції

1. Перша світова війна.

2. Поразка царської армії на фронтах.

3. Загальна соціально-економічна та політична криза, зумовлена Першою світовою війною.

4. Розпад Російської імперії.

5. Лютнева демократична революція в Росії.

6. Крах самодержавства.

Причини революції

1. Входження України до складу Російської та Австро-Угорської імперій і втрата нею своєї самостійності.

2. Важкі соціально-економічні умови більшості населення: низька заробітна плата, тяжка праця, безземелля і малоземелля, злидні, жорстока експлуатація.

3. Переслідування в Російській імперії українського суспільного руху, утиски політичних партій та громадських рухів.

4. Не було власної державності.

Рушійні сили революції: нечисленна національна інтелігенція, багатомільйонне селянство, частково вдягнене в солдатські шинелі.

Завдання революції

Перший етап:

- позбутися імперської залежності

- національно-територіальна автономія України у демократичній Російській федеративній республіці.

Другий етап:

- національне і cоціальне визволення України.

- створення власної соборної самостійної демократичної держави.

Початок Української революції, утворення Центральної Ради

27 лютого 1917 р. перемога Лютневої революції в Петрограді призвела до падіння самодержавства, незабаром цар Микола II зрікся престолу.

Дві влади
2 (15) березня 1917 р. утворено Тимчасовий уряд. До складу уряду ввійшли кадети, октябристи, есери, безпартійні.	Рада робітничих і солдатських депутатів
§ Єдиним соціалістом був міністр юстиції — О. Керенський. § Очолив Тимчасовий уряд Князь Георгій Львов. § Тимчасовий уряд визначив такі свої функції: 1. Вважав себе правонаступником царського уряду; 2. Мав намір зберегти за собою контроль над усіма територіями Російської імперії; 3. створив представницькі й виконавчі органи місцевої влади: губернські, міські й повітові правління. 4. мав намір провести низку демократичних перетворень   Тимчасовий уряд мав діяти до скликання Установчих зборів, які мали затвердити форму державного ладу і прийняти Конституцію	§ Створена 27 лютого (12 березня) 1917р. § з представників есерів і меншовиків, § Більшовиків у радах на початку весни 1917 р. було мало. § На перехідному етапі, який мав тривати до Установчих зборів, ради зобов’язані були служити гарантом успішного демократичного розвитку, збереження й поглиблення завоювань Лютневої революції. § У містах і селах було утворено паралельні органи влади — Ради робітничих і солдатських та Ради селянських депутатів.

Причини швидкої перемоги Лютневої революції

1. Могутнім каталізатором подій стала Перша світова війна.

2. Кризовий стан в імперії.

3. Загострення політичних, соціально-економічних та національних проблем.

4. Зростаюча активність політичних сил.

5. Падіння авторитету та слабкість чинної влади.

Висновки

1. Лютнева буржуазно-демократична революція 1917 р. скинула царя Миколу І, проголосила Росію республікою і надала можливість народам творити свою державність.

2. Активно в цьому напрямку працювали Польща, Фінляндія, Литва, Латвія та Естонія і вони домоглися незалежності.

3. Мала такі можливості й Україна.

Наслідки Лютневої революції для України

1. Посилення політичної боротьби.

2. Вихід на політичну боротьбу широких народних мас.

3. Зростання ролі політичних партій.

4. Перетворення армії на впливовий чинник внутрішнього життя.

5. Поява органів Тимчасового уряду і Рад в Україні.

6. Створення Української Центральної Ради, яка намагалася вирішити питання національного розвитку.

В Україні виникають органи влади Тимчасового уряду

1. 4 (17) березня 1917 р. у Києві від імені Тимчасового уряду оформився Виконавчий комітет Ради громадських організацій, який проіснував до 4 вересня 1917 р.

2. Губернаторів було усунено, а вищою посадовою особою в губернії став комісар Тимчасового уряду, а у повітах — повітові комісари.

3. На місцях почали створюватися нові органи Тимчасового уряду — громадські ради та їхні виконавчі комітети.

4. Тимчасовий уряд в Україні спирався на промисловців, землевласників й урядовців.

Місцеві ради робітничих і солдатських депутатів створювалися у великих містах і промислових центрах

1. Засновниками були в основному загальноросійські соціалістичні партії есерів і соціал-демократів (меншовиків).

2. Ради виникли у Харкові, Києві, Катеринославі, Луганську, Кременчуці, Полтаві тощо.

3. У середині 1917 р. їх налічувалося 252, зокрема в Донбасі — 180.

Національні політичні сили були роздроблені, тому необхідно було створити український керівний центр.

Так в Україні виник альтернативний центр влади — Українська Центральна Рада (УЦР).

Вона була створена 4 березня 1917 р. в Києві на зборах представників Товариства українських поступовців (ТУП) і українських соціал-демократів.

УЦР стала представницьким органом українських демократичних сил і очолила національно-демократичну революцію в Україні. Українська

Голова Ради (обраний заочно) — видатний історик і громадський діяч М. С. Грушевський (повернувся до Києва 12 (25) березня 1917 p.).

Видатними діячами УЦР стали також С. Єфремов, Б. Винниченко, С. Петлюра.Д. Антонович, С. Веселовський, Д. Дорошенко, В. Коваль, Ф. Крижанівський.

Партійний склад УЦР був різноманітний, її членами стали представники ТУП, який згодом було перейменовано у Союз українських автономістів-федералістів, Української соціал-демократичної робітничої партії, Української партії соціалістів-революціонерів, Української народної партії.

Крім партій до складу УЦР увійшли представники громадських організацій.

o Рада обрала Виконавчий комітет, який згодом отримав назву Мала рада.

o Вагому роль в організації Центральної Ради відіграли

o Резиденцією Центральної Ради був Педагогічний музей у Києві .

o Офіційним органом Центральної Ради була «Нова рада» з редактором Андрієм Ніковським.

Добу Центральної Ради історики поділяють на два етапи:

перший — автономістський (березень 1917 р. — січень 1918 р.);

другий — самостійницький (січень — квітень 1918 p.).

Основні напрямки політичної програми УЦР

Боротьба за національно-територіальну автономію у складі дев'яти українських губерній та етнічних земель.

Підготовка до виборів в Установчі збори з метою розв'язання питання про автономію України в складі Російської республіки.

Співпраця з Тимчасовим урядом.

Надання національним меншинам рівних політичних прав,

Однак в УЦР не було єдиної думки щодо майбутнього статусу України. Самостійники на чолі з М. Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (М. Грушевський, В. Винниченко) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією.

Створення УЦР стало видатною подією в національно-демократичній революції 1917-1920 pp. УЦР виступила організатором і лідером національно-визвольного руху, що охопив широкі верстви населення, діячі УЦР почали привселюдно й відкрито говорити про інтереси нації від її імені.

9 (22) березня 1917 р. Перша відозва Центральної Ради «До українського народу», в якій вона закликала зберігати спокій, обирати нових людей в органи самоврядування, творити вільне життя, збирати кошти в український національний фонд.

Центральна Рада з самого початку відстоювала національно-територіальну автономію України, підтримувала заходи щодо створення української преси, впровадження української мови у школах, скасування будь-яких обмежень щодо розвитку української культури і громадсько-політичного життя.

Соціально-економічні питання поки що не обговорювалися, а були перенесені на пізніший період. Вони побоювалися, що зосередженість на соціально-економічних, питаннях може розколоти національний рух. Подальший розвиток політичної ситуації в Україні показав хибність такої політики.

12 березня 1917 р. У Петрограді відбулася грандіозна демонстрація українців, яка справила величезний вплив на російську громадськість.

19 березня (1 квітня) 1917 р. У Києві відбувся мітинг українського населення (понад 100 тис. учасників), під час якого висувалися вимоги надати Україні автономію. На Софійському майдані відбулося грандіозне віче, учасники якого вимагали широкої автономії України в складі демократичної Російської держави та скликання Установчих зборів.

Над колонами демонстрантів майоріли сотні блакитно-жовтих національних прапорів.

Багатотисячні українські маніфестації відбулися в Катеринославі, Одесі, Харкові, Полтаві, Чернігові та інших містах з гаслами «Автономію Україні!», «Хай живе федеративна республіка!», «Вільна Україна у вільній Росії!» тощо.

Центральна Рада випустила перший інформаційний листок — «Вісті з Центральної Ради».

Чому в Україні після Лютневої революції переважали автономістські, а не самостійницькі настрої

1. Програмною установкою більшості політичних партій та сил Центральної Ради була автономія України.

2. Ідея самостійності поки що не набула поширення в масах.

3. Серед української політичної еліти було сподівання на справедливе вирішення національного питання революційною демократією Росії.

4. Україна не була підготовлена до самостійності: не мала державних структур, армії, належного фінансування, матеріального забезпечення.

5. Домінування неукраїнського населення у містах — центрах політичного життя.

19-21 квітня 1917 р. в Києві в приміщенні Купецького зібрання проходила робота Всеукраїнського національного конгресу, у якому брали участь понад 900 делегатів від політичних партій і різних політичних організацій — селянських, військових, робітничих, економічних, культурних.

ü Головою з'їзду було обрано М. Грушевського. Серед них були представники не тільки Наддніпрянської України, а й Кубані, Галичини та всіх воєнних організацій, близько 600 гостей від українських установ Києва.

ü Конгрес ще раз підтвердив вимогу надання Україні національно-територіальної автономії і перебудови Російської держави на федеративну демократичну республіку.

ü 21 квітня відбулися вибори нового складу Центральної Ради. Таємним голосуванням головою Центральної Ради знову було обрано М. Грушевського. Тоді ж було обрано його заступників — В. Винниченка й С. Єфремова, виконавчий орган — Комітет, або Малу Раду.

ü УЦР перетворилася на представницький (з елементами парламентаризму) орган українського народу

Наслідки

1. Конгрес сприяв піднесенню авторитету Української Центральної Ради.

2. Продемонстрував високу активність громадських і політичних сил України, які прагнули відродити національно-територіальну автономію України.

3. Це був перший крок відродження нації на шляху державності.

4. Розпочалася робота зі створення підлеглих Центральній Раді її місцевих органів влади (губернських, міських, повітових).



Початок українізації армії

Боротьба за відродження української державності не могла бути успішною без створення національних збройних сил. Ініціатором їх створення виступили самостійники

9 (22) березня 1917 p. З ініціативи М. Міхновського, палкого прихильника самостійної України та національних збройних сил, проведено перші збори українських старшин і солдатів Київського гарнізону, де проголосили створення Української військової ради, яка повинна була проводити роботу з організації української національної армії.

16 (29) березня 1917 р. Українська військова рада сформувала Український військовий клуб імені гетьмана П. Полуботка та Український організаційний комітет. Члени клубу агітували українських вояків об’єднуватися під гаслами Центральної Ради.

18 квітня (1 травня) 1917 р. Під час святкування 1 травня відбулося українське військове свято (з ініціативи клубу ім. П. Полуботка), учасники якого оголосили себе 1-м українським полком ім. Б. Хмельницького, який налічував 3,5 тис. осіб.

Утім керівництво Центральної Ради не усвідомлювало важливості створення української армії.

Виникнення Вільного козацтва

Для захисту української державності та охорони правопорядку на місцях почали створювати підрозділи Вільного козацтва — добровільні військово-міліцейські формування.

Квітень 1917 р. Виник перший кіш Вільного козацтва у Звенигородському повіті на Київщині.

Згодом такі формування почали поширюватися на Лівобережжі, Волині, в Запоріжжі та інших регіонах України з національно свідомих селян і робітників віком старше 18 років.

Головою військових формувань вільного козацтва, його почесним отаманом став Павло Скоропадський, а наказним отаманом — І. Полтавець-Остряниця.

Центром Вільного козацтва стала Біла Церква.

Головна мета Вільного козацтва:

• підтримувати демократичний устрій у суспільстві;

• боротися з ворогами українського народу;

• не допускати братовбивства;

• боротися проти анархії;

• забезпечувати правопорядок;

• «бути на варті волі та спокою в Україні».

Жовтень 1917 р. У підрозділах Вільного козацтва налічувалося 60 тис. військовиків.

П. Скоропадський хотів надати в розпорядження Центральної Ради свій українізований корпус із 40 тис. бійців, але М. Грушевський і В. Винниченко заперечували необхідність мати регулярну армію.

Важливою подією цього етапу Української революції була робота в Києві 18 травня 1917 р. І Українського військового з'їзду, у якому брали участь 700 делегатів.

ü Вони підтримали вимоги Центральної Ради щодо автономії України,

ü обрали Військовий генеральний комітет із 18 осіб на чолі із Симоном Петлюрою

ü М. Міхновський став одним із 18 членів Військового генерального комітету.

ü а також зажадали повернення козацьких клейнодів з музеїв Петрограда та Москви, відкриття українських військових шкіл, підготовки українських військових статутів та підручників.

Наслідки роботи І Всеукраїнського військового з’їзду

1. Військові визнали Центральну Раду «єдиним компетентним органом, покликаним вирішувати всі справи, що стосуються цілої України та її відносин з Тимчасовим урядом».

2. Водночас із українізацією армії розгорнулася українізація флоту, який на Чорному морі на 75% комплектувався із жителів України.

Відчувши широку підтримку громадськості, зокрема з боку військових, Центральна Рада розпочала упорядкування відносин з Тимчасовим урядом.

Центральна Рада відрядила до Петрограда делегацію з 10 осіб на чолі з В. Винниченком (середина травня 1917 p.).

Делегація везла до російської столиці «Записку Центральної Ради до Тимчасового уряду», де наголошувалося таке:

1. Центральна Рада є «голосом українського народу» і вже здійснює культурно-національну автономію;

2. Тимчасовий уряд має визнати автономію України;

3. Україна проголошує своє право на участь у мирних переговорах;

4. Росія не повинна чинити перешкоди українізації військ.

Висновок

Поїздка успіху не мала, Тимчасовий уряд погоджувався лише на культурно-освітню автономію для України. Тимчасовий уряд відхилив вимоги щодо автономії, мотивуючи свої дії такими причинами:

1. Оскільки Центральна Рада не обрана всенародним голосуванням, вона не може висловлювати волю всього народу українських земель.

2. Проголошення автономії України може призвести до територіальних та інших непорозумінь.

3. Питання про адміністративний устрій майбутньої Російської федеративної республіки повинні вирішувати лише Установчі збори.

Остаточному рішенню Тимчасового уряду з українського питання передував візит О. Керенського до Києва та його зустріч з М. Грушевським, але успіху цей візит не мав.

На початку червня 1917 р. Тимчасовий уряд визначився з відповіддю. Вимоги Центральної Ради було відхилено. Тимчасовий уряд не визнав Центральну Раду як виразника волі українського народу.

2-й УКРАЇНСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ З'ЇЗД

5-10 червня 1917 р

2300 делегатів від 1,6-1,8 млн вояків

Напередодні з'їзду Тимчасовий уряд вислав до Киева з приводу з'їзду дві телеграми:

1. Керенський забороняв з'їзд

2. Тимчасовий уряд відкидає всі домагання Української Центральної Ради щодо автономії України

Політика Росії спонукала Українську Центральну Раду до активних дій.

З (16) червня 1917 р. Центральна Рада прийняли резо­люцію:

1. Звернутися до всього українського народу із закликом організувати і приступити до побудови автономії.

2. Негайно видати Універсал до українського народу, в якому пояснити сутність домагань української демо­кратії щодо автономії.

Делегати 2-го українського військового з'їзду перед по­чатком роботи зібралися на Софійському майдані. У при­сутності десятків тисяч селян, після молебню та урочистого виконання українського гімну, вони заприсяглися не повер­татися до своїх частин без автономії України.

З'їзд запропонував Центральній Раді приступити у згоді з національними меншинами до створення основ авто­номного устрою.

З'їзд зобов'язався забезпечити Центральній Раді найак­тивнішу підтримку.

Було підтверджено постанову 1-го Українського військо­вого з'їзду про українізацію армії та затверджено статут Військового генерального комітету на чолі з С. Пет­люрою.

З'їзд обрав Раду військових депутатів і ухвалив, щоб вона увійшла складовою частиною до Центральної Ради.

Рада військових депутатів обрала постійну президію у складі українських соціал-демократів П. Войтенка,

У цій ситуації було вирішено вдатися до самостійного декларування автономії в Універсалі — документі-зверненні до українського народу.

За часи діяльності Центральної Ради нею було видано чотири Універсали

Універсали Центральної Ради

І Універсал,

23 (10) червня 1917 р.

· Проголошення національно-територіальної автономії України у складі Російської федерації

· Вищим органом влади в Україні проголошувалася Центральна рада

· Україна брала на себе право скликати Всеукраїнські Установчі збори для прийняття законів

· Сподівання, що Всеросійські Установчі збори ухвалять рішення про надання Україні автономії, що національні меншини підтримають боротьбу за автономію

· Утворення 15 (28) червня 1917 р. українського уряду — Генерального Секретаріату, який очолив В. Винниченко.

· Уряд складався з восьми генеральних секретарств і генерального писаря. Генеральним писарем став П, Христюк, секретарем військових справ — С. Петлюра, секретарем міжнаціональних справ — С Єфремов, секретарем внутрішніх справ — В. Винниченко; інші секретарства очолили X. Барановський, Б. Мартос, В. Садовський, М. Стасюк, І. Стешенко (за партійною приналежністю уряд був переважно соціал-демократичним)

· Звіт делегації Тимчасового уряду після повернення з переговорів у Києві про готовність визнати автономію України спровокував гострі суперечки між членами уряду, чим поглибив політичну кризу в Росії

ü Тяжке становище в країні, яке дедалі погіршувалося,

ü масові демонстрації 18 червня в Петрограді й інших містах,

ü невдалий наступ на Південно-Західному фронті

§ змусили Тимчасовий уряд шукати угоди з Центральною Радою.

§ У Петрограді непокоїлися з приводу подій в Україні й уряд звернувся із закликом до Центральної Ради не відриватися від єдиної батьківщини і не розколювати армію. Однак марність подібних відозв стала очевидною

§ 29 червня до Києва прибула російська делегація на чолі з міністрами О. Керенським, І. Церетелі та М. Терещенком для переговорів.

§ Центральна Рада має відкласти остаточне розв’язання питання про статус України до Установчих зборів

II Універсал

Липня 1917 р.

Причини

1. Пошук порозуміння між УЦР і ТУ

2. Пошук ТУ підтримки в середині країни у звя’язку з поразками на фронті

3. Діяльність делегації від ТУ

Зміст

1. Визнання ГС вищим органом влади в Україні

2. Проголошення Центральної Ради й Генерального Секретаріату крайовими органами влади в Україні

3. Склад ГС затверджує ТУ

4. Відмова України від проголошення автономії до Всеросійських Установчих зборів

5. Формування українських військових частин під контролем російського командування

6. Введення до складу Центральної влади представників неукраїнських народностей, що перетворить Центральну Раду з національного на територіальний демократичний представницький орган

Результати

1. Досягнуто компромісу між УЦР та ТУ

Наслідки для Росії

ü Липнева криза Тимчасового уряду, оскільки деякі його представники все одно вважали занадто значною поступкою Україні визнання за нею права на автономію. Кадети вийшли з уряду на знак протесту. О. Керенський формує новий коаліційний уряд, у якому не знайшлося місцядля головного прихильника досягнутих у Києві умов – М. Церетелі.

Наслідки для України

4-9 липня виступ самостійників

Намагання керівників Центральної Ради досягти порозуміння з Тимчасовим урядом і угода з ним викликали обурення самостійників.

М.Міхновський, голова Братства самостійників В. Отаманівський, члени Військового клубу ім. гетьмана Павла Полуботка М. Шаповал та ін.

Самостійники вирішили підняти збройний виступ, унаслідок якого всю владу в Києві, а потім і в усій Україні передати Центральній Раді.

2-й Український полк ім. Б. Хмельницького

2-й Український полк ім. П. Полуботка

· Виступ розпочався в ніч із 4 на 5 липня.

· Солдати-полуботківці виступили з Сирецьких таборів, зайняли казарми 1-го запасного полку, забрали там зброю та вирушили до міста.

· Проте командир богданівців полковник Ю. Капкан, який обіцяв узяти участь у виступі, вирішив використати свій полк для приборкання полуботківців. Коли він вивів солдат з казарм, частина богданівців приєдналася до полуботківців.

· Повстанці почали займати найважливіші установи Києва та вчиняти погроми.

· Центральна Рада 5 липня скликала термінову нараду Генерального секретаріату, на якій був присутній і представник повстанців.

· Було досягнуто згоди щодо припинення конфлікту беззбройними засобами.

· Проте командувач Київського військового округу полковник К. Оберучев дав розпорядження вжити проти полуботківців найрішучіших заходів і направив для цього війська.

· Повстанці були роззброєні й відправлені на Румунський фронт. Частину з них було заарештовано та передано російським судовим властям.

УЦР фактично вона сприяла придушенню його виступу, хоча і домоглася відправки полку ім. гетьмана Павла Полуботка як єдиного цілого.

Це завдало удару не лише самостійникам, відчутної поразки зазнала українська національно-демократичпа революція.

В Україні почали відроджуватися чорносотенні органі­зації, що відкрито виступили проти прагнення українського народу до самовизначення.

Стягнуті в Україну військові частини, вірні Тимчасовому уряду, намагалися полювати вірні Центральній Раді війська, роззброїти їх.

26 липня 1917 р. Український полк ім. Б. Хмельницького, дислокований у Києві, вирушив на фронт. Під час від'їзду з Київського вокзалу ешелон з богданівцями розстріляли кулеметним вогнем.

Очевидці зауважували: «Залишаючи Київ вони (полуботківці) посилали прокляття Центральній Раді і обіцяли допомогти більшовикам у боротьбі з Тимчасовим Урядом, якщо це знадобиться...».

СКЛАД ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

(Після ІІ Універсалу )

Дотримуючись домовленості з ТУ Центральна Рада до свого складу ввела 30% представників меншин: до Малої Ради – 18 осіб, до Генерального секретаріату – 5 осіб.

12 липня 1917 року – перше засідання Малої Ради у поповненому складі.

Повний склад Центральної Ради збільшився до 822 осіб

1. Представники від рад – 520 осіб, а саме:

а) Всеукраїнської ради селянських депутатів – 212;

б) Всеукраїнської ради військових депутатів – 158;

в) Всеукраїнської ради робітничих депутатів – 100;

г) Загальноросійських рад робітників і солдат – 50;

2. Від соціалістичних партій:

Загальноросійських – 40 Єврейських – 35 Українських – 20 Польських – 15

3. Представники професійних, просвітніх, економічних і національних (молдавських, німецьких, грецьких, білоруських тощо ) організацій

4. Представники міст і губерній

Центральна рада стала національно-територіальним органом

У руслі домовленостей, досягнутих на переговорах з петроградською урядовою делегацією, Мала Рада на засіданні 16 липня 1917 р. прийняла «Статут Генерального секретаріату». Згідно зі «Статутом» Генеральний секретаріат формувався Центральною Радою, відповідав перед нею, але затверджувався Тимчасовим урядом.

З погляду авторів «Статуту», цей документ закріплював баланс українських і російських інтересів.

Петроградська урядова комісія не погодилася визнати «Статут», замінивши його «Тимчасовою інструкцією Генеральному секретаріату»

Постанова Тимчасового уряду

про затвердження Генерального секретаріату, надіслана до Києва 3 липня 1917 р.

Таблиця стор 289 - довідник

«Інструкція» викликала обурення в українських колах.

АлеМ. Грушевський о, голова УЦР закликав зберігати розсудливість і не дозволити себе спровокувати на поспішні, непродумані дії.

ЦентральнаРада проголосувала за резолюцію, яка не відкидала, але й не ухвалювала«Тимчасової інструкції».

Російське керівництво фактично звело нанівець роль Центральної Ради як всеукраїнського народно-представницького інституту, а Генерального секретаріату – як вищого органу виконавчої влади в Україні.

Головні причини тимчасової поразки

1. Розкол національного руху.

2. Небажання його керівників-автономістів поглиблювати революційний процес.

3. Догідництво щодо російського Тимчасового уряду.

Прорахунки УЦР

До складу УЦР входили представники різноманітних партій та об’єднань, які нерідко мали протилежні політичні погляди.

У першій половини серпня В. Винниченко двічі подавав у відставку, відтак новий склад цього органу було запропоновано сформувати Д. Дорошенку. Ця кандидатура позитивно сприймалася також російським урядом, який пов’язував з ним сподівання, що в українському питанні більше не виникатиме загострень.

Однак коли 18 серпня 1917 р. Д. Дорошенко відмовився від керівництва Генеральним секретаріатом, до справ знову повернувся В. Винниченко.

21 серпня Мала Рада прийняла запропонований ним список членів Генерального секретаріату, а 1 вересня 1917 р. Тимчасовий уряд затвердив його.

Керівництво УЦР виявляло нерішучість і непослідовність у здійсненні основних соціально-економічних перетворень, у питаннях розбудови власної боєздатної армії. Послаблювала її позиції й відсутність чіткої зовнішньої політики у відстоюванні національних інтересів.

Під час обговорення «Інструкції» на зборах УЦР фракція українських есерів внесла пропозицію про підготовку та скликання Всеукраїнських Установчих зборів.

Тимчасовий уряд розцінив це як антидержавний крок. Міністр юстиції П. Малянтович наказав прокуророві київської судової палати негайно розпочати слідство з метою притягнення В. Винниченка та інших генеральних секретарів до кримінальної відповідальності. Їх викликали до Петрограда для пояснень. Центральна Рада опинилася під загрозою розпуску.

Росія – поразки на війні

економічний занепад

інфляція

податковий тиск

було підвищення цін на товари повсякденного попиту.

численні страйки робітників

закриття підприємств

безробіття

погіршення рівня життя населення

Селянство розорювалося.

З фронту тікали дезертири.

Усе це посилювало невдоволення правлячим режимом і збільшувало соціальну напруженість.

Неспроможність Тимчасового уряду навести лад на фронті та в тилу не влаштовувала значну частину консервативних сил - поміщиків, буржуазії, генералітету, офіцерства та ін.

Офіцери вирішили повалити Тимчасовий уряд і встановити військову диктатуру.

Центром змовистала ставка Верховного головнокомандувача російської армії генерала Л. Корнілова.

За його наказом 7 вересня 1917 р. формування під командуванням генерала Кримова рушили на Петроград.

8 вересня Л. Корнілова було оголошено заколотником і усунуто з посади.

Наступного дня революційні сили столиці створили Комітет народної боротьби з контрреволюцією. За цим прикладом подібні організації створювалися й в інших місцевостях.

В Україні10 вересня при Генеральному секретаріаті було утворено Особливий комітет охорони революції й видано відозву до населення про боротьбу зконтрреволюцією.

У реалізації своїх планів Корнілов сподівався надопомогу військових сил Південно-Західного та Румунського фронтів і штабів Київського й Одеського військових округів.

Активну участь у цій боротьбі взяли солдати Житомира та Бердичева, дезнаходився штаб Південно-Західного фронту. Завдяки їхнім діям придушено спробу надіслати сили на допомогу Корнілову.

Рух контрреволюційних військ на Петроград було зупинено.

14 вересня колишньогоголовнокомандувача і його прихильників заарештовано.Корніловський заколот і його ліквідація сприяли зменшенню авторитету Тимчасового уряду та посиленню в масах впливу більшовиків.

З'ЇЗД НАРОДІВ РОСІЇ

8-15 вересня 1917 р. у Києві з ініціативи Центральної Ради

(92 особи, представники 12 національностей)

Делегати від різних національних груп Росії, щоб обго­ворити способи перетворення Російської централізованої держави на федерацію демократичних республік.

1. З'їзд закликав до федеративної перебудови Росії, до роз­в'язання важливих питань соціально-економічного роз­витку з урахуванням місцевої специфіки.

2. З'їзд засудив державну централізацію.

3. Оголошено, що скликання всеросійських Установчих зборів не повинно перешкоджати крайовим Установчим, зборам, які мають розробити форми внутрішньої організації автономних установ даного народу або краю.

4. З'їзд утворив нову громадську організацію — Раду народів із перебуванням у Києві. Головою ради обрали М. Грушевського.

ДЕМОКРАТИЧНА НАРАДА

кінець вересня 1917 р. В Петрограді Скликана з метою обрати Раду республіки (Передпарламент)

Центральна Рада чітко визначила платформу своєї де­легації:

1. Передання всіх поміщицьких, монастирських і церковних земель у відання земельних комітетів.

2. Введення державного і крайового контролю над про­дукцією та розподілом.

3. Оподаткування великого капіталу й майна та конфіскація воєнних прибутків на користь окремих країв і всієї держави.

4. Рішучі дії щодо укладення миру.

5. Скликання Установчих зборів.

6. Визнання за всіма націями права на самовизначення.

7. Передання всієї повноти влади в Україні в руки Україн­ської Центральної Ради та її Генерального секретаріату.

Такі рішучі заходи демократична нарада не схвалила.

З'ЇЗД ВІЛЬНОГО КОЗАЦТВА В ЧИГИРИНІ

жовтень 1917 р

Делегати представляли 60 тис. організованих вільних козаків. Вільне козацтво визнавало лише владу Центральної Ради.

§ Було утворено Генеральну раду. Очолив її, ставши по­чесним отаманом Вільного козацтва, генерал П. Скоро­падський.

§ Вільне козацтво могло стати серйозною військово-політичною силою. Центральна Рада, розуміючи можливості його використання в державних справах, затвердила статут Вільного козацтва та вітала заклики з’їзду в Чигирині до повсюдного утворення добровольчих загонів.

§ Проте одразу виявилася й непослідовність Ради, яка вважала Вільне козацтво не стільки військовим формуванням, скільки міліційним. Тому аж до січня 1918 р. воно було підпорядковане секретаріату внутрішніх справ.

3-й ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ З'ЇЗД

7 жовтня 1917 р. у Києві 965 делегатів

1. Від імені Центральної Ради з'їзд привітав М. Грушевський, який висловив упевненість у тому, що боротьба на­роду за національне визволення закінчиться перемогою, тобто створенням власної держави — Української На­родної Республіки.

2. З'їзд висловив підтримку Центральній Раді.

3. З'їзд прийняв резолюцію про необхідність негайного проголошення України демократичною республікою.

Ще 22 вересня 1917 р. Центральна Рада одностайно ухва­лила скликати Установчі збори України. Скликання пла­нувалося на 8 жовтня 1917 р.

Міністр юстиції Тимчасового уряду порушив слідчу справу проти Центральної Ради. Де­путація Центральної Ради виїхала до Петрограда для переговорів. У столиці для них було приготовлено камери в тюрмах. Секретарів врятувало падіння Тимчасового уряду.

25 жовтня (7 листопада) 1917 р. — збройне повстання у Петрограді, внаслідок якого більшовики скинули Тимча­совий уряд. 2-й Всеросійський з'їзд рад робітничих і солдатських де­путатів утворив новий російський уряд — Раду народних комісарів на чолі з В. Леніним