Поняття та види підприємнцтва.
Вперше після довгої перерви, викликаної пануванням соціалістичної системи господарювання, поняття підприємництва на території тоді ще СРСР було закріплено в ст. 1 Закону СРСР “Про підприємництва і підприємницьку діяльність” від 25 грудня 1990р. В ній говорилося: “Підприємницька діяльність (підприємництво)являє собою ініціативну самостійну діяльність громадян і їх об‘єднань, спрямовану на одержання прибутку. Підприємницька діяльність здійснюється на свій ризик і під свою майнову відповідальність”.
Пізніше у ст. 1 Закону СРСР “Про загальні основи підприємництва громадян у СРСР” від 2 квітня 1991р., підприємництво (підприємницька діяльність) Була визначена як ініціативна, самостійна діяльність громадян, спрямована на одержання прибутку або особистого прибутку, здійснювана від особистого імені, на свій ризик і під свою майнову відповідальність або від імені і під майнову відповідальність юридичної особи – підприємця.
В умовах незалежної української держави, що зароджувалася, 15 жовтня 1992 р. був прийнятий Закон України “Про підприємництво” – базовий документ, що покликаний регулювати відносини у сфері підприємницької діяльності. У Преамбулі цього Закону говориться: “Дійсний Закон визначає загальні правові, економічні і соціальні основи здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами і юридичними особами та території України, встановлює гарантії свободи підприємництва і його державної підтримки”.
У відповідності до ст. 1 Закону України “Про підприємництво”, підприємництво – це самостійна, ініціативна, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг і заняття торгівлею з метою одержання прибутку”.
Спробуємо абстрагуватися від граматичної несумісності в цьому визначення слів “систематична, на власний ризик діяльність по” і “заняття торгівлею”: інакше в нас може скластися враження, що заняття торгівлею – не ризикова і т. д. Діяльність. (В.Л. Мусіяка у своєму визначення підприємництва взагалі опускає нагадування про торгівельну діяльність, мабуть, не без підстави відніс її до одного з видів послуг).
Це дає нам підставу зробити такий висновок. Закон характеризує підприємництво трьома основними ознаками і метою.
Підприємництво здійснюється:
1) за самостійною ініціативою;
2) систематично;
3) на власний ризик.
Розглянемо зазначені елементи більш докладно, тому що вони мають велике значення для з‘ясування змісту підприємництва, як особливого виду суспільних відносин, що потребують особливого правового захисту.
Під самостійною ініціативою розуміється вчинення дій на основі власної підприємливості, спритності, винахідливості і т. п. При аналізі цієї ознаки підприємництва необхідно мати на увазі таке:
а) мова йде про власну справу в тій або іншій формі ( У В. Даля читаємо: “Починати, почати – затівати, навадитись виконати якусь нову справу”;
б) дана ознака повинна розглядатися тільки в сукупності з двома іншими ознаками і метою підприємництва.
Підприємницька діяльність – частинасуспільних відносин, учасником яких є підприємець, що відкриває, реалізує і ліквідує власну справу.
У Законі України “Про підприємництво” поняття систематичності не розшифровується.
Підприємницька систематичністьмає свою специфіку, що полягає, зокрема, у тому, що підприємницю в ході своєї діяльності припадає бути учасником різноманітних правовідносин. Тому при визначення підприємницької систематичності необхідно звернутися до різноманітних за своєю спрямованістю правових актів.
От що говориться на цей рахунок у Декреті КМУ від 26.12.92р. № 13-92 (Розділ “Особливості оподаткування прибутків, отриманих громадянами не по місцю основної роботи (служби, навчання)”, що відносить у ст. 11 “Об‘єкти оподаткування” до таких і прибутки фізичних осіб – суб‘єктів підприємницької діяльності, що разом із прибутками по місцю основної роботи (служби, навчання) одержують прибутки від здійснення підприємницької діяльності. Ні про яку систематичність одержання цих прибутків у вищенаведеному спеціальному нормативному акті не згадується.
У іншому спеціальному нормативному акті по оподаткуванню – Декреті Кабінету Міністрів України “Про податок на промисел” - не систематичним (і отже, що не потребує підприємницького статусу) рахується отримання фізичними особами прибутків до 4-х разів включно протягом календарного року.
У той же час важко припустити ситуацію, коли, наприклад, приватний підприємець вчинив би тільки одну угоду з отриманням прибутку (вигідно продав наявний у нього товар), і його діяльність не рахувалася б підприємницькою з погляду оподаткування. Звідси: підприємницька систематичність носить умовний характер і пов‘язана вирішальним розумінням самого статусу підприємця як такого.
Підприємницька діяльність здійснюється на власний ризик,оскільки підприємець приймає на себе можливе одержання негативних результатів. Ці негативні результати в деяких випадках можуть бути наслідком настання конкретних юридичних фактів. Так, наприклад, відповідно до ст. 332 ЦК України за договором підряду підрядчик зобов‘язується виконати на свій ризик визначену роботу за завданням замовника. Ризик випадкової загибелі або випадкового псування матеріалів несе сторона, що надала матеріали.
Особливість ризику в підприємницькій діяльності полягає в тому, що підприємець, діючи в умовах соціальної, економічної нестабільності, припускає, що можливість одержання прибутку, інших позитивних результатів підприємництва перекриває можливі наслідки випадкового збігу обставин. Іншими словами, суть ринкової системи полягає в тому, що ризик повинний містити потенціал винагороди і штрафу.
Проте в ризику підприємця є межі, що залежать, зокрема, від організаційно-правових форм, у яких здійснюється підприємницька діяльність.
Підприємництвом можна займатись в сфері виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і заняття торгівлею з метою одержання прибутку. (В,Л. Мусіяка пише, що підприємництвом є всяка корисна для суспільства діяльність). З цим не можна цілком погодитись, тому що підприємець може продати й об’єктивно негідну для покупця річ, аби дістати прибутку. У В. Даля виявляємо: “Користь – пільга, полегшення, допомога, підмога, покращання, вигода, прибуток, бариш, нажива.
Тому здійснення зазначених дій без мети одержання прибутку не повинно розглядатися в якості підприємництва.
Мета отримання прибутку може бути зафіксована:
- в установчих документах знову утворюваного суб‘єкта підприємницької діяльності;
- мета одержання прибутку повинна випливати із самих дій суб‘єкта, що займається підприємницькою діяльністю.
Остаточна ж оцінка законності цих дій може даватися лише судом або арбітражем. Інші варіанти кваліфікації дій, як спрямовані на одержання прибутку, носять незаконний характер.
Презумпція мети одержання прибутку в знову утворюваного суб‘єкта підприємницької діяльності знаходить непряме підтвердження в змісті статті 1484 Кримінального Кодексу України, що передбачає кримінальну відповідальність за фіктивне підприємництво. Для застосування цієї статті правоохоронним органам варто довести, що при створенні юридичної особи у засновників був намір не здійснювати підприємницьку діяльність.
Важливим моментом з‘ясування поняття підприємництва є визначення принципів, на яких воно базується.
Ці принципи зазначені в ст. 5 Закону “Про підприємництво”
Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:
- вільний вибір видів діяльності;
- притягнення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна і засобів юридичних осіб і громадян;
- самостійне формування програми діяльності і вибори постачальників і споживачів виробленої продукції, установлення цін відповідно до законодавства (у цьому зв‘язку варто згадати насамперед Закон “Про ціни і ціноутворення”, що встановлює три види цін: вільні ціни і тарифи, державні фіксовані і регульовані ціни і тарифи);
- вільний найом робітників;
- притягнення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних і інших ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;
- самостійне здійснення підприємцем – юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки за своїм розсудом”.
Декілька слів про матеріальні основи підприємницької діяльності. У С. 6 Закону України “Про власність” від 7 лютого 1991 року “Використання власником належного йому майна для підприємницької діяльності” говориться:
1. Власник вправі використовувати належне йому майно для підприємницької діяльності.
2. Результати господарського використання майна (виготовлена продукція, отримані прибутки) належать власнику цього майна, якщо інше не встановлено законом або договором.
3. Власник засобів виробництва й іншого майна вправі створити у встановленому законом порядку підприємство, організацію, що є юридичною особою.
Юридична особа здійснює право володіння, користування “розпорядження закріпленим за ним майном власника у відповідності зі своїм статутом (положенням)”.
Матеріальною (майновою) основою підприємницької діяльності відповідно до нової Конституції України є об‘єкти права власності:
1) приватної,
2) колективної,
3) державної,
4) комунальної.
Об‘єктами приватної і колективної власності (ст. ст. 13, 22-29 Закону України “Про власність”), використовуваними підприємцями ні різних стадіях підприємницької діяльності (при створенні суб‘єкта підприємницької діяльності, а також у процесі самої діяльності), є: будинки, спорудження, транспорт, кошти, акції й інші цінні папери, інше майно споживчого або виробничого призначення, об‘єкти права інтелектуальної власності. Не можуть знаходитись у власності підприємця об‘єкти, вилучені зі сфери вільного цивільного обороту.
Одним з основних напрямків, на який держава звертає увагу – є мале підприємництво.
Суб‘єктами малого підприємництва є:
- фізичні особи, зареєстровані у встановленому законодавством порядку як суб‘єкти підприємницької діяльності;
- юридичні особи – суб‘єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 5 000 000 євро.
- Середньооблікова чисельність працюючих визначається з урахуванням усіх працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів.
Державна підтримка малого підприємництва здійснюється за такими напрямами:
1) формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб‘єктів малого підприємництва;
2) встановлення системи пільг для суб‘єктів малого підприємництва;
3) запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності;
4) фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;
5) залучення суб‘єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставок продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.
Підприємницька діяльність (підприємництво) - це також і частина людської діяльності, здійснюваної в процесі підготовки до відкриття “своєї справи”, ведення “своєї справи”, а потім її завершення, що безпосередньо пов‘язана з отриманням прибутку. (Етап створення вже існуючим підприємцем нової організаційної форми може також призвести до одержання цим підприємцем прибутку – у цьому випадку ця діяльність також є підприємницькою. Для нової ж організаційної форми підприємницька діяльність тільки стає можливою).
Як висновок можна сказати, що підприємницька діяльність, як об‘єкт адміністративно-правової охорони являє собою сукупність врегульованих нормами права суспільних відносин, пов‘язаних зі створенням, здійсненням та припиненням діяльності, що носить систематичний характер, здійснюється на власних ризик з метою отримання прибутку, що потребують захисту від протиправних посягань.