Природа та населення Межиріччя. Шумер та шумери.

Територія Месопотамії географічно окреслена на півночі Вірменським нагір’ям, на сході — горами Загроса, на півдні — Перською затокою, на заході — горбистою Аравійською пустелею. Вся Месопотамія географічно і за природніми умовами поділяється на дві частини: Верхню Месопотамію і Нижню Месопотамію ( її часто називають Дворіччя). Якщо Верхня Месопотамія- це пагорби і степи, то Нижняя - це болотистая рівнина, що утворена наносами мулу Тигра і Євфрата. Верхній Месопотамії клімат дуже сухий і землеробство було можливе тільки на пагорбах, куди вітри з Середземномор”я приносили вологу в зимовий період. У Дворіччі через пекуче сонце землеробство було можливе тільки за наявності зрошення. Літо починається в середині березня та триває до кінця листопада. Зима фактично була не довше 8 тижнів. Розлив Євфрату припадав на квітень — червень, Тигру — на березень — квітень. Ці ріки несли не тільки життєдайну вологу, а й щороку відкладали в долині близько 3 млн. т. мулу, створюючи дуже родючі ґрунти. Природа в Південній Месопотамії не розщедрилась на сировинні ресурси. Там не було ані промислової деревини, ані будівельного каменю, ані металевих руд. Перші жителі поселились у Нижньому Межиріччі в основному вздовж Євфрату і одразу почали називати заселені землі (Верхня – Ассирія, Нижня – Вавилон, Пн – Аккад, Пд – Шумер). Не пізніше IV тисячоліття до н.е. на крайньому півдні Месопотамії виникли перші поселення. Вчені назвали народ, який залишив ці пам”ятки - шумерами. Вони зайняли всю територію на півночі від района сучасного Багдаду, а на півдні до Перської затоки. . Приблизно в 3000 р. до н.е. шумери вже знали письмо і вміли читати. Вони вирощували ячмінь, пшеницу, льон, випасали стада великої рогатої худоби, кіз і овець. Вони запозичили в місцевих жителів прийоми штучного зрошення. По сусідству з шумерами поселилися східно семітські племена аккадців, які відрізнялися від шумерів і мовою, й зовнішнім виглядом. В першій половині II тис. до н. е., а можливо ще наприкінці III тис. до н. е., шумери злилися з ними в єдиний аккадський народ, семітизувалися. Ядром найдавнішого населення Північної Месопотамії у другій половині III тис. до н. е. були субарейські племена, етнічно споріднені з хурритами держави Мітанні, урартами Закавказзя, хеттами Східної Анатолії. На початку II тис. до н. е. вони розчинилися серед сонму семітських племен, які наводнили собою Передню Азію і взяли назву своїх основних центрів — аккадці, вавилонці, ассирійці. Загалом ментальність месопотамців характеризується індивідуальними цінностями (вони обмежувались турботами про свою сім’ю, інших родичів, близьких сусідів, громадськими ж справами цікавилися мало, перекладали їх на плечі царя, жерців, інших чиновників). Неминущими життєвими цінностями в Месопотамії вважалися довголіття, здоров’я, наявність дітей (особливо синів), заможність. Шанувалися також багатий життєвий досвід і знання, вірність своєму слову, співчуття й милосердя. Соціальним злом вважалися беззаконня й безладдя, несправедливість і гноблення, жорстокість і невблаганність. Цікаво, що хоча жителі Месопотамії були людьми працьовитими.

Шумеро-Аккадське царство.

Царство Шумера та Аккада за правління ІІІ династії Ура — це перша в історії тоталітарна держава, для якої були характерні одержавлення більшої частини господарства країни, контроль та регламентація усіх аспектів життя, чітка державна ідеологія. Незважаючи на підкреслену шумерскість і те, що в офіційному вжитку була лише шумерська мова, насправді царство Шумера та Аккада було результатом синтезу шумерської та аккадської традицій, хоч і за домінування першої . Після вигнання гутіїв правитель Уруку Утухенгаль об'єднав під своєю владою увесь Шумер і оголосив себе за прикладом саргонідів царем Шумеру і Аккаду. Серед його сподвижників був і правитель Уру Ур-Намму, який починає претендувати на трон. Подолавши всіх суперників, він завоював Урук і створив єдину державу, відому зараз як царство Третьої династії Ура. Сам цей цар вважався бюрократичним монстром, який за всяку ціну прагнув побудувати централізовану державу. Царі користувалися всією повнотою влади, їх ще за життя обожнювали. Економіку країни було повністю одержавлено. Вся земля, в тому числі храмова, стала неподільною власністю держави. Купувати й продавати землю категорично заборонялося. Майже все трудове населення країни стало підневільними робітниками і робітницями (гурушами та нгеме) уніфікованого царсько-храмового господарства. У Царстві Шумеру і Аккаду рабовласницька знать остаточно злилася з державним апаратом. Чиновники вели власні господарства, займалися підпільно лихварством та земельною спекуляцією. Майнове та соціальне розшарування зайшло в суспільстві так далеко, що царська влада мусила втручатись у делікатну сферу суспільних відносин, щоб запобігти соціальним конфліктам, про що свідчать закони Шульги. На міжнародній арені царі III династії Ура, особливо син Ур-Намму Шульга, намагалися проводити активну політику. Шульга водив своїх вояків у Вавилон, в Елам, у гори Загроса, в Східну Анатолію, у верхів’я Тігру. Проте могутність його забюрократизованої держави була більше показною, аніж реальною. У XXI ст. до н. е., за останнього царя III династії Ура — Іббі-Суена, із сірійського степу в Месопотамію забрели зі своїми вівцями пастушачі племена семітів-амореїв (аморитів), яких погнала в мандри засуха. Вони зручно розташувалися на родючих месопотамських землях, але, не маючи ні бажання, ані вміння управлятися зі складним дворовим господарством, швидко зруйнували його. Скориставшись моментом, на Месопотамію вчинили спустошливий набіг еламці. Іббі-Суен потрапив до них у полон і, напевно, розпрощався з життям. На руїнах Шумеро-Аккадського царства виник ряд дрібних князівств, де володарювали аморитські вожді та намісники еламського царя. Через кілька століть, коли на історичній карті з’явилося Вавилонське царство, шумери спробували відродити свою державність, проте обидва їхні повстання потопив у крові вавилонський цар. Надалі шумери остаточно семітизувалися, їхня мова повсюдно вийшла з ужитку.

13.Утворення та розвиток Старовавилонської держави.

В добу після падіння Шумеру розвиток Месопотамії на якусь мить зупинився. Невеликі міста-держави були зайняті боротьбою між собою і шукали найманців для своїх армій. В якості дружинників вони використовували військові загони з Сірійського степу. Це були племена скотарів, яких називали амореї . Близько 1894 р. до н.е .один з аморейських вождів за ім”ям Сумуабум створює самостійну державу зі столицею у місті Вавилон .Місто Вавілон було наймолодшим з міст Месопотамії. Основним населенням міста були аккадці. Амореї з племені амнанів, які захопили владу в місті розчинились в середовищі місцевого населення. Таким чином на початку XVIII століття до н. е. з серйозних претендентів на лідерство в Месопотамії залишилось три.: Вавилон, держава Марі на північному заході Месопотамії і Ларса на півдні. Взагалі утворення Старовавилонської держави пов»язано з Хаммурапі, який вміло скористався тим, Що еламці раптово завоювали аморейську державу Ларса, інше аморейське царство Іссін занепало, а Марі та Ешнунна підпали під владу Шамші-Адада І, якого вважають першим ассирійським царем. На завойованих територіях він побудував канал, назвавши його "Хаммурапі — благословення народу", підвищивши цим самим не тільки родючість грунтів, але й матеріальну забезпеченість населення. Царків Ларси та Ешнунни такий розвиток політичної ситуації в країні явно не влаштовував, вони заходилися організовувати проти Хаммурапі коаліцію. Проте Хаммурапі розгромив політичних недругів, очолюваних Ешнунною, та завдав нищівної поразки еламцям. Потім він завоював ассирійські землі вздовж течії Тігру, й таким чином узяв під свій контроль величезну територію з її караванними шляхами. Так було створено .першу в історії Месопотамії централізовану територіальну державу,з якою завбачливо намагалися підтримувати добрі стосунки всі довколишні царства, включаючи наймогутніше з них — Стародавній Єгипет. Адміністративна система нової держави була суворо централізованою. Проведена була судова реформа, а храми знов увійшли в підпорядкування царя. Приватна міжнародна торгівля була заборонена, і тепер царські чиновники повинні були її контролювати. Була заборонена купівля-продаж землі, але міські наділи продавати було можна. Практично в галузі економіки у Вавілоні існували два сектори: державний та общиннно-державний. В межах обидвох секторів існували два типи господарств - дрібні та великі. Взагаалі характерною ознакою розвитку Месопотамії в першій третині ІІ тис. до н.е стала розробка законодавчої бази Першими були закони Шульги, на поч ХХ ст. до н.е. закони Ешнунни які встановлювали тарифи цін та оплати праці, потім закони Ліпіт-Іштара про статус раба. Логічним завершеням цього процесу стали Закони Хаммураппі. Досить тривалий час йде дискусія про їх характер. як би там не було, але вони встановлюють принципи судочинства і є цікавою пам”яткою доби. Після засновника Старовавилонського царства впродовж 1792—1750 рр. до н. е.володарював його син Самсуілуну, котрий як міг підтримував міжнародний авторитет своєї держави. Але вже на дев’ятому році царювання Самсуілуна в Месопотамію стали просочуватись гірські семітські племена касситів. Врешті-решт Вавилонська держава не змогла вистояти і у в 1595 р. до н.е. стала легкою здобиччю касситів, панування яких тривало 362 роки. Цей період дістав назву касситського або середньо вавилонського.